31 березня 2026 року м. Київ
Справа №381/2662/25
Апеляційне провадження №22-ц/824/1746/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Осаулової Н.А. 25 червня 2025 року в м. Фастів, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2025 року представник ТОВ «Українські фінансові операції» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 100000 грн та понесені витрати на сплату судового збору у сумі 2422,40 грн та на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 05 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4361113, за умовами якого відповідачу було надано кредит у сумі 10000 грн на 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідач не виконала свого обов'язку та не повернула наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором.
23 вересня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу №23/09/2024, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача.
ТОВ «Українські фінансові операції» заявлено до стягнення суму боргу у розмірі 100000 грн, з яких: 10000 грн - сума заборгованості за сумою кредиту; 58000 грн - сума заборгованості за відсотками, які нараховані первісним кредитором; 32000 грн - сума заборгованості за відсотками, які нараховані позивачем.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25 червня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за Договором №4361113 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.02.2024 року у сумі 46000 грн, що включає у себе заборгованість по тілу - 10000 грн та заборгованість по відсоткам - 36000 грн.
У задоволенні іншої частини вимог позову - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» судовий збір в розмірі 1114,30 грн та витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що між первісним кредитором та відповідачем у електронній формі укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 10000 грн. Сторонами у належній формі погоджено розмір процентної ставки за користування кредитом. Проте, умови кредитного договору відповідачем належним чином не виконані в передбачені договором строки, що призвело до виникнення заборгованості.
Щодо стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір був укладений 05 лютого 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», відповідно, денна процентна ставка у відповідності до чинного законодавства не може перевищувати 1 %. Беручи до уваги суму кредиту 10000,00 грн та те, що денна відсоткова ставка не може перевищувати 1% день, розмір відсотків складає 100 грн в день та за 360 календарних днів - 36000 грн.
Таким чином суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості у розмірі 46000 грн, що включає у себе заборгованість по тілу - 10000 грн та заборгованість по відсоткам - 36000 грн.
Не погодилось із зазначеним рішенням ТОВ «Українські фінансові операції», але лише в частині позовних вимог залишених без задоволення, представником товариства подана апеляційна скарга, в якій він вказує на те, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено за неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Представник зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про зменшення стягнення на користь позивача заборгованості за відсотками порушив ч.4 ст. 263 ЦПК України та не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21, про те, що при вирішені спору спростування доводів позову покладається на відповідача, а не на суд, в даному випадку суд лише має розглянути позов і визначити розмір заборгованості виходячи з умов договору та вимог закону.
В даному випадку суд першої інстанції в порушення п.3.1 Договору та ст. 1054 ЦК України - фактично звільнив відповідача від сплати відсотків, у розмірі визначеному договором та повністю у відсотках нарахованих новим кредитором.
Суд першої інстанції не звернув увагу, що матеріали справи не містять підтвердження повного та належного виконання відповідачем зобов'язання перед новим кредитором щодо сплати відсотків за договором.
Первісний кредитор та клієнт погодились із умовами Договору. Клієнт не скористався правом передбаченим п.5.3.2 Договору відмовитись від укладання Договору.
Суд першої інстанції не звернув увагу на п.9.9 Договору, згідно якого позичальник підписуючи цей договір підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Лінеура Україна», актуальні на дату укладення договору, редакція яких розміщена на веб-сайті, повністю розуміє, погоджується з ними і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Отже, висновок суду про те, що позивач, як фінансова установа скориставшись необізнаністю позичальника із вимогами чинного законодавства, спонукав позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, не відповідають дійсності та є упередженими по відношенню до позивача.
Представник зазначає, що матеріали справи не містять доказів зміни умов Договору №4361113 від 05 лютого 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, через що суд першої інстанції помилково відмовив у стягненні відсотків за користування коштами.
Таким чином, представник позивача вважає, що суд першої інстанції допустив помилку, через яку звільнив відповідача від сплати відсотків у розмірі визначеному Договором №4361113 від 05 лютого 2024 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Також представник позивача зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив витрати на правову допомогу з 10000 грн до 3000 грн.
На підставі викладеного, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення заборгованості за відсотками та витрат на правову допомогу, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення відсотків задовольнити повністю. Стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Правом подання відзиву відповідач не скористався.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку визначеному процесуальним законом, причини неявки суду не повідомили. А тому колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з'явилися.
В порядку ч.ч. 4,5 ст. 269 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що 05 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4361113 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Відповідно до п. 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 10000 грн.
Згідно із п. 1.3 Договору строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Відповідно до п. 3.1. договору, проценти, що нараховуються за цим договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".
Пунктом 1.4.1. договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,50 % в день, яка розрахована за формулою: ДПС=(ЗВКС/ЗРК)/t*100%, де ДПС -денна процента ставка, ЗВСК - загальні витрати за кредитом, ЗРК- загальний розмір кредиту; t - строк користування у днях, яка застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору.
У п.1.4.2. передбачена знижена процентна ставка, яка становить 0,01 % за кожен день користування кредитом та застосовується, якщо клієнт до 05.03.2024 (включно) або протягом 3 календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу визначеного у Графіку платежів, або здійснить часткове погашення кредиту. Також у цьому пункті передбачена денна процентна ставка у разі використання клієнтом права на знижену процентну ставку, яка дорівнює 2,293%, розраховану за формулою ДПС=(ЗВКС/ЗРК)/t*100%, де ДПС -денна процента ставка, ЗВСК - загальні витрати за кредитом, ЗРК- загальний розмір кредиту; t - строк користування у днях.
Відповідно до п. 4.1. договору, сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з графіком платежів, крім випадку, визначеного в п. 4.3. договору.
На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору. Відповідно до реквізитів договору № 4361113 від 05 лютого 2024 року, укладеного між сторонами, відповідач підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «99118» (т.1, а.с.38-58).
Додатком № 1 до договору є обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, де визначений розмір щомісячних платежів у період з 05.02.2024 по 29.01.2025, визначені окремо проценти за користування кредитом за весь строк кредитування у розмірі 82530 грн, а загальна вартість кредиту визначена в розмірі 100000 грн (а.с. т.1, 59).
Додатком № 2 є інформаційне забезпечення (а.с. т.1, 60).
Вказані додатки підписані одноразовим ідентифікатором «99118».
Наявний у справі паспорт споживчого кредиту від 05 лютого 2024 року також підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором «73916» (а.с. 61-65).
З розрахунку заборгованості за договором № 4361113 від 05 лютого 2024 року станом на 23 вересня 2024 року у відповідача ОСОБА_1 наявна заборгованість в сумі 73000 грн, яка складається з 10 000 грн - тіло кредиту, 58 000 - відсотки за користування кредиту та 5 000 грн - штраф (т.1, а.с. 66-75).
Згідно листа ТОВ «Пейк Україна» № 20241003-1142 від 03 жовтня 2024 року адресованого ТОВ «Лінеура Україна» 05 лютого 2024 року 14:28:38 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 10 000 грн на платіжну карту № НОМЕР_1 (т.1, а.с. 36).
23 вересня 2024 року між ТОВ «Українські фінансові операції», як фактором, та ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, було укладено Договір факторингу №23/09/2024, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором, що підтверджується Витягом з реєстру боржників щодо відповідача. У п. 1.1. цього договору визначено, що відступається право вимоги строк виконання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить первісному кредитору ( т.1, а.с. 81,124-129).
Відповідно до листа ТОВ «Лінеура Україна» від 24 вересня 2024 року щодо повідомлення боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами в особистих кабінетах усіх боржників, права вимоги за кредитними договорами яких передані новому кредитору відповідно до договору факторингу та реєстру боржників від 24 вересня 2024 року розміщена інформація про те, що відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором та передача персональних даних до ТОВ «Українські фінансові операції», також 23 вересня 2024 року на номер 380631124375, кредитний договір № 4361113, було направлено sms-повідомлення про відступлення права вимоги за кредитним договором № 4361113 та передача персональних даних (т.1, а.с. 32-33).
З розрахунку заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» за договором №4361113 від 05 лютого 2024 року за 128 днів (24.09.2024 - 29.01.2025) ОСОБА_1 нараховано відсотки за користування кредитом в розмірі 32000 грн (т.1, а.с. 76-78).
Окрім цього відповідно до листа АТ «ПУМБ» № КНО-07.8.5/7329БТ від 05 червня 2025 року банк повідомив, що на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська платіжна карта № НОМЕР_2 до поточного рахунку. Операція на суму 10000 грн 05 лютого 2024 року проведена з використанням сервісу переказу коштів АТ «ПУМБ» (т.1, а.с. 228).
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Правилами статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
В порядку визначеному ч.ч.1,2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Пунктом 1-2 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" визначено поняття "денна процентна ставка" як загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.
Тобто, денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100 %, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" у редакції, чинній з 24 грудня 2023 року (з урахуванням змін, внесених Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2.5 %; протягом наступних 120 днів 1.5 %.
Перш за все колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до змісту апеляційної скарги, рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оспорюється, тому судом апеляційної інстанції не переглядається. Таким чином предметом апеляційного перегляду є позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, за умовами укладеного кредитного договору.
Як встановлено судом та не оскаржується сторонами 05 лютого 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4361113 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримала від позивача 10000 грн та зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Вказаний договір його сторонами не оспорювався, відповідно, в силу ст. 204 ЦК України є чинним і правомірним.
Умовами п.1.4.1. кредитного договору передбачена денна процентна ставка за користування кредитом в розмірі 2,5 %, яка розрахована за формулою, що визначена у ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування".
Умовами п.1.4.2. кредитного договору передбачена знижена денна процентна ставка у разі сплати першого платежу. Проте матеріали справи не містять даних про здійснення відповідачем оплати першого платежу у строки визначені договором. А отже відсутні підстави для застосування умов п.1.4.2 кредитного договору.
Зі змісту статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" вбачається, що законодавець чітко розмежував та водночас пов'язав між собою такі категорії, як реальна річна процентна ставка, денна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача. Так, частиною першою цієї статті визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, а частиною другою передбачено, що для цілей обчислення як реальної річної процентної ставки, так і денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.
Денна процентна ставка є розрахунковою величиною за спеціальною формулою, що базується на показниках загальних витрат за споживчим кредитом, його загальним розміром та строком кредитування, максимальний розмір якої визначений вказаним вище Законом.
Отже, для цілей обчислення денної процентної ставки, як і для цілей обчислення реальної річної процентної ставки, визначаються загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (пункт 4 частини першої статті 1 Закону).
Таким чином законодавець прямо вказує на необхідність розрахунку денної процентної ставки саме в залежності від розміру наданого тіла кредиту, при чому включає в це процентне значення не тільки відсотки за користування кредитними коштами, але й комісії та інші платежі. У той час «процентна ставка у день», яку кредитодавці часто зазначають у своїх договорах означає який відсоток від конкретно несплаченого тіла кредиту має нараховуватись відповідачу у якості відсотків за користування кредитними коштами у певний день/період.
Фактично законодавець зазначає, що денна процентна ставка це всі загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом , які виражаються у відсотках від наданого тіла кредиту, і вводить законодавчі обмеження на розмір цього проценту, тобто вводить обмеження на суму яку позичальник має сплачувати щодня за користування кредитними коштами, у прямій залежності від тіла наданого йому кредиту.
Водночас законодавець імперативно встановив, що загальні витрати за споживчим кредитом, у тому числі проценти за користування кредитом, повинні бути розраховані кредитодавцем таким чином, щоб максимальний розмір денної процентної ставки не перевищував 1 %.
Орієнтовна загальна вартість кредиту за договором була визначена сторонами договору у 100000 грн та включає у себе усі витрати споживача, строк користування кредитом визначений 360 днів, а останнім днем визначено 29 січня 2025 року.
Беручи до уваги формулу розрахунку денної процентної ставки (ДПС) наведену у ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» (розрахунок: ЗВСК 100000/ ЗРК 10000/ t 360 днів *100% =0,027), колегія суддів приходить до висновку, що застосований позивачем розмір стандартної процентної ставки для розрахунку процентів по кредиту не перевищує максимальний розмір (1%) денної процентної ставки, визначеної у цій нормі законодавства.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10000 грн, однак помилково зменшив розмір заборгованості за нарахованими відсотками до 36000 грн стягнувши їх лише у розмірі 1 % від суми кредитування за день, тобто без застосування формули наведеної у спеціальному законі.
Судом першої інстанції не враховано, що відповідно кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає 100000 грн та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом. У частині виконання зобов'язань договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Тобто, кредитор мав право нараховувати відсотки в межах строку кредитування і це право, виходячи з умов договору факторингу, перейшло до позивача, як до нового кредитора. З розрахунку заборгованості вбачається, що первісним кредитором було здійснено нарахування відсотків за користування кредитом за період з 05.02.2024 по23.09.2024 на суму 73000 грн, а позивачем за період з 24.09.2024 по 29.01.2025 на суму 32000 грн, то в межах строку кредитування та на умовах визначених у договорі. У позовних вимогах заявлено до стягнення процентів за період з 05.02.2024 по 23.09.2024 на суму 58000 грн, а за період з 24.09.2024 по 29.01.2025 на суму 32000 грн. А отже виходячи з меж заявлених позовних вимог ці вимоги підлягають до задоволення. Вказане судом першої інстанції враховано не було, у зв'язку з чим, дійшов до помилкових висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом.
При цьому колегія суддів зауважує, що позивач оскаржуючи рішення за змістом апеляційної скарги не погодився з ним лише в частині відмови в задоволенні вимог, однак в прохальній частині просив скасувати рішення суду в повному обсязі, що є безпідставним, оскільки рішення суду в задоволеній частині є законним й підлягає залишенню в силі.
Враховуючи викладене судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині відмови у стягненні відсотків з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 54000 грн відсотків за весь період користування кредитними коштами в межах строку дії кредиту (90000 грн - 36000 грн).
Щодо судових витрат пов'язаних з розглядом справи, варто зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 2422,40 грн судового збору.
За результатами розгляду справи позов задоволено частково й районним судом стягнуто з відповідача судовий збір у відповідності частки задоволених вимог в сумі 1114,30 грн. Водночас апеляційним судом позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» в частині вимог про стягнення відсотків задоволено в повному обсязі, а тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції 1328,10 грн (2422,40-1114,30).
Оскільки апеляційним судом задоволено вимогу позивача про стягнення відсотків, а тому з відповідача також підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 3633,63 грн сплачений позивачем.
Окрім цього ТОВ «Українські фінансові операції» просило вирішити питання витрат понесених на правничу допомогу.
Згідно ст. ст. 15, 133 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись уразі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Звертаючись у суд із позовом ТОВ «Українські фінансові операції» просило стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Відповідно до договору про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А від 01 серпня 2024 року, укладеного між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О., заявки №4361113 на виконання доручення від 24 лютого 2025 року та із акту приймання-передачі наданих послуг № 4361113 від 24 березня 2025 року, розмір правових послуг адвоката за надання юридичної допомоги ТОВ «Українські фінансові операції» складає 10 000 грн (т.1. а.с. 79-80, 82-84,105-108).
Загальна сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 10 000 грн.
Як убачається з рішення суду з відповідача стягнуто частину витрат понесених на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Колегія суддів, беручи до уваги, що понесені стороною позивача витрати на правничу допомогу, в суді першої підтверджені належними та допустимими доказами, які були подані суду своєчасно, враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат, беручи до уваги, що заявлені позовні вимоги з урахуванням рішення суду апеляційної інстанції задоволені в повному обсязі, вважає за необхідне задовольнити вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача 7000 грн (10000-3000) понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанцій.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» - задовольнити частково.
Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської областівід 25 червня 2025 року в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитними коштами та судових витрат скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» проценти за користування кредитними коштами сумі 54000 грн, а також судовий збір в розмірі 1328,10 грн грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн в суді першої інстанції.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір сплачений за розгляд справи в апеляційному судів розмірі 3633,60 грн.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (код ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2)
Відповідач: ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 )
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук