Справа № 420/42151/25
31 березня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за результатом якого позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) з непроведення належного розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні 12.01.2025 року у період з 12.01.2025 року по 20.12.2025 року;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 12.01.2025 року;
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25;
стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у день звільнення позивача 12.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) не виплатило йому усіх належних при звільненні сум. На виконання рішення суду позивачу виплачено відповідачем 27.11.2025 року грошові кошти у розмірі 440036,11 грн. Отже, відповідний розрахунок з позивачем проведений відповідачем лише 27.11.2025 року, тобто вочевидь несвоєчасно, а тому позивач має право на середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при його звільненні 12.01.2025 року. Крім того, є вочевидь протиправними дії відповідача з утримання податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % без подальшого його компенсування при виплаті грошового забезпечення позивачу на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 року у справі № 420/9675/25.
Ухвалою суду від 29 грудня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, згідно якого останній з позовними вимогами не погоджується та просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) добровільно виконало судові рішення по справі №420/9675/25, а саме виплатило 440036,11 грн. Також, до складу грошового забезпечення не входять суми податку на доходи фізичних осіб, які компенсуються одночасно з виплатою грошового забезпечення. ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) діяло на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України. Крім того, дії відповідача відповідають і нормам ст.2 КАС України яким визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, а також підстави визнання неправомірними діянь суб'єкта владних повноважень.
Представником позивача до суду надано відповідь на відзив, в якому представника наполягав на задоволенні позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військовій частині НОМЕР_1 ), зокрема, у період з 01.12.2015 року по 12.01.2025 року.
Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.01.2025 року № 10-ОС «Про особовий склад» (далі - Наказ № 10-ОС) виключено зі списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення по Південному регіональному управлінню майстер-сержанта ОСОБА_1 , відповідального виконавця сектору документального забезпечення управління оперативно-розшукової діяльності, звільнену наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.12.2024 року № 423-ОС у відставку за підпунктом «а» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі) пункту 3 частини п'ятого статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу. Зокрема, передбачено виключення зі списків особового складу управління та з видів забезпечення, з урахуванням часу та здавання справ та посади, з 12.01.2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі №420/9675/25, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/9675/25, вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та вирішено, зокрема:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену суму грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020, 2021, 2022 роки;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року в повному обсязі із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вищевказаного рішення суду позивачу виплачено відповідачем 27.11.2025 року наступні суми:
- 175 973,10 грн.;
- 26 264,23 грн.;
- 4 958,88 грн.;
- 39 900,21 грн.
Також 20.12.2025 на користь позивача від відповідача виплачено 192 939,69 грн.
Всього: 440 036,11 грн., що вбачається з відомостей виписок з карткового рахунку ОСОБА_1 .
Після отримання ОСОБА_1 частини грошових коштів на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року у справі № 420/9675/25, представник ОСОБА_1 - адвокат Гаспарянц Д.М., звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) із адвокатським запитом від 27.11.2025 року, у якому серед іншого запитав інформацію про те, чи здійснено на користь ОСОБА_1 компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті їй грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25.
На цей адвокатський запит ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) надало відповідь листом від 01.12.2025 № 09/10053-25-Вих, згідно з якою повідомлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25 при виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення компенсація сум податку на доходи фізичних осіб не проводилась.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо непроведення належного розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні 12.01.2025 року у період з 12.01.2025 року по 20.12.2025 року та утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25 та за захистом своїх прав звернулась до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-ХП).
Згідно ст.1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №2011-XII, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-XII установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абз.1 ст.3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ані Законом України Про військовий обов'язок і військову службу, ані Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 та була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 805/2948/17-а, від 08 листопада 2018 року у справі №821/1333/16, від 16 квітня 2020 року у справі № 822/3307/17, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Відтак, оскільки нормативними актами не врегульовано питання правових наслідків недотримання строку розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №240/222/20, від 04 вересня 2020 року у справі №120/2005/19-а, від 09 жовтня 2020 року у справі №580/3988/19, від 03 серпня 2021 року у справі № 580/278/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15.
Суд зазначає, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Указаний правовий висновок щодо застосування положень ст.ст.116,117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 280/3370/21, від 29 вересня 2022 року у справі №160/2006/21, від 15 вересня 2022 року у справі №640/25949/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
Системний аналіз наведених вище норм у площині наведеної вище практики Верховного Суду щодо сфери їх регулювання дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки: - умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат.
Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (12.01.2025) та дату проведення остаточного розрахунку (27.11.2025), та шестимісячний строк, визначений ч. 1 ст. 117 КЗпП України, саме період з 13.01.2025 (наступний день після звільнення) по 12.07.2025 року є періодом затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.01.2025 року по 12.07.2025 року включно є протиправними.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з архівної відомості б/н за період з січня 2024 року по грудень 2024 року, позивач за листопад-грудень 2024 року отримав грошове забезпечення у загальній сумі 116921,56 грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 61 день (30+31)
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1916,75 грн. (116921,56 грн. / 61 календарний день).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 13.01.2025 року по 12.07.2025 року складає 346931,75 грн. (1916,75 грн. х 181 дні).
Тому враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню шляхом визнати протиправною бездіяльність відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 346931,75 грн.
Судом обраний зазначений спосіб захисту прав позивача з тих підстав, що статтею 117 КЗпП України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд звертає увагу, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Суд зазначає, що стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні.
Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Що стосується позовних вимог про нарахування та виплату недоотриманого грошового забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно зі статтею 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон - № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби регламентовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
Згідно пунктів 2-5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд зазначає, що Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" втратив чинність на підставі ПК України, який з вказаної дати регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями п.168.5 ст.168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Відповідно п.293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115 (далі - Положення), особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Пунктом 292 Положення визначено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Враховуючи вищенаведені правові норми діючого законодавства, суд вказує, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Враховуючи, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25, встановлено несвоєчасну виплату відповідачем у повному обсязі грошового забезпечення позивачу, позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 червня 2020 року у справі №825/761/17, від 29 липня 2020 року у справі №814/142/17 та від 08 лютого 2023 року у справі №420/9834/22.
Таким чином, у відповідача наявний обов'язок з виплати позивачу грошової компенсації в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації з податку на доходи фізичних осіб з посиланням на те, що така виплата доходу відбулася на виконання рішення суду, і такий дохід не пов'язаний з виконанням обов'язків несення служби, оскільки несвоєчасна виплата присуджених позивачу судовим рішенням виплат сталася з вини відповідача, що встановлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25.
Суд вважає, що здійснюючи розрахунки з позивачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25, відповідач повинен був нарахувати та виплатити грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення.
Та обставина, що станом на день розрахунку позивач вже не був військовослужбовцем, жодним чином не впливає на його право отримати цю компенсацію, оскільки відповідач здійснював остаточний розрахунок з військовослужбовцем, який (розрахунок) він зі своєї вини своєчасно не зробив.
Оскільки позивач мав право на цю компенсацію, він її не втратив і на момент фактичної сплати коштів.
Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №812/1048/17 та від 25.06.2020 у справі 825/761/17, від 29.07.2020 у справі №814/142/17.
Таким чином, суд вважає вказані позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову, сплачений судовий збір належить стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) з непроведення належного розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні 12.01.2025 року у період з 13.01.2025 року по 12.07.2025 року.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні позивача в розмірі 346931,75 грн. з урахуванням обов'язкових відрахувань.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі № 420/9675/25.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір в розмірі 968,96 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко