ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 березня 2026 року м. Рівне Справа № 918/359/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Крейбух О.Г., суддя Розізнана І.В. , суддя Павлюк І.Ю.
секретар судового засідання Кравчук О.В.
за участю представників сторін:
позивача: Беляновський Р.Ю. (в залі суду)
відповідача: Будній М.М. (в режимі відеоконференції), Козлюк В.А. (в залі суду)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича
на рішення Господарського суду Рівненської області, ухвалене 22.12.2025, повне рішення складено 26.12.2025,
у справі № 918/359/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне"
про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення коштів
У квітні 2025 року Фізична особа-підприємець Беляновський Роман Юрійович звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення коштів у розмірі 804 800,00 грн у зв'язку з визнанням недійсним у судовому порядку договору № 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020 та додаткової угоди № 1 від 12.10.2021 до договору № 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020.
Господарський суд Рівненської області рішенням від 22.12.2025 у справі № 918/359/25 у задоволенні позову відмовив.
15.01.2026, через систему Електронний суд, позивач Фізична особа - підприємець Беляновський Роман Юрійович, не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в обґрунтування якої скаржник зазначає:
- формулювання, на які послався суд першої інстанції, а саме "неможливо встановити", "не доведено", "відсутні докази", не є встановленням факту, а становлять собою правову оцінку доказів, наданих у справі № 918/1009/23;
- преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом;
- суд першої інстанції безпідставно надав преюдиційного значення саме оціночним судженням, а не юридичним фактам, чим грубо порушив норми процесуального права;
- отже, навіть за наявності певних висновків у справі № 918/1009/23, вони не можуть автоматично переноситися на інший спір із відмінним предметом та підставами позову;
- суд не вправі підміняти оцінку доказів у конкретній справі посиланням на судове рішення у іншій справі, якщо предмет доказування не є тотожним;
- з огляду на викладене суд першої інстанції, в порушення вимог процесуального законодавства, визнав преюдиційною оцінку доказів зі справи, де такі обставини взагалі не підлягали доказуванню, та саме тому докази надання послуг і не подавалися Беляновським Р.Ю. до матеріалів тієї справи;
- внаслідок помилкового застосування ч. 4 ст. 75 ГПК України суд першої інстанції необґрунтовано обмежив право позивача на доказування, порушив принцип змагальності сторін та дійшов хибного висновку про недоведеність позовних вимог;
- аналізуючи норми ст. 216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину та ст. 901 ЦК України щодо договору про надання послуг, суд першої інстанції доходить до висновку про те, що реституція за договорами про надання послуг є неможливою, оскільки послуги споживаються в момент їх надання;
- такий підхід прямо суперечить нормам матеріального права, являє собою неправильне застосування норми ст. 216 УК України та призводить до очевидної диспропорції майнових інтересів сторін та фактичної безоплатності праці позивача, що суперечить змісту реституції та загальним засадам цивільного законодавств;
- стягнення ж з позивача коштів, отриманих за договором та відмову в будь якій компенсації вартості наданих послуг можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється Конституцією України та прирівнюється до рабства в контексті ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних актів;
- суд першої інстанції фактично ізолював кожен доказ, оцінюючи його окремо та формально, і, не визнавши жоден із них "самодостатнім", дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог;
- у матеріалах справи наявні письмові документи, зокрема проєкти організаційних, правових та управлінських документів, підготовлені позивачем у межах виконання договору. Такі документи підтверджують реальність виконання робіт, їх системний характер та фактичну участь позивача у діяльності ОСББ;
- відповідач жодним чином не спростував обставини існування таких документів, їх використання у діяльності ОСББ, обмежуючись виключно голослівними твердженнями про те, що позивачем "жодні послуги не надавалися". В матеріалах справи містяться і відповіді від підприємств, установ й організацій, які підтверджували, що отримували від відповідача документи, проекти яких складав позивач;
- суд першої інстанції, натомість, не спростував зміст зазначених документів, не встановив їх недостовірність чи фіктивність та взагалі не згадав у оскаржуваному рішенні про існування таких доказів у матеріалах справи;
- більше того, суд застосував підвищені вимоги до оформлення первинних документів у спорі про застосування наслідків недійсності правочину, що є методологічно неправильним. У таких спорах ключовим є факт отримання та використання результатів, а не відповідність документів ідеальним бухгалтерським стандартам;
- позивачем до матеріалів справи було долучено електронне листування, яке підтверджує робочу комунікацію між сторонами, надання позивачем консультацій, проєктів документів, прийняття відповідачем результатів такої роботи та використання їх у діяльності ОСББ;
- суд першої інстанції визнав, що електронне листування теоретично може бути електронним доказом, однак фактично відмовився враховувати його значення, пославшись на неможливість встановити з нього точний обсяг послуг та надання їх саме позивачем;
- щодо наявного у матеріалах справи висновку судової експертизи, суд фактично відмовився враховувати зазначений висновок, мотивуючи це тим, що експертний висновок "не підтверджує факту надання послуг";
- такий висновок свідчить про неправильне розуміння процесуальної природи експертного висновку та його доказового значення;
- за своєю суттю та процесуальним призначенням експертний висновок не мав на меті підтвердження факту надання послуг, а був спрямований на визначення їх вартості у разі доведення факту їх надання іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене вище, скаржник просить рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2025 у справі № 918/359/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 15.01.2026 для розгляду справи № 918/359/25 визначено колегію суддів у складі: Крейбух О.Г. головуючий суддя, Юрчук М.І., Павлюк І.Ю.
Листом № 918/359/25/193/26 від 15.01.2026 матеріали справи витребувано у Господарського суду Рівненської області.
22.01.2026 до суду надійшли матеріали справи № 918/359/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2026, апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Беляновського Романа Юрійовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2025 у справі № 918/359/25 - залишено без руху. Запропоновано скаржнику усунути встановлені недоліки апеляційної скарги та подати до суду: докази доплати 2 896,90 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду.
28.01.2026 (вх.№ 822/26) до суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжну інструкцію: № 54208718 від 27.01.2026 про сплату 2 897,00 грн судового збору.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Юрчука М.І. у період з 26.01.2026 по 04.02.2026, проведено його заміну у судовій справі № 918/359/25, протокол від 28.01.2026, яким визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: Крейбух О.Г. головуючий суддя, Тимошенко О.М., Павлюк І.Ю.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича на рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2025 у справі № 918/359/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.02.2026 об 11:00 год.
03.02.2026 (вх. № 951/26) від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2025 у справі № 918/359/25, а апеляційну скаргу Беляновського Романа Юрійовича залишити без задоволення.
Ухвалою суду від 10.02.2026 задоволено заяву (вх. № 658/26) представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
17.02.2026 (вх. № 1421/26) від мешканців Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" надійшло звернення до суду, в якому просять залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2025 у справі 918/359/25, відмовити в задоволенні апеляційної скарги ФОП Беляновського Романа Юрійовича про застосування наслідків недійсності правочину, в стягненні з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" коштів у розмірі 804 800,00 грн відмовити у повному обсязі, не допустити можливість ФОП Беляновському Р.Ю. повторно заволодіти коштами ОСББ.
Заслухавши в судовому засіданні 25.02.2026 пояснення позивача, а також заперечення представників відповідача, суд апеляційної інстанції, на стадії дослідження доказів, ухвалою від 25.02.2026 відклав розгляд апеляційної скарги на 25.03.2026 об 11:00.
У зв'язку із відпусткою судді-члена колегії Тимошенка О.М. у період з 23.03.2026 по 03.04.2026 включно, проведено його заміну у судовій справі № 918/359/25, протокол від 23.03.2026, яким визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: Крейбух О.Г. головуючий суддя, Розізнана І.В., Павлюк І.Ю.
У судовому засіданні 25.03.2026 представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, представники відповідача надали заперечення щодо апеляційної скарги позивача, з підстав наведених у відзиві.
Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши в судовому засіданні 25.02.2026 та 25.03.2026 пояснення представника позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд
15.10.2020 між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" (надалі за текстом - Замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Беляновським Р.Ю. (надалі за текстом - Виконавець, позивач) укладено договір № 1/10 про надання правових послуг (далі - Договір) відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, виконавець зобов'язується надавати замовнику комплексні правові послуги, які споживаються замовником в процесі здійснення господарської діяльності. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані комплексні правові послуги на умовах та в строки, що передбачено умовами цього Договору.
Згідно з п. 1.2 Договору виконавець зобов'язується за дорученням замовника надавати, комплексні правові послуги за наступними напрямками: консультування в усній та письмовій формі з правових питань, що виникають у діяльності замовника; надання допомоги з розробки та оформлення господарських та процесуальних документів замовника (договорів, контрактів, листів, довідок, претензій, позовних заяв, клопотань, протоколів, рішень, актів, тощо); виконання інших доручень замовника щодо правового забезпечення його діяльності.
За змістом п. 3.1 Договору виконання виконавцем своїх зобов'язань за Договором оформляється Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується сторонами.
Відповідно до п. 3.4 Договору фактом надання (передачі) послуг є факт оформлення (складання) виконавцем Акту приймання-передачі наданих послуг.
Цей Договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до 14.10.2021 (п. 5.1 Договору).
В подальшому між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 12.10.2021 до Договору, відповідно до п. 1 якої, внесені зміни до п. 5.1 Договору, шляхом викладення його в наступній редакції: "5.1. Цей Договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків за Договором до повного їх виконання".
На виконання вказаного договору, між сторонами складено акти приймання-передачі наданих послуг на загальну суму 752 987,00 грн /т. 1, а.с. 11-25/.
У серпні 2023 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича про стягнення коштів в сумі 752 987,00 грн.
Рішенням Господарського суду від 09.10.2023 у справі № 918/803/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2024, відмовлено у задоволенні позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" до відповідача Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича про стягнення коштів в сумі 752 987,00 грн.
Одночасно у вересні 2023 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича про визнання недійсним договору про надання правових послуг № 1/10 від 15.10.2020.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.03.2024 у справі № 918/1009/23 відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28.11.2024, рішення Господарського суду Рівненської області від 12.03.2024 у справі № 918/1009/23 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір № 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020 та додаткову угоду № 1 від 12.10.2021 до нього, укладені між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" та Фізичною особою-підприємцем Беляновським Романом Юрійовичем.
У вересні 2024 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" звернулось до Господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд рішення суду від 09.10.2023 у справі № 918/803/23 за нововиявленими обставинами, які встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 у справі № 918/1009/23, а саме: відсутність даних (документів) щодо обсягу та виду послуг, які надавалися відповідачем позивачу згідно умов договору про надання правових послуг № 1/10 від 15.10.2020 та додаткової угоди до даного договору № 1 від 12.10.2021 та незаконність обрання Загребельного Б.М. керівником позивача - Головою правління ОСББ "Прибережне" та як наслідок відсутність повноважень на укладання з відповідачем договору про надання правових послуг №1/10 від 15.10.2020 та додаткової угоди до даного договору №1 від 12.10.2021.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.01.2025 у справі № 918/803/23, серед іншого, відмовлено у задоволенні заяви Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2023 у справі № 918/803/23 за нововиявленими обставинами.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2025, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06.05.2025, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 13.01.2025 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 09.10.2023 у справі № 918/803/23 скасовано. Заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2023 у справі № 918/803/23 задоволено. Рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2023 у справі № 918/803/23 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" задоволено. Присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" кошти в сумі 752 987,00 грн.
На думку позивача, Північно-західний апеляційний господарський суд, задовольнивши позов про стягнення коштів з ФОП Беляновського Р.Ю. у справі № 918/803/23, фактично застосував наслідки недійсності правочину у вигляді односторонньої реституції.
У зв'язку з цим позивач вважає, що правові наслідки недійсності правочину були покладені виключно на одну сторону - Беляновського Р.Ю.
Вказані обставини стали підставою для звернення ФОП Беляновський Р.Ю. до суду першої інстанції з відповідним позовом про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з ОСББ "Прибережне" 804 800,00 грн вартості наданих за недійсним договором послуг, а саме: 596 500,00 грн - за правові та бухгалтерські послуги; 156 900,00 грн - за послуги з прибирання будинків і територій (Холод В.А.); 34 400,00 грн - кошти, перераховані Королю Я. на оплату виконаних робіт і придбання матеріалів; 9 200,00 грн - за роботи, виконані Тимофєєвим О.В.; 7 800,00 грн - за роботи, виконані Гаком Ю.М.
В підтвердження вартості наданих послуг, позивачем до позовної заяви долучено висновок судового експерта Стецика Юрія Михайловича за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 1104/01 від 24.04.2025 /т. 1, а.с. 201-208/.
Також позивачем додано заяви свідків, а саме Голови правління ОСББ "Прибережне" Загребельного Б.М. (на підтвердження надання правових та бухгалтерських послуг на суму 596 500,00 грн), технічної працівниці Холод В.А. (на підтвердження надання та оплати послуг прибирання будинків та територій на суму 156 900,00 грн), Тимофєєва О.В. (на підтвердження виконання ремонту підвального приміщення та його оплати на суму 9 200,00 грн), електромонтера Гака Ю.М. (на підтвердження виконання робіт та їх оплати на суму 7 800,00 грн) /т. 1, а.с. 164-165, 189, 196-197/.
22.12.2025 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення, яким у позові відмовлено.
Вказане рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували фактичне надання саме позивачем послуг, на які він посилається у позові, зокрема їх склад, обсяг та вид виконаних робіт (послуг).
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а стаття 16 Цивільного кодексу України закріплює право особи звернутися до суду за захистом її майнового чи немайнового права та інтересу.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (аналогічний висновок міститься у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач обрав спосіб захисту у формі застосування наслідків недійсності правочину та стягнення коштів, обґрунтовуючи позов наявністю виконаних робіт/наданих послуг наданих за недійсним договором № 1/10 від 15.10.2020 та стверджуючи, що за цим договором відповідач отримав послуги на загальну суму 804 800,00 грн.
У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
За змістом частин 1 та 2 статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).
Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Матеріалами справи встановлено, що спірні правовідносини між сторонами пов'язані з договором про надання послуг.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
При цьому, як правильно зауважив місцевий господарський суд, особливістю договорів надання послуг є те, що послуги споживаються в момент їх надання. Тобто реституція у такому випадку є неможливою.
Водночас судом встановлено, що у справі № 918/1009/23 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" до Фізичної особи-підприємця Беляновського Романа Юрійовича досліджували правовідносини сторін, що виникли з договору про надання правових послуг № 1/10 від 15.10.2020, зокрема питання дійсності цього правочину та надання послуг на його виконання.
Так ухвалюючи судове рішення у справі № 918/1009/23, апеляційний господарський суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов наступного висновку:
- матеріали справи не містять жодних доказів обрання Головою правління Загребельного Б.М. чи надання йому правлінням повноважень на укладення спірного договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та спірної додаткової угоди № 1 від 12.10.2021 або подальшого схвалення зборами ОСББ чи правлінням правочинів які були ним укладені;
- укладення договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди № 1 від 12.10.2021 Загребельним Б.М. від імені ОСББ "Прибережне" вчинене з перевищенням повноважень, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження його повноважень на укладення договору №1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди №1 від 12.10.2021, що є підставою для визнання їх недійсними;
- з матеріалів справи неможливо встановити, які саме послуги надавалися ФОП Беляновським Р.Ю. ОСББ "Прибережне" на виконання укладеного договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди № 1 від 12.10.2021 на суму 752 987,00 грн, яку встановлено позивачем на підставі проведеного аудиту стану розрахунків, як він вказував у своїй позовній заяві;
- судом апеляційної інстанції оглянуто в судовому засіданні акти на суму 752 987,00 грн та встановлено, що вони не містять ні опису ні обсягу наданих послуг, зазначена лише вартість за надану правову допомогу, хоча й підписані Загребельним Б.М. від імені ОСББ. Крім актів жодних доказів на підтвердження наданих послуг ні в справу № 918/803/23, ні в справу № 918/1009/23 сторонами надано не було;
- матеріали справи не місять жодних документів на підтвердження реального надання послуг відповідачем, як то їх складу, обсягу (об'єму) виду робіт (послуг). Представник відповідача не зміг вказати в суді апеляційної інстанції, які саме послуги надавалися Беляновським Р.Ю. на виконання укладеного договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг та додаткової угоди № 1 від 12.10.2021 на суму 752 987,00 грн.
Отже у межах справи № 918/1009/23 судами апеляційної та касаційної інстанції остаточно встановлено недійсність укладеного між сторонами правочину та відсутність доказів надання послуг на суму 752 987,00 грн.
Таким чином зазначені обставини набули преюдиційного значення та не можуть бути предметом повторного доведення або переоцінки в іншому провадженні між тими самими сторонами.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Водночас за змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Вказаний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 916/495/21, від 03 листопада 2020 року у справі № 909/948/18.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У пункті 9 частини 2 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Згідно із частинами 1, 2 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
В силу приписів статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням обставин, встановлених у справі № 918/1009/23, які мають преюдиційне значення, зокрема щодо відсутності належних і допустимих доказів реального надання послуг за договором № 1/10 від 15.10.2020, у цій справі відсутні правові підстави для їх повторного встановлення та переоцінки.
За наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог шляхом зміни правової кваліфікації заявлених вимог або посилання на ті самі обставини, які вже були предметом дослідження та отримали належну оцінку судами у попередніх судових процесах.
Твердження скаржника про застосування "односторонньої" реституції є безпідставними, оскільки у справі № 918/803/23 (про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2023 у справі № 918/803/23) судом апеляційної інстанції не застосовувались наслідки недійсності правочину у розумінні статті 216 ЦК України, а вирішено спір шляхом задоволення самостійної вимоги про стягнення грошових коштів, заявленої позивачем як належний спосіб захисту з урахуванням встановлених обставин недійсності договору.
Сам по собі факт стягнення коштів з однієї сторони не свідчить про застосування "односторонньої" реституції, оскільки така конструкція не передбачена нормами цивільного законодавства. Реституція як правовий наслідок недійсності правочину є двосторонньою за своєю суттю і може застосовуватись виключно за наявності встановлених законом умов, зокрема можливості повернення сторонами одержаного.
Водночас у справі № 918/803/23 суд, врахувавши встановлену недійсність договору та обставини отримання відповідачем коштів, дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення як самостійного способу захисту, що не є тотожним застосуванню реституції.
Отже доводи скаржника про нібито застосування "односторонньої" реституції ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин та способу захисту.
Крім того суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника щодо помилкового застосування частини 4 статті 75 ГПК України, оскільки у справі № 918/1009/23 судом апеляційної інстанції встановлено саме фактичні обставини, а не лише надано правову оцінку доказам, зокрема, встановлено відсутність належних і допустимих доказів надання послуг, неможливість ідентифікувати їх зміст, обсяг та вартість, а також відсутність інших документів на підтвердження виконання договору, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що такі висновки є встановленням юридично значущих фактів, які мають преюдиційне значення, а не лише оціночними судженнями, тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував зазначені обставини відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, не підміняючи власну оцінку доказів, а дотримуючись вимог процесуального закону.
Щодо наявного в матеріалах справи висновку експерта суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до висновку експерта, за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 1104/01 від 24.04.2025, ринкова вартість послуг в об'ємі, перерахованому в заяві, що була надана фізичною особою-підприємцем Беляновським Романом Юрійовичем Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Прибережне" на виконання умов договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг за увесь період надання послуг в цінах на час виконання експертизи, становить: 596 500,00 грн (п'ятсот дев'яносто шість тисяч п'ятсот грн 00 коп.).
При цьому на вирішення товарознавчого дослідження експерту надано: копію договору № 1/10 про надання правових послуг від 15.10.2020; копію додаткової угоди № 1 від 12.10.2021 до договору № 1/10 від 15.10.2022; копію актів приймання-передачі наданих послуг у кількості 27 шт.; проекти документів, що розроблялися у ході виконання умов договору, всього на 193 (сто дев'яносто трьох) аркушах; копії квитанцій для співвласників ОСББ станом на березень 2021 року, всього на 34 (тридцяти п'яти) аркушах.
За змістом статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
До того ж при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на поставлені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 520/8073/16, від 12.02.2020 у справі № 457/906/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17, від 07.06.2022 у справі № 916/302/16).
Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 та від 16.07.2024 у справі № 910/7328/23.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Здійснивши аналіз висновку експерта № 1104/01 від 24.04.2025, колегія суддів зазначає, що такий висновок за своєю суттю спрямований виключно на визначення ринкової вартості послуг, виходячи з обсягу та переліку робіт, наведених у наданих експерту документах, і не містить встановлення факту реального надання цих послуг позивачем відповідачу.
При цьому експертне дослідження ґрунтується, зокрема, на договорі № 1/10 від 15.10.2020 та додатковій угоді № 1 від 12.10.2021, які в установленому судовому порядку визнані недійсними, а також на документах, які не підтверджують фактичного виконання робіт (надання послуг), їх конкретного змісту, обсягу та періоду виконання.
Отже вказаний висновок не може розглядатися як належний та допустимий доказ у підтвердження факту надання послуг, а лише відображає можливу вартість робіт за умови їх виконання, що саме по собі не доводить наявності у відповідача обов'язку з їх оплати.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказаний експертний висновок може бути врахований судом виключно при оцінці розміру витрат у випадку доведеності факту їх надання.
Разом з тим зі змісту вказаного експертного висновку вбачається, що судова товарознавча експертиза проведена атестованим Міністерством юстиції України судовим експертом товарознавцем Стециком Юрієм Михайловичем, який має дві вищі освіти по спеціальності "Товарознавство та експертиза в митній справі" та "Правознавство", кваліфікацію судового експерта з правом проведення судових експертиз за спеціальністю 12.1 "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів", свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 26-21/1 від 27 травня 2021 року, видане кваліфікаційною палатою ЦЕКК при Міністерстві юстиції України, термін дії продовжено до 05.06.2027.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до картки атестованого судового експерта ФОП Стециком Ю.М. підтверджено кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.1 "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів", свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта № 26-21/П від 27.05.2021, термін дії продовжено до 05.06.2027.
За змістом пункту 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5), до числа об'єктів товарознавчої експертизи належать: споживчі товари, обладнання та сировина. Об'єктами експертизи цього виду можуть бути й інші товари.
Основними завданнями товарознавчої експертизи є: визначення вартості товарної продукції; визначення належності товарів до класифікаційних категорій, які прийняті у виробничо-торговельній сфері; визначення характеристик об'єктів дослідження відповідно до вимог Українського класифікатора товарів зовнішньої економічної діяльності; визначення змін показників якості товарної продукції; установлення способу виробництва товарної продукції: промисловий чи саморобний, підприємства-виробника, країни-виробника; визначення відповідності упакування і транспортування, умов і термінів зберігання товарної продукції до вимог чинних правил.
Здійснивши аналіз наведених норм, колегія суддів зазначає, що визначення вартості наданих послуг за договором не відноситься до завдань товарознавчої експертизи, оскільки об'єктами такого виду експертного дослідження є, насамперед, товари, обладнання, сировина та інші матеріальні об'єкти, а не послуги як результат діяльності нематеріального характеру.
Крім того колегія суддів враховує, що відповідно до картки атестованого судового експерта ФОП Стецика Ю.М., останній наділений повноваженнями на проведення судових експертиз за спеціальністю 12.1 "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та споживчих товарів", що за своїм змістом не охоплює визначення вартості послуг, зокрема правових.
Отже наведене вище свідчить про те, що вказаний експерт не наділений відповідними повноваженнями для проведення експертних досліджень щодо визначення вартості надання послуг, що також ставить під сумнів належність та допустимість складеного ним висновку як доказу у справі.
Щодо поданих в обґрунтування заявлених позовних вимог заяв свідків, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.
При цьому колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 2 статті 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
З огляду на предмет доказування у цій справі, обставини щодо фактичного надання послуг за договором, їх змісту, обсягу та вартості, які відповідно до вимог законодавства та звичаїв ділового обороту підлягають документальному підтвердженню, не можуть встановлюватися виключно на підставі показань свідків.
Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що подані заяви свідків у цій справі не є належними та допустимими доказами для підтвердження факту надання спірних послуг.
Крім того позивачем, на підтвердження перерахованих Королю Я. 34 400,00 грн на оплату виконаних робіт та придбання матеріалів, долучено виписку з рахунку про перерахування коштів на рахунок Король І.М.
Як правильно зауважив місцевий господарський суд, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання товару і подальшою господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17, на якій обґрунтовано послався суд першої інстанції.
Щодо доказів на здійснення листування з керівником відповідача через сервіс електронної пошти ukr.net, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частинами 1, 2 статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини 2 статті 73 ГПК України).
Отже подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).
Дослідивши надане листування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що його зміст не дає можливості достовірно встановити факт, обсяг, зміст та період надання послуг саме позивачем на виконання умов договору № 1/10 від 15.10.2020 про надання правових послуг, а тому такі докази не є належними та достатніми для підтвердження виконання спірних зобов'язань.
Щодо інших доказів на підтвердження надання послуг, колегія суддів зазначає, що долучені до позовної заяви копії проектів документів самі по собі не свідчать про їх виготовлення саме позивачем, а також про їх передачу відповідачу та використання останнім у господарській діяльності.
Зокрема матеріали справи не містять актів приймання-передачі таких документів чи інших належних доказів, які б підтверджували їх створення позивачем у межах спірних правовідносин, їх обсяг та зв'язок із виконанням умов договору.
Отже такі документи не є належними та достатніми доказами на підтвердження факту надання послуг.
За сукупності наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували фактичне надання саме позивачем послуг, зазначених у позові, зокрема їх склад, обсяг та вид виконаних робіт (послуг).
Інші доводи апелянта у своїй сукупності зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які вже були предметом дослідження судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку.
Відповідно до статей 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з статтею 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з статтею 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що скаржник не довів тих обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог та заперечень. Рішення Господарського суду Рівненської області від 22.12.2025 у справі № 918/359/25 ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
На підставі статті 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Беляновського Романа Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Рівненської області від 22 грудня 2025 року у справі №918/359/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу № 918/359/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Повну постанову складено "30" березня 2026 р.
Головуючий суддя Крейбух О.Г.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.