вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"26" березня 2026 р. м. Київ Справа № 911/3962/25
За позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп»
про зобов'язання знести самочинно побудовану нежитлову будівлю, скасування державної реєстрації та визнання договору оренди недійсним,
Суддя Антонова В.М.
Секретар судових засідань Бойченко С.І.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Грабовий О. А.;
від прокурора: не з'явився;
1. Стислий виклад позовних вимог
Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» (надалі - відповідач), в якому просить суд:
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» знести самочинно побудовану нежитлову будівлю площею 15,1 кв.м., що за адресою: вул. Некрасова, 99 в м. Біла Церква, Київської області та розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га;
- скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» на нежитлову будівлю площею 15,1 кв.м., що за адресою: вул. Некрасова, 99 в м. Біла Церква, Київської області та розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи;
- визнати недійсним договір оренди землі №06 від 13.02.2019, укладений між Білоцерківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» щодо земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га.
Позовні вимоги з посиланням на ст.182, 203, 215, 317, 321, 328, 331, 373, 375, 376, 377 Цивільного кодексу України, ст.120, 134, 135 Земельного кодексу України, обґрунтовані тим, що незважаючи на існування рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 та постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2018, яким встановлено існування самочинного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, відповідачем зареєстровано право власності на таке самочинне будівництво площею 15,1 кв.м., що і стало підставою для передачі йому вказаної земельної ділянки площею 0,7 га, що значно перевищує площу самочинно збудованої будівлі, в оренду без проведення аукціону.
2. Стислий виклад позицій відповідача
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
3. Процесуальні дії в справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.01.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.
14.01.2026 від прокуратури надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №911/3962/25, її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 17.02.2026.
28.01.2026 від позивача надійшла заява про підтримання ним позовних вимог та розгляд справи без його представника.
16.02.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з ускладненням погодних умов та неможливістю вчасно прибути в судове засідання.
У підготовче засідання 17.02.2026 з'явився прокурор.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.02.2026 відкладено підготовче засідання в справі №911/3962/25 на 03.03.2026.
26.02.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю в судовому засіданні в іншій справі.
У підготовче засідання 03.03.2026 з'явився прокурор. Суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 05.03.2026.
04.03.2026 від представника відповідача надійшла заява про проведення подальшого розгляду справи без його участі, як представника відповідача.
У підготовче засідання 05.03.2026 з'явився представник відповідача та прокурор, позивач у засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином. У засіданні представник відповідача подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи. Суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 17.03.2025.
17.03.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому міститься клопотання про поновлення строку на його подання.
У підготовче засідання 17.03.2026 з'явився представник відповідача та прокурор, позивач у засідання не з'явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строк на подання відзиву та залишено поданий відзив без розгляду.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою Господарського суду Київської області від 17.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.03.2026.
У судове засідання 19.03.2026 з'явився прокурор, інші учасники справи в засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Суд, із урахуванням думки прокурора, протокольною ухвалою відклав судове засідання на 24.03.2026.
19.03.2026 після судового засідання від відповідача надійшли письмові пояснення та клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку із його зайнятістю в іншому судовому засіданні.
24.03.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи призначеної на 24.03.2026.
24.03.2024 засідання не відбулось, у зв'язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою та загрозою ракетних ударів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2026 призначено судове засідання на 26.03.2026.
У судове засідання 26.03.2026 з'явився представник відповідача, позивач та прокурор у засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи у встановлені законодавством строки реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Представник відповідача в судовому засіданні 26.03.2026 надав пояснення по суті позовних вимог та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
У судовому засіданні 26.03.2026 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено скорочене рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
10.04.2013 на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 28.03.2013 №928-40-VI «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям» між Білоцерківською міською радою (позивач у даній справі/орендодавець) та Малим приватним підприємством фірма "Лінко" (далі - МППФ "Лінко"/орендар) було укладено договір оренди землі №26 (далі-договір оренди), відповідно до умов якого орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку за кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 під розміщення існуючої автостоянки, за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, загальною площею 0,7000 га.
Також 10.04.2013 між Білоцерківською міською радою (позивач у даній справі/орендодавець) та МППФ "Лінко" підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, що передається в оренду відповідно до договору оренди землі.
26.07.2013 за територіальною громадою міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,7 га з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
Також 26.07.2013 МППФ "Лінко" зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
07.08.2013 відкрито поземельну книгу щодо земельної ділянки комунальної форми власності Білоцерківської міської ради з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, відповідно до якої, місце розташування земельної ділянки: Київська область, міста Біла Церква по вулиці Нєкрасова, будинок 99, цільове призначення код 12.08 для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, категорія земель землі житлової та громадської забудови. Також із вказаної поземельної книги вбачається, що 30.11.2011 на підставі документа №1571 внесено запис про обмеження у використані земельної ділянки для Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергруп-ЛД Н».
У подальшому заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської міської ради та МППФ "Лінко" про:
- визнання недійсним та скасування пункту 9.7 рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 928-40-VI від 28.03.2013, яким МППФ "Лінко" під розміщення існуючої автостоянки в місті Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99 передано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,7000 га, строком на 10 (десять) років, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква, з кадастровим номером земельної ділянки: 3210300000:07:016:0026;
- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за № 26 від 10.04.2013, укладеного між МППФ "Лінко" та Білоцерківською міською радою, який зареєстровано 26.07.2013 за № 2023909 у реєстраційній службі Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області;
- зобов'язання МППФ "Лінко" повернути до Білоцерківської міської ради Київської області земельну ділянку площею 0,7000 га, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 позовні вимоги задоволено, визнано недійсним та скасовано підпункт 9.7 пункту 9 рішення Білоцерківської міської ради Київської області № 928-40-VI від 28.03.2013, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 26 від 10.04.2013, зобов'язано МППФ "Лінко" повернути Білоцерківській міській раді Київської області земельну ділянку площею 0,7000га, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 залишено без змін.
Рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16, зокрема, встановлено, що:
відповідно до умов договору оренди землі №26 від 10.04.2013, земельна ділянка була передана МППФ "Лінко" без будівель, споруд та іншого нерухомого майна;
згідно із листа комунального підприємства Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" №161 від 11.02.2016 на земельній ділянці загальною площею 0,7000 га, кадастровий номер 3210300000:07:016:0026, що знаходиться за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, 19.01.2015 проінвентаризовано самочинно збудовану нежилу будівлю площею 15,1 м. кв., право власності на яку станом до 01.01.2013 не зареєстровано;
на земельній ділянці з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026, загальною площею 0,7000 га, знаходиться самочинно збудована нежитлова будівля площею 15,1 м2, право власності на яку не зареєстровано;
згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна від 12.02.2016 №53172598 відомості про об'єкти нерухомого майна на земельній ділянці за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, відсутні.
У подальшому ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП» видано МППФ "Лінко" довідку за вих.№462 від 03.09.2018, про те що за адресою Київська область, місто Біла Церква, вулиця Некрасова 99 при обстежені 03.09.2018 площа нежитлової будівлі літ «А-1» становить 15,1 м кв. Будівля побудована господарським способом у 1991 році та згідно із п.3.2. розділу з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 №127 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за №582/5773 не відноситься до категорії самочинного будівництва і не потребує прийняття в експлуатацію.
03.09.2018 на замовлення МППФ "Лінко" видано ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП» технічний паспорт на нежитлову будівлю №99 по вулиці Некрасова в місті Біла Церква, інвентаризаційна справа №03-09-18/462, характеристика будівлі: будівля - літ. «А-1», призначення будівлі - сторожка, рік побудови - 1991, площа 20,9 м кв. Відповідно до експлікації до плану будівлі площа по внутрішньому обміру - 15,1 м кв.
У подальшому 07.09.2018 державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. проведено реєстрацію права власності МППФ "Лінко" на нежитлову будівлю загальною площею 15,1 кв. м, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639107832103), яка розташована за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Нєкрасова, будинок 99, на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026.
Документи подані для державної реєстрації: довідка, серія та номер:462, видавник: ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП», технічний паспорт, серія та номер 03-09-18/462, виданий 03.09.2018, видавник: ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП», що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
18.09.2018 між МППФ "Лінко" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, який зареєстрований в реєстрі за №1276, відповідно до п.1. якого продавець продає покупцеві належну продавцю нежитлову будівлю загальною площею 15,1 кв. м, яка знаходить за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, буд. 99, а покупець купує нежитлову будівлю і сплачує за неї визначену даним договором грошову суму.
У пунктах 2 та 3 вказаного договору зазначено, що право власності продавця на нежитлову будівлю зареєстроване 07.09.2018 за номером запису: 27823854, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639107832103. Нежитлова будівля розташована на земельній ділянці площею 0,7 га, цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій кадастровий номер 3210300000:07:016:0026, яка передана продавцеві в оренду на підставі договору оренди землі №26 від 10.04.2013.
18.09.2018 приватним нотаріусом Корнійчуком Валерієм Івановичем проведено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану нежитлову будівлю (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639107832103), що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
У подальшому 06.11.2018 між Гулько Наталією Анатоліївною (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, зареєстрований в реєстрі за №5898, відповідно до п.1. якого продавець передає у власність покупця, тобто продає, а покупць приймає у власність, тобто купує нежитлову будівлю, загальною площею 15,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із пп.2, 3 зазначеного договору реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639107832103 та вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності площею 0,7 га, кадастровий номер 3210300000:07:016:0026.
Як убачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Корнійчук Антоніни Валеріївни (індексний номер 43894355) 06.11.2018 за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 15,1 кв. м, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639107832103), яка розташована за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Нєкрасова, будинок 99, на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026.
09.11.2018 відповідач звернувся до міського голови Білоцерківської міської ради Київської області із заявою, в якій просив передати земельну ділянку в оренду терміном на 10 років під розміщення існуючої автостоянки площею 0,7 га на підставі купівлі нерухомого майна, яке знаходиться на даній земельній ділянці.
Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області надано зауваження до проекту рішення міської ради «Про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду відповідачу» від 14.12.2018 за вих. №15/392-ЗК, у яких зазначено, що згідно Генерального плану міста Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 за №319-18-VII, земельна з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 відноситься до території зелених насаджень загального користування, крім цього відповідач є власником нежитлової будівлі розташованої на вказаній земельній ділянці, проте управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради містобудівні умови і обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавалися, даний об'єкт вважати самочинно збудованим. Враховуючи зазначене рекомендує відмовити в передачі земельної ділянки в оренду відповідачу.
Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 27.12.2018 за №3192-63-VII передано земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 в оренду відповідачу строком на 10 років.
Розглянувши зауваження управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області до проекту рішення міської ради «Про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду відповідачу» від 14.12.2018 за вих. №15/392-ЗК, Білоцерківською міської ради видано розпорядженням за №2-09-31 від 29.12.2018, яким зупинено дію рішення Білоцерківської міської ради від 27.12.2018 за №3192-63-VII та винесено на повторний розгляд сесії Білоцерківської міської ради вказане рішення.
Як убачається з витягу з протоколу пленарного засідання позачергової 64 сесії Білоцерківської міської ради VII скликання від 10.01.2019 враховуючи зазначене розпорядження міський голова Дикий Г.А. поставив на голосування повторно розглянути рішення з обґрунтуванням зауважень. За результатами голосування рішення прийнято, за - 31, проти - 0, утримались - 3.
13.02.2019 Білоцерківською міською радою (позивач у даній справі) та відповідачем укладено договір оренди землі №06 від 13.02.2019 (далі - договір оренди), відповідно до п.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, яка розташована а місті Біла Церква по вулиці Некрасова 99, 12.02. для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки).
У пп.3, 4. договору оренди вказано, що на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: під капітальною одноповерховою забудовою -0,0021 га, земельна ділянка передається в оренду разом із капітальною одноповерховою забудовою - 0,0021 га.
Згідно із п.9. договору оренди орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 62 913, 90 грн у рік, що становить 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.
Договір укладено на 10 років (п.8. договору).
На підставі договору оренди землі №66 від 13.02.2019 відповідачем 27.03.2019 зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 0,7 га з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026, номер запису 30987366, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
Крім того, підчас дії рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16, яке набрало законної сили 19.02.2018, яким визнано договір оренди земельної ділянки № 26 від 10.04.2013, між Білоцерківською міською радою (позивач у даній справі) та МППФ "Лінко" недійсним 13.03.2019 укладено до нього додаткову угоду №45, відповідно до п.1. якої припинено дію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, в зв'язку із набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
Також у матеріалах справи наявний акт передачі-приймання земельної ділянки датований - 13.03.2018, відповідно до якого МППФ "Лінко" передало, а Білоцерківська міська рада (позивач у даній справі) прийняла земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, площею 0,7 га.
18.09.2025 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №10-09/219 до договору оренди, якою змінено розмір нормативно грошової оцінки землі та погоджено, що з 01.01.2024 оренда плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі: 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 84 180, 22 грн.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ ТА ВИСНОВКИ СУДУ
За змістом ст.4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Прокурор звернувся до суду за захистом права власності територіальної громади на земельну ділянку, на якій у реєстрі зареєстровано спірну будівлю. За доводами прокурора зареєстрована за відповідачем будівля є самочинним будівництвом, яка самовільно розміщена на земельній ділянці комунальної власності.
Прокурор просить суд зобов'язати відповідача знести самочинно побудовану нежитлову будівлю площею 15,1 кв.м., яка розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, скасувати державну реєстрацію права приватної власності відповідача на таку нежитлову будівлю та визнати недійсним договір оренди землі №06 від 13.02.2019, укладений між позивач та відповідачем щодо спірної земельної ділянки комунальної власності з підстав розміщення вказаного нерухомого майна відповідача на ній.
Територіальною громадою міста Біла Церква в особі Білоцерківської міської ради зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,7 га з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
10.04.2013 на підставі рішення Білоцерківської міської ради від 28.03.2013 №928-40-VI «Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям» між Білоцерківською міською радою (позивач у даній справі/орендодавець) та Малим приватним підприємством фірма "Лінко" (далі - МППФ "Лінко"/орендар) було укладено договір оренди землі №26 (далі-договір оренди), відповідно до умов якого орендарю передано в строкове платне користування земельну ділянку за кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 під розміщення існуючої автостоянки, за адресою м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, 99, загальною площею 0,7000 га.
26.07.2013 МППФ "Лінко" зареєстровано право оренди вказаної земельної ділянки, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
Рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16 залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2018 та постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2018, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки № 26 від 10.04.2013, зобов'язано МППФ "Лінко" повернути Білоцерківській міській раді Київської області земельну ділянку площею 0,7000га, що знаходиться в м. Біла Церква по вул. Нєкрасова, 99, з кадастровим номером: 3210300000:07:016:0026.
Також вказаним рішенням судами встановлено існування самочинного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026.
Відповідно до ст. 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
З урахуванням викладеного, відсутні правові підстави для повторного доказування зазначених обставин, адже їх існування підтверджують остаточні судові рішення, які не можуть бути поставлені під сумнів, оскільки переоцінка даних фактів буде свідчити про поставлення під сумнів рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16, яке набрало законної сили 19.02.2018, що є недопустимим.
Відповідно до частин 1- 4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв'язку із будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів та щодо відповідності побудованого об'єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі N 915/1268/23).
Не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної дол. земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі N 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі N 923/196/20 (пункт 35), від 15.11.2023 у справі N 916/1174/22 (пункт 103)).
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі N 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (схожий висновок викладено в пункті 7 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі N 910/10987/18).
Ураховуючи положення частин 3- 5 статті 376 Цивільного кодексу України, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).
Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва (постанова Верховного Суду від 11.06.2024 у справі N 904/4338/21).
Обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об'єкт збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об'єкта будівництва (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справах N 320/5880/18, від 19.09.2023 у справі N 911/1406/20).
Разом із тим за усталеними висновками Верховного Суду особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку (постанови від 02.06.2022 у справі N 910/14524/19, від 04.09.2024 у справі N 904/2077/23).
Незважаючи на існування судового рішення в справі №911/1060/16, яким визнано недійсний договір оренди землі укладений з МППФ "Лінко" та встановлено наявність існування самочинного будівництва на спірній земельній ділянці комунальної форми власності 07.09.2018 державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації речових прав та бізнесу» Гузь А.Г. проведено реєстрацію права власності МППФ "Лінко" на нежитлову будівлю загальною площею 15,1 кв. м, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639107832103), яка розташована на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026.
Документи подані для державної реєстрації: довідка, серія та номер:462, видавник: ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП», технічний паспорт, серія та номер 03-09-18/462, виданий 03.09.2018, видавник: ТОВ «ДА ВІНЧІ ГРУПП», що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав (номер інформаційної довідки 444216988).
Згідно з даними технічного паспорта спірна будівля побудована в 1991 році.
Суд окремо зазначає, що технічний паспорт є виключно технічним документом - складовою матеріалів технічної інвентаризації, який фіксує стан об'єкта на момент проведення інвентаризації, проте не належить до правовстановлюючого документа, не посвідчує як право власності на нерухоме майно, так і момент створення об'єкта інвентаризації.
Станом на 1991 рік питання правомірності такого будівництва врегульовувалося, зокрема, статтею 105 Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки, за змістом якої громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проєкту, або з істотними відхиленнями від проєкту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо).
За позовом виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів такий будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені судом і зараховані до фонду місцевої Ради народних депутатів або за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів знесені громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Знесення чи вилучення будинку, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проєкту або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, провадиться, коли громадянин не привів його, після попередження, у відповідність з проєктом чи зазначеними нормами і правилами.
Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проєкту, чи з істотними відхиленнями від проєкту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок.
Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.
Отже, станом на 1991 рік, законодавство пов'язувало правомірність такого будівництва з наявністю відповідного дозволу та інших належних дозвільних і проектних документів.
Управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області надано зауваження до проекту рішення міської ради «Про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду відповідачу» від 14.12.2018 за вих. №15/392-ЗК, у яких зазначено, що згідно Генерального плану міста Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 за №319-18-VII, земельна з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 відноситься до території зелених насаджень загального користування, крім цього відповідач є власником нежитлової будівлі розташованої на вказаній земельній ділянці, проте управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради містобудівні умови і обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавалися, даний об'єкт вважати самочинно збудованим. Враховуючи зазначене рекомендує відмовити в передачі земельної ділянки в оренду відповідачу.
Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 у справі N 557/1209/16-ц також звернув увагу на те, що до 05.08.92 закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності. Порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.92 N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Ураховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі й споруди, збудовані у період до 05.08.92, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.
Як убачається з матеріалі справи у подальшому спірний об'єкт нерухомості був неодноразово відчужений та останнім його набувачем є відповідач.
06.11.2018 за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 15,1 кв. м, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1639107832103), яка розташована за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Нєкрасова, будинок 99, на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026.
Належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об'єкта самочинного будівництва відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.
Отже, враховуючи зазначене вище та те, що рішенням Господарського суду Київської області від 17.05.2016 у справі №911/1060/16, яке набрало законної сили 19.02.2018, встановлено існування самочинного будівництва на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Біла Церква у спірних правовідносинах є вимога про знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення та її задоволення остаточно вирішить долю самочинного будівництва у встановленому законом порядку, а тому суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Крім цього, 13.02.2019 Білоцерківською міською радою (позивач у даній справі) та відповідачем укладено договір оренди землі №06 від 13.02.2019 (далі - договір оренди), відповідно до п.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026, яка розташована а місті Біла Церква по вулиці Некрасова 99, 12.02. для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки).
Відповідач набув права власності на самочинно збудовану будівлі (06.11.2018) без будь-яких прав на земельну ділянку, що як зазначено судом вище не достукається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі N 914/1785/22 висловлено, що за умови, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі N 496/1059/18).
Скасування державної реєстрації є способом захисту, який прямо передбачений статтею 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та може розглядатись як ефективний спосіб захисту, зокрема, у випадку так званої "фантомної" реєстрації (тобто реєстрації об'єктів, які взагалі не підлягають реєстрації в якості нерухомого майна) або подвійної реєстрації речових прав на вже існуючий об'єкт нерухомого майна із зазначенням інших його характеристик, наприклад, адреси. Такі правові висновки сформовано у постановах Верховного Суду від 08.02.2023 у справі N 904/6943/20, від 24.05.2023 у справі N 910/2151/22.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що вимоги про скасування державної реєстрацію права приватної власності відповідача на нежитлову будівлю площею 15,1 кв.м., що за адресою: вул. Некрасова, 99 в м. Біла Церква, Київської області та розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи підлягають задоволенню.
Також прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди землі №06 від 13.02.2019, укладений між позивачем та відповідачем щодо земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га.
Як стверджує прокурор, з урахуванням вимог законодавства позивач зобов'язаний був спірну земельну ділянку включити в перелік ділянок, право оренди на які підлягає продажу на конкурентних засадах та провести земельні торги (аукціон), натомість передав спірну земельну ділянку відповідачу в оренду поза визначеною Земельним кодексом України процедурою, тому укладений договір оренди землі №06 від 13.02.2019 є недійсним. Крім цього звертає увагу, що площа відведеної земельної ділянки значно перевищує займану площу об'єктом нерухомості.
Статтею 124 Земельного кодексу України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду.
Так, відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
Частиною другою статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина третя статті 124 Земельного кодексу України).
Положеннями частини першої статті 134 Земельного кодексу України унормовано, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Згідно з частиною першою статті 135 Земельного кодексу України порядок проведення земельних торгів, визначений цим Кодексом, є обов'язковим у разі, якщо на земельних торгах здійснюються продаж земельних ділянок державної та комунальної власності, передача їх у користування за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.
За змістом статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване, без проведення земельних торгів.
Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 та абзацу другого частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі N 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі N 910/10500/19.
Підставою для передачі відповідачу спірної земельної ділянки була наявність права власності на самочинно збудовану будівлю.
Суд зазначає, що позивач був стороною по справі №911/1060/16, в якій встановлено, що спірний об'єкт нерухомого майна є самочинно збудованим, тобто був обізнаний з рішенням суду в указаній справі.
Крім цього, як зазначено вище управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області надано зауваження до проекту рішення міської ради «Про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду відповідачу» від 14.12.2018 за вих. №15/392-ЗК, у яких зазначено, що згідно Генерального плану міста Біла Церква, затвердженого рішенням міської ради від 03.11.2016 за №319-18-VII, земельна з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 відноситься до території зелених насаджень загального користування, крім цього відповідач є власником нежитлової будівлі розташованої на вказаній земельній ділянці, проте управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради містобудівні умови і обмеження на забудову даної земельної ділянки не видавалися, даний об'єкт вважати самочинно збудованим. Враховуючи зазначене рекомендує відмовити в передачі земельної ділянки в оренду відповідачу.
Незважаючи на зазначене рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 27.12.2018 за №3192-63-VII передано земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 в оренду відповідачу строком на 10 років.
Розглянувши зауваження управлінням містобудування та архітектури Білоцерківської міської ради Київської області до проекту рішення міської ради «Про передачу земельної ділянки комунальної власності в оренду відповідачу» від 14.12.2018 за вих. №15/392-ЗК, Білоцерківською міської ради видано розпорядженням за №2-09-31 від 29.12.2018, яким зупинено дію рішення Білоцерківської міської ради від 27.12.2018 за №3192-63-VII та винесено на повторний розгляд сесії Білоцерківської міської ради вказане рішення.
У подальшому, як убачається з витягу з протоколу пленарного засідання позачергової 64 сесії Білоцерківської міської ради VII скликання від 10.01.2019 враховуючи зазначене розпорядження міський голова Дикий Г.А. поставив на голосування повторно розглянути рішення з обґрунтуванням зауважень. За результатами голосування рішення прийнято, за - 31, проти - 0, утримались - 3.
13.02.2019 Білоцерківською міською радою (позивач у даній справі) та відповідачем укладено договір оренди землі №06 від 13.02.2019.
Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки в оренду зумовлене інтересом особи в отриманні цієї земельної ділянки за відсутності для цього визначених законом перешкод. Наявність таких перешкод унеможливлює реалізацію відповідного інтересу. Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі N 688/2908/16-ц, від 28.09.2022 у справі N 483/448/20).
У постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі N 922/1323/20, зроблено правові висновки щодо порядку надання земельних ділянок державної чи комунальної власності без застосування конкурентних процедур.
Верховний Суд, виходячи із системного аналізу частини другої статті 124 та абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, зазначив, що незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.
Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.
Також наголошено, що доведення обставин, пов'язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, у тому числі щодо розміру земельної ділянки, покладається на сторони у судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проєкт землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). При цьому оцінка зазначених доказів повинна здійснюватися судами з дотриманням стандартів доказування, передбачених Господарським процесуальним кодексом України щодо їх належності, допустимості, обґрунтованості та вірогідності.
Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об'єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.
Водночас у постанові від 16.02.2021 у справі N 910/2861/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.
Особливістю об'єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, норм частини четвертої цієї статті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі N 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі N 680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі N 923/196/20, на які звертає увагу Прокурор при зверненні з касаційною скаргою).
З огляду на це підтвердження самочинного характеру будівництва об'єкта нерухомості виключає наявність підстав для передання земельної ділянки з метою його обслуговування відповідно до статей 120, 134 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, оскільки саме існування в особи права на таке набуття земельної ділянки для його обслуговування законодавство пов'язує саме з наявністю правомірно створеного об'єкта нерухомого майна.
Згідно з вимогами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Про це зазначено у частинах першій, третій статті 215 Цивільного кодексу України.
Споруджений на земельній ділянці об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, тому оскільки спірний договір оренди укладений за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 Земельного кодексу України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір є недійсним.
Отже позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди землі №06 від 13.02.2019, укладеного між Білоцерківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» щодо земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га підлягають задоволенню.
Щодо наявності в Білоцерківської окружної прокуратури повноважень представляти інтереси держави в особі Білоцерківської міської ради в межах даного спору, суд зазначає таке.
Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частинами третьою, п'ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру") .
Так, у ході розгляду цієї справи судом встановлено, що прокуратурою на адресу Білоцерківської міської ради направлено листа від 11.11.2025 за №50-10414вих-25, в яких прокурором ставилося питання чи вживалися заходи щодо усунення порушень законодавства шляхом пред'явлення позову про знесення самочинного будівництва.
Білоцерківська міська рада надала прокуратурі відповідь від 18.11.2025 за вих. №Н713/01-11, в якій повідомила, що жодних заходів задля усунення вказаних порушень не вживались.
Білоцерківська окружною прокуратурою повідомленням від 23.12.2025 за №50-11795вих-25 повідомила Білоцерківську міську раду про пред'явлення позову.
Враховуючи обізнаність Білоцерківської міської рада про порушення та беручи до уваги невжиття вказаними органами заходів з метою поновлення порушених інтересів територіальної громади, суд приходить до висновку, що в даному випадку наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави в цій справі, оскільки відповідні компетентні органи бездіють протягом тривалого часу.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з позовом у даній справі прокурором належним чином було підтверджено бездіяльність компетентних органів, які знали про порушення інтересів територіальної громади, однак не звертались до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» про зобов'язання знести самочинно побудовану нежитлову будівлю, скасування державної реєстрації та визнання договору оренди недійсним задовольнити.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, буд. 99, ідентифікаційний код 42551842) знести самочинно побудовану нежитлову будівлю площею 15,1 кв.м, що за адресою: вул. Некрасова, 99 в м. Біла Церква, Київської області та розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га.
3. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, буд. 99, ідентифікаційний код 42551842) на нежитлову будівлю площею 15,1 кв.м, що за адресою: вул. Некрасова, 99 в м. Біла Церква, Київської області та розміщена на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га, із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.
4. Визнати недійсним договір оренди землі №06 від 13.02.2019, укладений між Білоцерківською міською радою (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, ідентифікаційний код 26376300) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, буд. 99, ідентифікаційний код 42551842) щодо земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 3210300000:07:016:0026 площею 0,7 га.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркет-Буд Груп» (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, вул. Нєкрасова, буд. 99, ідентифікаційний код 42551842) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996) 9 084 (дев'ять тисяч вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.
6. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 31.03.2026.
Суддя В.М. Антонова