26 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 905/546/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.
за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.
та представників:
позивача - Андрощук С. В.
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 (головуючий - Гребенюк Н. В., судді Слободін М. М., Шутенко І. А.)
та рішення Господарського суду Донецької області від 18.11.2025 (суддя - Величко Н. В.)
у справі № 905/546/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС"
до російської Федерації в особі Міністерства юстиції російської Федерації
про стягнення реальних збитків в розмірі 150 600,00 доларів США та упущеної вигоди в розмірі 39 995,56 доларів США
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКТС" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації реальних збитків в розмірі 150 600,00 доларів США, що еквівалентно 5 872 800 грн (станом на дату проведення оцінки) та упущеної вигоди в розмірі 39 995,56 доларів США, що еквівалентно 2 714 509,35 грн (станом на дату проведення оцінки), завданих збройною агресією проти України та воєнними діями на території Донецької області, що спричинило неможливість використання позивачем майна у господарській діяльності, а саме, залізничних вагонів № 52370731, № 53143491, № 56133457, № 56439334, № 56565450, № 56663586.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2. Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.11.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у задоволенні позову відмовлено.
3. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ "ВКТС" придбав за Договором купівлі-продажу № 010823 від 01.08.2023 спірні залізничні вагони згідно переліку, які на дату укладення такого договору знаходились за місцем дислокації на тимчасово окупованій території, при цьому, фактичного (фізичного) приймання-передання вагонів не відбулось. Відповідно станом на дату укладення договору купівлі-продажу № 010823 від 01.08.2023 та дату прийняття спірних вагонів у власність (20.09.2023) позивач як покупець мав знати та усвідомлювати ризики настання несприятливих наслідків для нього.
4. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що позивач не довів, що зазначені вагони ним втрачені саме у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України і він не міг самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій по укладанню зазначеного договору купівлі-продажу та підписанню акта приймання-передавання вагонів без їх фактичного (фізичного) приймання-передання, а також перевірити за відомостями АТ "Укрзалізниця" станції останньої дислокації зокрема вагонів № 52370731, № 53143491, № 56133457, № 56439334, № 56565450, № 56663586. Відтак, за висновком суду, сукупність наданих до матеріалів справи доказів свідчить про те, що позивач не довів складу цивільного правопорушення, зокрема протиправність поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою країни-агресора російської федерації та шкодою позивача, розміру збитків.
5. Щодо упущеної вигоди суди зазначили, що позивач, придбавши втрачені вагони (№ 52370731, № 53143491, № 56133457, № 56439334, № 56565450, № 56663586) за Договором № 010823 купівлі-продажу залізничних вагонів від 01.08.2023, не міг розраховувати на отримання будь-яких доходів від фактично втрачених вагонів ще до укладення договору купівлі-продажу. Суди констатували, що надані докази, зокрема звіт про оцінку збитків упущеної вигоди, на який посилається позивач, не підтверджує розмір пред'явлених до стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди). Докази, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум у визначений ним період, матеріали справи не містять.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
6. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 18.11.2025 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.
7. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 16.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 16.09.2021 у справі № 910/12930/18, від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 02.02.2024 у справі № 242/2367/21, від 18.01.2023 у справі № 644/8115/18, від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.
8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права (статті 22, 1166 Цивільного кодексу України) за відсутності правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у разі набуття права власності на майно, що знаходиться на тимчасово окупованій території, після початку збройної агресії.
Позиція інших учасників справи
9. Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
10. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКТС" є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань: 44474079, зареєстроване 17.11.2021, місцезнаходження: Україна, 01042, м. Київ, вул. Чигоріна, буд. 18, оф. 225, основним видом діяльності є: код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.
11. У власності ТОВ "ВКТС" перебувають наступні залізничні вагони: №№52815768, 53599304, 52881240, 53586442, 52815750, 52815784, 53603296, 56187412, 56006679, 55472351, 53599270, 55472336, 56506629, 55405179, 56472368, 54894340, 56233356, 52200102, 56439375, 57584328, 57584310, 56419336, 56419310, 56419328, 56419377, 56419401, 56419344, 55229892, 56541618, 52196086, 54894381, 56439615, 56419369, 56419302, 54894373, 56419351, що придбані ним згідно Договору купівлі-продажу залізничних вагонів № 201221 від 20.12.2021 та прийняті за актами приймання-передавання № 1 від 01.01.2022 та № 2 від 01.02.2022, загальною вартістю 12 444 600,00 грн з ПДВ згідно специфікацій № 1 від 20.12.2021 та № 2 від 01.02.2021 до цього договору купівлі-продажу.
12. Також, на підставі Договору оренди залізничного рухомого складу № 171221 від 17.12.2021, укладеного між ТОВ "Вагонна компанія "Транссистема" як орендодавцем та ТОВ "ВКТС" як орендарем, у строковому платному користуванні позивача знаходились залізничні вагони №№56552425, 56439615, 53143491, 56439334, 56565450, 54894373, 56523459, 56419351, 52196086, 55418701, 56133457, 56663586, 52370731, що підтверджується наданими актами передачі в оренду № 2 від 01.01.2022, № 6 від 01.01.2022, № 7 від 01.01.2022, № 13 від 01.01.2022, № 16 від 01.01.2022, №18 від 01.01.2022, № 24 від 01.01.2022. Строк дії договору оренди - до 31 грудня 2023 року.
13. Умовами цього договору оренди передбачено право орендаря передавати в суборенду та під управління третім особам під повну фінансову і матеріальну відповідальність орендаря, за письмовим попереднім повідомленням орендодавця та його письмовою згодою (пункт 1.5).
14. До матеріалів справи не надавалось доказів, які б свідчили про отримання позивачем від орендодавця рухомого складу письмової згоди на передачу в суборенду та під управління третім особам конкретно визначених вагонів, як то обумовлено в Договорі № 171221 від 17.12.2021.
15. Як встановлено судом, позивач передав ТОВ "Індустріальні Технології" в оренду 01.01.2022 на строк до 31.12.2024 частину власних вагонів, а саме: №№52881240, 53603296, 55472351, 56419336, 56439375, 56506629, 56419344, 55472336, 56472368, 56419377, 54894340, 57584310, 53599304, 53586442, 56419328, 56419401, 52815750, 52815784, 53599270, 52200102, орендовані за Договором № 171221 від 17.12.2021 залізничні вагони: №№ 56552425, 56439615, 53143491, 56439334, 56565450, 54894373, 56523459, 56419351, 52196086, 55418701, 55133457, 56663586, 52370731, а також залізничні вагони №№55211361, 53603288, правовстановлюючих документів на які позивачем до матеріалів справи не надано.
16. Передача позивачем в оренду ТОВ "Індустріальні Технології" вищеперелічених залізничних вагонів підтверджується наявними в матеріалах справи Договором оренди залізничного рухомого складу № 231221 від 23.12.2021 з додатковими угодами та актами приймання-передавання вагонів в оренду №№ 2, 4, 5, 6, 9, 10, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 26, 33 від 01.01.2022 до нього.
17. З наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що у подальшому за Договором № 010823 купівлі-продажу залізничних вагонів від 01.08.2023, ТОВ "ВКТС" здобув право власності на залізничні вагони, зокрема №№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586, які з 20.09.2023 передані йому від ТОВ "Вагонна компанія "Транссистема" згідно специфікації № 7 від 20.09.2023 та акта приймання-передавання № 7 від 20.09.2023.
18. Загальна вартість об'єкта купівлі-продажу за специфікацією № 7 від 20.09.2023 до Договору № 010823 від 01.08.2023 (вагони №№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586) становить 433 800,00грн, у тому числі ПДВ 20% - 72 300,00грн.
19. Згідно акта приймання-передавання № 7 від 20.09.2023 до договору купівлі-продажу № 010823 від 01.08.2023 станціями передачі залізничних вагонів згідно переліку є Велико-Анадоль Донецької залізниці, Інженерне Придніпровської залізниці, Волноваха Донецької залізниці, Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці, Мелітополь Придніпровської залізниці відповідно.
20. До матеріалів справи надано укладений між позивачем як орендодавцем та ТОВ "ТІП-Транс" як орендарем Договір оренди вагонів № 0106-24 від 01.06.2024, за яким позивач передав в оренду на строк до 31.05.2025 за актами приймання-передачі № 1 від 01.06.2024 та №2 від 17.06.2024 наступні вагони №№56213317, 53501953. Правовстановлюючих документів на вказані вагони позивачем до матеріалів справи не надано.
21. У позовній заяві ТОВ "ВКТС" посилається на те, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням в Україні воєнного стану, після 24.02.2022 він втратив контроль над вагонами, зокрема №№ 52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586, і доступ до них, а з дня переходу права власності на вказані вагони (з 20.09.2023) втратив також можливість отримувати прибуток від передачі їх в оренду.
22. Разом з цим суди встановили, що у провадженні Господарського суду Донецької області розглядалась справа № 905/1134/24 за позовом ТОВ "Вагонна компанія "Транссистема" до відповідача 1: російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, до відповідача 2: російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні позивача: ТОВ "ВКТС", про стягнення майнової шкоди, що завдана збройною агресією рф, яка складається з реальних збитків у розмірі 150 600,00 доларів США, що еквівалентно 5 872 800,00грн, та упущеної вигоди у розмірі 69 607,44 доларів США, що еквівалентно 2 714 509,35грн.
23. Рішенням Господарського суду Донецької області від 24.04.2025 у справі № 905/1134/24 позовні вимоги ТОВ "Вагонна компанія "Транссистема" про стягнення майнової шкоди, що складається з упущеної вигоди у розмірі 83 528,93 доларів США, що еквівалентно 3 257 411,09 грн задоволені. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації на користь ТОВ "Вагонна компанія "Транссистема" суму упущеної вигоди у розмірі 83 528,93 доларів США, що еквівалентно 3 257 411,09 грн за офіційним курсом НБУ станом на дату оцінки. Стягнуто з російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації, російської федерації в особі Міністерства оборони російської федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 48 861,16грн.
24. У цьому судовому рішенні було встановлено, що ТОВ "Вагонна компанія "Транссистема" був власником вагонів №№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450 та 56663586, які за договором оренди залізничного рухомого складу № 171221 від 17.12.2021 передав в тимчасову платну оренду ТОВ "ВКТС" (третя особа, Орендар), що підтверджується актами передачі в оренду № 2 від 01.01.2022, № 6 від 01.01.2022, № 7 від 01.01.2022, № 16 від 01.01.2022, № 18 від 01.01.2022, № 24 від 01.01.2022. Також встановлено, що на момент початку повномасштабного вторгнення російських військ 24.02.2022 залізничний рухомий склад Орендодавця знаходився в орендному користуванні ТОВ "ВКТС".
25. Також за змістом цього рішення, з наданої інформації про дислокацію запитуваних вагонів з інформаційних систем філії "Головний інформаційно-обчислювальний центр" АТ "Укрзалізниця" судом було встановлено, що останнім відомим місцем дислокації вагонів позивача, які є предметом даного спору, є станції Інженерне, Мелітополь, Маріуполь-Сортуівльний, Волноваха, Велико-Анадоль, які розташовані на тимчасово окупованих територіях України. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 року № 376, вся територія Маріупольського району Донецької області за винятком с. Заїченко, с. Пікузи включена до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України, дата початку тимчасової окупації 05.03.2022. Волноваська міська територіальна громада та Ольгинська селищна територіальна громада включена до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України, дата початку тимчасової окупації 10.03.2022. Мелітопольська міська територіально громада окупована з 25.02.2022, с. Інженерне Пологівської міської територіальної громади Запорізької області окуповане з 03.03.2022. На час розгляду справи відповідно до дислокації зазначених вагонів місцезнаходження їх не змінилось, стан зазначеного майна невідомий.
26. На запит адвоката С. Андрощука до Служби безпеки України щодо надання витягу з ЄРДР про реєстрацію кримінальних проваджень за заявами ТОВ "ВКТС" та ТОВ "ВК Транссистема" про втрату товариствами 24.02.2022 своїх вагонів (в тому числі спірних) внаслідок збройної агресії рф було повідомлено, що Головне управління СБУ у Донецькій та Луганській областях, здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 42024050000000193 від 11.03.2024 внесене до ЄРДР за ознаками вчинення злочину передбаченого ч.1 ст.438 КК України та кримінального провадження № 12024052770000078 від 02.03.2024, внесене до ЄРДР за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.438 КК України, та постановою прокурора об'єднано в кримінальне провадження № 12022052640000023, внесене до ЄРДР 24.02.2022, за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.110, ч.ч.1, 2 ст.437, ч.ч.1, 2 ст.438 КК України.
27. У цьому ж судовому рішенні констатовано, що 01.08.2023 вагони №№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586 були продані позивачем за Договором купівлі-продажу № 010823 на користь ТОВ "ВКТС". Сторонами 20.09.2023 складено та підписано Акт № 7 приймання-передавання зазначених вагонів. У судовому засіданні представник третьої особи підтвердив укладання зазначеного договору та підписання акту приймання-передавання вагонів та зазначив, що фактичного (фізичного) приймання-передання вагонів не відбулось.
28. З наявних в матеріалах справи доказів суд вбачав, що саме внаслідок дій збройних сил російської федерації та окупацією частини Донецької та Запорізької областей, вагони позивача, які належали йому на праві власності, були втрачені власником. Суд вважав, що позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, розмір яких визначений у Звіті про оцінку збитків від 01.04.2024 оцінювача Ковтуненко А. М., який під сумнів у належний спосіб поставлено не було, заперечень та міркувань з цього приводу не висловлено.
29. Рішення Господарського суду Донецької області від 24.04.2025 у справі № 905/1134/24 не оскаржувалось та набрало законної сили 20.05.2025.
30. Суди також встановили, що для розрахунку суми завданої шкоди ТОВ "ВКТС" звернувся до ТОВ "Інтелект Солюшнз"; у звіті від 01.04.2024 № ІS/2024/63 про оцінку збитків, завданих ТОВ "ВК Транссистема" і ТОВ "ВКТС" внаслідок втрати об'єктів основних засобів залізничних напіввагонів згідно з переліком зазначено, що вартість втрачених вагонів №№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586 на дату оцінки становить 150 600,00 доларів США, що є еквівалентом 5 872 800,00грн без ПДВ.
31. Також, використовуючи висновки звіту про оцінку збитків упущеної вигоди, виготовленого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Інтелект Солюшнз", від 01.04.2024 № ІS/2024/63-2, позивач пред'явив до стягнення з відповідача суму упущеної вигоди за період з 01.08.2023 по 24.06.2024 від втрати залізничних напіввагонів №№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586, яка становить 39 995,56 доларів США, що є еквівалентом 1 559 722,67грн без ПДВ.
Позиція Верховного Суду
32. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
33. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
34. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
35. Так самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
36. Предметом позову в цій справі є стягнення реальних збитків та упущеної вигоди внаслідок неправомірних дій російської федерації - військової агресії проти України.
37. Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
38. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
39. Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
40. Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковані у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.
41. Обидві Конвенції передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
42. Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
43. Згідно зі статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
44. Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
45. Отже, застосування судового імунітету росії та відмова у розгляді по суті позову в цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до означених Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №463/14365/21).
46. У постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (про неврахування висновків якої стверджує скаржник) Верховний Суд наголосив, що на росію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті Організації Об'єднаних Націй". Зокрема, Верховний Суд зазначив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача.
47. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22, росія, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
48. Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру (частина перша статті 1 Статуту Організації Об'єднаних Націй).
49. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія росії засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, росію зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
50. Аналогічних висновків дійшов Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень у геноциді за Конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав росію припинити військову агресію проти України.
51. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй також прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засудила військову агресію росії проти України, вимагає від росії припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права, порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
52. Водночас на момент розгляду цієї справи росія не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй від 16.03.2022, системно продовжуючи військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення і цивільних об'єктів всупереч нормам міжнародного права.
53. Оскільки предметом позову в цій справі є відшкодування збитків, завданих збройною агресією росії проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті Організації Об'єднаних Націй, Верховний Суд зазначає, що у цьому випадку судовий імунітет росії не поширюється на спірні правовідносини.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20-ц, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21, від 12.10.2022 у справі №463/14366/21, від 20.11.2024 у справі №905/17/24, від 02.09.2025 у справі № 910/4543/24.
54. Отже, національні суди України мають повноваження розглядати спори у справах за позовом до російської федерації про стягнення збитків.
55. Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
56. З огляду на те, що події, які стали підставою для вимог Скаржника про відшкодування збитків, відбулися на території України, при розгляді цього спору застосовується матеріальний закон України.
57. Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
58. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
59. Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
60. Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
61. За змістом частини першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
62. До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
63. Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником (пункт 5.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).
64. Реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а в разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча й могло збільшитися, якби не було вчинено цивільне (господарське) правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
65. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.
66. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).
67. Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.
68. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
69. Щодо вини, частина друга статті 1166 ЦК України у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
70. Втім, у контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що за змістом частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
71. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
72. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані особою за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
73. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - Порядок №326).
74. За змістом пункту 1 Порядку №326 він встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії росії, починаючи з 19 лютого 2014 року.
75. Згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку № 326 визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
76. Основні показники, які оцінюються:
- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
- вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
- вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
- вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
- упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
- упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
- втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
- втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
77. Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна.
78. Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації (додаток до Постанови №326), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
79. Цим же додатком до Порядку визначено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії російської федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та / або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода).
80. Об'єктом збитків є майно, майнові права та інші активи, що належать постраждалим та зазнали руйнівного впливу, за секторами, один з яких є виробничий сектор, що включає промисловість. До збитків також належить дохід, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода). (пункт 6 додатку до Порядку №326).
81. Відповідно до пункту 8 додатку до Порядку №326 метою оцінки збитків є:
- визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі);
- визначення упущеної вигоди;
- визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу.
82. Як обґрунтовано зазначили суди першої і апеляційної інстанції, у рішенні у справі № 905/1134/24 не встановлено факту спричинення збитків у вигляді втрати спірних вагонів через збройну агресію після 24.02.2022 саме ТОВ "ВКТС" та їх розмір, оскільки внаслідок дій збройних сил російської федерації та окупації частини Донецької та Запорізької областей, вагони позивача, які належать йому на праві власності, були втрачені ТОВ "ВК Транссистема" як власником ще до передачі спірних вагонів у власність ТОВ "ВКТС".
83. При цьому суди зауважили, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 року № 376, вся територія Маріупольського району Донецької області за винятком с. Заїченко, с. Пікузи включена до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України, дата початку тимчасової окупації 05.03.2022. Волноваська міська територіальна громада та Ольгинська селищна територіальна громада включена до переліку тимчасово окупованих російською федерацією територій України, дата початку тимчасової окупації 10.03.2022. Мелітопольська міська територіально громада окупована з 25.02.2022, с. Інженерне Пологівської міської територіальної громади Запорізької області окуповане з 03.03.2022.
84. Суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ "ВКТС" придбав за Договором купівлі-продажу № 010823 від 01.08.2023 спірні залізничні вагони згідно переліку, які на дату укладення такого договору вже знаходились за місцем дислокації на тимчасово окупованій території, при цьому, фактичного (фізичного) приймання-передання вагонів не відбулось.
85. Згідно Акта приймання-передавання № 7 від 20.09.2023 до договору купівлі-продажу № 010823 від 01.08.2023, станціями передачі спірних залізничних вагонів є Велико-Анадоль Донецької залізниці, Інженерне Придніпровської залізниці, Волноваха Донецької залізниці, Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці, Мелітополь Придніпровської залізниці відповідно. Тобто території, які вже були тимчасово окупованими на дату укладання ТОВ "ВКТС" вказаного договору купівлі-продажу вагонів.
86. Суди попередніх інстанцій констатували, що у даному випадку позивач не довів, що зазначені вагони ним втрачені саме у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України і він не міг самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій по укладанню зазначеного договору купівлі-продажу та підписанню акта приймання-передавання вагонів без їх фактичного (фізичного) приймання-передання. Станом на дату укладення Договору купівлі-продажу № 010823 від 01.08.2023 та дату прийняття спірних вагонів у власність (20.09.2023) позивач як покупець мав знати та усвідомлювати ризики настання несприятливих наслідків для нього.
87. Разом з цим, суди зауважили, що у справі № 905/1134/24 судом встановлено, що внаслідок дій збройних сил російської федерації та окупацією частини Донецької та Запорізької областей, спірні вагони, які належали на праві власності ТОВ "ВК Транссистема", були втрачені останнім і саме йому заподіяні збитки через втрату спірних вагонів внаслідок дій збройних сил російської федерації та окупацією частини Донецької та Запорізької областей.
88. Звідси суди дійшли висновку, що сама по собі зміна власника спірних вагонів 20.09.2023 не має наслідком встановлення факту заподіяння збитків покупцю.
89. При цьому суди зауважили, що позивачем не надано доказів того, що заявлені ним збитки є наслідком вчинення інших дій збройних сил російської федерації та окупацією частини Донецької та Запорізької областей та в інший період часу (після 24.02.2022), аніж ті, що були предметом розгляду у справі № 905/1134/24.
90. Також судами попередніх інстанцій враховано, що на підтвердження розміру збитків позивачем надано суду звіт 01.04.2024 №ІS/2024/63.
91. Суди встановили, що згідно таблиці 5.2 розділу 5.3 "Узгодження отриманих результатів і визначення розміру реальних збитків" в розрізі власників оцінювач виснував, що станом на дату заподіяння шкоди 24.02.2022 саме ТОВ "ВК "Транссистема" заподіяні реальні збитки від втрати основного засобу (вагони №№ 52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586) у загальній сумі 150 600,00 доларів США, що еквівалентно 5 872 800,00грн станом на дату проведення оцінки. У переліку вихідних даних (розділ І "Загальні положення" та розділ 2.2. "Пооб'єктна ідентифікація майна в складі об'єкта оцінки") оцінювачем наведено перелік правовстановлюючої документації на оцінюване майно, наданий замовником. У даному переліку відсутнє посилання на Договір купівлі-продажу вагонів № 010823 від 01.08.2023.
92. Відтак, місцевий і апеляційний господарські суди дійшли висновку, що наданий позивачем звіт про оцінку збитків не підтверджує, що саме ТОВ "ВКТС" спричинені збитки у заявленій сумі. Тим паче, що загальна вартість спірних вагонів за Договором купівлі-продажу № 010823 від 01.08.2023 становить 433 800,00грн.
93. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, зазначив що сукупність наданих до матеріалів справи доказів свідчить про те, що позивач не довів всього складу цивільного правопорушення, зокрема протиправність поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою країни-агресора російської федерації та шкодою позивача, розміру збитків.
94. Разом з цим Суд зазначає, що звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок довести реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання (постанова Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 910/3317/21).
95. Як встановлено судами попередніх інстанцій, обґрунтовуючи наявність збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач посилався на те, що упущена вигода була спричинена йому відповідачем з 01.08.2023, оскільки від моменту придбання вагонів №№ 52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586 позивач їх міг використовувати в тому числі з метою передачі в оренду і за рахунок орендних платежів отримувати прибуток, а після 24.02.2022 (дата вчинення військової агресії російської федерації проти України) отримання прибутку стало для позивача неможливим через втрату контролю над такими вагонами і доступу до них.
96. При цьому суди зауважили, що із матеріалів справи не вбачається, яким чином позивач, втративши можливість користування зазначеними напіввагонами з 24.02.2022, прийняв їх на тимчасово окупованій території 20.09.2023, склав про це акт приймання-передавання, у зв'язку з чим, отримав право власності на них і міг розраховувати на отримання від них прибутку.
97. Також суди встановили, що на підтвердження розміру упущеної вигоди позивач надав суду звіт про оцінку збитків упущеної вигоди, складений 01.04.2024 за № IS/2024/63-2 суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Інтелект Солюшнз". Об'єктом оцінки є упущена вигода, яка сформувалась за період з 24.02.2022 по 01.06.2024, в результаті неможливості використання ТОВ "ВК "Транссистема" і ТОВ "ВКТС" залізничних напіввагонів в кількості 16 одиниць (згідно з переліком) в результаті збройної агресії російської федерації, які станом на дату заподіяння шкоди розташовувались на залізничних станціях в межах окупованих територій Донецької та Запорізької областей України, в тому числі в розрізі власників і складових одиниць станом на 24.02.2022. У розділі 2 "Загальна характеристика майна, якому заподіяні реальні збитки, які стали причиною упущеної вигоди" у пункті 2.1 оцінювач вказав, що зазначене рухоме майно (залізничні напіввагони) призначались для здійснення комерційної діяльності ТОВ "ВК "Транссистема" і ТОВ "ВКТС" з метою отримання прибутку або доходу в іншій формі, а саме, надання їх в оренду, відповідно до Договорів оренди залізничного рухомого складу № 171221 від 17.12.2021, укладеного між ТОВ "ВК "Транссистема" (орендодавець) та ТОВ "ВКТС" (орендар) та № 231221 від 23.02.2021, укладеного між ТОВ "ВКТС" (орендодавець) та ТОВ "ІНТЕК" (орендар).
98. З дослідницької частини звіту вбачається, що оцінювач визначав розмір упущеної вигоди від неможливості використовувати орендодавцями наступних вагонів:
- ТОВ "ВК "Транссистема": №52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586,
- ТОВ "ВКТС": №№52815750, 53599270, 55603296, 54894340, 55472336, 56419328, 56419344, 56419351, 56439375, 56506629.
99. Так, за висновками судів попередніх інстанцій, зміст поданого звіту спростовує аргументи позивача про те, що у ньому оцінювачем визначено розмір упущеної вигоди ТОВ "ВКТС" саме за період з 01.08.2023 по 24.06.2024, у розмірі 39 995,56 доларів США, а також те, що при визначенні розміру збитків ТОВ "ВКТС" оцінювач використовував дані договору оренди № 231221 від 23.02.2021, укладеного між ТОВ "ВКТС" (орендодавець) та ТОВ "ІНТЕК" (орендар), відносно саме вагонів №№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586.
100. Поряд з цим, суди зазначили, що позивач, придбавши втрачені вагони (№№52370731, 53143491, 56133457, 56439334, 56565450, 56663586) за Договором № 010823 купівлі-продажу залізничних вагонів від 01.08.2023, проявивши розумну обізнаність, не міг розраховувати на отримання будь-яких доходів від фактично втрачених вагонів ще до укладення договору купівлі-продажу. Відтак, за висновками судів, надані докази, зокрема звіт про оцінку збитків упущеної вигоди, на який посилається позивач, не підтверджує розмір пред'явлених до стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди).
101. З огляду на ненадання позивачем доказів, які б вказували на те, що дохід міг би бути отриманий останнім у заявленому розмірі у випадку здійснення ним господарської діяльності за вищевказаний період, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди.
102. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
103. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
104. Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
105. При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
106. Дослідивши подані скаржником докази, суди не встановили прямого причинно-наслідкового зв'язку між заявленим позивачем розміром реальних збитків та упущеної вигоди, та початком широкомасштабного вторгнення російської федерації.
107. Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
108. Згідно з частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
109. З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення з відповідача заявлених сум реальних збитків і упущеної вигоди. При цьому, доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.
110. Так, підставою касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
111. Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
112. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.
113. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
114. Скаржник, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, від 18.05.2022 у справі № 760/17232/20-ц, від 02.02.2024 у справі № 242/2367/21, від 18.01.2023 у справі № 644/8115/18, від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 30.03.2021 у справі № 908/2261/17.
115. Так Верховний Суд зауважує, що наведені скаржником висновки Верховного Суду у зазначених вище справах, носять загальний характер, а висновки судів першої і апеляційної інстанції у справі, що розглядається, таким висновками не суперечать, а зроблені з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених у цій справі.
116. Разом з цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 910/268/23, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 16.07.2021 у справі № 916/2620/20, від 16.09.2021 у справі № 910/12930/18, з огляду на те, що вказані справи розглянуто та ухвалено судові рішення за наслідками розгляду не подібних правовідносин, зокрема за підставами позову, за змістом позовних вимог, за встановленими фактичними обставинами.
117. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
118. Разом з цим, в контексті визначеної скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
119. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
120. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
121. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
122. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
123. Отже, з'ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
124. Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
125. Посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України щодо необхідності формування Верховним Судом висновку (пункт 8 цієї постанови), скаржник у касаційній скарзі не наводить аргументованого обґрунтування необхідності формування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених ним норм права в контексті спірних правовідносин з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поданих доказів на обґрунтування своїх вимог, та підстав для відмови у задоволені позову.
126. Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
127. Стаття 2 ГПК України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
128. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга у цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.
129. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.
130. Так, зміст оскаржуваних рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі.
131. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
132. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
133. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої і апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
134. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
135. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
136. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів першої і апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.
137. За таких обставин, доводи касаційної скарги, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.
Розподіл судових витрат
138. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКТС" залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 і рішення Господарського суду Донецької області від 18.11.2025 у справі № 905/546/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. А. Кролевець
Судді О. М. Баранець
О. О. Мамалуй