Унікальний номер справи № 758/5109/25 Головуючий у суді першої інстанції - Гребенюк В.В.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/4900/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
19 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Клінічного закладу за надання психіатричної допомоги «Психіатрія» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначав, що 21 листопада 2024 року він звернувся до відповідача з запитом на інформацію в якому просив надати відповіді на наступні питання:
«1. На підставі яких обставин гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був направлений на лікування у Ваш заклад?
2. Хто ініціював виклик лікарів чи направлення на лікування? Прошу надати відповідні документи або вказати, чи є вони в матеріалах справи.
3. Вказати мені чи було проведено медичне обстеження, яке підтверджує необхідність стаціонарного лікування гр. ОСОБА_2 , і на якій підставі він був госпіталізований?».
Відповідач отримав запит 25 листопада 2024 року, однак, всупереч вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про звернення громадян», відповідь на запит не надав.
Посилаючись на викладене, просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його із зазначенням повної та достовірної інформації надати відповідь на вказаний запит.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, щовисновок суду про відсутність порушених прав позивача є помилковим, оскільки долучена до матеріалів справи відповідь на запит не була направлена позивачу на його адресу та не містить вичерпної інформації по усіх поставлених у запиті питаннях.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь позивач ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав. Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що позивач звернувся до відповідача з запитом на інформацію в якому просив надати відповіді на наступні питання:
«1. На підставі яких обставин гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був направлений на лікування у Ваш заклад?
2. Хто ініціював виклик лікарів чи направлення на лікування? Прошу надати відповідні документи або вказати, чи є вони в матеріалах справи.
3. Вказати мені чи було проведено медичне обстеження, яке підтверджує необхідність стаціонарного лікування гр. ОСОБА_4 , і на якій підставі він був госпіталізований?»
Запит направлено відповідачу 21.11.2024 що підтверджується описом вкладення у лист №0315100128242, та вручено 25.011.2024 що підтверджується трекінгом поштового відправлення №0315100128242.
Листом від 28.11.2024 відповідач надав відповідь позивачу наступного змісту: «Згідно інформації з архівної медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був госпіталізований за направленням лікаря-психіатра Станції швидкої психіатричної допомоги. Ініціювала виклик спеціалізованої психіатричної бригади сестра ОСОБА_1 . Госпіталізація здійснена за результатами проведеного психіатричного огляду черговим лікарем-психіатром у зв?язку з наявністю медичних показань для стаціонарного лікування в психіатричному лікувальному закладі. Під час знаходження на стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 було проведено всі необхідні обстеження та надано повний обсяг лікування.».
Лист від 28.11.2024 було надіслано відповідачем позивачу засобами поштового зв'язку, що підтверджується реєстром простої кореспонденції за 01.12.2024, поштове відділення 04086.
Статтею 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.
У відповідності до ч. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Отже, законодавство України у будь-яких правовідносинах захищає права громадянина на інформацію, яка йому потрібна у повсякденному житті і тому інформація повинна надати особа (юридична особа), яка має таку інформацію.
Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень, а саме вказано, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
За змістом положень ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Із наданих сторонами доказів судом встановлено, що відповідач надав позивачу відповідь на заяву, у строк встановлений Законом України «Про звернення громадян» та направив її заявнику.
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги позивача повторюють доводи його позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 25 березня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома