Справа № 754/10634/24 Головуючий І-ої інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/1343/2026 Доповідач: ОСОБА_2
22 січня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
захисника
в режимі відеоконференції - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 ,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Києва, українку, громадянку України, освіта середня-спеціальна, не працюючої, розлученої, проживаючої за адресою АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
визнано винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч.4 ст.186 КК України і призначено їй покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у вигляді п'яти років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання, якщо вона протягом трьох років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді домашнього арешту - скасовано.
Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат.
Згідно вироку, 10.05.2024 року приблизно о 17.00 год. обвинувачена ОСОБА_7 знаходячись на зупинці громадського транспорту, що по проспекту Лісовому, 3 в м. Києві побачила у руках потерпілої ОСОБА_10 мобільний телефон, після чого у неї виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи умисно, протиправно, з корисливих мотивів, наблизилась до ОСОБА_10 та вихопила з рук, тим самим відкрито викрала чуже майно, що належало ОСОБА_10 , а саме мобільний телефон «Redmi 10 Carbon Gray 4GB Ram 128GB Rom», вартістю 3311 грн., у якому знаходились сім-карти операторів мобільного зв'язку «Київстар» та «МТС», які для потерпілої матеріальної цінності не становлять, після чого з місця вчинення злочину втекла, а викраденим розпорядилась на власний розсуд.
Прокурор, не погоджуючись з вироком суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25.09.2024 року відносно ОСОБА_7 за ч.4 ст.186 КК України скасувати в частині призначеного покарання. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.186 КК України у виді 7 років позбавлення волі. У решті вирок залишити без змін.
На обґрунтування зазначених апеляційних вимог зазначає про те, що судом першої інстанції незаконно, необґрунтовано і невмотивовано застосовано до ОСОБА_7 положення ст.69 КК України, чим неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність і як наслідок - призначено покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості.
Звертає увагу на те, що призначення більш м'якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому разі, коли встановлені у справі обставини в їх сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим. Важливим є те, що зазначені обставини мають бути вирішальними та такими, які безумовно свідчили б про можливість призначення засудженому покарання із застосуванням ст.69 КК України.
Таким чином, кримінальне правопорушення, у вчиненні якого визнана винною ОСОБА_11 , належить до категорії тяжкого злочину, що характеризується підвищеним ступенем суспільної небезпеки. Покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, становить від 7 років позбавлення волі, що і було запропоновано прокурором з урахуванням вимог необхідності, достатності, справедливості та загальних засад призначення покарання.
Натомість, судом перебільшено значення обставин, які ним визнано в якості таких, що пом'якшують покарання обвинуваченій, не враховано конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченої, тяжкість злочину, обсяг шкоди, заподіяної охоронюваним суспільним відносинам.
Зазначає про співмірність загального і особистого інтересу: безпека суспільства в умовах воєнного стану, чи з іншого боку - задоволення власних потреб у грошах грабіжниці, яка не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілої особи, і нехтуючи думкою очевидців. При цьому ОСОБА_7 зробила добровільний і свідомий вибір у 29 років не працювати або у будь-який дозволений законом спосіб допомагати державі під час воєнного стану, а грабувати з метою особистого збагачення.
Таким чином, суд прийняв рішення, згідно з яким приватний інтерес обвинуваченої переважив над загальним суспільним інтересом, і за таких обставин ухвалив рішення знизити нижчу межу покарання, ніж передбачено санкцією ч.4 ст.186 КК України.
Прокурор звертає увагу на те, що судом перебільшено значення обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , зокрема - щирого каяття.Так, даючи показання про обставини вчинення кримінальних правопорушень, обвинувачена переклала частину своєї вини на своїх знайомих, таким чином, намагаючись зменшити ступінь своєї вини, що вже не має свідчити про щире каяття. Інших ознак щирого каяття у формі конкретних дій, спрямованих на виправлення зумовленої її злочинними діями ситуації, також під час досудового розслідування та судового розгляду справи не встановлено.
Таке щире каяття, як і відсутність судимостей - це не пом'якшуючі покарання обставини, а дані, які характеризують обвинувачену особу. Так само як і притягнення до кримінальної відповідальності вперше, та добровільне відшкодування завданого збитку, яке відбулось в ході судового розгляду, оскільки обвинувачена усвідомила невідворотність покарання та намагалась його уникнути - не заслуговують на те, щоб настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого тяжкого злочину, що призначення винній навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим. Більш того, до обвинуваченої застосовано положення ст.ст.75, 76 КК України, тобто її не ізольовано від суспільства навіть на менший строк, ніж передбачений санкцією інкримінованої статті.
Таким чином, визнані судом обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 , не відповідають умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність, необхідним для застосування ст.69 КК України.
Прокурор подала зміни та доповнення до апеляційної скарги, в яких просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25.09.2024 року відносно ОСОБА_7 за ч.4 ст.186 КК України - скасувати в частині призначеного покарання. Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст. 186 КК України - 7 років позбавлення волі. Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на визнання обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 - «щире каяття», «відсутність судимостей», «притягнення до кримінальної відповідальності вперше», «добровільне відшкодування завданого збитку». У решті вирок залишити без змін.
На обґрунтування своїх вимог зазначає про те, що судом першої інстанції незаконно, необґрунтовано і невмотивовано застосовано до ОСОБА_7 положення ст.69 КК України, а також неправильно застосовано ст. 66 КК України - необґрунтовано визнано обставини, що пом'якшують покарання.
Прокурор зазначає про те, що «відсутність судимостей» та «притягнення до кримінальної відповідальності вперше» - це не пом'якшуючі обставини, а дані, які характеризують особу обвинуваченої. До того ж, вищевказані обставини не передбачені в переліку пом'якшуючих обставин згідно ч.1 ст.66 КК України. В той же час, суд першої інстанції у вироку ніяким чином не мотивував - чому він визнає «відсутність судимостей» та «притягнення до кримінальної відповідальності вперше» - обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 .
Прокурор зазначає про те, що в матеріалах кримінального провадження відсутнє підтвердження факту «відшкодування завданого збитку» потерпілій ОСОБА_10 . Так, в матеріалах кримінального провадження наявна ксерокопія чеку «Укрпошти» про переказ на ім'я ОСОБА_10 грошових коштів в сумі 3311 грн. Однак, в матеріалах справи відсутнє підтвердження того, що потерпіла отримала ці грошові кошти. Разом з тим, в судовому засіданні потерпіла не підтвердила факт отримання цих грошових коштів від обвинуваченої.
На переконання прокурора, вищевказані судом обставини не заслуговують на те, щоб настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого тяжкого злочину, що призначення винній навіть мінімального покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Апелянт звертає увагу на те, що обвинувачена ОСОБА_7 , вже через три дні після постановлення вироку суду, а саме 28.09.2024 розпивала спиртні напої та курила тютюнові виробі у не призначених для цього місцях, за що відносно неї складено протоколи про адміністративні правопорушення (ч.1 ст.178, ч.1 ст.175-1 КУпАП), що свідчить про аморальний спосіб життя, схильність до порушення вимог законодавства, безвідповідальність останньої.
Крім того, ОСОБА_7 не працює, не несе будь-якої суспільної користі, не визнає загальноприйнятих норм і правил поведінки, та в цілому перебуває в процесі соціального падіння, у невисокому й заздалегідь програшному соціальному статусі, що може спонукати її до подальшого вчинення злочинів з метою власного збагачення.
Крім того, судом не зазначено у вироку, відповідно, і не враховано при призначенні покарання позицію потерпілої ОСОБА_10 щодо необхідності призначення ОСОБА_7 покарання у виді 7 років позбавлення волі.
Прокурор зазначає, що у вироку при мотивуванні застосування ст.69 КК України та ст.75 КК України, суд посилається на одні й ті ж самі підстави та обставини, що є недопустимим.
Разом з тим, суд у вироку зазначив, що при призначенні покарання суд враховує стан здоров'я ОСОБА_7 - хворіє на серцеве захворювання. Однак, згідно наявних копій медичної документації ОСОБА_7 була проведена операція ще в 2001 році, коли їй було 5,5 років. А в подальшому ОСОБА_7 лише проходила обстеження щодо стану у зв'язку з проведеною операцією в дитинстві, і згідно висновків стан серця ОСОБА_7 перебуває в нормі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, думку обвинуваченої та її захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, за обставин, встановлених судом, є вірними, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними в справі доказами в їх сукупності, які не досліджувалися судом за згодою учасників судового провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.
З огляду на доведеність винуватості, вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.
Доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м'якість не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов'язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3 визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
За змістом положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо призначення покарання обвинуваченій дотримався вищевказаних вимог закону.
Перевіряючи вирок суду в частині правильності призначеного обвинуваченій покарання, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції посилаючись на положення статей 50, 65 КК України, врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого нею злочину, обставини справи, дані про її особу, яка раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалась, її стан здоров'я, хворіє на серцеве захворювання.
Обставинами, що пом'якшують покарання судом визнано щире каяття, відсутність судимостей, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах застосував положення ст.69 КК України та призначив ОСОБА_7 за ч.4 ст.186 КК України більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, з огляду на наступне.
За змістом ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Так, за наслідками розгляду кримінального провадження, враховуючи обставини справи, особу обвинуваченої ОСОБА_7 , яка попросила вибачення у потерпілої та просила суворо не карати, щиро покаялась, раніше не судима, обставини, що пом'якшують її покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, те, що ОСОБА_7 добровільно відшкодувала потерпілій завдані збитки, суд визнав за можливе застосувати положення ст.69 КК України і призначити ОСОБА_7 покарання за ч.4 ст.186 КК України більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією даної норми, у виді 5 років позбавлення волі.
Також, на думку колегії суддів, є безпідставними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що зазначені у вироку обставини, які пом'якшують покарання не можуть бути підставами для застосування вимог ст. 69 КК України, оскільки вони не знижують істотно ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Зокрема, такі обставини, що пом'якшують покарання, як щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку є обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті. Тобто перелік, зазначений у частині 1 вказаної статті, не є вичерпним та суд не позбавлений можливості встановлювати наявність чи відсутність таких обставин.
Отже, в сукупності з іншими обставинами, визнаними судом першої інстанції, як такі, що пом'якшують покарання обвинуваченої, а саме: відсутність судимостей та притягнення до кримінальної відповідальності вперше, у суду були передбачені ч.1 ст.69 КК України підстави для призначення ОСОБА_7 більш м'якого покарання, ніж передбачено ч.4 ст.186 КК України.
Таким чином, не знаходять свого обґрунтованого ствердження доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 69 КК України та призначив обвинуваченій покарання, яке є надмірно м'яким.
Колегія суддів звертає увагу на те, що думка потерпілої щодо необхідності призначення ОСОБА_7 покарання у виді 7 років позбавлення волі повинна бути врахована судом у сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, однак не є вирішальною під час прийняття судом відповідного рішення (постанова ВС від 27.10.2020 у справі №664/2526/19), а тому думка потерпілої, хоч і підлягає врахуванню судом, однак не є достатньою підставою для призначення ОСОБА_7 реального покарання, з огляду на характеризуючі дані, які містяться в матеріалах кримінального провадження.
Разом з тим, в апеляційній скарзі прокурора не наведеного доводів, які б заслуговували на увагу щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог ст.75 КК України.
Суд першої інстанції, беручи до уваги вищезазначені обставини у їх сукупності, визначену ч.2 ст.50 КК України мету покарання, враховуючи обставини справи, дані про особу обвинуваченої, її стан здоров'я, вчинення злочину вперше, її відношення до скоєного, наявність обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність визначеного місця проживання, обґрунтовано дійшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання та звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, належним чином вмотивувавши свій висновок у вироку суду.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про недопустимість посилання суду на одні й ті самі обставини при застосуванні положень ст.69 та ст.75 КК України, колегія судді зауважує, що Кримінальний кодекс України не містить заборони на комплексне врахування обставин, що пом'якшують покарання, при вирішенні різних правових питань: як щодо розміру покарання, так і щодо способу його відбування.
Більш того, як вбачається з тексту вироку, мотивуючи застосування ст.75 КК України, суд, на відміну від обґрунтування за ст.69 КК України, додатково врахував дані про стан здоров'я ОСОБА_7 та наявність у неї постійного місця проживання.
На переконання колегії суддів, призначене судом покарання, в повній мірі відповідає тяжкості та обставинам скоєного, сукупності даних про особу обвинуваченої, є необхідним для виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також домірне скоєному.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законний та обґрунтований вирок, перевіркою кримінального провадження в апеляційному порядку колегією суддів не виявлено.
За таких обставин, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає необхідним прийняти рішення, яким вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді
_______________ _______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4