Справа № 761/25532/25
Провадження № 2/761/2859/2026
26 березня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва
в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путря Д.В.
позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,
представника відповідачів: Босенка О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту історії України НАН України, Національної академії мистецтв України про визнання незаконно та протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
В червні 2025 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту історії України НАН України, Національної академії мистецтв України про визнання незаконно та протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, в якому просив визнати незаконною та протиправною бездіяльність відповідачів та зобов'язати їх відповідальних осіб повторно розглянути тези ОСОБА_1 «Проблеми меморіалізації та інерція у деколонізації Чернігова», надіслані ним на адресу контактних осіб оргкомітету - Інституту культурології НАМУ та Інституту історії НАНУ і з урахуванням висновків суду зобов'язати їх опублікувати у збірнику матеріалів науково-практичної конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину» для розміщення електронної версії на офіційних інтернет ресурсах Інституту історії України НАН України та Інституту культурології НАМ України.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач є закордонним українцем, є журналістом ТОВ «ЧМГ-Продакшн».
У листопаді 2024 р. позивач мав намір взяти участь у конференції на тему «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину», яку проводили Інститут історії України НАН України, Національна академія мистецтв України.
За умовами конференції позивач надіслав тези доповіді на електронні адреси контактних осіб, але не був включений до програми конференції та позбавлений права на участь в даному заході. Офіційної відповіді надано не було.
Після звернення зі скаргами на «Урядовий контактний центр» позивач отримав відповідь за змістом якої він дізнався, що в прийнятті його тез було відмовлено, оскільки позивач надіслав тези з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1.
Позивач зазначає, що вимог про направлення тез з конкретних електронних адрес в умовах конференції не було, в Україні відсутня пряма заборона для фізичних осіб на користування поштовим сервісом mail.ru.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
У відзиві на позов представник відповідачів заперечує щодо його задоволення, зазначає, що 20 листопада 2024 (21:56) позивач надіслав заявку та тези на приватні електронні адреси контактних осіб (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) з поштового сервісу mail.ru. З. 20-26 листопада 2024: оргкомітет, ідентифікувавши поштовий сервіс як російський та підсанкційний, колегіально вирішує не відповідати на лист та не відкривати вкладення, розцінивши його як потенційну провокацію в умовах воєнного стану. Звертає увагу, що у Україні діє режим спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо російських інтернет-сервісів, включаючи "Mail.ru". Ці заходи були запроваджені рішенням Ради національної безпеки і оборони України (РНБО) та введені в дію Указом Президента України. Відповідачі є державними установами. Відповідь на лист позивача або навіть його відкриття може призвести до фішингу, встановлення шкідливого ПЗ або витоку даних. Отримання листа з домену mail.ru від громадянина РФ на конференцію з деколонізації було обґрунтовано розцінено Оргкомітетом як потенційна кіберзагроза або інформаційна провокація, рішення не відкривати вкладення з такого листа та не відповідати на нього було єдиним правильним та відповідальним заходом безпеки. Вважає права позивача не порушені, задоволення позовних вимоги є втручанням у дискреційні повноваження відповідачів. Зазначає, що позивач має адресу на gmail.com та yahoo.com, яку він використав для звернення до ОПУ (gmail.com). Крім цього, 31 березня 2025 року, Редакційно-видавнича група ухвалила рішення відмовитись від формування збірника матеріалів конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину» у зв'язку з недостатньою кількістю отриманих від учасників текстів, а тому неможливо буде виконати рішення, у випадку задоволення позову.
У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що тези доповіді позивача «Проблеми меморіалізації та інерція у деколонізації Чернігова» відповідали тематиці конференції та не містили пропаганди колоніальних наративів країни-агресора. Вимог щодо рівня наукового ступеня, надання документів, які б підтверджували місце роботи та освіту, а також про сповіщення відповідача про громадянство учасників конференції відповідачем не ставилися, тому не можуть вимагатися. Вважає, що у разі якщо будуть допущені тези -«Проблеми меморіалізації та інерція у деколонізації Чернігова», авторства Позивача, рішення Редакційно-видавничої групи Інституту культурології НАМ України має бути переглянуте, а збірка може бути опублікована, отже виконання рішення у справі про задоволення позовних вимог об'єктивно можливе.
У запереченні представник відповідачів зазначає, що основною і первинною підставою для відмови у комунікації з Позивачем був факт використання ним підсанкційного російського поштового сервісу mail.ru. Відповідачі не дійшли до етапу аналізу змісту, оскільки взаємодію було припинено на першому ж кроці через спрацювання протоколу безпеки, викликаного використанням Позивачем підсанкційного російського поштового сервісу. Вважає, що позивачем не довів того, що він є науковцем. Крім цього, позивач має українській поштові сервіси, оскільки подавав скаргу до Офісу президента використовуючи сервіс gmail.com та адресу ІНФОРМАЦІЯ_2.
В судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з викладених у позові підстав.
Представник відповідачів заперечував проти задоволення позову.
Ухвалою судді від 20.06.2025 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи.
Ухвалою суду від 15.10.2025 р. закрито підготовче провадження, призначено справу для розгляду по суті.
Суд, вислухавши пояснення присутніх представників, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач має статус закордонного українця.
Інститут історії України НАН України та Інститут культурології Національної академії мистецтв України були ініціаторами проведення науково-практичної конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину», Форма проведення конференції - змішана.
Заявку і тези доповіді необхідно було надіслати до 20.11.2024 включно. Після формування Програми, запрошені учасники отримали посилання на онлайн платформу, де 27.11.2024 відбуватиметься робота конференції.
Як вбачається з Правил оформлення заявки учасника: Назва файлу має містити прізвище доповідача. У тезах доповіді має бути ім'я та прізвище доповідача, науковий ступінь, вчене звання, місце роботи. Обсяг тез до 5000 знаків, формату MS Word (doc, docx, rtf). Посилання на джерела оформляти за APA style. Аспіранти і здобувачі наукових ступенів вказують заклад вищої освіти, прізвище, ім'я, по-батькові, науковий ступінь і вчене звання наукового керівника. Оргкомітет залишає за собою право відхиляти заявки, якщо їх зміст не відповідає тематиці конференції, або містить пропаганду колоніальних наративів країни-агресора. За підсумками роботи конференції, редакційна колегія формуватиме збірник матеріалів для розміщенням електронної версії на офіційних інтернет-ресурсах Інституту історії України НАН України та Інституту культурології НАМ України - на умовах вільного безоплатного доступу. За бажанням учасників, їхні доповіді можуть бути оформленні як наукові статті й подані на розгляд редколегій часописів «Культурологічна думка» (категорія Б) та «Український історичний журнал» (на вибір редколегії часопису) (категорія А). Контактні особи: ОСОБА_3 (Інститут культурології НАМУ) - ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 (Інститут історії НАНУ) - ІНФОРМАЦІЯ_4.
Позивач виявив бажання прийняти участь у вказаній конференції, 20 листопада 2024 (21:56) направив свої тези з темою «Проблеми меморіалізації та інерція у деколонізації Чернігова» на електронні адреси контактних осіб.
Вказані тези були направлені з електронної адреси позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З програми науково-практичної конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину», яка проходила 27.11.2024 р., вбачається ОСОБА_1 участі у ній не приймав.
26.11.2024 р. ОСОБА_1 звернувся до Секретаріату КМУ, Офісу Президента України зі скаргою щодо недопущення його до науково-практичної конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину», та відсутності реагування на подані тези.
Відповідно до відповіді Національної академії мистецтв України №337/01-14 від 23.11.2024 р. на адресу Офісу Президента України щодо звернення ОСОБА_1 , листи громадянина ОСОБА_1 надходили на електронні адреси Оргкомітету конференції із забороненої в Україні на підставі рішення РНБО від 14 травня 2020 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» адреси «mail.ru» та були залишені без відповіді.
Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Позивач звернувся до суду з позовом, оскільки вважає відмову відповідачів в розгляді його тез протиправною бездіяльністю та просив зобов'язати відповідачів повторно розглянути та опублікувати його тези у збірнику матеріалів науково-практичної конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину»
Рішенням РНБО від 14 травня 2020 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено підтримати пропозиції щодо застосування, скасування і внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесених Кабінетом Міністрів України і Службою безпеки України. Застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до фізичних осіб згідно з додатком 1 та юридичних осіб згідно з додатком 2. Відповідно до пунктів 171, 172, 173, 174 додатку 2 до вказаного рішення персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) застосовано до таких юридичних осіб, як: ТОВ «Мэйл.РУ ГРУП» (ООО «Мэйл.РУ ГРУП»), ТОВ «Вконтакте» (ООО «Вконтакте»), ТОВ «В Контакті» та ТОВ «Мейл.РУ Україна».
Указом Президента України від 14 травня 2020 року №184/2020 рішення РНБО від 14 травня 2020 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено в дію.
Згідно з частиною другою статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Проте, здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя зазначеної статті).
Частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон №2657-XII) передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. А відповідно до частини другої статті 6 цього Закону право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Cтаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Проте здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Правомірність обмеження прав громадян з боку держави неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини, внаслідок чого Судом було сформовано уніфіковану позицію, за якою обмеження у реалізації будь-якого права може бути визнано правомірним за дотримання таких умов як: законність, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві. Сукупність таких умов наразі відома під назвою "трискладовий тест".
Таким чином, підлягає з'ясуванню: по-перше, чи була можливість обмеження реалізації права передбачена законом, по-друге, чи є легітимною мета такого обмеження і, по-третє, чи є таке обмеження пропорційним і необхідним у демократичному суспільстві.
Можливість введення обмеження у використанні адреси «mail.ru» передбачена, зокрема, Конституцією України (частиною третьою статті 34), Законом №2657-XII (частиною другою статті 6, частиною другою статті 7), Законом №1644-VII (абзацом п'ятим преамбули, частиною першою статті 1, частиною третьою статті 5) та Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 №2268-VIIII.
Легітимність блокування інтернет-провайдерами доступу до ресурсів та сервісів, зазначених у пунктах 171, 172, 173, 174 додатку 2 до рішення РНБО від 14 травня 2020 року, обумовлена, насамперед, тим, що держава встановила, що через такі ресурси поширювалася інформація, яка створювала загрози для національної безпеки та територіальної цілісності України.
Обмеження, установлені Указом Президента України, є такими, що відповідають критерію «необхідність у демократичному суспільстві», оскільки в їх запровадженні та подальшому продовженні, з огляду на визнані факти агресії Російської Федерації проти України, існує нагальна потреба.
Вказане підтверджується, зокрема: постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями»; Заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ; Заявою Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», схваленою Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII; Заявою Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 2015 року № 145-VIII; Зверненням Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року; тощо.
Подібні за змістом висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 13 червня 2018 року у справі № 800/321/17, від 05 червня 2019 року у справі № 800/217/17.
Верховний Суд в рішенні від 04.08.2020 р. у справі №9901/138/20 зазначив, що втручання держави у свободу поширення інформації є пропорційним вищевказаній легітимній меті та не може становити надмірного тягаря для позивача.
Позивач не був позбавлений можливості використати 20 листопада 2024 (21:56) для направлення своїх тез через мережу Інтернет інші веб-ресурси, аналогічні тим, доступ до яких було обмежено на підставі Указу Президента України.
При цьому, як встановлено судом, та не заперечується позивачем відповідні поштові скриньки у нього відкриті, оскільки 26.11.2024 р. ОСОБА_1 направив скаргу до Секретаріату КМУ, Офісу Президента України щодо недопущення його до науково-практичної конференції з поштової скриньки «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Крім того, за умовами постанови Президії Національної академії Наук України №22 від 24.01.2024 року «Про неприпустимість участі у підготовці видавничої продукції з ученими, афілійованими з установами російської федерації та республіки білорусь» було визначено про повне припинення публікацій статтей авторів, афілійованих з рф, у наукових періодичних виданнях НАН України, а за п.1.1. визначено про неухильне дотримання вимог про припинення будь-якої співпраці з вченими, афілійованими з установами рб, рб та виджаннями і видацями рф, рб (співавторство, рецензування, входження до складу колегій, наглядових рад, тощо).
Відтак, відповідачі правомірно не прийняли до розгляду тези ОСОБА_1 «Проблеми меморіалізації та інерція у деколонізації Чернігова», надіслані ним з використанням електронної пошти, доступ до яких було обмежено на підставі Указу Президента України.
Щодо зобов'язання відповідачів опублікувати його тези у збірнику матеріалів науково-практичної конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину» для розміщення електронної версії на офіційних інтернет ресурсах Інституту історії України НАН України та Інституту культурології НАМ України.
Як було зазначено вище, за умовами Правил оформлення заявки оргкомітет залишає за собою право відхиляти заявки, якщо їх зміст не відповідає тематиці конференції, або містить пропаганду колоніальних наративів країни-агресора.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого учасника.
Тобто, прийняття рішення про прийняття заяви відноситься до дискреційних повноважень відповідачів, що передбачає визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень, в який суд втручатись не вправі.
Крім цього, доказів наявності в позивача наукового ступеня, вченого звання, як передбачено Правилами оформлення не надано.
Варто також зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що для суду важливо не просто ухвалити рішення за результатами вирішення спору, оскільки рішення має бути таким, щоб його можна було реально виконати. З огляду на викладене, завданням суду є не тільки прийняття рішення щодо захисту порушеного права, а й забезпечення можливості його реального виконання.
З наданих відповідачами матеріалів вбачається, що 31 березня 2025 року в Інституті культурології НАМ України відбулося засідання Редакційно-видавничої групи з обговорення стану підготовки до публікації збірників матеріалів конференцій і круглих столів, проведених у листопаді-грудні 2024 року. Йшлося про такі заходи, як науково-практична конференція «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину» (27.11.2024 р.), проведена Інститутом культурології НАМ України та Інститутом історії України НАН України у межах виконання Програми спільної діяльності Національної академії наук України та Національної академії мистецтв України «Мистецький простір і культурна динаміка України у вимірах людського» на 2023-2025 роки.
Старша наукова співробітниця відділу культурної спадщини та пам'яткоохоронної справи ОСОБА_3 проінформувала присутніх про результати роботи науково-практичної конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину». Констатувалося, що Оргкомітет отримав тези лише від семи учасників конференції, що унеможливлює формування повноцінної збірки. Тому учасники засідання ухвалили рішення відмовитись від формування збірника матеріалів конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину».
Відтак, фактично збірник матеріалів конференції «Деколонізація історичного наративу та уявлень про культурну спадщину» не формувався, а тому неможливо буде виконання рішення суду про зобов'язання відповідачів опублікувати тези позивача.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконно та протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, - суд не вбачає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 34 Конституції України, ст.ст. 3, 5, 13, 81, 141, 223, 258-259, 268, 272-273, 354-353 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Інституту історії України НАН України, Національної академії мистецтв України про визнання незаконно та протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідачі
Інститут історії України НАН України, код ЄДРПОУ 05416981, м.Київ, вул. Грушеського, 4.
Національна академія мистецтв України, код ЄДРПОУ 21661316, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 20.
Суддя: Андрій Осаулов
повний текст виготовлено 30 березня 2026 року