31 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1405/14 (910/16475/21)
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Жукова С.В.
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026
у справі №910/1405/14 (910/16475/21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І.
до Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фермерське господарство "Агроінвест-Топилище",
про визнання недійсним правочину,-
в межах справи №910/1405/14
за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд"
про банкрутство,-
Провадження у справі №910/1405/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" було відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2014. Постановою Господарського суду м. Києва від 08.04.2015 боржника визнано банкрутом та застосовано до нього ліквідаційну процедуру.
ТОВ "Хліб інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О. І. звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича про визнання недійсним договору доручення №14/01-01 від 21.01.2014.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, у позові відмовлено.
Постановою Верховного суду 13.06.2023 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, а справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.08.2023 відмовлено в задоволенні позову повністю, а постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 апеляційну скаргу ТОВ "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора Демчана О.І. залишено без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 22.08.2023 у справі №910/1405/14(910/16475/21) - без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2024 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2023 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) скасовано; справу №910/1405/14 (910/16475/21) направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб інвестбуд" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 08.07.2025 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2024 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасовано. Справу № 910/1405/14 (910/16475/21) направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 04.11.2025) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним договір доручення № 14/01-01 від 21.01.2014, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хліб Інвестбуд" (ідентифікаційний номер 33307354) та фізичною особою-підприємцем Винниченко Юрієм Валентиновичем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Не погодившись з прийнятим рішенням, Винниченко Юрій Валентинович подав апеляційну скаргу, в якій просив суд прийняти до розгляду апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) з перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025. Апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) задовольнити повністю. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хліб Івестбуд" про визнання недійсним договору доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 відмовити повністю.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/1405/14 (910/16475/21) залишено без змін.
До Верховного Суду від Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Хліб Івестбуд" про визнання недійсним договору доручення № 14/01-01 від 21.01.2014 відмовити повністю.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/1405/14 (910/16475/21) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2026.
За результатами розгляду матеріалів цієї скарги Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення її без руху, з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, перед-бачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій ви-кладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (абзац 3 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу). Cкаржник повинен чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, він повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає непогодження із ним.
Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу приз-вело до прийняття незаконного судового рішення.
При цьому, необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрун-тованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на від-повідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх ін-станцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (перед-бачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування наслідків спливу позовної давності у спорах, в яких, в межах справи про банкрутство, з позовними вимогами звертається ліквідатор від імені боржника, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду у справі № 922/1362/17 від 10.11.2022, у справі № 922/1362/17 від 02.12.2021, у справі №910/8137/19 (910/13186/20) від 21.07.2021, у справі № 904/8293/17 від 10.07.2018, у справі № 111/14б-03/3-06/11 від 07.11.2018.
Скаржник також посилається на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, постанови Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 910/2966/18, від 16.10.2024 р. у справі №904/6044/20 (904/4625/22).
Вказує, що в даному спорі відлік позовної давності обчислюється не з того моменту коли про укладення спірного правочину дізнався арбітражний керуючий Демчан О.І., а з того моменту, коли про укладення такого правочину дізнався позивач, зокрема в особі арбітражного керуючого Кандаурової Анни Павлівни, на яку ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2014 у справі №910/1405/14 було покладено обов'язки керівника позивача та арбітражного керуючого Вершиніна Андрія Олександровича - ліквідатора позивача, призначеного постановою Господарського суду міста Києва від 08.08.2015 у справі №910/1405/14, щодо обізнаності яких докладно було викладено вище.
Заміна ліквідатора у справі та призначення нового не є підставою для поновлення строку позовної давності (постанови Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № Б3/081-12/24 та від 10.07.2018 у справі № 904/8293/17, від 07.11.2018 у справі № 111/14б-03/3-06/11, від 23.04.2019 у справі № Б-19/207-09, від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012).
Відтак, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення було прийнято всупереч зазначеній вище практиці Верховного Суду, в тому числі Великої палати Верховного Суду. Крім того, судами попередніх інстанцій не було надано жодної оцінки додатковим відомостям щодо обізнаності позивача про факт існування та зміст спірного правочину ще у 2014 році та початком перебігу позовної давності, які було надано відповідачем після направлення справи 910/1405/14 (910/16475/21) на новий розгляд, у зв'язку з чим при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків.
Крім того, вказує, що судом не було розглянуто ані клопотання, викладене в прохальній частині відзиву Відповідача №25/08-01 від 20.08.2025 про продовження строку, встановленого відповідачу для надання доказів, що мають значення для розгляду справи, ані усне клопотання, заявлене до початку підготовчого засідання про відкладення підготовчого засідання, а фактично було залишено без задоволення без об'єктивних причин, оскільки за результатами підготовчого засідання було ухвалено рішення про призначення слухання справи по суті у судовому засіданні, призначеному на 15.10. 2025.
В порушення вимог статті 202 ГПК України судове засідання відбулося без участі відповідача та всупереч клопотанню про проведення відеоконференції, запрошення відповідачу у підсистемі відеоконференцзв'язку ЄСІТС не надійшло, жодні спроби зв'язатися із відповідачем за контактними даними, зазначеними у клопотанні про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, не мали місця.
Проте, у касаційній скарзі не зазначено конкретної підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав), а саме: не зазначено пункти 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі яких подається касаційна скарга.
При цьому, в порушення вимог процесуального законодавства скаржник чітко не вказав норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, не навів сам висновок і в чому полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу, як змагальності та диспозитивності.
Отже ФОП Винниченко Ю.В. не дотримався вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
Згідно з частиною 2 статті 292 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно частини 2 статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, Скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:
- зазначити пункти частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі яких подається касаційна скарга;
- надати письмові пояснення в яких конкретизувати визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження.
З огляду на викладене, касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, тому підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 статті 292 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 174, 234, 235, 288, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд, -
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Винниченка Юрія Валентиновича на рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі №910/1405/14 (910/16475/21) залишити без руху.
2. Надати Фізичній особі-підприємцю Винниченку Юрію Валентиновичу строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Фізичній особі-підприємцю Винниченку Юрію Валентиновичу усунути недоліки, встановлені в цій ухвалі у такий спосіб:
- зазначити пункти частини 2 статті 287 ГПК України, на підставі яких подається касаційна скарга;
- надати письмові пояснення в яких конкретизувати визначені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження.
4. Роз'яснити Фізичній особі-підприємцю Винниченку Юрію Валентиновичу, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С.В. Жуков