Справа № 347/623/25
Провадження № 22-ц/4808/496/26
Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І.
Суддя-доповідач Томин
23 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Мальцевої Є.Є., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Панасюк В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курка Віталія Михайловича на рішення Косівського районного суду від 08 січня 2026 року, ухвалене в складі судді Крилюк М.І.в м. Косові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу,
У березні2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона з 03.11.2022 проживала однією сім'єю із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , як дружина та чоловік. Шлюб між ними не був зареєстрований.
За час проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм будинку: робили ремонт, замінювали вікна та двері, купували побутову техніку, меблі та інші предмети домашнього побуту. Крім того всі свята проводили в колі рідних та друзів. Також вони спільно оплачували комунальні послуги, однак квитанції в неї не збереглись. ОСОБА_4 спілкувався з її батьком та родичами, вони їздили до них в гості. Проживали вони разом з матір'ю чоловіка.
Доказом їх відносини як чоловіка та дружини свідчать їх спільні фотокартки, в тому числі і з родичами, у сімейному колі, з друзями та на спільному відпочинку. Також факт її проживання з ОСОБА_4 як чоловіком та дружиною підтверджується автобіографією ОСОБА_4 , написаною ним власноручно 03.10.2023, де ним зазначено «дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працює».
Крім того, факт її проживання з ОСОБА_4 як чоловіка та дружини підтверджується виписками з банківських рахунків про перевід коштів, що свідчить про спільний побут та бюджет, показами свідків.
16.09.2023 ОСОБА_4 був мобілізований в ЗСУ та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
Після смерті чоловіка ОСОБА_1 звернулась до командування військової частини НОМЕР_1 про нарахування та виплату їй як дружині померлого (загиблого) військовослужбовця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової допомоги у розмірі та в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року. Проте її було повідомлено, що вона не має права на такі виплати, оскільки не являється офіційною дружиною покійного, їй рекомендовано звернутись до суду та довести факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Тому факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу їй необхідний для підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця.
Відповідачі в окремому провадженні заперечували факт їхнього проживання та заперечували проти розгляду справи в окремому провадженні, у зв'язку з чим вимоги про встановлення факту заявлені у позовному провадженні.
За таких обставин просить встановити факт проживання із ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , без реєстрації шлюбу у період з 03.11.2022 до моменту його смерті.
Рішенням Косівського районного суду від 08 січня 2026 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Курко В.М. подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного встановлення обставин справи.
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_4 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , як дружина та чоловік, а шлюб між ними не був зареєстрований, так як в цьому не було потреби.
За час проживання однією сім'єю вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займалися благоустроєм будинку: робили ремонт, купували техніку та меблі, предмети домашнього вжитку. Померлий спілкувався з її батьком та родичами, вони їздили до них у гості.
За адресою АДРЕСА_1 заявниця проживала із ОСОБА_4 та з його матір'ю.
Також ОСОБА_1 разом з матір'ю померлого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснювали поховання ОСОБА_4 . Вона як дружина розпорядилася речами померлого.
Вважає, що судом не надано оцінки долученим їхнім спільним фотокарткам з померлим, доказам про переказ коштів на її ім'я, надто критично оцінено запис ОСОБА_4 в автобіографії «дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працює».
Судом не взято до уваги і нічим не спростовано також покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 , ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету.
Вважає, що суд безпідставно спростовує покази зазначених свідків показами свідка ОСОБА_9 , яка зазначила, що про факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 їй нічого не відомо. Тобто, по суті не заперечила такий факт.
На думку апелянта, матеріалами справи, долученими доказами та показами свідків повністю підтверджується факт спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім'єю як дружини та чоловіка без шлюбу.
Просить рішення Косівського районного суду від 08 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу. Зазначили, що загиблий ОСОБА_4 був їхнім сином та батьком. ОСОБА_1 не зважаючи на моральні аспекти, вживала заходів для призупинення їй виплат загиблого військовослужбовця, про що свідчить подання нею заяви про забезпечення позову у справі про встановлення факту їхнього спільного проживання.
Вказують, що саме вони є спадкоємцями першої черги, які мають право на такі виплати сім'ям загиблого військовослужбовця, і їм нарахована та виплачена така допомога. Однак, позивач не повідомивши та не залучивши їх, спершу звернулася до суду в порядку окремого провадження, а згодом з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Заперечують щодо даного факту спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 однією сім'єю як дружини та чоловіка без шлюбу.
Вказують, що позивачка спершу зазначала, що проживала із ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . І лише згодом уточнила адресу на АДРЕСА_1 , що на їхню думку свідчить, що вона не знала де саме проживав ОСОБА_4 .
Вважають, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були відсутні взаємні майнові і немайнові права та обов'язки, і набувати таких один перед одним вони не планували, про що, на їхню думку свідчать висловлювання позивачки, що вони не реєстрували шлюб «так як в цьому не було потреби».
Вказують, що не надає жодних доказів їхнього ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільного придбання речей. Докази оплати комунальних послуг наявні у ОСОБА_2 , оскільки саме вона є власником житла, про яке зазначає позивач.
Матеріали справи не містять доказів того за чий рахунок, з доходів ОСОБА_1 чи ОСОБА_4 формувався їхній бюджет.
Відповідно до листа Старокутського старостинського округу від 17.02.2025 такий не володіє інформацією щодо проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_4 .
Щодо тверджень позивача про те, що вона здійснювала поховання ОСОБА_4 , то вказують, що такі не відповідають дійсності. Згідно довідки виконкому Кутської селищної ради від 13.02.2024 саме ОСОБА_2 здійснювали його поховання. І їй же приходили сповіщення про загибель сина. Вона ж здійснювала поховання, обіди на сороковий день і на річницю, оплачувала замовлення, доставку та встановлення меморіального комплексу військовослужбовцю.
Щодо долучених позивачем фотографій зазначають, що на таких не міститься дати їх виконання. Крім того, вони як мати та дочка померлого не дають згоди на їх поширення. Те ж саме стосується і переписки померлого. Крім того, вважають, що така переписка не доводить наявність спільного бюджету ОСОБА_1 із ОСОБА_4 . Вважають вказані фото і переписку неналежними доказами по справі.
Також вважають, що копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 позивач отримала незаконно.
Вказують, що позивач проживає у с. Озеряни Чортківського району Тернопільської області зі своїм батьком та дочкою. І вона не надає суду доказів, що не перебуває у зареєстрованому шлюбі.
Вважають, що зазначення ОСОБА_4 в автобіографії «дружина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працює», не свідчить про наявність у них спільного побуту, бюджету, ведення спільного господарства. Додані виписки з банківського рахунку також не свідчать про наявність спільного бюджету.
Просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду апелянта ОСОБА_1 та її представник - адвокат Курко В.М. (в залі суду) доводи та вимоги апеляційної скарги підтримали.
Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Ковалюк М.Г. в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду) щодо задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності неприбулих учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки та її представника, заперечення представника відповідачів Лазорик О.М. та ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до Витягу із наказу № 259 від 16.09.2023 командира військової частини НОМЕР_1 солдата запасу ОСОБА_4 призначено до військової частини НОМЕР_1 санітарним інструктором 1 відділення 4 взводу охорони з роти охорони з батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 ВОС - 879659Т, 6 тарифний розряд (т. 1, а.с. 15).
Довідкою, виданою військовою частиною НОМЕР_1 за № 1838/12.96 03.02.2025, стверджується, що ОСОБА_4 , надав військовій частині НОМЕР_1 дані про наступних родичів: брат - ОСОБА_10 , мати - ОСОБА_2 , донька - ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 26).
Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а.с. 16).
Сповіщеннями ВЧ 0950 № 78 від 30.01.2024 та № 87 від 12.02.2024, адресованими ОСОБА_2 , повідомлено про зникнення без вісті та згодом про загибель її сина ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 29-30, 31-32).
Згідно витягу № 18 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб в будинковолодінні за адресою; АДРЕСА_1 були зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 136).
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 90046803 та № 90046937 від 20.06.2017 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 139-140).
Згідно копій квитанцій та чеків у 2022-2023 роках комунальні платежі за надані послуги за адресою: АДРЕСА_1 , заміну вікон в будинку сплачувала ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 156-161).
Також згідно копій накладних ОСОБА_2 оплачувала поминальні обіди на 40-ий день та на річницю поховання сина ОСОБА_4 , виготовлення та доставку меморіального комплексу (т. 1, а.с. 154, 155, т. 2, а.с. 17-18).
Відповідно до витягу із реєстру територіальної Борщівської громади ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована в АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 13).
За змістом листа Старокутського старостинського округу Косівського району Івано-Франківської області від 17.02.2025 №25/14-11 Старокутський старостинський округ не володіє інформацією щодо проживання громадянки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 141).
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачка ОСОБА_1 долучила до матеріалів справи фотознімки з ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 17-25) та роздруківку їхньої переписки із мобільного телефону (т. 1, а.с. 33-34), виписки із банківського рахунку (т. 1, а.с. 96-118).
Допитані в судових засіданнях суду першої інстанції свідки дали наступні показання.
Так, свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона була в гостях в будинку АДРЕСА_3 та бачила там її сина ОСОБА_11 , а також ОСОБА_12 . Як їй відомо, позивачка спільно проживала із ОСОБА_13 з листопада 2022 року до дня його смерті. Окрім того, ОСОБА_14 періодично їздила в Тернопільську область до свого батька та дочки. Витрати на поховання ОСОБА_11 здійснювала його мати ОСОБА_15 .
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що проживає по сусідству із господарством ОСОБА_16 . Бачила декілька разів позивачку ОСОБА_1 , яка поралась у дворі ОСОБА_16 . Ствердила, що час від часу позивачка їздила до себе в Тернопільську область до батька та неповнолітньої дочки. Щодо спільних витрат чи сімейного бюджету позивачки та ОСОБА_4 ствердити нічого не може.
Свідок ОСОБА_5 пояснила, що проживає по сусідству із Лазориками. Раніше до неї приходила ОСОБА_2 та просила взяти на роботу позивачку ОСОБА_1 , яка проживала з її сином ОСОБА_4 . Скільки часу проживала позивачка із ОСОБА_13 точно вона не знає. Позивачка працювала в неї в барі з 11 год до 20 год змінами по 2 тижні. У вільний час ОСОБА_14 періодично їздила до себе додому в Тернопільську область, Чортківський район, де проживали її батько та дочка. Щодо спільного сімейного бюджету та витрат пояснити не може, знає що ОСОБА_17 купував для позивачки подарунки.
ОСОБА_8 пояснила, що позивачка в справі доводиться її матір'ю і їй добре відомо, що мати проживала із ОСОБА_4 з листопада 2022 року в с. Кути вул. Косівська, номера будинку не знає. Мати познайомилась із ОСОБА_13 по мережі Інтернет в кінці літа 2022 року, а потім вони стали спільно проживати. Бувала в гостях в матері. ОСОБА_17 також приїжджав до них в гості в с. Озиряни Тернопільської області. Також ОСОБА_17 під час її навчання давав їй кишенькові кошти. Протягом 2022-2023 років мати періодично, практично щомісяця приїжджала додому в с. Озиряни до дідуся та до неї, де перебувала протягом тижня-двох, а потім знову поверталась на роботу в с. Кути Косівського району.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що проживає поруч із будинковолодінням сім'ї ОСОБА_2 і може ствердити, що ОСОБА_18 знає з народження. Їй відомо, що ОСОБА_17 був розлучений із першою дружиною, із якою мали спільну дочку. До мобілізації ОСОБА_19 проживав в будинковолодінні спільно із матір'ю. Останнім часом перед мобілізацією він проживав один, працював масажистом та до нього додому часто приїжджали різні люди. Позивачку в дворі ОСОБА_16 не бачила, про той факт що ОСОБА_1 проживала спільно із ОСОБА_4 їй не відомо. Коли ОСОБА_11 мобілізували, в дворі залишилась сама ОСОБА_2 . Особисто в неї були ключі від будинковолодіння ОСОБА_2 та у її відсутність вона доглядала за господарством. Організацією та похоронами займалась сама матір - ОСОБА_2 за власний кошт.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані стороною позивачки докази в своїй сукупності не доводять факту ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї, на підставі чого можна було б встановити факт, що позивачка була членом сім'ї ОСОБА_11 та що вони проживали фактично однією сім'єю, що між ними виникли особисті немайнові і майнові права та обов'язки, притаманні подружжю.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628/1475/19 (провадження № 61-7554св21) вказано, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22) зазначено, що «кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду».
За змістом частин другої та четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. До того ж, цим рішенням Конституційного Суду України визначено таку обов'язкову ознаку члена сім'ї, як ведення спільного господарства.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року по справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18).
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» Суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Нормами Сімейного кодексу України не визначено, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Однак, одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц.
В постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16 зазначено, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Звертаючись до суду в цій справі, позивачка стверджувала, що з 03.11.2022 проживала однією сім'єю із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , як дружина та чоловік.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вже у вересні 2023 року ОСОБА_4 було мобілізовано для проходження військової служби, а ІНФОРМАЦІЯ_3 він помер.
Позивачка посилалась на те, що за час проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини в АДРЕСА_1 з листопада 2022 року по вересень 2023 року вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися благоустроєм будинку: робили ремонт, замінювали вікна та двері, купували побутову техніку, меблі та інші предмети домашнього побуту, спільно оплачували комунальні послуги.
Однак будь-яких доказів з цього приводу (ведення спільного бюджету, спільного придбання майна, сплати комунальних послуг) нею не надано.
Навпаки, матеріали справи містять докази того, що замовлення вікон, комунальні послуги оплачувалися в цей період власником домоволодіння - ОСОБА_2 .
Ті факти, що під час несення військової служби ОСОБА_4 кілька разів переказував їй певні суми коштів, робив подарунки, як і фотокартки зі спільного проведення часу до служби в армії, не свідчать про те, що він проживав зі ОСОБА_1 однією сім'ю як чоловік та дружина, вів з нею спільне господарство, мав спільний бюджет, спільні витрати, придбавав майно в інтересах сім'ї, що між ними були взаємні права та обов'язки, притаманні подружжю.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги показання свідків, які підтвердили факт сумісного проживання сторін є неприйнятними, оскільки суд першої інстанції врахував всі надані суду покази свідків та дав їм належну оцінку.
Крім того, лише показання свідків і фотографії без доведення факту ведення спільного господарства, побуту, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі №206/1906/23 (провадження №61-9613св24)).
Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довела та матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 як жінки та чоловіка, тобто наявність сім'ї, зокрема, що вона з ОСОБА_4 постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, харчування, мали спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин. І доводи апелянта таких висновків не спростовують.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані докази, визначив характер спірних правовідносин, дійшовши правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курка Віталія Михайловича необхідно залишити без задоволення, а рішення Косівського районного суду від 08 січня 2026 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курка Віталія Михайловича залишити без задоволення.
Рішення Косівського районного суду від 08 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: Є.Є. Мальцева
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 30 березня 2026 року.