вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" березня 2026 р. Справа№ 910/11865/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сковородіної О.М.
суддів: Колесника Р.М.
Горбасенка П.В.
за участю секретаря судового засідання Фурсова Я.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 (суддя - П.І.Паламар, повне рішення складено 12.01.2026)
у справі за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція"
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 1 227 045, 84 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Середа В.В.;
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 1 227 045, 84 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 року відкрито провадження у справі №910/11865/25, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2025 у справі №910/11865/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" були задоволені у повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач прострочив оплату переданої протягом грудня 2023-лютого 2024 років балансуючої електричної енергії за договором про участь у балансуючому ринку (ідентифікатор договору № 2350-04015, дата акцептування 1 жовтня 2022 р.), укладеним між сторонами, у розмірі 49072938,58 грн., підтверджується рішенням Господарського суду Донецької області від 12 лютого 2025 у справі № 905/1644/23, за участю цих сторін, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2025. Позивач набув права вимагати від відповідача сплати збитків внаслідок інфляції за час прострочення, трьох процентів річних за період з 18 вересня 2024 до 13 березня 2025 років.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" 02.02.2026, у встановлений процесуальним законом строк, через підсистему «Електронний суд» звернулось із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Позивач не надав з позовом належних доказів прострочення оплат заявленої Позивачем тривалості. Також в обґрунтуванні оскаржуваного рішення Господарський суд міста Києва обмежився зауваженням про те, що відповідні обставини (направлення рахунків-фактур) «були встановлені вищевказаним рішенням господарського суду Донецької області від 12 лютого 2025 р. у справі №905/1644/23». Проте Господарський суд міста Києва не навів конкретних цитат із рішення від 12.02.2025 у справі №905/1644/23, в яких би викладались саме відповідні преюдиційні обставини (зокрема, щодо дат виставлення рахунків-фактур).
Для встановлення періоду прострочення оплати судом першої інстанції на підставі наданих Позивачем доказів мало бути встановлено, зокрема, не лише саме існування рахунків, що підлягали оплаті (або дата їх складення, підписання), але і конкретні дати направлення Відповідачу цих рахунків, у тому числі, судом мала бути перевірена наявність інформації про всі відповідні рахунки у скріншотах, наданих Позивачем з посиланням на систему управління ринком.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" були залишено без руху.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 було відкрито апеляційне провадження у справі №910/11865/25 з викликом сторін, витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11865/25.
23.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/11865/25.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач у відзиві зазначив, що НЕК «Укренерго» не надано доказів, які б могли спростувати обставини, викладені у рішенні Господарського суду Донецької області від 12.02.2025 по справі №905/1644/23 та, відповідно, могли б вплинути на результат рішення у даній справі.
У рішенні від 12.02.2025 у справі № 905/1644/23 встановлено суму основного боргу і період виникнення боргу (на який Позивачем у даній справі №910/11865/25 нараховано індекс інфляції і 3% річних), зазначено наступне: «на виконання умов Договору № 2350-04015 від 01.10.2022 позивач за зустрічним позовом здійснив продаж відповідачу за зустрічним позовом балансуючої електричної енергії на загальну суму 49072938,58 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.03.2024), що підтверджується рахунками-фактурами від 14.12.2023 за період 01.12.2023-10.12.2023 на суму 21018407,20 грн, від 26.12.2023 за період 11.12.2023-20.12.2023 на суму 26083996,57 грн, від 16.01.2024 за період 01.01.2024-10.01.2024 на суму 457275,00 грн, від 26.02.2024 за період 11.02.2024-20.02.2024 на суму 1513259,81 грн. Вказані рахунки були сформовані в Системі управління ринком, а також направлені на офіційні електронні адреси відповідача за зустрічним позовом» (саме зазначені рахунки вказані в додатку № 1 до позовної заяви у даній справі №910/11865/25). Суд у справі № 905/1644/23 дослідив факт надсилання рахунків-фактур, обов'язок щодо формування яких покладено на НЕК «Укренерго», дослідив умови Договору щодо здійснення розрахунків між сторонами, дослідив Правила ринку, встановив період прострочення оплати та встановив розмір заборгованості у спірний період.
Посилання апелянта на відсутність доказів виставлення рахунків спростовуються Законом про ринок, Правилами ринку, умовами Договору, практикою Верховного Суду, рішенням суду у справі № №905/1644/23 та фактичними матеріалами даної справи (до позовної заяви додано акти купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, підписані представниками Позивача і Відповідача, рахунки - фактури, докази відправлення рахунків - фактур (які сформовані в автоматичному режимі Відповідачем у системі управління ринком та додатково направлені на офіційні електронні адреси Відповідача), інформаційні повідомлення про зарахування коштів, як докази дати погашення боргу).
У судове засідання 18.03.2026 з'явився представник позивача.
Представник позивача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі, у яких заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, через систему «Електронний суд» 18.03.2026 звернувся з клопотанням про відкладення (перенесення) розгляду справи через відсутність можливості забезпечити явку представника.
У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Відповідач прострочив оплату переданої за період з грудня 2023 по лютий 2024 років балансуючої електричної енергії за договором про участь у балансуючому ринку (ідентифікатор договору № 2350-04015, дата акцептування 1 жовтня 2022), укладеним між сторонами, у розмірі 49 072 938,58 грн.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Донецької області від 12 лютого 2025 у справі № 905/1644/23, за участю цих сторін, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2025.
У силу вимог ст. 75 ГПК України зазначені обставини не потребують повторного доказування.
Предметом розгляду справи № 905/1644/23 були, у тому числі, вимоги позивача про стягнення збитків внаслідок інфляції за час прострочення, трьох процентів річних за період прострочення до 17 вересня 2024.
Повне виконання рішення Господарського суду Донецької області №905/1644/23 від 12.02.2025 було здійснено відповідачем 13 березня 2025.
Це підтверджується доданими до матеріалів справи інформаційними повідомленнями про зарахування коштів №№ 000003393 від 4 березня 2025, 000000904 від 2 вересня 2024, 000000903 від 2 вересня 2024, 000000902 від 30 серпня 2024, 1024 від 27 червня 2024, 000001990 від 13 березня 2025, 000001065 від 3 вересня 2024, 000003392 від 4 березня 2025, 000001567 від 11 березня 2025, 000003782 від 12 березня 2025, 000000901 від 28 серпня 2024, 000000356 від 29 серпня 2024.
Позивачем донарахування інфляційних втрат та 3% річних було здійснено за загальний період прострочення з 18 вересня 2024 по 13 березня 2025 років.
Суд першої інстанції у повному обсязі задовольнив позовні вимоги, встановивши, що позивач набув права вимагати від відповідача сплати збитків внаслідок інфляції за час прострочення, трьох процентів річних за період з 18 вересня 2024 до 13 березня 2025 років.
Також, суд першої інстанції дослідив заперечення відповідача щодо ненадання позивачем інформації щодо виставлення йому рахунків, за якими позивач здійснив нарахування сум за прострочення виконання грошового зобов'язання та визнав їх необґрунтованими, оскільки вказані обставини (направлення рахунків-фактур від 14 грудня 2023 р. за період 1-10 грудня на суму 21018407,20 грн., від 26 грудня 2023 за період 11-20 грудня 2023 на суму 26083996,57 грн., від 16 січня 2024 за період 1-10 січня 2024 на суму 457275 грн., від 26 лютого 2024 за період 11-20 лютого 2024 на суму 1513259,81 грн. у системі управління ринком та на офіційні електронні адреси відповідача) були встановлені рішенням Господарського суду Донецької області від 12 лютого 2025 р. у справі № 905/1644/23.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за отриману електричну енергію за загальний період прострочки з 18 вересня 2024 до 13 березня 2025 років у розмірі 198 988,93 грн. задовольнив дану позовну вимогу.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та стягнув з відповідача 1 028 056,91 грн.
На думку апелянта, є хибним висновок суду першої інстанції з наступних підстав: 1) позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат з посиланням на прострочення оплати рахунків за окремі декади грудня 2023 р. - лютого 2024. Проте в оскаржуваному рішенні суд не врахував, що Позивач не надав з позовом належних доказів прострочення оплат заявленої Позивачем тривалості; 2) Господарський суд міста Києва обмежився зауваженням про те, що відповідні обставини (направлення рахунків-фактур) «були встановлені вищевказаним рішенням господарського суду Донецької області від 12 лютого 2025 р. у справі №905/1644/23». Проте Господарський суд міста Києва не навів конкретних цитат із рішення від 12.02.2025 у справі №905/1644/23, в яких би викладались саме відповідні преюдиційні обставини (зокрема, щодо дат виставлення рахунків-фактур); 3) для встановлення періоду прострочення оплати судом першої інстанції на підставі наданих Позивачем доказів мало бути встановлено, зокрема, не лише саме існування рахунків, що підлягали оплаті (або дата їх складення, підписання), але і конкретні дати направлення Відповідачу цих рахунків; у тому числі, судом мала бути перевірена наявність інформації про всі відповідні рахунки у скріншотах, наданих Позивачем з посиланням на систему управління ринком.
Колегія суддів не погоджується з позицією апелянта з огляду на таке.
У рішенні від 12.02.2025 у справі № 905/1644/23, встановлено суму основного боргу і період виникнення боргу (на який Позивачем у даній справі №910/11865/25 нараховано індекс інфляції і 3% річних), при розгляді зустрічного позову судом першої інстанції вказано: «На виконання умов Договору №2350-04015 від 01.10.2022 позивач за зустрічним позовом здійснив продаж відповідачу за зустрічним позовом балансуючої електричної енергії на загальну суму 49072938,58 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.03.2024), що підтверджується рахунками-фактурами від 14.12.2023 за період 01.12.2023-10.12.2023 на суму 21018407,20 грн, від 26.12.2023 за період 11.12.2023-20.12.2023 на суму 26083996,57 грн, від 16.01.2024 за період 01.01.2024-10.01.2024 на суму 457275,00 грн, від 26.02.2024 за період 11.02.2024-20.02.2024 на суму 1513259,81 грн. Вказані рахунки були сформовані в Системі управління ринком, а також направлені на офіційні електронні адреси відповідача за зустрічним позовом» та «Таким чином, відповідач за зустрічним позовом мав оплатити рахунок-фактуру від 14.12.2023 до 20.12.2023 включно, від 26.12.2023 - до 01.01.2024 включно, від 16.01.2024 - до 22.01.2024 включно та від 26.02.2024 - до 01.03.2024 включно».
Зазначені рахунки вказані в додатках до позовної заяви у даній справі №910/11865/25 (аркуші справи: 28, 30, 32, 34).
В додатках позивачем до позовної заяви було додано докази направлення рахунків від позивача до відповідача (аркуші страви: 36-40).
У справі № 905/1644/23 суд першої інстанції дослідив факт надсилання рахунків-фактур, обов'язок щодо формування яких покладено на НЕК «Укренерго», дослідив умови договору щодо здійснення розрахунків між сторонами, дослідив Правила ринку, встановив період прострочення оплати та встановив розмір заборгованості у спірний період.
В оскаржуваному рішенні суд зазначив: «Посилання відповідача на ненадання позивачем інформації щодо виставлення йому рахунків, за якими позивач здійснив нарахування сум за прострочення виконання грошового зобов'язання є необґрунтованими, оскільки вказані обставини (направлення рахунків-фактур від 14 грудня 2023 р. за період 1-10 грудня р. на суму 21018407,20 грн., від 26 грудня 2023 р. за період 11-20 грудня 2023 р. на суму 26083996,57 грн., від 16 січня 2024 р. за період 1-10 січня 2024 р. на суму 457275 грн., від 26 лютого 2024 р. за період 11-20 лютого 2024 р. на суму 1513259,81 грн. у системі управління ринком та на офіційні електронні адреси відповідача) були встановлені вищевказаним рішенням Господарського суду Донецької області від 12 лютого 2025 р. у справі № 905/1644/23».
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, "преюдиційність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії".
У даній справі суд першої інстанції правомірно посилався на обставини встановлені рішенням Господарського суду Донецької області від 12.02.2025 у справі № 905/1644/23 щодо виникнення суми основного боргу та періоду її виникнення. Тому, посилання апелянта на постанову Верховного Суду №917/1345/17 від 03.07.2018 та постанову Великої Палати Верховного суду №907/29/19 від 01.09.2020 є недоречними, оскільки в межах справи №905/1644/23 надана оцінка фактичним обставинам та доказам.
Зміст апеляційної скарги зводиться до того, що на думку апелянта, Позивачем не надано доказів виставлення рахунків. Представник апелянта не заперечує існування рахунків, а лише піддає сумніву факт їх надсилання. НЕК «Укренерго» є суб'єктом, який виставляє рахунки через систему управління ринком, а тому має до них доступ у момент їх формування, що обґрунтовується наступним.
Відповідно до п. 1.1.2 глави 1 розділу І Правил ринку, платіжний документ - рахунок, сформований адміністратором розрахунків учаснику ринку щодо оплати ним або адміністратором розрахунків своїх фінансових зобов'язань, що виникли в результаті участі на ринку електричної енергії такого учасника ринку.
Відповідно до п. 1.1.2 глави 1 розділу І Правил ринку, система управління ринком (СУР) - програмно-інформаційний комплекс, що складається з окремих систем та підсистем, які забезпечують автоматичне управління даними та процесами, а також виконання розрахунків, передбачених цими Правилами, з урахуванням інтеграції з іншими програмно-інформаційними комплексами, які забезпечують необхідні функції.
Пунктом 1.11.1 Правил ринку передбачено, що управління процесами, зокрема проведення необхідних розрахунків, реєстрація ринкових даних і результатів діяльності на ринку електричної енергії згідно з цими Правилами здійснюється за допомогою системи управління ринком.
АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком (пункт 1.11.8 Правил ринку)
Пунктами 7.7.1, 7.7.2, 7.7.4 Правил ринку передбачено, що платіжні документи для декади надаються відповідним учасникам ринку не пізніше четвертого робочого дня після останнього дня цієї декади. Платіжні документи для торгового місяця (стосовно оплати наданих ДП) надаються відповідним учасникам ринку на восьмий робочий день після останнього дня місяця. Оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Таким чином, платіжні документи на оплату виставляються НЕК «Укренерго» автоматично у визначені Правилами ринку строки, так само і оплаті вони підлягають у строки, що передбачені Правилами ринку.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 910/9374/21 викладено правовий висновок, згідно з яким у розумінні положень Правил ринку (зокрема пункти 1.1.4, 1.1.2, 1.8.1, 1.11.1, 1.11.8, 5.11.1, 5.11.2, 5.28.1, 7.2.1, 7.7.4), з урахуванням змісту Договору (пункти 4.1, 4.5, 5.3, 5.4), направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється адміністратором розрахунків (АР) через систему управління ринком. Іншого порядку та способу направлення рахунків, ані Правилами ринку, ані умовами Договору не передбачено, а тому суд вважає належним їх направлення (формування) АР у системі управління ринком. Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, будучи одночасно АР та ОСП, перебуває в цілком різних самостійних статусах учасника ринку електричної енергії, має можливість не тільки отримувати рахунки та ознайомлюватись з їх змістом у момент виставлення таких рахунків у Системі, а й проводити розрахунки за ними.
«Конкретні дати направлення Відповідачу цих рахунків» - це дати рахунків, які сформовані НЕК «Укренерго» за допомогою системи управління ринком (СУР) відповідно до пунктів 1.1.2, 7.7.1 та 7.7.4. Правил ринку.
Посилання апелянта на відсутність доказів виставлення рахунків спростовуються Законом про ринок, Правилами ринку, умовами Договору, практикою Верховного Суду, рішенням суду у справі № №905/1644/23 та фактичними матеріалами даної справи (до позовної заяви додано акти купівлі-продажу балансуючої електричної енергії, підписані представниками Позивача і Відповідача, рахунки - фактури, докази відправлення рахунків - фактур (які сформовані в автоматичному режимі Відповідачем у системі управління ринком та додатково направлені на офіційні електронні адреси Відповідача), інформаційні повідомлення про зарахування коштів, як докази дати погашення боргу).
Тобто, вимоги позивача у справі №910/11865/25 підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивач у встановленому законом порядку довів належними і допустимими доказами наявність тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/11865/25 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/11865/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 у справі №910/11865/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/11865/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Повний текст постанови складено та підписано 30.03.2026.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20 (двадцяти) днів до Верховного Суду відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Сковородіна
Судді Р.М. Колесник
П.В. Горбасенко