31.03.2026 Справа №607/6519/26 Провадження №2-о/607/261/2026
м. Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Кунець Н.Р., при вирішенні питання про прийняття заяви ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Коцюба Надія Ярославівна, заінтересована особа Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, -
24.03.2026 заявник ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Коцюба Н.Я. через систему «Електронний суд» звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області із заявою, в якій просить встановити факт належності ОСОБА_1 права власності на квартиру за номером АДРЕСА_1 , загальною площею 35,89 кв.м.
В обґрунтування заяви заявник вказує, що 07.09.1995 відповідно до Договору купівлі продажу нерухомості № 2183 вона придбала квартиру АДРЕСА_1 та у відповідності до вимог чинного законодавства України, які діяли на той час, 18.09.1995 Запорізьким міжміським бюро технічної інвентаризації було здійснено на даному Договорі Реєстраційний напис про право власності за реєстраційним за № 38856. Також, 19.09.1995 вона як власник квартири уклала Договір про участь у витратах на утримання будинку, в якому вона придбала квартиру, та прибудинкової території.
Разом з тим, у травні 2025 року, у зв'язку з постійними обстрілами міста Запоріжжя, із-за збройної агресії російської федерації проти України, вона виїхала з м. Запоріжжя та наразі постійно проживає у м. Тернополі і є зареєстрована, як внутрішньо переміщені особи.
Заявник вказує, що 21.11.2025 вона звернулася до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, з метою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформації про належне їй право власності на квартиру АДРЕСА_1 , надавши державному реєстратору оригінали правовстановлюючих документів на квартиру, а саме Договір купівлі-продажу від 07.09.1995 з вчиненим Запорізьким міжміським БТІ Реєстраційним написом про право власності за реєстраційним за № 38856, проте 26.11.2025 Державним реєстратором прийнято рішення № 82046246 про залишення без руху розгляду її заяви у зв'язку з направленням запиту до Запорізького міжміського БТІ.
Надалі, рішенням № 82759582 від 07.01.2026 їй було відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Причиною відмови у внесенні до Державного реєстру речових прав про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , стали пункти 1-3 ч. 3, ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких державний реєстратор не отримав інформації про належність вищезазначеного нерухомого майна ОСОБА_1 , тому що право власності у неї виникло до 01.01.2013 року і чинним законодавством не передбачено винятків щодо застосування вищевказаної норми закону.
Водночас, відповідно до відповідей на адвокатські запити надати відповідь БТІ чи інший документ від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав до 01.01.2013 у заявника немає можливості. Відтак заявник звернулась до суду із даною заявою, оскільки встановлення факту про належність їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 має для неї юридичне значення і впливає на її права і законні інтереси, а саме на можливість впорядкування документів на право власності згідно чинного законодавства України та відповідно внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про належне їй право власності на майно.
Дослідивши зміст заяви та додані до неї документи, вважаю, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Коцюба Н.Я., заінтересована особа Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, слід відмовити, виходячи з наступного.
Так, згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18).
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи залишає заяву без розгляду.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту належності на праві власності квартири, ОСОБА_1 метою звернення до суду визначила упорядкування документів про право власності згідно чинного законодавства та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень інформації про належне їй право власності на майно.
При цьому заявник зазначила, що в позасудовому порядку обставину належності їй на праві власності нерухомого майна неможливо підтвердити з огляду на неможливість отримання від БТІ чи інших органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав до 01.01.2013 документів, які містять відомості про зареєстроване за нею право власності на квартиру.
Так, питання підтвердження права власності на майно зазвичай вирішується в позасудовому порядку шляхом отримання відповідних правовстановлюючих документів. Такі документи до 01.01.2013 реєструвалися в книгах бюро технічної інвентаризації, а з 01.01.2013 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі правовстановлюючого документа реєструється відповідне речове право (а не сам документ).
За змістом ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 01.01.2013 органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
За змістом п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Як вбачається із матеріалів справи заявник зверталась до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень управління державної реєстрації Тернопільської міської ради із заявою, з метою внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформації про належне їй право власності на квартиру АДРЕСА_1 , тобто реєстрацію права власності на майно, яке виникло до 01.01.2013.
Проте рішенням державного реєстратора № 82759582 від 07.01.2026 в проведенні реєстраційних дій відмовлено на підставі пунктів 1-3 ч. 3, ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв'язку із неотримання державним реєстратором у встановлений 30-денний строк інформації від Запорізького МБТІпро належність заявнику вищевказаної квартири.
В силу приписів п. 3 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор не завжди звертається до органів технічної інвентаризації за інформацією, необхідною для проведення державної реєстрації, а лише в разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Інформацією, необхідною для проведення державної реєстрації права власності, яке виникло до 01.01.2013, Закон визначає, зокрема, довідки та засвідчені в установленому законодавством порядку копії правовстановлюючих документів.
Тобто встановлені державним реєстратором недоліки пов'язані саме з наданим заявником пакетом документів, у зв'язку із чим виникла необхідність у виконанні запиту до Запорізького МБТІ для перевірки відомостей. Такі недоліки можуть полягати у відсутності оригіналів документів чи штампів БТІ на таких документах тощо.
За своїм визначенням державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав не нерухоме майно та їх обтяжень»).
Отже, зміст прийнятого державним реєстратором рішення дає підстави для висновку, що держава не визнає факт набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 як таке, що не підтверджується необхідними документами.
Випадки, коли право власності особи не визнається, регулюються статтею 392 ЦК України, якою передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Зі змісту статті 392 ЦК України випливає, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що за змістом статті 392 ЦК України судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (постанова від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та від 23.06.2020 у справі № 909/337/19).
Аналогічного висновку дійшов у своїй постанові Верховний Суд у справі № 201/9106/24 від 02.04.2025.
Результат аналізу наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка є власником/володільцем нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, оригінали правовстановлювальних документів на яке було втрачено, має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження відповідно до статті 392 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює спірні правовідносини.
Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки є порядок захисту порушеного права, а саме звернення до суду в порядку позовного провадження шляхом подання позовної заяви (стаття 392 ЦК України), а не заяви про встановлення юридичного факту в порядку окремого провадження.
Такий висновок узгоджується із висновками Верховного Суду в ухвалі від 10.02.2026 у справі № 336/10861/25, провадження № 61-829ск26, відповідно до якого, особа, яка є власником нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, проте таке право не визнається іншою особою (у тому числі, державою), має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження на підставі статті 392 ЦК України.
За таких обставин, приходжу до висновку, що у відкритті окремого провадження в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Коцюба Н.Я., заінтересована особа Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення, слід відмовити.
При цьому вважаю за необхідне роз'яснити заявнику ОСОБА_1 її право звернутися до суду із позовом на загальних підставах, в порядку позовного провадження.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 186, 258-261, 293, 315, 354, 355 ЦПК України, суддя, -
Відмовити у відкритті окремого провадження в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Коцюба Надія Ярославівна, заінтересована особа Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради про встановлення факту, що має юридичне значення.
Копію ухвалу суду невідкладно надіслати заявнику.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо ї не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Тернопільського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена 31.03.2026.
Суддя Н. Р. Кунець