Апеляційне провадження 22-ц/824/421/2026
Справа № 756/3115/21
Іменем України
25 березня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва в складі судді Яценко Н.О., ухвалене в м. Київ 01 листопада 2024 року (повний текст рішення складено 21 листопада 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тарас Олександра Василівна про визнання недійсними договорів іпотеки та відступлення права вимоги, скасування рішення приватного нотаріуса,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати недійсним договір іпотеки від 28 квітня 2012 року, укладений ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В., зареєстрований в реєстрі за № 519, визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 12 грудня 2019 року, укладений ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В., зареєстрований в реєстрі за № 1814, скасувати у державному реєстрі обтяжень нерухомого майна заборону на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 (номер запису про обтяження 34647883 від 12 грудня 2019 року 18:05:08, підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50224138 від 14.12.2019 15:20:11, приватний нотаріус Тарас О.В., КМНО, м. Київ, обтяжувач: ОСОБА_3 .
Позов мотивувала тим, що 31 серпня 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. 28 квітня 2012 року та 18 вересня 2012 року сторонами договору позики було укладено додаткові угоди.
17 листопада 2020 року ОСОБА_1 отримала відомості про наявність виконавчого напису № 4824 від 27 жовтня 2020 року про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру за адресою АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 , а також про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису.
Під час ознайомлення представника позивача з матеріалами виконавчого провадження їй стало відомо про забезпечення виконання зобов'язання за договором позики. Так, в матеріалах виконавчого провадження міститься договір іпотеки від 28 квітня 2012 року, укладений ОСОБА_1 , ОСОБА_5 як іпотекодавцями, та ОСОБА_6 як іпотекодержателем, предметом іпотеки за яким є квартира за вказаною адресою. Крім того, позивачу стало відомо, що 12 грудня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договори відступлення права вимоги за договором позики та договором іпотеки, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В.
Повідомляла, що не укладала (не підписувала) договір іпотеки у вказаній редакції, про існування цього договору у вказаній редакції їй стало відомо з матеріалів виконавчого провадження, тому вважає цей договір недійсним.
Враховуючи недійсність договору іпотеки, договір відступлення права вимоги за договором іпотеки також є недійсним.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2024 року в позові відмовлено.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що при ухваленні рішення суд першої інстанції виходив із того, що згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Пояснювала, що 31 серпня 2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. У подальшому з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики було оформлено договір іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 93. За текстом договору іпотеки, його сторонами є ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_4 . Предметом іпотеки є квартира за адресою АДРЕСА_3 , яка є власністю ОСОБА_1
12 вересня 2019 року первісним іпотекодержателем ОСОБА_6 та новим іпотекодержателем ОСОБА_3 укладено договір відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1814.
Вказувала, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач не підписувала договір іпотеки, що свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення правочину.
Наводила зміст ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, вказувала, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі.
Посилалася на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, про те, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Наводила зміст ч. 1 ст. 317, ч. 1, 2 ст. 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України, вказувала, що позивачу належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. У той же час позивач не може бути протиправно позбавлена цього права чи обмежена у його здійсненні, як це відбулося у результаті оформлення оспорюваного договору іпотеки.
Зазначала, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги). Тобто передання прав іншій особі здійснюється за дійсним (укладеним) правочином. Відступлення прав вимоги являє собою договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредиторові, а зобов'язальні вимоги виникають на підставі дійсних правочинів.
Вказувала, що оскільки відступлення права вимоги здійснюється шляхом передачі кредитором у зобов'язанні своїх прав іншій особі за правочином, а зміст правочину не може суперечити нормам ЦК України, тому договір відступлення права вимоги за недійсним договором є недійсним.
Підсумовувала, що договір іпотеки та договір відступлення права вимоги, як похідний правочин, мають бути визнані недійсними.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала.
Представник ОСОБА_3 ОСОБА_9 , який брав участь в справі в режимі відеоконференцзв'язку, заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Від відповідача ОСОБА_5 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, обґрунтоване тим, що станом на дату судового засідання він продовжує хворіти, в зв'язку з погіршенням самопочуття та значним ускладненням здоров'я, що істотно впливає на здатність повноцінно брати участь в судовому засіданні, він також не в змозі особисто взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку. Враховуючи поважність причин неявки в судове засідання, з метою належного забезпечення прав відповідача на судовий захист, просив відкласти судове засідання та не здійснювати розгляд цієї справи без його участі.
Враховуючи, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин поважності неявки в судове засідання, апеляційним судом відмовлено в задоволенні клопотання про відкладення судового засідання як необґрунтованому.
25 березня 2026 року в судовому засіданні представником ОСОБА_1 - Іваницькою О.В. подано клопотання про виклик експерта, обґрунтоване тим, що висновок експерта № 6129/25-32 від 18 грудня 2025 року містить розбіжності, пояснити які може тільки експерт, яка проводила дослідження. Вказані розбіжності зумовлені передусім недостатністю та неналежністю порівняльного матеріалу, використаного під час проведення почеркознавчої експертизи. Як вбачається з матеріалів справи, експертом було використано лише три аркуші експериментальних зразків підпису і один аркуш експериментальних зразків почерку, що є явно недостатнім для формування репрезентативної сукупності письмових ознак та проведення повноцінного порівняльного дослідження.
Більш того, спосіб отримання експериментальних зразків не відповідає встановленим методичним вимогам, оскільки текст, виконаний позивачем, фактично відтворює зміст процесуального документа, що міститься в матеріалах справи. Такий підхід не виключає можливості механічного копіювання та не дозволяє отримати природні прояви письма особи, що істотно знижує доказову цінність таких зразків.
Крім цього, експертом не забезпечено належної спіставності умов виконання досліджуваного підпису та експериментальних зразків, оскільки підпис у спірному документі виконано у підлінієному місці, тоді як експериментальні зразки підпису виконані на чистих аркушах без лініювання. Вказана відмінність безпосередньо впливає на просторові та графічні характеристики письма, однак відповідні аспекти не отримали належного відображення та пояснення у висновку експерта.
Крім того, під час проведення дослідження експертом не було належним чином враховано істотні обставини, які мають значення для оцінки ознак почерку, зокрема вік позивача та значний проміжок часу між виконанням досліджуваного документа і відбором експериментальних зразків.
Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що висновок експерта містить розбіжності та невизначеності, які не отримали належного пояснення у його змісті та не можуть бути усунуті чи оцінені судом без спеціальних знань. За своєю суттю ці питання потребують фахового роз'яснення з боку експерта, який проводив дослідження, для надання відповідних пояснень щодо методики проведення експертизи, причин використання обмеженого обсягу зразків, особливостей їх відбору, впливу умов виконання підписів, а також врахування вікових змін і значного проміжку часу. Це має істотне значення для перевірки обґрунтованості та достовірності висновку експерта та забезпечення всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи.
На підставі вищевикладеного просила викликати експерта КНДІСЕ Чередніченко Олену до суду для роз'яснення висновку експерта № 6129/25-32 від 18 грудня 2025 року.
Також 25 березня 2026 року в судовому засіданні представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подано клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, обґрунтоване тим, що аналіз матеріалів проведеної почеркознавчої експертизи свідчить про недотримання вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зокрема експертом під час проведення дослідження використано лише три аркуші експериментальних зразків підпису і один аркуш експериментальних зразків почерку, що є явно недостатнім для формування репрезентативної сукупності письмових ознак та проведення повноцінного порівняльного дослідження.
Крім того, кількість та умови отримання експериментальних зразків почерку у даному випадку не відповідають вимогам Інструкції, що ставить під сумнів повноту та об'єктивність проведеного дослідження. Наявні у матеріалах справи експериментальні зразки не забезпечують достатньої порівняльної бази для достовірного вирішення поставлених перед експертом питань, у зв'язку з чим висновок експерта не може вважатися належно обґрунтованим.
Зі змісту експертного висновку також не вбачається, що різниця у часі між виконанням підпису у оспорюваному договорі та наданням експериментальних зразків становить близько 15 років була належним чином досліджена та врахована експертом під час формування висновків, що також свідчить про неповноту проведеного дослідження та ставить під сумнів обґрунтованість зроблених експертних висновків.
На підставі вищевикладеного просила призначити повторну судову почеркознавчу експертизу, поставивши на вирішення експертам питання, чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у п. 7.3 договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Тарас О.В. 28 квітня 2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 519, у графі «Іпотекодавець-2», ОСОБА_1 чи іншою особою. Проведення судової почеркознавчої експертизи доручити КНДІСЕ.
Відповідно до ч. 4 ст. 72 ЦПК України експерт зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом та роз'яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності (постанова Верховного Суду від 29 грудня 2022 року у справі № 686/15304/14).
Установивши, що висновок судової почеркознавчої експертизи від 18 грудня 2025 року № 6129/25-32 не суперечить іншим матеріалам справи та не викликає сумнівів у його правильності, а доводи позивача зводяться до її особистої оцінки методики проведення експертизи за відсутності володіння спеціальними знаннями, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для призначення у справ повторної судової почеркознавчої експертизи та виклику експерта для роз'яснення свого висновку.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Відмовляючи ОСОБА_1 у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами свої доводи про те, що підпис у спірному договорі іпотеки їй не належить, а тому вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки, та похідної вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Судом встановлено, що 31 серпня 2009 року ОСОБА_10 та ОСОБА_5 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М., та зареєстрований в реєстрі за № 797, за умовами якого ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_5 грошову суму 58 355 000 грн., яка отримана ОСОБА_5 повністю до підписання цього договору. ОСОБА_5 зобов'язався повернути ОСОБА_7 таку ж суму грошей в строк до 29 жовтня 2012 року включно в порядку та на умовах, передбачених даним договором (а. с. 25 - 27 т. 1).
28 квітня 2012 року та 18 вересня 2012 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено додаткові угоди до договору позики (а. с. 28 - 31 т. 1).
28 квітня 2012 року ОСОБА_6 як іпотекодержатель, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як іпотекодавці уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавці в забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 31 серпня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М., та зареєстрований в реєстрі за № 797 передають в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_2 , яка є власністю ОСОБА_1 (а. с. 32 - 36 т. 1).
12 грудня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарас О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1813, за умовами якого первісний кредитор ( ОСОБА_6 ) відступає шляхом продажу новому кредитору ( ОСОБА_3 ) належне ОСОБА_6 , а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги первісного кредитора до ОСОБА_5 за договором позики від 31 серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрованого в реєстрі за № 797, додатковою угодою до договору позики від «31» серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрованого в реєстрі № 797, посвідченою 28 квітня 2012 року приватним нотаріусом КМНО Tapac O.B. та зареєстрованою в реєстрі за № 518, додатковою угодою № 2 до договору позики від 31 серпня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ярош О.М. та зареєстрованого в реєстрі № 797, посвідченою 18 вересня 2012 року приватним нотаріусом КМНО Тарас О.В. та зареєстрованою в реєстрі за № 1157 (Основний договір) (а. с. 37 - 38 т. 1).
12 грудня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 уклали договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Тарас О.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1814, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, право вимоги первісного іпотекодержателя, за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Тарас О.В. 28 квітня 2012 року та зареєстрованим в реєстрі за № 519, укладеного між первісним іпотекодержателем та ОСОБА_5 та ОСОБА_11 . За цим договором новий іпотекодержатель набуває право замість первісного іпотекодержателя одержати, переважно перед іншими кредиторами іпотекодавці, у порядку, визначеному договором іпотеки та Законом України «Про іпотеку», задоволення всіх своїх вимог (а. с. 39 - 40 т. 1).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ст. 512, 513 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з вимогами ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена однією із сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц зазначено, що «Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року за клопотанням сторони позивача в справі призначено проведення судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставлено питання: чи виконано підпис у пункті 7.3 Договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас Олександрою Василівною 28 квітня 2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 519, в графі «Іпотекодавець-2», ОСОБА_1 ; чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 у пункті 7.3 Договору іпотеки від 28 квітня 2012 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. 28 квітня 2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 519, в графі «Іпотекодавець-2», ОСОБА_1 чи іншою особою; чи виконано підпис у пункті 7.3 Договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. 28 квітня 2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 519, в графі «Іпотекодавець-2», під впливом збиваючих факторів (природних, штучних); особою якої статі виконано підпис від імені ОСОБА_1 у пункті 7.3 Договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. 28 квітня 2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 519, в графі «Іпотекодавець-2»; до якої групи за віком належить виконавець підпису від імені ОСОБА_1 у пункті 7.3 Договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. 28 квітня 2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 519, в графі «Іпотекодавець-2».
Проведення експертизи доручено експертам КНДІСЕ, попередивши їх про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків, передбачену ст. 384, 385 КК України. Оплату за проведення експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 . Провадження по справі зупинено на час проведення експертизи (а. с. 216 - 218 т. 1).
05 вересня 2023 року матеріали справи повернуто до Оболонського районного суду м. Києва, оскільки станом на 24 серпня 2023 року відомості про оплату експертизи в бухгалтерії КНДІСЕ відсутні (а. с. 7 т. 3).
20 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з клопотанням про залишення без виконання ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року про призначення експертизи, вважаючи проведення експертизи передчасним, оскільки наразі у позивача існують обґрунтовані припущення щодо місцезнаходження другого примірника договору іпотеки, і на переконання позивача почеркознавча експертиза на предмет встановлення справжності підпису в договорі іпотеки має проводитись з використанням двох примірників договору, що зможе упередити можливі маніпулювання обставинами справи з боку відповідачів, крім того, у позивача є намір ініціювати кримінальне провадження щодо підроблення підпису у договорі іпотеки; на думку позивача, досудовим розслідуванням будуть встановлені додаткові обставини, що матимуть значення для розгляду справи (а. с. 23 - 25 т. 3).
Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що позов ґрунтується виключно на поясненнях позивача, що нею не підписувався договір іпотеки від 28 квітня 2012 року, що не було підтверджено під час розгляду справи в суді першої інстанції належними та допустимими доказами.
Судом першої інстанції надано правильну оцінку тому, що в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 визнав позов, посилаючись на те, що спірний договір іпотеки вчинено під психологічним та моральним тиском, та зауважено, що вказані доводи не доводяться належними доказами і не відповідають підставам позову позивача.
Таким чином, судом першої інстанції правомірно не прийнято визнання позову представника ОСОБА_5 , оскільки дане визнання порушує права ОСОБА_3 , як нового кредитора.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що позивач не підписувала договір іпотеки, що свідчить про відсутність волевиявлення останньої на укладення правочину, і що вона не може бути позбавлена права власності на належну їй квартиру в результаті оформлення оспорюваного договору іпотеки, який позивач не підписувала, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, позаяк дані обставини підлягали доказуванню позивачем, що є її процесуальним обов'язком, який нею виконано не було.
Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які вона посилалася в позовній заяві, з цитуванням норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не була позбавлена можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, надавши до позовної заяви відповідні докази, однак зазначеною процесуальною можливістю не скористалася.
Апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 , посилаючись на те, що нею не укладався договір іпотеки, впродовж розгляду справи судом першої інстанції не зверталася до правоохоронних органів щодо підробки її підпису у договорі.
Крім того, сприяючи позивачу в реалізації її процесуальних прав, ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року задоволено клопотання ОСОБА_12 та призначено по справі судову почеркознавчу експертизу, поставивши на вирішення експертизи наступні запитання: визначити, чи виконано підпис у пункті 7.3 Договору іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарас О.В. 28 квітня 2012 року та зареєстрованого в реєстрі за № 519, в графі «Іпотекодавець-2», ОСОБА_1 чи іншою особою.
Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6129/25-32 від 18 грудня 2025 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи, підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «Іпотекодавець-2: ОСОБА_1 » пункту «7.3. Підписи Сторін:» у договорі іпотеки від 28 квітня 2012 року, посвідченому приватним нотаріусом КМНО Тарас О.В. від 28 квітня 2012 року та зареєстрованому в реєстрі за № 519, виконаний ОСОБА_1 (а. с. 53 т. 4).
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.