30.03.2026 Справа № 921/425/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Желіка М.Б.
Орищин Г.В.
без виклику учасників процесу
розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 18.12.2025 (вх. №ЗАГС 01-05/3770/25 від 19.12.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2025 (повний текст рішення складено 28.11.2025, суддя Шумський І.П.)
у справі № 921/425/25
за позовом в. о. керівника Тернопільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:
1) Великоберезовицької селищної ради
2) Державної екологічної інспекції у Тернопільській області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
На розгляд Господарського суду Тернопільської області подано позов в.о. керівника Тернопільської окружної прокуратури ( далі - прокурор) в інтересах держави в особі Великоберезовицької селищної ради ( далі - позивач 1) та Державної екологічної інспекції у Тернопільській області ( далі - позивач 2) до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі -ДСГП "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс", відповідач) про стягнення 30 016,11 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що філія «Кременецьке лісове господарство» ДСГП "Ліси України" (правонаступником якої є відповідач), як постійний лісокористувач, в порушення ст.ст. 19, 63, 86, 89, 90 Лісового кодексу України не забезпечила охорону і збереження лісових насаджень, тобто допустила протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування невстановленими особами 8 дерев в кварталі 43 виділу 8 Микулинецького лісництва, що знаходиться в адміністративно-територіальних межах Великоберезовицької селищної ради, чим заподіяно державним інтересам матеріальну шкоду в сумі 30 016, 11 грн.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2025 у справі №921/425/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з ДСГП "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс": на користь держави в особі Великоберезовицької селищної ради 30 016, 11 грн шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; на користь Тернопільської обласної прокуратури 2 422,40 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ДСГП "Ліси України" в особі філії «Кременецьке лісове господарство» (правонаступником якого є відповідач), як постійний лісокористувач та особа, що зобов'язана здійснювати лісову охорону, порушило вимоги законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило незаконну рубку 8 дерев на підвідомчій йому території, що є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Враховуючи обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог про стягнення з ДСГП "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" на користь Великоберезовицької селищної ради 30 016,11 грн шкоди.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.
ДСГП "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2025 у справі №921/425/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Вимоги апелянта обґрунтовані неповним встановленням судом першої інстанції обставин справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що подані прокурором на підтвердження позовних вимог докази не можуть вважатись належними, допустимими та достовірними, оскільки: докази з матеріалів кримінального провадження № 12023211080000217 подані прокурором на підставі постанови прокурора Тернопільської окружної прокуратури Нюні А.Л. про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, зміст якої не дозволяє встановити наявність у такого прокурора відповідних повноважень та обсяг інформації, що може розголошуватись; спеціальний уповноважений орган державного нагляду (Держекоінспекція) не проводив у визначеному законодавством порядку перевірки із застосуванням інструментально-лабораторного контролю та не складав відповідного акта з зазначенням детального опису виявленого порушення; експертний висновок складений лише на основі зафіксованих слідчим у протоколі огляду місця події даних, без огляду місця вчинення правопорушення та перевірки фактичних відомостей.
Окрім того, апелянт зазначає, що прокурор не довів наявності підстав для представництва у цій справі інтересів держави, а саме бездіяльності уповноважених органів - Великоберезовицької селищної ради та Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, існування об'єктивних перешкод/неможливості їх самостійного звернення до суду.
Тернопільська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2025 у справі №921/425/25 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Зокрема, прокурор зазначає, що апелянтом не заперечується порушення інтересів держави та те, що Великоберезовицька селищна рада та Державна екологічна інспекція у Тернопільській області, в інтересах яких подано позов, наділені повноваженнями на звернення до суду в спірних правовідносинах, натомість акцентується увага на відсутності обґрунтувань, що саме завадило цим органам самостійно звернутись із відповідним позовом. Оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивачі знали про порушення інтересів держави, однак не вжили жодних заходів, спрямованих на їх захист, в тому числі і після звернення прокурора до таких органів в порядку вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
Заперечуючи доводи апелянта про неналежність, недопустимість та недостовірність наявних в матеріалах справи доказів, прокурор зазначає, що: постанова про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023211080000217 відповідає вимогам КПК України, а статус прокурора Нюні А.Л. у цьому кримінальному провадженні підтверджений витягом з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 12.06.2024; акт перевірки Держекоінспекції не є єдиним доказом порушення природоохоронного законодавства; у протоколі огляду місця події зафіксовано точну кількість незаконно зрубаних пнів, їх ознаки та діаметри, а відповідачем не подано жодних доказів на спростування таких даних; отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальному провадженні є доказом і у господарському спорі; відповідачем не заперечується та не спростовується правильність здійсненого експертом розрахунку розміру шкоди.
Позивачі відзивів на апеляційну скаргу не подали, хоча були належним чином повідомлені про розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Процесуальні дії суду у справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 справу №921/425/25 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною ДСГП «Ліси України» в особі філії «Подільський лісовий офіс» на рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2025 у справі №921/425/25 та вирішено розглядати таку без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом.
30.09.2023 на адресу Теребовлянського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області від директора філії «Кременецьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» надійшла заява №013524 від 25.09.2023 про вчинення злочину, якою повідомлено про виявлення 22.09.2023 самовільної рубки 8 дерев в Микулинецькому лісництві (квартал 43 виділ 8).
01.10.2023 Відділенням поліції №1 (м. Тернопіль) Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12023211080000217 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.246 КК України, за фактом незаконної рубки дерев в кварталі 43 виділу 8 Микулинецького лісництва.
04.10.2023 старшим слідчим СВ ВП №3 (м. Теребовля) за участю державного інспектора з ОНПС в Тернопільській області та представника користувача проведено огляд лісових насаджень у кварталі 43 виділу 8 Микулинецького лісництва (про що складено відповідний протокол огляду місця події), під час якого виявлено порубку 8 дерев породи: клен (сухостійний) діаметрами 30см, 29см, 28см; клен (сироростучий) діаметрами 30см, 24см, 23см; ялина (сухостійний) діаметром 32 см; граб (сироростучий) діаметром 16 см.
До протоколу огляду місця події долучено фототаблиці.
Відповідно до здійсненого Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області розрахунку, внаслідок незаконної рубки дерев у кварталі 43 виділі 8 Микулинецького лісництва філії «Кременецьке лісове господарство» ( згідно протоколу огляду місця події від 04.10.2023) заподіяно шкоду в розмірі 30 016,11 грн
У межах досудового розслідування кримінального провадження на підставі постанови слідчого Тернопільським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено інженерно-екологічну експертизу.
Згідно з висновком експерта №СЕ-19/120-24/3164-ФХЕД від 28.03.2024 розмір шкоди, заподіяної незаконною рубкою 8 дерев у кварталі 43 виділ 8 Микулинецького лісництва відповідно до протоколу огляду місця події від 04.10.2023, становить 30016,12 грн.
Як зазначає прокурор, особу, яка здійснила незаконну порубку дерев, у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено.
У адресованому СВ №3 (м. Теребовля) ГУНП в Тернопільській області листі №1230/25.2-2023 від 17.10.2023 філією «Кременецьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» повідомлено, що територія, на якій було виявлено порубку деревини - квартал 43 виділ 8 Микулинецького лісництва відноситься до Великоберезовицької територіальної громади.
Листом №5434/38-4-1-2025 від 30.05.2025 філія «Подільський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» повідомила, що земельна ділянка у кварталі 43 виділі 8 Микулинецького лісництва (з кадастровим номером 6125285100:01:016:0001) станом на 22.09.2023 перебувала в користуванні філії «Кременецьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а станом на 30.05.2025 - в користуванні філії «Подільський лісовий офіс».
Відповідно до витягу №320917677 від 24.01.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ДСГП «Ліси України» є постійним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6125285100:01:016:0001 площею 403,5104 га.
Відповідно до Статуту ДСГП "Ліси України" основними напрямами діяльності останнього є: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб (п. 3.2.2 Статуту); запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (п. 3.2.3 Статуту); ведення первинного обліку лісів (п. 3.2.5 Статуту); забезпечення охорони типових і унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного та рослинного світу (п. 3.2.6 Статуту).
Забезпечення охорони типових і унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного та рослинного світу, ведення первинного обліку лісів і забезпечення охорони, захисту лісових насаджень виокремлені як обов'язки підприємства (пп. 7.2.1, 7.2.4, 7.2.6 Статуту).
Відповідно до п.4.8. Статуту ДСГП "Ліси України" підприємство має право утворювати на території України та за її межами філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Відповідно до наказу ДСГП "Ліси України" від 18.10.2024: припинено філію "Кременецьке лісове господарство" ДСГП "Ліси України" шляхом її закриття; визначено, що документація філії передається до філії "Подільський лісовий офіс".
Наказом ДСГП «Ліси України» від 06.01.2025 за № 176 затверджено положення про філію «Подільський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України».
Відповідно до п. 1.1. Положення Філія «Подільський лісовий офіс» є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України» ( далі - Підприємство).
Відповідно до п. 2.2. Положення предметом діяльності Філії є, зокрема, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Згідно з п. 3.1. Положення Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства.
Відповідно до п. 7.8. Положення Філія здійснює свою господарську діяльність на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні Підприємства, оренді або інших речових правах.
16.05.2025 прокурором Тернопільської окружної прокуратури Нюнею А. винесено постанову про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування кримінального провадження №12023211080000217 від 01.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України.
16.05.2025 прокурор звернувся до Державної екологічної інспекції у Тернопільській області з листом №50-89-4599вих-25, в якому просив повідомити чи будуть вживатися інспекцією заходи, у т.ч. представницького характеру, щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, шляхом подачі відповідної позовної заяви до суду.
Листом №8-05-1576 від 21.05.2025 Державна екологічна інспекція у Тернопільській області повідомила прокурора, що претензійно - позовні заходи не вживались і інспекція не заперечує щодо вжиття заходів представницького характеру прокурором, зважаючи на обмежене фінансування коштів для сплати судового збору.
Окрім того, листом №50-89-4601вих-25 від 16.05.2025 прокурор інформував Великоберезовицьку селищну раду про встановлені факти незаконної рубки дерев та про розмір завданої шкоди, просив повідомити чи будуть вживатись органом місцевого самоврядування заходи щодо стягнення шкоди, завданої незаконною рубкою дерев.
Великоберезовицька селищна рада листом №76-1-04 від 27.05.2025 повідомила прокурора, що до бюджету територіальної громади відповідні кошти не надходили та селищна рада не заперечує проти подання до суду відповідної позовної заяви прокурором, оскільки фінансування видатків представницького характеру не передбачені бюджетом органу місцевого самоврядування.
08.07.2025 Тернопільською окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" скеровано Великоберезовицькій селищній раді та Державній екологічній інспекції у Тернопільській області повідомлення про представництво інтересів держави та звернення до суду з позовом про стягнення 30 016,11 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор зазначав, що: територія, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває в адміністративно-територіальних межах Великоберезовицької селищної ради, а тому саме до місцевого бюджету вказаної сільської ради повинна стягуватись шкода, завдана навколишньому природному середовищу такою рубкою; недоотримання коштів місцевим бюджетом порушує інтереси територіальної громади; Великоберезовицька селищна рада та Державна екологічна інспекція у Тернопільській області, як уповноважений орган на звернення до суду щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, держані інтереси не захищаються належним чином, що свідчить про їх бездіяльність.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Так, звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункт 40; від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 ЗУ "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Як зазначалось вище, листами від 16.05.2025 прокурор інформував Великоберезовицьку селищну раду та Державну екологічну інспекцію у Тернопільській області про виявлене порушення в сфері охорони навколишнього природного середовища та просив повідомити чи будуть вживатись заходи щодо стягнення шкоди.
Листами від 21.05.2025 та від 27.05.2025 Державна екологічна інспекція у Тернопільській області та Великоберезовицька селищна рада повідомили прокурора, що заходи щодо стягнення шкоди ними не вживались і вони не заперечують щодо звернення до суду прокурором, покликаючись на обмежене фінансування/ відсутність коштів для сплати судового збору.
Вказане свідчить про те, що позивачі були обізнані про виявлені прокурором порушення, однак не вжили заходів, спрямованих на захист інтересів держави, не зверталися до суду з відповідним позовом з метою стягнення шкоди, а прокурор обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 ЗУ "Про прокуратуру", для звернення до суду з цим позовом, з огляду на що, судом першої інстанції правомірно прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено спір по суті, а покликання апелянта на зворотнє відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необгрунтовані.
Щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної вирубки дерев в сумі 30 016,11 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 16 ЦК України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.
Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.
Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Відповідно до статті 16 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч.1 ст.17 ЛК України).
За приписами ст. 19 ЛК України постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.
Положеннями ст. 63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 ст. 86 ЛК України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, зокрема, на постійних лісокористувачів.
За обставинами цієї справи, земельна ділянка лісогосподарського призначення, на якій було зафіксовано незаконну порубку лісових насаджень перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс".
Вказана обставина відповідачем не заперечується та не спростовується.
Відповідно до Статуту ДСГП "Ліси України" основними напрямами діяльності останнього є, зокрема: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб (п. 3.2.2 Статуту); запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин (п. 3.2.3 Статуту).
Відповідно до п.2.2. Положення про філію "Карпатський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України" предметом діяльності філії є, серед іншого, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства.
За приписами ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.
Відповідно до ст. 107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.
Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.
При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування.
Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, а відповідачем не заперечується факт незаконної порубки дерев на земельній ділянці, що перебуває у його постійному користуванні.
Оскільки охорона і захист лісів є складовою частиною діяльності відповідача, сам факт незаконної рубки свідчить про неналежне виконання відповідачем обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісу.
Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавши вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, в результаті чого державним інтересам заподіяно матеріальну шкоду в сумі 30 016,11 грн.
Відтак, наявними у справі доказами у їх сукупності доведено наявність складу правопорушення: (1) незаконної порубки дерева на відомчій відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки постійного лісокористувача; (2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено; (3) причинно-наслідкового зв'язку шкоди з протиправною поведінкою відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов'язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.
Відповідач не подав суду доказів, які б підтвердили, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення шкоди.
Щодо доводів скаржника про неналежність, недопустимість та недостовірність поданих прокурором на підтвердження позовних вимог доказів колегія суддів зазначає наступне.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Докази, які можуть бути враховані судом, повинні відповідати критеріям належності, допустимості та достовірності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст. 76 ГПК України).
Допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч.ч.1, 2 ст. 77 ГПК України).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо).
Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (п.24 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18).
Відповідно до частин 1, 2 статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Отже, стаття 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання дозволу. Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19, від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18.
У матеріалах цієї справи наявна постанова від 16.05.2025 про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування кримінального провадження №12023211080000217 від 01.10.2023, винесена прокурором Тернопільської окружної прокуратури Нюнею А. Л.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань прокурорами, які здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №12023211080000217, є Козловський А.І. та Нюня А.Л.
Відповідно до приписів ст. 214 КПК України та наказу Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298 «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення» (далі -Положення) реєстр - створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюються збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру.
Згідно пункту 2 розділу 4 Положення витяг з реєстру - згенерований програмними засобами ведення реєстру документ, який засвідчує факт реєстрації в реєстрі відомостей про кримінальне правопорушення, які є актуальними на момент його формування.
Відповідно до пункту 3 розділу 4 Положення до витягу з реєстру включається інформація, у тому числі, про слідчого (слідчих), дізнавача (дізнавачів), які здійснюють досудове розслідування, та прокурора (прокурорів), який (які) здійснює(ють) процесуальне керівництво
Враховуючи викладене, доданий до позовної заяви витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань є належним доказом підтвердження повноважень прокурора Тернопільської окружної прокуратури Нюні А.Л. як прокурора у кримінальному провадженні № 12023211080000217.
Наведене свідчить про дотримання вимог КПК України щодо попереднього надання дозволу на розголошення даних досудового розслідування уповноваженою особою, а тому покликання апелянта на недопустимість поданих прокурором доказів у цій справі відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у господарській справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.
Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому, сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу тощо (постанови Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20 та від 05.03.2024 у справі №910/3374/23).
Узагальнюючи висновки щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23 вказав наступне:
- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;
- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;
- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;
- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;
- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи тощо.
На підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків у цій справі прокурор подав суду висновок експерта №СЕ-19/120-24/3164-ФХЕД від 28.03.2024 за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи, призначеної у кримінальному провадженні №12023211080000217, відкритому за фактом незаконної рубки дерев.
У вказаному висновку зазначено, що судовий експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Пункт 11.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5, визначає, що об'єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зокрема, відображені у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта ( п.1.4. Інструкції).
З поданих прокурором доказів вбачається, що розрахунки розміру шкоди здійснений судовим експертом відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу" та з врахуванням зафіксованих у кримінальному провадженні даних про діаметри пнів зрізаних дерев.
Такі дані відображені в складеному слідчим за участю спеціаліста та представника відповідача протоколі огляду місця події.
Відповідачем не подано суду жодних доказів, які б підтверджували відсутність у таких осіб повноважень чи спеціальних знань для здійснення відповідних замірів та складання такого акту, а також доказів, які б підтверджували невідповідність зафіксованих даних щодо діаметрів зрізаних дерев дійсним обставинам справи.
Висновок експерта узгоджується із іншими доказами у справі, зокрема здійсненим Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області розрахунком розміру шкоди, не суперечить йому та оцінюється судом в сукупності.
Доказів на спростування даних, вказаних у розрахунку та висновку судової експертизи, відповідачем не надано.
Доводи апелянта про те, що перевірка дотримання вимог природоохоронного
законодавства уповноваженим державним органом нагляду не проводилась, а в матеріалах справи відсутній акт Державної екологічної інспекції відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки такий доказ, як акт перевірки Держекоінспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства, а відсутність такого акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові про стягнення шкоди. Такої ж позиції дотримується і Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22.
Відтак, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необгрунтовані.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2025 у цій справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.
Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Подільський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" від 18.12.2025 (вх. №ЗАГС 01-05/3770/25 від 19.12.2025) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 20.11.2025 у справі №921/425/25 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
5. Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Желік М.Б.
суддя Орищин Г.В.