Справа № 212/12061/25
2/212/872/26
31 березня 2026 року Покровський районний суд міста Кривого Рогу
в складі: головуючого, судді - Козлов Ю.В.
за участю секретаря - Кучеренко Ю.С.
представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зловживання правом, стягнення орендну плату та сплачувати комунальні платежі,-
15.10.2025 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , яку було уточнено 06.11.2025.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка є власницею квартири за адресою : АДРЕСА_1 . 19.04.2023 року відповідачка та її діти були зняті з реєстрації за вищезазначеною адресою, проте фактично продовжують там проживати, без договору найму квартири та не сплачують комунальні послуги. З метою припинення порушення прав позивача, остання звернулась до ОСОБА_3 із листом щодо сплати заборгованості за найм житла, який складає 2000 грн. на місяць, та сплату комунальних послуг. Станом на 13.10.2025 позивачка має заборгованість за комунальними послугами : постачання теплової енергії - 15549,03 грн., вивіз відходів 4094,82 грн., опалення 19243,14 грн., обслуговування ліфтів - 3902,23 грн., постачання холодної води 19615,55 грн., утримання будинків та прибудинкових територій 5730 грн., обслуговування теплолічильників 548,05 грн., розподіл газу 28,94 грн., електроенергія 6270,48 грн., телекомукаційні послуги - 250,94 грн.
На підставі вищевикладеного просить : визнати зловживання правом ОСОБА_3 яке полягає в ухиленні від укладення договору оренди квартири, в несплаті за проживання в квартирі та за комунальні спожиті послуги; стягнути з ОСОБА_3 на користь позивачки плату за користування квартирою у розмірі 2000 грн. щомісячно, починаючи з 01.07.2025 і до дня фактичного звільнення квартири позивачки; зобов'язати самостійно ОСОБА_3 вносити плату за комунальні послуги, що надаються за адресою: АДРЕСА_1 з 01.07.2025 і до дня фактичного звільнення квартири.
Також, просить стягнути судові витрати.
Ухвалою суду від 21.10.2025 позов залишено без руху.
Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 11.11.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 09.12.2025 та звільнено позивачку від сплати судового збору.
09.12.2025 розгляд справи було відкладено на 28.01.2026.
28.01.2026 справу було знято з розгляду на 24.02.2026.
24.02.2026 справу знято з розгляду на 26.03.2026.
11.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив, де зазначено що просить поновити строк для подачі відзиву, оскільки позивач збирала докази для подачі відзиву. А також, зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Сам по собі факт проживання особи у квартирі не є порушенням права власності. У випадку, якщо власник вважає, що його право порушено, закон передбачає інші способи захисту, зокрема: позов про усунення перешкод у користуванні майном (ст. 391 ЦК України); позов про виселення. Проте позивач не заявляє таких вимог, а натомість просить суд створити нові договірні правовідносини між сторонами, що суперечить принципу свободи договору. Позивач посилається на положення статті 13 Цивільного кодексу України та вважає, що відповідачка зловживає правом. Разом з тим, зловживання правом має місце лише у випадку, коли особа використовує своє право недобросовісно з метою заподіяння шкоди іншій особі. Для встановлення зловживання правом необхідно довести недобросовісність поведінки особи та спрямованість її дій на порушення прав іншої особи. Позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність таких обставин. Просив зменшити витрати на правничу допомогу оскільки вони є не співмірними із наданими послугами адвоката.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні просив позов задовольнити у повному обсязі.
Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність відповідачки та представника.
Що стосується клопотання про поновлення строку на подачу відзиву, то судом встановлено, що відповідачка отримала копію позовної заяви 24.11.2025, що підтверджується матеріалами справи, однак відзив на позов подано лише 11.03.2026, тобто з істотним пропуском встановленого процесуального строку.
При цьому ще 13.11.2025 відповідачкою укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатом, що свідчить про наявність у неї можливості своєчасно організувати підготовку та подання відзиву.
Посилання представника відповідачки на необхідність збирання доказів як на причину пропуску строку суд оцінює критично, оскільки такі доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Крім того, відповідачкою не надано жодних відомостей про вчинення конкретних дій, спрямованих на отримання доказів, а також не обґрунтовано, чому такі дії об'єктивно унеможливлювали подання відзиву у встановлений строк.
За таких обставин суд дійшов висновку, що наведені причини пропуску строку є неповажними, а тому підстави для його поновлення відсутні, а тому відзив представника відповідача слід залишити без розгляду.
У судовому засіданні 06.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та повідомив присутніх, що проголошення повного судового рішення відбудеться у судовому засіданні 31.03.2026 о 15:00 годині.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Суд, сукупністю належних, допустимих і достовірних письмових доказів, встановив, що ОСОБА_2 є власницею квартири за адресою : АДРЕСА_1 . (а.с. 8-12).
03.06.2025 позивачка надіслала на адресу проживання ОСОБА_3 пропозицію укласти договір оренди квартири, проте станом на дату подачу позову відповіді не отримала (а.с. 14-20).
Згідно роздруківки з кабінету абоненту НОВА-ком, за адресою : АДРЕСА_1 , наявна заборгованість за комунальними платежами на загальну суму 75233,18 грн. (25-26)
Надані роздруківки із сайту ОЛХ, щодо вартості оренди однокімнатної квартири на мікрорайоні Зарічний у м. Кривому Розі (а.с. 42-44).
Оцінка суду.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Вирішуючи цивільний спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Спосіб захисту - це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.
Приймаючи до уваги встановлені обставини справи та враховуючи норми законодавства, що регулюють наявні між сторонами спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позивач обрав невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки відповідно до характеру спірних правовідносин та заявлених позовних вимог, позивачка фактично просить суд: встановити факт зловживання правом; визначити обов'язок відповідачки здійснювати платежі у майбутньому; стягнути плату за користування житлом за відсутності договірних відносин між сторонами.
Разом з тим, суд зазначає, що обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не забезпечує його ефективного відновлення.
Так, вимога про визнання зловживання правом за своєю правовою природою не є самостійним способом захисту цивільного права, а лише може враховуватись судом при вирішенні спору як оціночна категорія поведінки сторін. Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Верховний Суд, відповідно до якої суд не надає захисту у вигляді самостійного встановлення факту зловживання правом без застосування передбачених законом правових наслідків.
Що стосується вимоги про стягнення плати за користування квартирою у розмірі 2000 грн. слід зазначити наступне.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Водночас статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Частинами першою, третьою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У частині першій статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (стаття 640 ЦК України).
Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Відповідно до статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно зі статтею 643 ЦК України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 ЦК України).
Статтею 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина (частина перша статті 812 ЦК України).
Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи (частина перша статті 813 ЦК України).
Частинами першою, третьою статті 815 ЦК України передбачено, що наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за найм житла. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.
Відповідно до частини першої-третьої статті 820 ЦК України розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Одностороння зміна розміру плати за найм житла не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.
Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Верховний Суд вже звертав увагу, що за своєю юридичною суттю договір найму (найму житла) є імперативно оплатним. Оскільки оплатність договору найму (найму житла) має імперативний характер, то сторони договору найму (найму житла) самостійно визначають розмір плати (абзац перший частини першої статті 762, частина перша статті 820 ЦК) або буде застосовуватися механізм, передбачений в ЦК (абзац другий частини першої статті 762, 632 ЦК України). Плата за користування майном (стаття 762 ЦК) чи плата за користуванням житлом (стаття 820 ЦК) є тим критерієм, що дозволяє відрізнити договір найму (найму житла) від договору позички (стаття 827 ЦК) (див. постанову Верховного Суду від 28 вересня 2022 року в справі № 529/201/20 (провадження № 61-3820св21)).
Ураховуючи те, що договір найму (оренди) житла між позивачкою та відповідачкою не був укладеним у встановленому чинним законодавством України порядку, правові підстави для стягнення плати за користування житлом на підставі договірних правовідносин відсутні.
Крім того, на обов'язок особи, яка користується чужим майном, вносити плату за користування цим майном, вказують положення частини третьої статті 403 ЦК України.
У такому разі суд, за доведеності певних обставин, має виходити з того, що відповідачка без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберегла у себе кошти, які мала заплатити як орендну плату за користування спірною квартирою.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
При таких обставинах, у зв'язку з тим, що відповідачка не вносила позивачу орендну плату за користування спірною квартирою, в останнього виникає право вимагати стягнення таких коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Саме такий спосіб захисту, на думку суду, у цьому конкретному випадкубуде ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.
Проте, таких вимог у справі позивачем не заявлено. Крім того, позивачкою на підтвердження розміру плати за користування житлом надано роздруківки оголошень із сайту OLX, які містять загальну інформацію про вартість оренди житла у відповідному районі.
Разом з тим, такі докази не можуть бути визнані належними та допустимими, оскільки не підтверджують ринкову вартість користування саме спірною квартирою, не враховують її індивідуальні характеристики (площа, технічний стан, поверх, наявність ремонту, меблів тощо) та не є результатом оцінки, проведеної у встановленому законом порядку
Крім того, вимога про зобов'язання відповідачки здійснювати оплату за користування житлом та комунальні послуги у майбутньому (до моменту звільнення квартири) фактично спрямована на встановлення триваючих правовідносин між сторонами, які на момент розгляду справи не існують та не оформлені належним чином.
Суд наголошує, що судовий захист надається щодо вже порушеного, невизнаного або оспорюваного права, а не щодо можливих правовідносин у майбутньому, які є невизначеними за своїм змістом, обсягом та тривалістю.
Так, вимоги про зобов'язання відповідачки сплачувати комунальні послуги, суд зазначає, що надана позивачкою роздруківка заборгованості свідчить лише про наявність боргу за відповідною адресою, однак не підтверджує факту понесення позивачкою витрат з оплати таких послуг.
Відсутність доказів фактичної сплати позивачкою комунальних платежів виключає можливість їх стягнення з відповідачки у порядку відшкодування.
Таким чином, заявлені позовні вимоги не відповідають належному способу захисту порушеного права, не підтверджені належними та допустимими доказами, а їх задоволення не призведе до ефективного поновлення прав позивачки.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,13,19,76,82,89,142,247,263-265,354-355 ЦПК України, ст. ст. 317,319,321,383,626,627,628,632,641,810,815, ЦК України, суд
В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зловживання правом, стягнення орендну плату та сплачувати комунальні платежі - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 31.03.2026 року.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя: Ю. В. КОЗЛОВ