Справа № 577/5754/25
Номер провадження 22-ц/816/1730/26
31 березня 2026 року м.Суми
Справа №577/5754/25
Номер провадження 22-ц/816/1730/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Сидоренко А.П. (суддя-доповідач),
суддів - Сізова Д.В., Щербаченко М.В.
за участі секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
у присутності: представника відповідача Бабака А.В., представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» Бабака Анатолія Васильовича на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2026 року, ухваленого в м. Конотопі у складі судді Потій Н.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, повний текст рішення складено19 січня 2026 року,
25 вересня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (далі - АТ «Укрзалізниця»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 99679,93 грн., яка складається з одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, яка дорівнює шести середньомісячним заробітним платам і становить 61828,27 грн. та матеріальної допомоги на оздоровлення нарахованої за 2022 - 2024 р.р., яка становить 37851,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працював у структурних підрозділах АТ «Українська залізниця» понад 21 рік. 10 грудня 2002 року його було прийнято на роботу до Конотопського загону відомчої воєнізованої охорони Південно-Західної залізниці на посаду стрільця. У зв'язку з реорганізаціями підприємства він продовжував працювати у відповідних правонаступників. З 01 квітня 2022 року обіймав посаду машиніста насосних установок пожежного поїзда на станції Конотоп.
23 липня 2024 року позивач звільнився з роботи у Виробничому підрозділі «Київський загін воєнізованої охорони» Філії «Відомча воєнізована охорона» АТ «Українська залізниця» за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.
У день звільнення відповідач виплатив позивачу 3786,31 грн компенсації за невикористану відпустку та 4447,66 грн заробітної плати за липень 2024 року, а 06 серпня 2024 року додатково перерахував 181,85 грн заробітної плати. Проте повний розрахунок у день звільнення проведено не було.
Згідно з наказом про припинення трудового договору та довідкою відповідача позивачу було нараховано, але не виплачено одноразову матеріальну допомогу у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі шести середньомісячних заробітних плат - 61 828,27 грн, а також матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 - 2024 роки відповідно до п. 4.7 Колективного договору - 37851,66 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості становить 99679,93 грн, розмір якої позивач просить стягнути з відповідача.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 99 679, 93 грн., яка складається з одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, яка дорівнює шести середньомісячним заробітним платам і становить 61828,27 грн, та матеріальної допомоги на оздоровлення нарахованої за 2022 - 2024 р.р., яка становить 37851,66 грн.
Стягнуто з відповідача на користь держави 3328,00 грн судового збору.
Не погоджуючись з зазначеним рішення суду, представник відповідача в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову та не врахував норми трудового законодавства і особливості правового регулювання трудових відносин у період воєнного стану.
Зазначає, що при звільненні працівника за власним бажанням остаточний розрахунок включає заробітну плату за фактично відпрацьований час, компенсацію за всі невикористані дні відпустки та інші виплати, передбачені законодавством. Водночас інші виплати можуть встановлюватися підприємством у колективному договорі відповідно до ч. 2 ст. 97, ст. 10, ч. 2 ст. 13 КЗпП України.
Апелянт вказує, що у зв'язку з введенням воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та прийняттям Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року, трудові відносини регулюються з урахуванням установлених цим законом особливостей.
Зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 24 жовтня 2022 року (витяг з протоколу № Ц-54/90) було частково відновлено виплату окремих виплат, передбачених колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, виплата якої здійснюється у хронологічній послідовності відповідно до часу виникнення зобов'язання. При цьому рішення про відновлення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки АТ «Укрзалізниця» не приймалося.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не врахував пропуск позивачем строку звернення до суду, про що представником відповідача подавалася заява. Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи представника відповідача, що позивач звернувся до суду за захистом порушеного права щодо трудового спору з порушенням тримісячного строку, чим порушив норми матеріального права.
12 березня 2026 року від представника позивача адвоката Панченка Р.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2026 року без змін.
У відзиві зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Посилання апелянта на ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є необґрунтованим, оскільки цей Закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони не мають зворотної дії в часі. Тому положення зазначеного Закону не можуть застосовуватися до правовідносин, які виникли між сторонами до 24 березня 2022 року.
Також безпідставними є посилання апелянта на рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 щодо призупинення додаткових виплат, оскільки на момент його прийняття зміни до колективного договору могли вноситися лише за взаємною згодою сторін. Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 відповідний пункт цього рішення в частині призупинення додаткових виплат визнано незаконним та скасовано.
Доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду також є безпідставними, оскільки відповідач не надав позивачу письмового повідомлення про всі належні виплати у день звільнення, а відповідну довідку було надано лише 13 серпня 2025 року. Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційним.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Позивач повідомлений про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явився.
Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників справи, які брали участь в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом № 285/ос від 17 липня 2024 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_2 звільнено 23 липня 2024 року за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію за віком на підставі ст.38 КЗпП.
Вказаним наказом постановлено виплатити йому матеріальну допомогу у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків, передбачених п.8.19 змінами та доповненнями до Колективного договору між адміністрацією та первинною профспілковою організацією виробничого підрозділу Київський загін воєнізованої охорони на 2012-2017 р.р. пролонгованого на 2022; 1 середньомісячний заробіток, передбачений п.8.19 змінами та доповненнями до Колективного договору між адміністрацією та первинною профспілковою організацією виробничого підрозділу Київський загін воєнізованої охорони на 2012-2017 р.р. пролонгованого на 2022 при стажі роботи в галузі 21 р. 07 міс. 14 днів (а.с. 9).
Відповідний запис внесено до трудової книжки ОСОБА_2 (а.с. 5-6).
Довідкою виробничого підрозділу «Київський загін воєнізованої охорони» АТ «Укрзалізниця» від 31 травня 2024 року підтверджується реорганізація підприємства, на якому працював позивач (а.с.13).
Згідно з довідкою виробничого підрозділу «Київський загін воєнізованої охорони» АТ «Укрзалізниця» від 13 серпня 2025 року № 5/463 позивачу при звільненні 23 липня 2024 року нараховано та виплачено компенсацію за 11 днів невикористаної відпустки у сумі 3621,69 грн.
Разом з тим позивачу було нараховано, але не виплачено одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі шести середньомісячних заробітків в розмірі 6128,27 грн, а також матеріальну допомогу на оздоровлення за період 2022 - червень 2024 року у сумі 37851,66 грн., передбачених п. 4.7 Колективного договору.
Невиплата зазначених сум обґрунтована відповідачем призупиненням відповідних виплат рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 на період дії воєнного стану, із зазначенням, що їх виплата буде здійснена після прийняття окремого рішення правління (а.с.7)
Як вбачається з виписки по картковому рахунку ГУ з обслуговування клієнтів ОСОБА_2 , у день його звільнення виплата заробітної плати була здійснена частково (а.с. 8)
Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця») від 14 березня 2022 року, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 21).
Відповідно до витягу із протоколу Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно пп.1.1.4 п.1.1. рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) відновлювати поетапно відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, в порядку черговості згідно п.2 цього рішення та з урахуванням п.3. цього рішення (а.с. 22).
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду позивачем не пропущено. Відповідно до ст. 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Належне письмове повідомлення відповідачем позивачу не надавалося, а довідку № 5/463 від 13 серпня 2025 року суд визнав таким повідомленням. З огляду на те, що позивач звернувся до суду 25 вересня 2025 року, встановлений законом строк не пропущено.
Відхиляючи доводи відповідача про призупинення виплати додаткових виплат на підставі витягу з протоколу правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, суд зазначив, що Закон України № 2136-ІХ набрав чинності 24 березня 2022 року, тоді як відповідне рішення прийнято 14 березня 2022 року, а тому положення цього Закону не можуть застосовуватися з огляду на вимоги ст. 58 Конституції України щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі.
Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 пункт 1.1.4 зазначеного протокольного рішення у частині призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, визнано незаконним та скасовано.
Суд також врахував, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» (протокол № Ц-82/463 від 14 жовтня 2024 року) передбачено здійснення виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, які звільнилися у 2024 році у зв'язку з виходом на пенсію.
З огляду на те, що позивач звільнився 23 липня 2024 року, суд дійшов висновку про безпідставну невиплату йому одноразової матеріальної допомоги у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 61828,27 грн та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки у сумі 37851,66 грн.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з зазначеним висновком місцевого суду, оскільки він ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та КЗпП України.
Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних відносин (до 13 вересня 2025 року), було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Судом першої інстанції правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.
Також суд першої інстанції установив, що постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.
Крім того відповідачем до суду першої інстанції надано витяг з протоколу рішення правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/90 від 24 жовтня 2022 року, згідно якого вирішено здійснити виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, яку було призупинено згідно пп.1.1.4 п.1.1. рішення правління від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) поетапно відповідно до п.3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, в порядку черговості згідно п.2 цього рішення.
Доводи апеляційної скарги щодо неврахування зазначеного рішення правління судом першої інстанції не приймаються до уваги, оскільки не відповідає змісту оскаржуваного рішення, а також не впливає на обґрунтованість висновку суду про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі у виді одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд резюмує, що оскільки підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальних допомог, що передбачені колективними договорами скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили у справі № 211/7338/23, відповідач допустив порушення прав позивача і безпідставно відтермінував на невизначений строк виплату позивачу одноразової матеріальної допомоги в розмірі шести середньомісячних заробітків (посадових окладів) у зв'язку з виходом на пенсію та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2024 роки в розмірі шести прожиткових мінімумів.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, яка дорівнює шести середньомісячним заробітним платам та матеріальної допомоги на оздоровлення нарахованої за 2022 - 2024 р.р.
Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача про пропуск позивачем передбаченого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.
Приписами частини другої статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Справа, яка переглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.
Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП України відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України пов'язується не з тим, як за загальним правилом, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Матеріали справи не містять доказів, які б вказували на те, що позивач отримав письмове повідомлення про нараховані суми у день звільнення.
Натомість у справі наявна довідка Виробничого підрозділу «Київський загін воєнізованої охорони АТ «Укрзалізниця» від 13 серпня 2025 року, яка за змістом є повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_2 (а.с. 7), що дає підстави для висновку, що, звернувшись до суду із позовом 25 вересня 2025 року, позивач не пропустив строк, визначений приписами частини другої статті 233 КЗпП України.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).
Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення в оскаржуваній частині слід залишити без змін.
У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» залишити без задоволення.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 31 березня 2026 року.
Головуючий А.П.Сидоренко
Судді Д.В.Сізов
М.В.Щербаченко