Справа № 522/4608/25
Провадження 2/522/2181/26
19 березня 2026 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси, у складі:
головуючого - судді Науменко А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Зелінська К.Ю.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що оспорюваний заповіт від 05.08.2017 року, складений ОСОБА_3 на користь Відповідачки, був вчинений особою, яка внаслідок тривалого психічного розладу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Свої твердження Позивач підкріплює обставинами наявності у спадкодавця тяжких медичних діагнозів, що беруть початок із перенесеної у 1973 році черепно-мозкової травми, перебуванням на психоневрологічному обліку, а також численними госпіталізаціями, зокрема у 2016-2017 роках, із діагнозами органічного розладу особистості судинного генезу, дисциркуляторної енцефалопатії та астено-невротичного синдрому. На особливу увагу заслуговує преюдиційна обставина, встановлена рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2023 року у справі № 522/10739/19, згідно з якою подальше скасування цього заповіту від 15.08.2018 року було визнано недійсним саме через недієздатність спадкодавця в момент вчинення правочину, що підтверджено висновками посмертних судово-психіатричних експертиз №552 та №470. Враховуючи динаміку розвитку психічного захворювання, декомпенсацію стану після смерті матері у 2015 році та спроби суїцидальної поведінки безпосередньо перед складанням оспорюваного документа, Позивач на підставі ч. 2 ст. 1257 ЦК України стверджує про відсутність вільного волевиявлення заповідача на момент 05.08.2017 року, що є підставою для визнання заповіту недійсним у судовому порядку.
10.03.2025 року до суду надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 26.03.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 15.04.2025 року провадження у справі відкрито та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовному провадженні.
Ухвалою суду від 18.04.2025 року вирішено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - задовольнити.
Заборонити Малиновській державній нотаріальній конторі вчиняти дії щодо видачі ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , свідоцтва про право на спадщину за заповітом, складеним 05.08.2017 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та посвідченим державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В., за реєстром № 1-1242 на бланку НМЕ 494154.
13.05.2025 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву відповідач зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки твердження Позивачки про нездатність заповідача усвідомлювати значення своїх дій на момент складання заповіту 05.08.2017 року спростовуються належними та допустимими доказами. Зокрема, за дев'ять днів до вчинення правочину ОСОБА_3 пройшов огляд у лікаря-психіатра, за результатами якого отримав довідку про відсутність обмежень дієздатності та був знятий з психоневрологічного обліку. Відповідач наголошує на преюдиційності обставин, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2023 та постановою Одеського апеляційного суду від 29.10.2024 у справі № 522/10739/19. Згідно з висновками двох посмертних судово-психіатричних експертиз (№ 552 та № 470), які стали основою для вказаних рішень, станом на 05.08.2017 року психічний розлад заповідача перебував у стані компенсації, що не позбавляло його здатності керувати своїми діями, на відміну від періоду 15.08.2018 року, коли наступила декомпенсація. Крім того, Відповідач вказує на суперечливість пояснень свідка ОСОБА_5 щодо періоду спільного проживання із померлим, що підтверджується іншими судовими рішеннями про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Враховуючи положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини щодо належного психічного стану заповідача саме на дату 05.08.2017 року є доведеними та не підлягають повторному оспорюванню, що виключає необхідність призначення нової експертизи та задоволення позову.
Також у відзиві відповідач зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на преюдиціальність обставин, встановлених постановою Одеського апеляційного суду від 29.10.2024 року, якою прямо відхилено посилання Позивачки на покази свідків як на неналежні та недостатні докази психічного стану особи у розумінні ст. ст. 77, 80 ЦПК України. Відповідач наголошує, що твердження Позивачки про нібито неусвідомлення заповідачем своїх дій через «тиск» спростовуються висновками експерта-психолога, які зафіксували регрес особистості та когнітивні розлади у ОСОБА_3 лише станом на 15.08.2018 року, що стало наслідком тривалого психологічного тиску з боку самої Позивачки та її матері після їхнього втручання у життя спадкодавця. Мотивом складання оспорюваного заповіту від 05.08.2017 року на користь ОСОБА_2 було прагнення ОСОБА_3 захистити себе від насильницьких дій, побоїв та морального знущання з боку доньки (позивачки), факти яких підтверджуються численними зверненнями до правоохоронних органів, судовими рішеннями про адміністративні правопорушення та медичною документацією, що фіксувала тілесні ушкодження і суїцидальні спроби спадкодавця через протиправну поведінку Позивачки. Отримання заповідачем довідки лікаря-психіатра № 003164 безпосередньо перед візитом до нотаріуса свідчить про його чітке усвідомлення наслідків своїх дій та намір попередити майбутні спроби оскарження його волевиявлення. Оскільки факт здатності ОСОБА_3 керувати своїми діями саме на дату 05.08.2017 року вже був предметом судового розгляду та встановлений рішеннями, що набрали законної сили, Відповідач вважає повторне призначення експертизи неприпустимим відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
14.05.2025 року від позивача до суду надійшла заява про виклик свідків.
14.05.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
03.06.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
15.06.2025 року від позивача до суду надійшла заява про витребування доказів.
17.06.2025 року від позивача до суду надійшло клопотання про призначення експертизи.
17.06.2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення.
14.07.2025 року від відповідача до суду надійшли заперечення відповідача щодо призначення експертизи.
11.08.2025 року від відповідача до суду надійшло заперечення на заяву позивача про виклик свідків.
Під час судового засідання призначеного 15.09.2025 року вирішено задовольнити виклик свідка ОСОБА_6 , у виклику інших свідків - відмовлено.
Ухвалю суду від 15.09.2025 року вирішено підготовче провадження по справі закрити та призначити справу до судового розгляду по суті.
27.02.2026 року від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
Під час судового засідання призначеного 04.03.2026 року було допитано свідка ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 09.03.2026 року вирішено у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про призначення посмертної судової психіатричної експертизи у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним- відмовити в повному обсязі.
18.03.2026 року від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника позивача.
У судове засідання призначене на 19.03.2026 року з'явився представник відповідача ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 які заперечували проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав зазначених у відзивах та запереченні на клопотання про призначення експертизи.
Суд заслухавши пояснення представників відповідача, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено наступні обставини у справі.
Обставинами справи встановлено, що 05 серпня 2017 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи у приміщенні Другої одеської державної нотаріальної контори, склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Масловою М.В. за реєстровим № 1-1242, яким на випадок своєї смерті заповів усе належне йому майно ОСОБА_2 . Матеріалами справи підтверджується, що вчиненню зазначеної нотаріальної дії передувало отримання заповідачем довідки № 003164 від 27.07.2017 року у КУ «Міський психіатричний диспансер», згідно з якою за результатами огляду лікарем-психіатром підстав для обмеження дієздатності особи або примусового надання психіатричної допомоги виявлено не було, а сам ОСОБА_3 був знятий з відповідного диспансерного обліку.
Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною 2 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Вимоги щодо форми та змісту заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Так, цією нормою Кодексу визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4. ст. 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.
Стаття 207 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Крім того, згідно з положеннями статті 1248 ЦК України, нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
За приписами ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Заповіт є одностороннім правочином, а тому він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У відповідності до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Спеціальною нормою, яка передбачає підстави недійсності заповіту є ст. 1257 ЦК України, якою визначено лише дві підставі недійсності заповіту.
Так, згідно ч. 2 передбачено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
За цією ж статтею недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Таким чином, слід прийти до висновку, що заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. При цьому, недійсним заповіт може бути визнаний у випадках, у яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Статтею 81 ЦПК України покладено на кожну зі сторін обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом.
Обставини щодо психічного стану заповідача на момент вчинення оспорюваного правочину були предметом детального дослідження у цивільній справі № 522/10739/19, рішення у якій набрало законної сили.
Зокрема, висновками посмертних судово-психіатричних експертиз № 552 від 11.12.2020 та № 470 від 12.10.2022 встановлено, що станом на 05.08.2017 року ОСОБА_3 , хоча і виявляв клінічні ознаки органічного розладу особистості судинного генезу, проте вказане захворювання перебувало у стадії компенсації, що за ступенем тяжкості та виразності не позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Судом встановлено, що в рамках справи № 522/10739/19 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.10.2019 року клопотання представника позивача про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи задоволено. Призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи міг ОСОБА_3 повністю усвідомлювати значення своїх дій, скасовуючи 15.08.2018 року заповіт складений ним 05.08.2017 року на користь ОСОБА_2 ? Проведення експертизи доручено судовим експертам Комунальної установи «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я», надавши у розпорядження матеріали цивільної справи № 522/10739/19. Витребувано з КУ «Одеський обласний центр психічного здоров'я копію історії хвороби відносно ОСОБА_3 . Витребувано з КУ «Одеська міська клінічна лікарня №10 (копію історії хвороби відносно ОСОБА_3
21.07.2020 року матеріали цивільної справи були повернуті до суду від експертної установи разом із висновком експерта №552 який був попереджений про кримінальну відповідальність.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06.10.2020 року клопотання представника ОСОБА_10 про призначення судової комплексної психолого - психіатричної експертизи задоволено. Призначено у справі судову комплексну психолого-психіатричну експертизу та на вирішення експерта поставити наступні питання:
1. Чи були наявні у ОСОБА_3 будь-які індивідуально-психологічні особливості (індивідуальні, характерологічні, емоційно-вольові, мотиваційні та інші), які б могли чинити істотний вплив на його поведінку в момент вчинення правочину - скасування 15.08.2018 року заповіту на імя ОСОБА_2 , що був укладений 05.08.2017 року
2. Чи перебував ОСОБА_3 в момент вчинення правочину - скасування 15.08.2018 року заповіту на ім'я ОСОБА_2 , що був укладений 05.08.2017 року в емоційному стані, який мав би істотний вплив на його здатність сприймати обставини, що мають значення для справи?
3. Чи були у ОСОБА_3 будь-які психічні розлади на період вчинення ним правочину скасування 15.08.2018 року заповіту на ім'я ОСОБА_2 , що був укладений 05.08.2017 року з урахуванням захворювання з діагнозом - психічний розлад у вигляді Органічного розладу особистості судинного ґенезу. Помірно виражений психоорганічний синдром, експлозивний варіант, декомпенсація на яке він страждав?
4. Чи усвідомлював ОСОБА_3 за своїм психічним станом значення своїх дій та чи міг керувати ними в момент вчинення правочину - правочину - скасування 15.08.2018 року заповіту на ім'я ОСОБА_2 , що був укладений 05.08.2017 року?
Проведення експертизи доручено КНП Одеській обласний медичний центр психічного здоров'я Одеський обласної ради (м. Одеса, вул. Ак. Воробйова 9).
30.11.2022 року до суду надійшов висновок експерта №470 разом із матеріалами цивільної справи, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25.10.2023 року у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення повторної судової комплексної психолого-психіатричної експертизи відмовлено.
Відповідно до висновку судового- психіатричних експертів №552 від 11.12.2020 року КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» за результатами проведеного посмертного судово-психіатричного дослідження експертна комісія дійшла висновків: що ОСОБА_3 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 , скасовуючи 15.08.2018 року заповіт укладений ним 05.08.2017 року, страждав на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді «Органічного розладу особистості судинного генезу». Помірно виражений психоорганічний синдром, експлозивний варіант, декомпенсація» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F07/9 за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), який за ступенем тяжкості, глибини та виразності абсолютно позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Також експертами зроблено висновок, що в період укладання та підписання заповіту від 05.08.2017 року ОСОБА_3 виявляв клінічні ознаки психічного розладу у вигляді"Органічного розладу особистості суддиного генезу. Помірно виражений всихоорганічний синдром, експлозивний варіант, компенсація", який за ступенем тяжкості, глибини та виразності не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до висновку судового-психіатричних експертів №470 від 12.10.2022 року КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» за результатами проведеного посмертного судово-психіатричного дослідження експертна комісія дійшла висновків:
Відповіді на питання, що відносяться до компетенції судового експерта-психолога: на момент вчинення правочину - скасування 15.08.2018 року заповіту на ім'я ОСОБА_2 , що був укладений 05.08.2017 року особистість підекспертного ОСОБА_3 , характеризувалась значним регресом особистості, суттєвим загостренням (посиленням) преморбідних особистісних рис характеру, появою патологічних проявів особистості, зниженням когнітивних функцій (пам'яті, інтелекту, мислення), розладами в емоційно-вольовій сфері, порушенням контролю збуджень і прояву емоцій, виразною емоційною лабільністю та поверхневістю суджень. Відзначались суттєві прояви «органічного» та «психопатичного» патопсихологічного симптомокомплексів, нестабільність емоційного стану, патологія нервової системи з частою зміною настрою, іпохондрічністю, суїцідальною готовністю з демонстративною ціллю, зниженням здатності до планування поведінки та прогнозу наслідків вчинків, що коїв, лабільністю емоцій, екстрапунітивним типом емоційного реагування в ситуаціях конфлікту, фрустрації з тенденцією уникати власної вини та перекладати її на інших, дефектом пам'яті, інтелектуальною ваговитістю, схильністю до афективної збудливості, дратівливості, вибуховості, негативного сприйняття оточення з потенційною загрозою, формуванням надцінних утворень. Зазначені розлади особистості могли чинити істотний вплив на поведінку ОСОБА_3 в момент вчинення правочину скасування 15.08.2018 року заповіту на ім'я ОСОБА_2 , що був укладений 05.08.2017 року. В момент вчинення правочину - скасування 15.08.2018 року заповіту на ім'я ОСОБА_2 , що був укладений 05.08.2017 року, ОСОБА_3 перебував у хворобливому стані психічної діяльності, який мав істотний вплив на його здатність сприймати обставин, що мають значення для справи.
Скасовуючи 15.08.2018 року заповіт укладений ним 05.08.2017 року, страждав на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді: «Органічного розладу особистості судинного генезу». Помірно виражений психоорганічний синдром, експлозивний варіант, декомпенсація» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F07/9 за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), який за ступенем тяжкості, глибини та виразності абсолютно позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_3 , в період укладання та підписання заповіту від 05.08.2017 року, виявляв клінічні ознаки психічного розладу у вигляді «Органічного розладу особистості судинного генезу». Помірно виражений психоорганічний синдром, експлозивний варіант, декомпенсація» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики F07/9 за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду), який за ступенем тяжкості, глибини та виразності не позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.10.2024 року вирішено відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_4 про призначення у справі повторної судової комплексної психолого - психіатричної експертизи по справі №522/10739/19. Колегія суддів зауважила, що те, що у двох окремих експертизах експерти прийшли до аналогічних висновків, із якими не згодна відповідачка, автоматично не свідчить про їх помилковість. При цьому чинне законодавство не містить заборони залучення для проведення комплексної експертизи експертів, що проводили первинну.
Таким чином суд встановлює, що встановлення психічного стану ОСОБА_3 на день складання заповіту 05.08.2017 року не є доцільним, адже психічний стан ОСОБА_3 на вказану був двічі встановлений експертами-психіатрами у висновках за № 552 від 11.12.2019 року та № 470 від 12.10.2022 року, та відображений у мотивувальних частинах рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого 07 грудня 2023 року по справі № 522/10739/19 та постанови Одеського
апеляційного суду, ухваленої 29.10.2023 року по справі № 522/10739/19 (провадження № 22-ц/813/4029/24).
В той же час суд не погоджується з позицією сторони відповідача, що вказані обставини є преюдиціальними виходячи з наступного.
У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14 (адміністративне провадження № К/9901/9245/18) зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з'ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.
В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу.
Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Під час розгляду справи № 522/10739/19 Приморським районним судом м. Одеси та Одеським апеляційним судом предметом судового дослідження була правомірність скасування заповіту від 15 серпня 2018 року. У межах зазначеного провадження судами було призначено та проведено посмертні судово-психіатричні експертизи № 552 від 11.12.2020 та № 470 від 12.10.2022. Суд погоджується з обґрунтуванням представника позивача, що тексти судових рішень у тій справі містять саме цитування висновків експертів, згідно з якими станом на 05 серпня 2017 року (момент складання первинного заповіту) ОСОБА_3 виявляв ознаки психічного розладу у стані компенсації, що не позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій.
Водночас судом встановлено, що предмет спору у справі № 522/10739/19 обмежувався виключно оцінкою волевиявлення спадкодавця від 15.08.2018 року. Обставини щодо стану здоров'я ОСОБА_3 саме на дату 05.08.2017 року не були предметом самостійного спору між сторонами у попередньому процесі, не оспорювалися в межах того предмета позову та не отримали окремого відображення у резолютивній частині попередніх судових рішень як встановлений юридичний факт.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, цитування в мотивувальній частині рішення висновків експертизи щодо періоду, який не охоплювався предметом того спору, є формою сприйняття судом доказової інформації, а не преюдиціальним фактом у розумінні ст. 82 ЦПК України. Таким чином, питання здатності ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій на момент складання заповіту 05.08.2017 року є самостійним предметом доказування у даній справі № 522/4608/25, оскільки істинність цього явища як факту дійсності не була остаточно зафіксована у межах вирішення іншого спору між тими ж сторонами.
Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що є доказами у цивільній справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Таким чином, суд вбачає оцінювати вказані висновки експертиз № 552 від 11.12.2020 та № 470 від 12.10.2022 як самостійні письмові докази, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування у цьому спорі. Подібні правові висновки щодо оцінки експертизи з іншої справи викладені у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі №761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі №752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі №759/15556/18.
В той же час, суд критично ставиться до твердження сторони позивача про те, що під час розгляду справи № 522/10739/19 експерти нібито вийшли за межі предмета позову, надаючи оцінку психічному стану ОСОБА_3 станом на 05 серпня 2017 року. Така аргументація є помилковою та ґрунтується на ігноруванні методології судово-психіатричного дослідження, яке за своєю суттю не може бути ізольованим від аналізу динаміки розвитку психічного розладу. Для встановлення здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у критичний момент скасування заповіту (15.08.2018), експертна комісія об'єктивно потребувала ретроспективного аналізу стану здоров'я особи, включаючи період вчинення первинного правочину - складання заповіту (05.08.2017).
Зазначене дослідження є не виходом за межі предмета дослідження, а дотриманням вимог повноти та всебічності експертного висновку, оскільки психіатричний діагноз та зміни особистості органічного генезу не виникають раптово, а формуються поступово внаслідок прогресування хвороби. Відтак, порівняння клінічної картини стану здоров'я заповідача на різних етапах було необхідним для формування науково обґрунтованого висновку щодо глибини розладу та можливості компенсації втрачених функцій.
Більш того, суд наголошує, що вказані експертні висновки № 552 від 11.12.2020 та № 470 від 12.10.2022 були предметом перевірки в межах апеляційного перегляду справи № 522/10739/19. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.10.2024 року було фактично підтверджено належність, допустимість та обґрунтованість вказаних доказів. Колегія суддів апеляційної інстанції, оцінивши доводи сторін щодо повноти експертних досліджень, не вбачала порушень процесуального закону чи виходу експертів за межі повноважень. Враховуючи, що ці висновки лягли в основу судових рішень, які набрали законної сили, вони набули ознак юридичної визначеності. Будь-які сумніви позивача щодо методології проведених експертиз, висловлені в межах поточного процесу, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки вони спрямовані на ревізію обставин, уже дослідних та перевірених у судовому порядку, що не відповідає завданням правосуддя.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року в справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18) зроблено висновок по застосуванню частини другоїстатті 1257 ЦК Українита вказано, що "для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбаченихЦК України".
Згідно ч.1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Під час розгляду справи судом не встановлено обставин нікчемності заповіту.
З дослідженого судом заповіту вбачається, що його форма та зміст відповідають вимогам чинного законодавства, цей заповіт посвідчений та зареєстрований уповноваженою на це особою, сам зміст заповіту та обставини його підписання підтверджують, що рішення спадкодавця було свідомим та добровільним.
У даній справі вказаним правочином було оформлено дійсне волевиявлення спадкодавця на розпорядження належним йому майном на випадок його смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт, та з тим, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, окрім того, було встановлено особу заповідача, перевірено його дієздатність, роз'яснено заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України та посвідчено особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до статті 1255 ЦК України.
Аналізуючи сукупність поданих до справи доказів та надаючи правову оцінку доводам сторін, суд приходить до висновку, що Позивачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Матеріали справи не містять об'єктивних даних, які б свідчили про наявність підстав для визнання заповіту недійсним у розумінні ст. 225 та ст. 1257 ЦК України. Посилання Позивачки на аномальний стан психічного здоров'я спадкодавця станом на 05.08.2017 року носять характер припущень та повністю спростовуються дослідженою судом медичною документацією і висновками фахівців у галузі психіатрії, які отримали належну процесуальну оцінку в межах судового перегляду спорів між цими ж сторонами.
Натомість сторона Відповідача надала вичерпну, логічно послідовну та юридично аргументовану позицію, що ґрунтується на стандартах доказування, визначених ЦПК України. Відповідачем представлено належні та допустимі докази, зокрема висновки комісійних експертиз та судові рішення, що в своїй сукупності нівелюють доводи Позивачки. Суд констатує, що аргументи сторони Відповідача є значно вагомішими та переконливішими, оскільки вони базуються на документально підтверджених фактах динаміки стану здоров'я заповідача та встановлених обставинах його волевиявлення.
Верховний Суд у справі № 910/19179/17 застосував принцип естопель як «категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі».
У попередньому судовому процесі Позивачка активно обстоювала тезу про повноцінну дієздатність та психічне здоров'я свого батька.Проте у даній справі Позивачка займає діаметрально протилежну позицію, стверджуючи про наявність у заповідача хронічного психічного захворювання, яке нібито позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій ще у 2017 році.
Отже, суперечлива позиція Позивачки не може бути покладена в основу судового рішення про визнання правочину недійсним, оскільки право не може захищати сторону, яка діє всупереч власному попередньому визнанню обставин.
Дотримуючись принципу змагальності та оцінюючи докази за стандартом «переваги доказів» (більшої вірогідності), суд доходить висновку про повну доведеність позиції Відповідача. Встановлено, що оспорюваний заповіт від 05.08.2017 року є вираженням вільної та внутрішньої волі ОСОБА_3 , складений із дотриманням усіх вимог щодо форми та процедури посвідчення, за умови належної перевірки нотаріусом дієздатності особи. Будь-яких об'єктивних підстав вважати, що в момент підписання документа спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій або не міг керувати ними, судом не встановлено. За таких обставин, з огляду на відсутність правових підстав для втручання у свободу заповіту, позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.
Суддя А.В. Науменко
Повний текст рішення виготовлений 31.03.2026 року.
Суддя А.В. Науменко
19.03.26