П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11594/24
Головуючий І інстанції: Гордієнко Т.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 28.02.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про скасування вимоги, -
10.12.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024р. №Ф-70284-17.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна Вимога про сплату боргу від 12.09.2024р. №Ф-70284-17 була прийнята ГУ ДПС у Миколаївській області з порушенням норм діючого законодавства та є незаконною, оскільки позивач є пенсіонером з 2003р., а тому, відповідно, звільнений від сплати єдиного соціального внеску.
Представник відповідача надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, позивач 27.03.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.2025р. та прийняти нове, який його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
23.04.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
21.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 з 23.10.2003р. перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням виданим 17.11.2003р.
З 28.07.2004р. позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію №412825, про що зроблений запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №25220000000000214.
За даними Інформаційно-комунікаційної системи ГУ ДПС у Миколаївській області, позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Миколаївській області, Центральна ДПІ з 04.08.2004р. по 27.07.2020р. на загальній системі оподаткування.
З 06.08.2019р. позивач обліковувався в ГУ ДПС у Миколаївській області з ознакою фізична особа - «пенсіонер, який досяг пенсійного віку» (дата встановлення пенсії - 06.08.2019р.).
Відповідно до інформаційної бази даних ІС «Податковий блок», в інтегрованій картці платника існують такі нарахування:
нараховано за 2017р. - строк сплати - 09.02.2018р. - 8448 грн.;
нараховано за І квартал 2018р. - строк сплати - 19.04.2018р. - 2457,18 грн.;
нараховано за ІІ квартал 2018р. - строк сплати - 19.07.2018р. - 2457,18 грн.;
нараховано за ІІІ квартал 2018р.- строк сплати - 19.10.2018р. - 2457,18 грн.;
нараховано за IV квартал 2018р.- строк сплати - 21.01.2019р. - 2457,18 грн.;
нараховано за І квартал 2019р. - строк сплати 19.04.2019р. - 2754,18 грн.;
нараховано за ІІ квартал 2019р. - строк сплати 19.07.2019р. - 2754,18 грн.;
нараховано за ІІІ квартал 2019р. (липень, серпень 2019р.) - строк сплати 21.10.2019р. - 1836,12 грн.
Враховуючи наявність у позивача заборгованості у сумі 25 621,20 грн. в ІС «Податковий блок», 12.09.2024р. в автоматичному режимі була сформована Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-70284-17, яка була направлена останньому засобами поштового зв'язку рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_1 , і вручена - 19.09.2024р.
Позивач, не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024р. №Ф-70284-17, звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, відсутності достатніх підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Так, спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, та, серед іншого, відповідальності за порушення податкового законодавства, а також положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI, проте вже в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI (в редакції, яка діяла на дату прийняття спірної вимоги), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У відповідності до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За приписами ч.1 ст.5 Закону №2464-VI, облік осіб, зазначених у п.п.1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а стосовно застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - із Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у п.п.1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску (ч.4 ст.25 вказаного вище Закону).
Згідно з ч.4 ст.4 Закону №2464-VI (в редакції, що діяла на час нарахування позивачу внеску), особи, зазначені у п.п.4, 5 та 5-1 ч.1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або ж досягли віку, встановленого у ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як уже зазначалося судом вище, позивач ОСОБА_1 з 23.10.2003р. перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням виданим 17.11.2003р.
Відповідач же наводить доводи про те, що фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, які отримують пенсію за вислугу років звільняються від сплати єдиного внеску лише з 01.01.2021р.
До вказаної дати нормативні підстави для звільнення від сплати єдиного внеску відсутні.
Колегія суддів погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на наступне.
Так, як загально відомо, 13.05.2020р. Законом України №592-IX «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» було внесено зміни, зокрема, до ст.4 до Закону №2464-VI - у ч.4 цифру « 4» замінено цифрами « 4, 5», а після слів «отримують пенсію за віком» доповнено словами «або за вислугу років».
Даний Закон набув чинності лише з 01.01.2021р.
Отже, на час нарахування позивачу спірних податкових зобов'язань (за 2017р.-2019р.) чинне нормативне регулювання не встановлювало для позивача, який отримує пенсію за вислугу років, якісь пільги зі сплати єдиного внеску.
В аспекті наведеного, колегія суддів також звертає увагу й на те, що надаючи тлумачення ст.58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України вказав на те, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) та шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Даний принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абз.1 і 2 п.2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп та від 05.04.2001р. №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють дію лише на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності відповідним законом або іншим нормативно-правовим актом.
Також, Конституційний Суд України наголосив на тому, що ч.1 ст.58 Конституції України передбачає винятки з конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 09.02.1999р. №1-рп/99, абз.2 п.4 мотивувальної частини Рішення від 05.04.2001р. №3-рп/2001).
Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини не стосуються юридичної відповідальності позивача, адже даний спір направлений на вирішення питання наявності чи відсутності у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску, а відтак до спірних правовідносин не застосовується ст.58 Конституції України.
Враховуючи наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 2017р. по 2019р. відповідач мав правові підстави для складення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.09.2024р. №Ф-70284-17.
У свою чергу, апеляційна скарга позивача не містить інших доводів ніж ті, що розглядалися та були спростовані судом 1-ї інстанції, а тому колегія судів не вбачає жодних правових підстав для задоволення скарги позивача та скасування оскаржуваного рішення суду 1-ї інстанції.
Більш того, колегія суддів враховує, що аналогічна правова позиція викладена також П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 29.10.2025р. у справі №400/4/25.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 30.03.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко