31 березня 2026 рокусправа № 380/30244/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Пенсійного фонду України з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області № 290-к від 11.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Білецької Марії Петрівни, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області на посаді аналогічній або рівнозначній тій, з якої ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області №290-к від 11.04.2023;
- стягнути з Пенсійного Фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19.04.2023 по дату поновлення Позивача на посаді виходячи з розрахунку 509,30 грн середньоденної заробітної плати позивача.
В обґрунтування позову зазначає, що з 01.04.2019 року обіймала посаду завідувача сектору медичних та соціальних послуг Дрогобицького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, з якої була звільнена 18.04.2023 у зв'язку з скороченням чисельності і штату працівників на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає дане звільнення незаконним, оскільки таке проведено з підстав, що не передбачені Кодексу законів про працю України. Важливою умовою при звільнені працівника на підставі є неможливість його переведення, за його згодою, на іншу роботу, що передбачене ч. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Разом з цим, звільнення працівників у зв'язку із скороченням усієї чисельності та усього штату грубо порушує трудові права працівників, передбачені ст. 42 Кодексу законів про працю України, щодо надання переважного права на залишення на роботі працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, наявність інвалідності. Наразі, ані Пенсійним фондом України, ані будь-яким його територіальним органом Пенсійного фонду України, як правонаступниками, визначеними Законом, не вчинено жодних заходів (дій) по продовженню дії трудових договорів з працівниками припиненого Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, як того передбачає законодавство. Так само, ніяких дій по дотриманню трудових прав головою комісій з реорганізації Фонду та головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області не вчинялося.
Зазначає, що у зв'язку з припиненням Фонду соціального страхування України та відповідною зміною повноважень Пенсійного фонду України до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області введено (внесено, додано) нові посади, функціональні обов'язки працівників за якими, передбачають здійснення обов'язків, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виконання обов'язків пов'язаних зі здійсненням профілактики та розслідування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності та документів, що є підставою для їх формування, здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів, що підтверджується відповідними відомостями штатного розпису.
Більш того, у Головному управлінні Пенсійного Фонду України у Львівській з моменту попередження про звільнення до самої дати звільнення були вакантними близько 100 посад, серед яких посади не державної служби, а саме: - провідний інспектор відділу з ретроконверсій № 2 Управління з ретроконверсій; - провідний інспектор відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Управління контрольно-перевірочної роботи.
Таким чином, за наявності інших робочих місць, посад, штатних одиниць, тощо, що утворилися в процесі реорганізації Фонду соціального страхування України на підставі редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 року № 2620-IX, ОСОБА_1 як працівнику, якого попередили про майбутнє вивільнення у зв'язку із реорганізацією роботодавця, не було запропоновано перевід на іншу вакантну посаду наявну у роботодавця (його правонаступника), що свідчить про те, що наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області №290-к від 11.04.2023 року за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області Марії Білецької «Про звільнення Руслани Гартман (Дрогобицьке відділення управління ВД ФСС України у Львівській області)» є незаконним та протиправним.
У результаті незаконного звільнення позивачу не було нараховано середньомісячну заробітну плату, тому відповідач зобов'язаний виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позивач вважаючи протиправним наказ про звільнення, звернувся до суду з даним позовом та просив позов задовольнити.
Пенсійний фонд України позов не визнав, тому надав відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказав, що п. 2 розд. VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (в редакції, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України (далі - ФСС України) та управління виконавчої дирекції Фонду (далі - УВД ФСС України), реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Наказом Голови комісії з реорганізації від 16.01.2023 № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» скорочено увесь штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції ФСС України та управлінь виконавчої дирекції ФСС України в областях та м. Києві з 18.04.2023.
Питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників є складовою права на управління діяльністю підприємством.
Таким чином, питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, відносяться до виключної компетенції власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу.
Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду визначаються, зокрема, Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням № 280.
Згідно із п. 12 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 на працівників Пенсійного фонду та його територіальних органів, які здійснюють повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій Пенсійного фонду, поширюється дія Закону України «Про державну службу».
Відповідно до пункту 14 Положення № 280 гранична чисельність державних службовців та працівників Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1471 внесено зміни до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85, відповідно до якого гранична чисельність працівників апарату Пенсійного фонду України становить 302 працівника, у тому числі державних службовців - 302. Отже, штат працівників апарату Пенсійного фонду України складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».
Згідно з додатком 2 до постанови правління ФСС України від 18.11.2021 № 35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» гранична чисельність працівників ФСС України становила 4829 осіб. Посади працівників ФСС України, УВД ФССУ у Львівській області на відміну від працівників Пенсійного фонду не належать до посад державної служби. На зазначених працівників поширюється законодавство про працю.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон № 889. Цим Законом визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях,
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч.3 ст. 5 Закону № 889).
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону № 889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
В силу положень пунктів 1 і 2 частини першої статті 41 Закону № 889 без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець:
- на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
- на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Поняття «рівнозначна посада» закріплено на законодавчому рівні та визначено у п, 6 ч. 1 ст.2 Закону № 889, згідно якого, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Відповідно до ст. 51 цього Закону № 889 посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи З належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Отже, саме Закон № 889 визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного і приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу усіх питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання і функції держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.
За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону №. 889.
Таким чином, законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в новоутвореному державному органі.
З урахуванням наведеного Пенсійний фонд України просив відмовити у задоволенні позову.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області позов не визнало, тому надало відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказало, що з 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-ІХ, яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-ХІV викладено в новій редакції. Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 (в редакції Закону № 2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону. Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України. Рішення про припинення ФСС України, прийняте Верховною Радою України, є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», зокрема утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України, установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації, зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620.
Згідно із п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136 також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 2136 у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Зазначає, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби регулює Закон України «Про державну службу», яким визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 Закону № 889 вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
За таких умов, переведення працівників ФСС України на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях суперечить Закону № 889.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Отже, державний орган самостійно визначає у який спосіб він планує організувати призначення на такі вакансії. Залежно від обраного способу, державний орган може розмістити інформацію на офіційному вебсайті та сторінках в соціальних мережах державного органу, зробити розсилку серед кандидатів, які успішно пройшли усі етапи оцінювання під час останніх конкурсів у державному органі, повідомити про вакансію працівникам державного органу за допомогою внутрішніх каналів комунікації державного органу тощо (роз'яснення Національного агентства з питань державної служби, розміщене за посиланням https://nads.gov.ua/vidpovidi-na- zapitannya-shcho-nadhodili-vid-sluzhb-upravlinnya-personalom-shchodo-priznachennya- osib-na-posadi-derzhavnoyi-sluzhbi-pid-chas-voyennogo-stanu).
Інформація про оголошення добору на зайняття вакантних посад в апараті Пенсійного фонду України була розміщена на офіційній сторінці Пенсійного фонду України 04.04.2023.
З метою максимального забезпечення трудових прав працівників Фонду вживалися заходи щодо організованого призначення на роботу до Головного управління.
Інформація щодо наявності вакантних посад та умови прийому було розміщено на Facebook сторінці Головного управління (facebook.com/lvivpеns) та надіслано листом Головного управління № 1300-01-8/42719 від 24.03.2023 голові комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.
Особи, які виявили бажання прийняти участь у відбору кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби категорій «Б» та «В», мали можливість надіслати до Головного управління резюме. ОСОБА_1 не подавала до Головного управління резюме або заяву, що свідчило би про її бажання працювати в Головному управлінні.
Станом на 18 квітня 2023 року в Головному управлінні було 8 (вісім) вакантних посад, які введено (внесено, додано) до штатного розпису Головного управління функціональні обов'язки працівників за якими, передбачають здійснення обов'язків, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виконання обов'язків пов'язаних зі здійсненням профілактики та розслідування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, проведення перевірки обґрунтованості видачі, продовження листків непрацездатності та документів, що є підставою для їх формування, здійснення контролю за використанням страхувальниками та застрахованими особами страхових коштів.
У період з грудня 2022 року по квітень 2023 року, комісією для проведення співбесіди та відбору кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби на період дії воєнного стану в Головному управлінні проведено 18 засідань, в яких взяли участь 153 працівників Фонду, з них 102 призначені на роботу до Головного управління.
Протягом 2023 року, комісією для проведення співбесіди та відбору кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби на період дії воєнного стану в Головному управлінні проведено 25 засідань, в яких взяли участь 161 працівник Фонду, з них 111 призначені на вакантні посади в Головне управління.
Станом на 18 квітня 2023 року у Головному управлінні було 72 вакантні посади.
Щодо вакантної посади не державної служби, то для зайняття вакантної посади провідного інспектора відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Управління контрольно-перевірочної роботи встановлюються спеціальні вимоги відповідно до Порядку проведення особами, уповноваженими правлінням Пенсійного фонду України, перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2023 року № 185.
Згідно із пунктом 1 Порядку № 185, перевірка листків непрацездатності проводиться уповноваженими посадовими особами територіального органу Пенсійного фонду України та/або уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України.
Перевірка медичних висновків проводиться виключно уповноваженими лікарями.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 185, уповноважений лікар - особа, яка є лікарем та перебуває у трудових відносинах із закладом охорони здоров'я або фізичною особою - підприємцем, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та лікар, який є фізичною особою - підприємцем і має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, які уповноважені правлінням Пенсійного фонду України на проведення перевірки обґрунтованості формування та видачі медичних висновків, пройшли автоматизований відбір з використанням електронної системи охорони здоров'я для проведення перевірки за кожним окремим випадком тимчасової непрацездатності та перевіряють відомості, що містяться у медичному висновку, а також деперсоналізовані відомості, на підставі яких він сформований, на підставі інформації з електронної системи охорони здоров'я.
З урахуванням наведеного Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області просив відмовити у задоволенні позову.
Представником позивача подано додаткові пояснення, в яких зазначає, що головною підставою заявленого позову у даній справі є невиконання відповідачем обов'язку з пропонування працівнику всіх вакантних посад, які існували з моменту попередження про наступне вивільнення до дати звільнення, передбаченого ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Наголошує, що в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області за період з моменту повідомлення позивача про звільнення до дати звільнення були вакантними, як мінімум 52 посади (вказане підтверджується інформацією ГУ ПФУ у Львівській області про списки вакантних посад з відомостями про дати відкриття та закриття вакансій), проте не всі посади, які існують в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та, зокрема, які були вільні на момент попередження позивача про звільнення, є посадами державної служби. Відповідно до довідки отриманої у відповідь на адвокатський запит та інформації наданої самим відповідачем в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області за період з моменту повідомлення позивача про звільнення до дати звільнення існували наступні вакантні посади не державної служби: - провідний інспектор відділу з ретроконверсії № 2 Управління з ретроконверсії; - провідний інспектор відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Управління контрольно-перевірочної роботи, однак, жодна з вказаних посад не була запропонована позивачу, що є порушенням норм КЗпП.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області подано заперечення на додаткові пояснення позивача в яких зазначає, що з метою максимального забезпечення трудових прав працівників Фонду соціального страхування у Львівській області (далі - Фонд) вживалися заходи щодо організованого призначення на роботу до Головного управління. Так, в період з грудня 2022 року по квітень 2023 року, комісією для проведення співбесіди та відбору кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби на період дії воєнного стану в Головному управлінні проведено 18 засідань, в яких взяли участь 153 працівники Фонду, з них 102 призначені на роботу до Головного управління.
Протягом 2023 року, комісією для проведення співбесіди та відбору кандидатів на зайняття вакантних посад державної служби на період дії воєнного стану в Головному управлінні проведено 25 засідань, в яких взяли участь 161 працівник Фонду, з них 111 призначені на вакантні посади в Головне управління.
Однак, позивач жодного разу не подала до Головного управління ні резюме, для участі у співбесіді, ні заяви, які б свідчили про її бажання працювати у Головному управлінні.
Стосовно твердження позивача про неможливість ознайомлення із актуальним списком вакантних посад, звертає увагу на те, що відповідно до роз'яснення зі сайту Національного агентства з питань державної служби (https://nads.gov.ua/vidpovidi-na-zapitannya-shcho-nadhodili-vid-sluzhb-pravlinnya- personalom-shchodo-priznachennya-osib-na-posadi-derzhavnoyi-sluzhbi-pid-chas- voyennogo-stanu) державний орган самостійно визначає, у який спосіб він планує організувати призначення на такі вакансії. Залежно від обраного способу, державний орган може розмістити інформацію на офіційному вебсайті та сторінках в соціальних мережах державного органу, зробити розсилку серед кандидатів, які успішно пройшли усі етапи оцінювання під час останніх конкурсів у вашому державному органі, повідомити про вакансію працівникам державного органу за допомогою внутрішніх каналів комунікації державного органу тощо.
Зазначає, що вакантна посада провідного інспектора Управління з ретроконверсії знаходиться у м. Львові (облаштоване робоче місце). Робота по оцифруванню справ здійснюється безпосередньо на сервері майданчику Центру Ретроконверсії (ЦРК), який розташований за адресою: м. Львів вул. Митрополита Андрея 10, без можливості віддаленого робочого місця, оскільки відсутня технічна можливість під'єднання в корпоративній мережі до сервера баз даних.
Щодо вакантної посади провідного інспектора відділу перевірки обґрунтованості видачі листків непрацездатності Управління контрольно-перевірочної роботи, то для зайняття вакантної посади встановлюються спеціальні вимоги відповідно до Порядку проведення особами, уповноваженими правлінням Пенсійного фонду України, перевірок обґрунтованості видачі та продовження листків непрацездатності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2023 року № 185 (далі - Порядок № 185).
Згідно із пунктом 1 Порядку № 185, перевірка листків непрацездатності проводиться уповноваженими посадовими особами територіального органу Пенсійного фонду України та/або уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України.
Перевірка медичних висновків проводиться виключно уповноваженими лікарями.
Ухвалою суду від 28.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також ухвалою суду задоволено клопотання позивачки про поновлення пропущеного строку звернення з цим позовом до адміністративного суду, причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом визнано поважними і поновлено, оскільки позивачка маючи намір захистити своє порушене право ще 15.05.2023 звернулася до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з аналогічним позовом, вважаючи, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (справа - № 442/3240/23-ц). Однак, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 червня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про поновлення на роботі закрито, вважаючи, що спір у даній справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Не погоджуючись з вказаним, позивачка оскаржила вказану ухвалу в апеляційному та касаційному порядку. Однак, Постановою Верховного Суду від 18.12.2023 у справі № 442/3240/23-ц вирішено, що спір у даній справі є публічно-правовим, а не цивільно-правовим. А відтак, позивачка не могла звернутися до Львівського окружного адміністративного суду доки справа № 442/3240/23-ц розглядалася в порядку цивільного судочинства. Ба більше, у позивачки були очевидні підстави вважати, що такий спір підлягає розгляду саме в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства, оскільки Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 188/741/23 розглядаючи аналогічну справу (правовідносини повністю відповідають правовідносинам даної справи) дійшов до висновку, що спір між сторонами виник у трудових правовідносинах, не пов'язаних з проходженням публічної служби, отже є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб'єкта публічного права та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Ухвалою від 31.03.2026 відмовлено у клопотанні відповідача про розгляд справи з викликом сторін.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, РНОКПП НОМЕР_1 .
У трудовій книжці НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_1 наявний запис 18, відповідно до якого: 01.04.2019 року переведена на посаду завідувача сектору медичних та соціальних послуг Дрогобицького відділення Управління ВДФСС України у Львівській області.
Головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України 16.01.2023 року видано наказ № 9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023 року.
На виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на підставі наказу комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України № 9-ОД від 16.01.2023 року «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись ч. 4 Цивільного кодексу України, ст. ст. 492, 494 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області видано наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області» від 16.01.2023 року за № 15-ОД.
Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області 19.01.2023 року за № 11-32-263 складено попередження про наступне звільнення, з яким 20.01.2023 року була ознайомлена ОСОБА_1 . У попереджені зазначено, що з 18.04.2023 року посада, яку обіймає ОСОБА_1 буде скорочена, у зв'язку із чим відповідно до ст. 49-2 КЗпП попереджено про те, що буде звільнена із займаної посади 18.04.2023 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
11.04.2023 року Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області видано наказ № 290-к «Про звільнення Руслани Гартман (Дрогобицьке відділення управління ВД ФСС України у Львівській області)», яким звільнено ОСОБА_1 18.04.2023 року з посади завідувача сектору медичних та соціальних послуг Дрогобицького відділення Управління ВДФСС України у Львівській області у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. ОСОБА_1 18.04.2023 року ознайомлена із вказаним наказом, про що свідчить її підпис у наказі.
Відповідно запису 19 трудової книжки НОМЕР_2 , 18.04.2023 року звільнено з посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підстава наказ від 11.04.2023 року № 290-к.
Позивач вважає наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області № 290-к від 11.04.2023 року «Про звільнення Руслани Гартман (Дрогобицьке відділення управління ВД ФСС України у Львівській області)» протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм трудового законодавства, тому звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1).
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає (пункт 1 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на працю як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
01.01.2023 року набрав чинності Закон України від 21.09.2022 року № 2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620), яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 (в редакції Закону № 2620, що діє з 01.01.2023 року) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення Фонду соціального страхування України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації Фонду соціального страхування України.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майне. права та обов'язки переходять до правонаступників.
Частиною 5 цієї статті визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення де єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно із ч. 3 ст. 105 Цивільного кодексу України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припиненні юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Рішення про припинення Фонду соціального страхування України, прийняте Верховною Радою України, є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Пунктом 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Верховна Рада України зобов'язала Кабінет Міністрів України:
- забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України;
- привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
- забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
- забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
- забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова №1442), зокрема:
- утворено комісію з реорганізації Фонду соціального страхування України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України);
- установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації;
- зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом №2620.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 передбачено, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) повинні з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноваженим ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 викладено висновок, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
З огляду на зазначене, при розгляді цієї справи варто врахувати позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16.01.2018 у справі № 519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі № 696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 297/868/18, від 28.04.2021 у справі № 373/2133/17, відповідно до яких суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає КЗпП України, відповідно до ст. 40 якого трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у визначених випадках,зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 цієї статті).
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 421, ч. ч. 1-3 ст. 492, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Верховний Суд в постанові від 05.10.2020 у справі №451/1028/18 зазначив, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне звільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним органпропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому, суд не приймає покликання позивача на те, що їй не було запропоновано вакантні посади, оскільки всі посади ВД ФСС підлягали скороченню так само, як і посада позивача.
Згідно із п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП працю України доповнено п. 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
З огляду на вищевикладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Водночас, інші норми законодавств про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільненні працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілковій органів.
У матеріалах справи відсутні докази обрання ОСОБА_1 до профспілкових органів, а тому відсутні підстави для застосування даної норми до позивача.
Суд зазначає, що на виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», на підставі наказу комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України № 9-ОД від 16.01.2023 року «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», керуючись ч. 4 Цивільного кодексу України, ст. ст. 492, 494 КЗпП України, ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», головою комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області видано наказ «Про скорочення чисельності та штату працівників відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області» від 16.01.2023 року за № 15-ОД.
Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області 19.01.2023 року за № 11-32-263 складено попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , з яким вона була ознайомлена 20.01.2023 року.
11.04.2023 року Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області видано наказ № 290-к «Про звільнення Руслани Гартман (Дрогобицьке відділення управління ВД ФСС України у Львівській області)» з посади завідувача сектору медичних та соціальних послуг Дрогобицького відділення Управління ВДФСС України у Львівській області у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 18.04.2023 року, про що свідчить її підпис у наказі.
Відповідно до ч. 6 ст. 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділенні] перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Таким чином, беззаперечно встановлено той факт, що оспорюваний наказ видано саме у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, його положення не суперечать чинному законодавству.
З урахуванням наведеного, наказ про звільненні позивача № 290-к від 11.04.2023 року є таким, що відповідає положенням чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Однак, оскільки суд дійшов висновку про правомірність звільнення ОСОБА_1 , відсутні підстави для вирішення питання про поновлення її на попередній роботі.
Щодо позовної вимоги про поновлення позивача на іншій рівнозначній посаді в Пенсійному фонді України, то суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення № 280), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Правові основи організації та діяльності Пенсійного фонду визначаються, зокрема, Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Положенням № 280.
Відповідно до п. 14 Положення № 280 гранична чисельність державних службовців та працівників Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» державні службовці апарату центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади в порядку, передбаченому законодавством про державну службу (якщо інше не передбачено законом).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1471 внесено зміни до додатку 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 (далі - Постанова № 85), відповідно до якого гранична чисельність працівників апарату Пенсійного фонду України становить 302 працівника, у тому числі державних службовців - 302, гранична чисельність працівників територіальних органів Фонду - 24098, у тому числі державних службовців - 23229.
Отже, основний штат працівників апарату Пенсійного фонду України та його територіальних органів складають посади державної служби, умови призначення (переведення, звільнення) на які визначаються Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу».
Згідно з додатком 2 до постанови правління Фонду соціального страхування України від 18.11.2021 №35 «Про внесення змін до структури органів Фонду соціального страхування України та граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» гранична чисельність працівників Фонду соціального страхування України становила 4829 осіб. Посади працівників Фонду соціального страхування України, на відміну від посад працівників Пенсійного фонду України, не належать до посад державної служби.
А, отже, на зазначених працівників поширюється законодавство про працю.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про державну службу» вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина Україна на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування Україна, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях.
За таких умов, переведення працівників Фонду соціального страхування України на посаді державної служби в Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечитиме Закону України «Про державну службу».
В силу положень п. п. 1 і 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець:
- на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
- на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенню суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Таким чином, законодавством не передбачено переведення працівника, посада якого скорочується та на якого поширюється дія законодавства про працю, на посаду державної служби в державному органі.
Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України від 12.05.2015 № 389-VІІІ «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість яких передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової карта встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких оси громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавстві встановленими щодо відповідних посад. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 не подавала до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області заяви та необхідних документів для вирішення питання про призначення її на вакантні посади.
Доказів протилежного позивач не надав.
За наслідком розгляду справи, зважаючи на правомірність оскаржуваного наказу № 290-к від 11.04.2023 року та висновків суду про відсутність підстав для вирішення питання про поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими, як похідні, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Інші доводи учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють. В контексті зазначеного, суд звертає увагу на наступне.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 09.12.1994 № 18390/91), вказав, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005) Суд також звернув увагу на те, що ст. 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області від 11.04.2023 року № 290-к «Про звільнення Руслани Гартман (Дрогобицьке відділення управління ВД ФСС України у Львівській області)» з посади завідувача сектору медичних та соціальних послуг Дрогобицького відділення Управління ВДФСС України у Львівській області у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України, і обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому є правомірним.
За таких обставин, позовні вимоги не є обґрунтованими та задоволенню не підлягають
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється. Крім того, позивач згідно з ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885), Пенсійного фонду України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 9, код ЄДРПОУ 00035323) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна