Справа № 938/1025/25
Провадження № 22-ц/4808/346/26
Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.
Суддя-доповідач Томин
23 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Мальцевої Є.Є., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Панасюк В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муравської Оксани Олександрівни на рішення Верховинського районного суду від 18 грудня 2025 року, ухвалене в складі судді Бучинського А.Б. у селищі Верховина, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Муравська Оксана Олександрівна, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування позову зазначив, що з 2016 року сторони почали спільне проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та побут, мали спільні витрати. 06 червня 2020 року зареєстрували офіційний шлюб, під час якого у них народилася дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, має статус учасника бойових дій. З 02.07.2025 проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказав, що фактично проживає разом із сім'єю, матеріально її забезпечує та бере участь у вихованні дитини. Однак, незважаючи на спільне проживання, між сторонами погіршилися особисті та сімейні стосунки, виникли розбіжності в поглядах, відсутні взаєморозуміння, повага та підтримка. Шлюбні взаємини втратили зміст.
Причиною цього стали суперечки щодо подальшого місця проживання: відповідачка наполягала на поверненні до м. Одеси з огляду на кар'єрні перспективи, тоді як позивач категорично не поділяв цього наміру, вважаючи проживання там небезпечним з урахуванням безпекової ситуації в Україні, через часті обстріли та загрозу життю і здоров'ю, особливо для малолітньої дитини.
Дочці подружжя на час подання позову виповнилося 2 роки, вона відвідує дошкільний навчальний заклад за теперішнім місцем проживання. Позивач має стабільний робочий графік, що дозволяє забезпечувати належний догляд, виховання та щоденну турботу про доньку. Між ними встановлено міцний психоемоційний зв'язок. Батько прив'язаний до дитини, приділяє їй увагу, турбується про її безпеку, фізичний та емоційний стан, тому вважає переїзд до м. Одеси передчасним і небезпечним з огляду на воєнний стан. У зв'язку з цим позивач наполягав на збереженні місця проживання дитини разом з ним.
Зазначив, що позиція відповідачки зосереджена на реалізації власних професійних амбіцій, а інтереси дитини, стабільність її життя та безпека належним чином не враховуються, що призвело до поглиблення конфлікту, втрати взаєморозуміння та спільного бачення сімейного майбутнього. Шлюб фактично розпався, сторони не проживають разом як подружжя та не ведуть спільний побут, а його подальше збереження суперечить інтересам обох сторін.
Враховуючи зазначені обставини та норми законодавства, просив укладений між сторонами шлюб розірвати; залишити проживати (визначити місце проживання) дочки ОСОБА_3 разом з батьком.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Верховинського районного суду від 18 грудня 2025 року позов задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 06 червня 2020 року Виконавчим комітетом Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області, актовий запис № 05, розірвано. У задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211 грн. 20 коп.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Муравська Оксана Олександрівна, подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення в цій частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи.
Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вказаної позовної вимоги, виходив виключно з власного переконання про відсутність спору між сторонами, вважаючи, що матеріали справи не містять доказів спірності цього питання та наявності порушеного права, а також доказів щодо чинення відповідачкою перешкод у проживанні дитини з батьком.
На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано, що позовна вимога про визначення місця проживання дитини стосується вкрай чутливої сфери правовідносин щодо піклування над неповнолітньою. Крім того, суд застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, зокрема про те, що відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дитини разом із позивачем не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та дійшов помилкового висновку про відсутність спору, хоча встановив факт спільного проживання позивача з дитиною, дослідив висновок органу опіки і піклування, в якому зазначено про згоду матері на проживання дитини з батьком.
Наголошує, що у випадку відсутності предмета спору суд повинен був закрити провадження у справі, а не відмовляти в задоволенні позовної вимоги. Водночас, саме пред'явлення вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком свідчить про наявність неврегульованих питань, які мають бути визначені в судовому порядку.
Вважає, що оскаржуване рішення суперечить інтересам дитини, не відповідає Конвенції про права дитини та Закону України «Про охорону дитинства». Крім того, відмова у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини разом з батьком порушує право дитини на аліменти.
Звертає увагу, що відповідачка не заявляла зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дитини з нею та не заперечувала проти проживання дитини з батьком, зазначаючи, що проживання у м. Одесі є небезпечним для малолітньої дитини у зв'язку з постійними обстрілами.
Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини разом з батьком скасувати та ухвалити нове рішення, яким вказану позовну вимогу задовольнити.
Позиція інших учасників справи
Відповідач та третя особа правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заяви (клопотання) учасників справи
В судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_1 (в залі суду) та його представник - адвокат Муравська О.О. в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду) доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.
Відповідачка та представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, подали клопотання про розгляд справи в їх відсутності.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності неприбулих учасників справи.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом апеляційної скарги рішення Верховинського районного суду від 18 грудня 2025 року оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком, тому апеляційним судом переглядається тільки в цій частині.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним вимогам відповідає.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.06.2020, який зареєстровано виконавчим комітетом Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області, актовий запис № 05 (а.с. 10 (зворот)).
Згідно копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 30.08.2022 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 . Її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11).
Витягами з Реєстру територіальної громади Нерубайської територіальної громади № 2025/012198471 від 25.08.2025 та № 2025/011899058 від 20.08.2025 підтверджується, що ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 76, 80).
Згідно Витягу з реєстру Верховинської територіальної громади № 2025/010503627 від 30.07.2025 ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 83).
Із довідки про склад сім'ї, виданої ОСОБА_2 Буковецьким старостинським округом 27.11.2024 за № 331, вбачається, що до складу її сім'ї входять: чоловік ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 , які фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 , однак не зареєстровані (а.с. 11 (зворот)).
Із довідки про склад сім'ї, виданої ОСОБА_1 . Буковецьким старостинським округом 19.01.2026 за № 13, вбачається, що до складу його сім'ї входять: дружина ОСОБА_2 (зареєстрована, але фактично не проживає), дочка ОСОБА_3 (на утриманні. Фактично проживає в АДРЕСА_1 , однак не зареєстрована) (а.с. 183).
Згідно довідок, виданих ІНФОРМАЦІЯ_4 02.07.2025 за № 681 та 04.02.2026 за № 135 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_5 з 02.07.2025 по теперішній час (а.с. 12, 184).
За змістом довідок про доходи, виданих ІНФОРМАЦІЯ_4 18.08.2025 за № 8349/соц. та 28.01.2026 за № 1129 2918 сума заробітку ОСОБА_1 за липень 2025 року склала 24 311,71 грн, із серпня по грудень 2025 року - 25 122,11 грн (а.с. 85, 183 (зворот)).
Із характеристики, наданої Буковецьким старостинським округом 18.08.2025 за № 76, вбачається, що ОСОБА_1 не зареєстрований, але фактично проживає в АДРЕСА_1 . По місцю зареєстрованого проживання характеризується позитивно (а.с. 86).
Згідно характеристики, наданої Буковецьким старостинським округом 18.08.2025 за № 75, ОСОБА_2 зареєстрована і фактично проживає в АДРЕСА_1 . По місцю зареєстрованого проживання характеризується позитивно (а.с. 87).
Згідно з характеристикою на малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданої Криворівнянським закладом дошкільної освіти (дитячий садок) «Червона шапочка» Верховинської селищної ради, малолітня дитина відвідує дитячий садок з 2024 року. За період перебування в садку проявила себе як активна, уважна, життєрадісна та допитлива. У спілкуванні з дітьми відкрита та доброзичлива, легко знаходить спільну мову з однолітками. Вихованням дитини займаються обоє батьків, які беруть активну участь у житті та розвитку дитини, дбають про її виховання, здоров'я та гармонійний розвиток, відвідують заходи дитячого садка та підтримують контакт з педагогами. Дитина забезпечена належними умовами виховання та розвитку, батьки виконують свої обов'язки в повному обсязі (а.с. 92).
Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_4 № 11/09/25 ОСОБА_2 на підставі особисто поданої заяви була прийнята на роботу на підставі Наказу № 1 від 09.09.2025 з 10.09.2025 на посаду юриста із окладом відповідно до штатного розпису, та на даний час працює на вказаній посаді (а.с. 53).
Встановлено також, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 звернулися до Служби у справах дітей Верховинської селищної ради із заявами, в яких просили розглянути на засіданні з комісії питань захисту прав дитини питання про доцільність визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 68-69).
Висновком про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , затвердженим рішенням Виконавчого комітету Верховинської селищної ради № 835 від 29.09.2025, встановлено за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 . Батькам дитини рекомендовано здійснювати свої дії, керуючись інтересами та потребами дитини, враховуючи її вік та психологічний стан, дотримання прав дитини на навчання, медичне обслуговування та соціальний захист (а.с. 66-67).
Згідно копії Договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 30.07.2025, посвідченого приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Кабин А.Р., сторони визначили, зокрема, місце проживання дитини - малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 89).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів, які б підвереджували дійсну наявність спору між ним та відповідачкою з приводу визначення місця проживання їх спільної малолітньої дочки ОСОБА_3 . Не здобуто таких доказів і в ході судового розгляду. З матеріалів справи вбачається, що сторони дійшли певної згоди щодо місця та порядку свого роздільного проживання, а також щодо місця проживання дитини. Відтак, суд прийшов до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем безпідставно.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) вказано, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
За положеннями статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів.
Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків («Хант проти України» (HUNT v. UKRAINE), № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року)).
Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним («Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року)).
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім прав батьків стосовно дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки стосовно батьків (стаття 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
У справі «М. С. проти України» (рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року) визначено поняття «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) вказано, що «сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам'ятати, що основним суб'єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.
У справі, що переглядається, не вбачається, що питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з одним із батьків є спірним. Тому висновки суд першої інстанції є правильними.
Встановивши, що спільна дитина сторін проживає разом з батьком, а мати дитини не заперечує проти цього, не зверталася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з нею, більше того, зазначає, що не має бажання змінювати усталене місце проживання малолітньої дитини, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
А твердження апелянта про те, що саме пред'явлення вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком свідчить про наявність неврегульованих питань, які мають бути визначені в судовому порядку, суперечить вищевказаним нормам права та судовій практиці.
Щодо доводів апелянта про те, що у випадку відсутності предмета спору суд повинен був закрити провадження у справі, а не відмовляти в задоволенні позовної вимоги, то такі є безпідставними.
Відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 953/2568/23 (провадження № 61-10267св24), від 17 грудня 2025 року у справі № 643/4568/24 (провадження № 61-11291св25).
Доводи апелянта про порушення прав дитини теж нічим не обґрунтовані.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вказаних обставин інтереси дитини не потребують втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників. Позивачем не доведено необхідності захисту його прав та інтересів чи інтересів малолітньої дитини як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення оскаржуваного судового рішення в частині визначення місця проживання дитини.
При цьому апеляційний суд бере до уваги правові позиції Європейського суду з прав людини, згідно з якими право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Додатково колегія суддів зауважує, що відмова в позові у справі, що переглядається, не позбавляє позивача права звернення до суду з вимогами про визначення місця проживання дитини у разі, якщо в подальшому відповідач буде ставити питання про зміну місця проживання їхньої малолітньої дочки, а із досягненням чотирнадцятирічного віку дитина вправі самостійно визначати місце його проживання з одним із батьків.
Схожі висновки висловлені і в постанові Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 643/4568/24 (провадження № 61-11291св25).
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муравської Оксани Олександрівни необхідно залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду від 18 грудня 2025 року в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Муравської Оксани Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Верховинського районного суду від 18 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: Є.Є. Мальцева
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.