м. Вінниця
30 березня 2026 р. Справа № 120/7310/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю рішення органу Пенсійного фонду щодо відмови у переході х пенсії по інвалідності згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення". Так, зауважує, що нею дотримано усіх законодавчих вимог для призначення їй цього виду пенсії. Окремо зауважує, що пенсія має обраховуватися, виходячи із показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески за три попередні роки перед призначенням нового виду пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області скористалося своїм правом на подання відзиву, у якому заперечило проти задоволення позову. Зокрема, зауважило, що не є суб'єктом прийняття оскаржуваного рішення. Разом з тим, зауважує, що підстави для переходу позивачкою на інший вид пенсії відсутні, з огляду на недостатність пільгового стажу.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подано відзив, у якому останній зауважує на безпідставності доводів позивачки. Так, вказує на неможливість зарахування їй відповідних періодів працевлаштування, з огляду на їх непідтвердженість.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.
Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини справи.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
28.04.2025 року позивачка звернулася із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про переведення її на пенсію за вислугу років згідно Закону 28.04.2025 року позивачка звернулася із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про переведення її на пенсію за вислугу років згідно Закону України "Про пенсійне забезпечення" як працівника освіти. України "Про пенсійне забезпечення" як працівника освіти.
Розгляд вказаної заяви здійснювався за принципом екстериторіальності.
За результатами розгляду документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення 905350119234 від 05.05.2025 року про відмову у перерахунку пенсії переході на пенсію за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд керується таким.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням ст. 1 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 N 1058-IV(далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до п. 2-1 Перехідних положень Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Абзацами 1, 2 пункту 16 розділу Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, у редакції Закону № 2148-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону № 1788-XII застосовуються у частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XII право на пенсію мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
Відповідно до оскаржуваного рішення спеціальний стаж позивачки станом на 11.10.2017 року складає 22 роки 5 місяців.
Водночас, відповідно до матеріалів відзиву та оскаржуваного рішення до вказаного стажу не зараховано періоди з 01.09.1991 року по 27.08.1992 року, оскільки записи в трудовій книжці не співпадають з уточнюючою довідкою та період з 15.08.1986 року по 20.01.1989 року, з огляду на відсутність підтверджуючої довідки.
З цього приводу суд зауважує таке.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону №1788-XII, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (п. 18 Порядку №637).
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.
У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном (п. 20 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Також якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком №637.
Тобто, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Більше того вказані довідки не можуть стосуватися уточнюючих довідок, які з огляду на норми законодавства, не є необхідними у контексті цієї справи.
Отже, посилання органу Пенсійного фонду в оскаржуваному рішенні на неточності, розбіжності в уточнюючих довідках, відсутність таких довідок не є підставою для не зарахування відповідачем вказаних періодів до трудового стажу позивачки.
Відтак, аналізований період протиправно не зараховано до спеціального стажу, що надає право на пенсію за вислугою років.
Окремо судом враховано, що відповідно до доводів позивачки у спеціальний стаж не враховано період навчання з 01.09.1984 року по 28.06.1986 року та період працевлаштування в РФ з 01.09.1992 року по 15.08.1994 року.
Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України "Про професійну (професійно- технічну) освіту" час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховуються до трудового стажу здобувана освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Суд зауважує, що законодавством не встановлено вимогу щодо навчання на денній формі навчання.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про професійно-технічну освіту" до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно- художнє училище; художнє професійно- технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійної (професійно-технічної) освіти; центр професійної освіти; навчально- виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально- курсовий комбінат; навчальний центр; інші тини закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.
Згідно з пунктом «д» статті 36 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 4 Закону України "Про професійно-технічну освіту" визначено, що система професійної (професійно-технічної) освіти складається з закладів професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, що проводять діяльність у галузі професійної (професійно-технічної) освіти, навчально- методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально- комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.
Зміст професійної (професійно-технічної) освіти зумовлюється суспільними вимогами до рівня кваліфікації робітничих кадрів і визначається державними стандартами професійної (професійно-технічної) освіти з кожної професії для підготовки кваліфікованих робітників у закладах професійної (професійно-технічної) освіти, зазначених у державному переліку професій (стаття 30 Закону).
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що професійно- технічний заклад вирізняється не стільки типом закладу (училище, техніком тощо), а видом навчання та здобуття професійних навичок у відповідному закладі.
Як свідчать матеріали справи, позивачка 28.06.1986 року педагогічне училище, здобувши кваліфікацію вчителя молодших класів та почала працювати за спеціальністю 15.08.1986 року.
Відтак, період навчання позивачки з 01.09.1984 року по 28.06.1986 року входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.
Щодо періоду працевлаштування в РФ з 01.09.1992 року по 15.08.1994 року, суд зауважує таке.
За приписами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
Суд зауважує, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Відтак, аналізований період працевлаштування в РФ на посаді виховательки в яслях-садках має бути зарахований до спеціального стажу позивачки.
Окремо суд зауважує, що Окремо суд зауважує, що спірним питанням у контексті цієї справи є кількість необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 року. спірним питанням у контексті цієї справи є кількість необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 року.
Саме визначення наявного спеціального стажу станом на 11.10.2017 року надає право на встановлення пенсії за вислугу років.
Відтак, доводи позивача про зарахування стажу після вказаного періоду є безпідставними.
Окрім того, поза увагою суду не може залишитися того факту, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 року № 911-VIII, та встановлено, що такі положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
З огляду на вказане, з 04.06.2019 року при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.
Окремо суд зауважує, щодо постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" у частині встановлення цією постановою необхідності, у даному випадку, не менше 26 років 6 місяців спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст.55 Закону № 1788-XII
Так, Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений вищенаведеною постановою, не містить будь-яких посилань на необхідність певного стажу для призначення пенсії відповідно до п. "е" ст. 55 Закону № 1788-XII, у ньому лише наведено найменування закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і найменування посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Окрім того, абз. 2 цієї частини постанови, у редакції із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2015 року № 529 та постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року № 265, що були зумовлені внесенням до пункту "е" ст. 55 Закону № 1788-XII змін Законами № 213 та № 911, - суперечить чинним положенням законодавства та звужує обсяг прав осіб, які мають право на пенсію за цією нормою.
Таким чином, право на отримання пенсії за вислугу років встановлюється виходячи з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.
Тобто обчислення спеціального стажу було здійснено станом на 11.10.2017 року, без врахування рішення Конституційного суду України від 04.09.2019 року.
З огляду на вищенаведене, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, суд зауважує, що рішення органу Пенсійного фонду є немотивованим. Так, останнє не містить розрахунків спеціального стажу роботи, незарахованих до такого стажу періодів роботи, а також підстав для відмови у зарахуванні таких.
Відтак, з огляду на вказане, суд зауважує, що відповідачем не надано належної оцінки наявного у позивачки спеціального страхового стажу.
Таким чином, з огляду на вказане та наявність дискреційних повноважень щодо оцінки наявного стажу, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (як територіального органу, що порушив права позивачки) повторно розглянути заяву про перехід на інший вид пенсії, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Окремо щодо вимоги позивачки здійснити обрахунок пенсії за вислугу років із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачені страхові внески за три попередні роки перед призначенням нового виду пенсії, то суд зауважує, що така вимога задоволенню не підлягає, з огляду на її передчасність.
Так, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє.
З урахуванням вищезазначеного, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
З огляду на встановлену протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок вказаного відповідача у повному розмірі.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в переведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 № 905350119234 від 05.05.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2025 року про перехід на інший вид пенсії, з урахуванням висновків, відображених у мотивувальній частині цього судового рішення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович