П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/36248/24
Головуючий І інстанції: Самойлюк Г.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 24.03.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті та Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -
22.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Укртрансбезпеки та Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Укртрансбезпеки, в якому просило суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.10.2024р. №ПШ029783.
В обґрунтування позивних вимог позивач зазначає про те, що 24.07.2024р. уповноваженими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Укртрансбезпеки відносно ОСОБА_1 було складено акт за №088192 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. На підставі зазначеного акта відповідачем було винесено оскаржувану постанову від 29.10.2024р. №ПШ029783, внаслідок чого до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі - 17000 грн. Позивач вказує на безпідставність та протиправність накладеного штрафу, оскільки порушення законодавства про автомобільний транспорт ним не вчинялось.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, позивач 31.03.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2025р. та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
17.04.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
14.05.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.07.2005р., основним видом діяльності якого, згідно з кодом КВЕД 77.11, було надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів.
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача здійснена 27.02.2017р. (за його рішенням).
24.07.2024р. у відповідності до щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області та направлення на перевірку №001688 від 20.09.2024р., співробітниками Відділу проводилась рейдова перевірка на а/ д Н - 24210 км + 800м.
Під час проведення перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки зупинено транспортний засіб марки «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням водія - ОСОБА_2 та встановлено, що власником даного транспортного засобу є позивач - ОСОБА_1 .
Згідно з актом проведення перевірки від 24.07.2024р. за №088192, Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області було встановлено порушення, відповідальність за яке передбачене абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - водій здійснював перевезення вантажу за відсутності на момент проведення перевірки документів, які визначені у ст.ст.34,48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме щоденних роздруківок даних діяльності водія.
В акті №088192 від 24.09.2024р. міститься запис про те, що водій з актом ознайомлений, що підтверджується його підписом.
29.10.2024р. Відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ029783, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі - 17000 грн. за порушення вимог абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Не погоджуючись із правомірністю винесення зазначеної вище постанови, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, відсутності підстав для їх задоволення.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не погоджується з висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. №2344-III.
Згідно з положеннями ст.34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Як визначено абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.ст.39,48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників у відповідності до ст.60 Закону №2344-III, є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований лише до суб'єкта господарювання, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.
У силу п.2 ч.2 ст.55 ГК України, суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до ч.1 ст.128 ГК України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 цього Кодексу.
За п.15 «Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі)» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567), під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:
- наявність визначених ст.ст.39 та 48 згаданого вище Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання вимог ст.ст.53, 56, 57 і 59 Закону;
- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР);
- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
- оснащення таксі справним таксометром;
- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або ж перевезення організованих груп дітей за маршрутом, що виходить за межі населеного пункту і має протяжність понад 250 кілометрів;
- виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
- виконання водієм також інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до абз.2 п.15 «Порядку проведення обов'язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30.01.2012р. №137), під час проведення рейдової перевірки перевіряється лише наявність визначених ст.ст.39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.48 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Верховний Суд у постанові від 11.02.2020р. у справі №820/4624/17 зазначив про те, що аналіз положень ст.48 Закону №2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем, при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності для автомобільного перевізника інших документів, які передбачені законодавством.
Так, Законом №2344-III встановлено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до ч.3 ст.48 Закону №2344-III, при оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код 8 платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або ж тподатковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або ж податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі із вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
Таким чином, відсутність у водія під час перевезення вантажів передбачених у ст.48 Закону №2344-III документів становить склад господарського правопорушення, за яке до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф.
Відповідно, діюче законодавство чітко визначає підстави для відповідальності автомобільного перевізника, як то порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Як визначено у ст.1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - це фізична або ж юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Згідно з ч.1 ст.33 Закону №2344-III, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Приписами п.1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 14.10.1997р. №363) визначено, що перевізник - це фізична або юридична особа суб'єкт господарювання, який надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортною документацією, у свою чергу, є комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу і взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
При цьому, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Відповідно до п.11.1 Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до вказаних Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.
Тобто, у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов'язкову інформацію (обов'язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку 7.
У контексті спірних правовідносин колегія суддів також вважає за доцільне звернути увагу на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06.07.2023р. у справі №560/514/22. Так, у вказаній справі Верховний Суд, погоджуючись з доводами Укртрансбезпеки, зазначив про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Разом із тим, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (з замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (ст.ст.33 та 50 Закону №2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, однак ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої в абз.16 ч.1 ст.60 Закону №2344-III. А відтак, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (оскільки такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує відповідач.
Так, у даному випадку, позивач ОСОБА_1 стверджує, що він особисто не є «автомобільним перевізником» та не має ніякого відношення до перевезень, що здійснювалися 24.07.2024р. на автомобільній дорозі Н - 24210 км + 800 м на транспортному засобі «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » під керуванням водія ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач дійсно є власником транспортного марки «DAF», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », який, як він зазначає, знаходиться на зберіганні (та, відповідно, користуванні) у члена його сім'ї - ОСОБА_2 .
У той же час, ані товарно-транспортна накладна, яка б надавала можливість стверджувати про належне оформлення перевезень вантажу, автомобільним перевізником якого був би саме ОСОБА_1 , ані будь-яка інформація стосовно «замовника», «вантажовідправника» та (або) «вантажоодержувача» у матеріалах даної справи відсутня.
Відсутність вказаного документа не є спірною у межах даних спірних правовідносин.
Тобто, ніякого посилання саме на позивача (у правовому статусі перевізника) наявні у матеріалах справи докази не містять.
Як уже зазначалося судом вище, з акту перевірки від 24.07.2024р. №088192 вбачається, що в зупинений автомобіль належить: ОСОБА_1 .
У відповідності до ст.1 «Правил дорожнього руху» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306), власником транспортного засобу - є фізична або ж юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб та має на це відповідні документи.
Тобто, законом чітко визначено відмінність між особою, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, та особою, яка використовує його або безпосередньо, або ж через водія (іншу юридичну особу) для здійснення перевезень.
Таким чином, власник транспортного засобу та перевізник можуть бути як однією особою, так і різними.
Як видно з матеріалів справи, при проведенні спірної перевірки посадовою особою Укртрансбезпеки було встановлено, що власником транспортного засобу є дійсно ОСОБА_1 , що відображено у акті проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 24.07.2024р. №088192, втім жодних доказів про те, що «автомобільним перевізником» (згідно з товарно-транспортної накладної) значиться саме ФОП ОСОБА_1 (щодо якого 27.02.2017р. взагалі була проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності) ні матеріали перевірки, ні матеріали справи не містять.
Крім того, будь-яких доказів або документів, які б беззаперечно підтвердили факт того, що саме позивач є «автомобільним перевізником», або що водій ОСОБА_2 (про що він також зазначив у своїх письмових поясненнях) здійснював перевезення вантажу в інтересах саме позивача, відповідачем до суду не надано.
Як передбачено у п.6.3 «Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них» (затв. наказом МВС України від 11.08.2010р. №379), якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто чи уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Таким чином, власник транспортного засобу в разі тимчасової передачі права користування ним іншій особі зобов'язаний здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення, зобов'язаний надавати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи, на підставі яких, саме на законних підставах, ним використовується такий транспортний засіб (договір оренди та/або тимчасовий реєстраційний талон).
В акті проведення рейдової перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 24.07.2024р. за №088192 не зазначено такого порушення як «не надання водієм договору оренди транспортного засобу, акту передачі транспортних засобів в оренду та тимчасового реєстраційного талону, або іншого документу, який би підтверджував використання транспортного засобу іншою особою (не власником) на законних підставах».
За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що в цих спірних правовідносинах, він не є автомобільним перевізником з надання послуг з перевезення вантажів, а виступає лише тільки як власник транспортного засобу, а тому, відповідно, не може бути суб'єктом відповідальності у розумінні Закону №2344-III, відповідальність за порушення норм якого передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону.
Отже, враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що позивач, в даному випадку, не надавав послуг із перевезення вантажу за маршрутом, який би включав рух по а/д Н - 24210 км + 800 м 24.07.2024р., з керуванням автотранспортом водієм ОСОБА_2 , а тому, відповідно, відповідачем безпідставно та протиправно притягнуто позивача до відповідальності за абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III.
Докази, які б «поза розумним сумнівом» спростовували вказані обставини, відповідачем не було надано ані до суду першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду даної справи. Таким чином, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а спірна постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу - скасуванню.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове - про задоволення заявлених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі Державної служби України з безпеки на транспорті від 29.10.2024 року №ПШ029783 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 30.03.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко