Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/2671/2026
04 березня 2026 року місто Київ
справа №372/5300/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Висоцької Г.В., повний текст рішення складено 18 серпня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжята його поділ,-
В вересні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила:
встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 01 травня 2014 року по 31 серпня 2024 року;
визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яке проживало однією сім'єю без реєстрації шлюбу наступне нерухоме майно:
земельну ділянку площею 0,2497 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0444, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;
земельну ділянку площею 0,3109 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0045, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;
земельну ділянку площею 2,4864 га, кадастровий номер 3223185600:04:001:0025, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;
житловий будинок загальною площею 104,4 кв.м, житловою площею 53 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
в порядку поділу спільного майна подружжя визнати в рівних долях по 1/2 частці за кожним право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на наступне нерухоме майно:
земельну ділянку площею 0,2497 га., кадастровий номер 3223185601:01:033:0444 цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;
земельну ділянку площею 0,3109 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:0045, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;
земельну ділянку площею 2,4864 га, кадастровий номер 3223185600:04:001:0025, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності;
житловий будинок загальною площею 104,4 кв.м, житловою площею 53 кв.м, що розташовується за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вимог посилалася на те, що вона з ОСОБА_1 у період з 1992 по 2002 рік перебувала у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний у2002 році.
Вказувала, що після розірвання шлюбу сторони примирились та з 2014 року почали проживати як одна сім'я в незареєстрованому (цивільному) шлюбі, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов'язки та вели спільне домашнє господарство.
Зазначала, що на підставі рішень Краснослобідської сільської радиу 2004 році відповідачу виділено земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185601:01:033:0045 з цільовим призначенням для особистого селянського господарства та 3223185601:01:033:0044 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) загальної площі 0,2497 га.
Посилалася на те, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3223185601:01:033:0044 вони разом збудували житловий будинок, загальної площі 104,4 кв.м, житлова площа 53 кв.м, що розташовується за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що у2018 році здійснено реєстрацію права власності на житловий будинок та на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185601:01:033:0044 на ім'я ОСОБА_1 .
Зазначала, що у відповідача наявне також право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223185600:04:001:0025 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальної площі 2,4864 га, яка розташована на території Красно-Слобідського старостинського округу Обухівської територіальної громади.
Посилалася на те, що у серпні 2024 року відповідач запропонував їй припинити стосунки та виселитись із будинку, забравши речі, оскільки він належить йому.
Вказувала, що наразі вона проживає у будинку, однак відповідач ОСОБА_1 погрожує примусово виселити її з будинку.
Зазначала, що сторони самостійно не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна подружжя.
Вважає, що оскільки майно нажите у період спільного проживання її з відповідачем без реєстрації шлюбу та за спільні кошти, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, а тому вона має намір поділити вищевказане майно, шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного майна у порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях по 1/2 частці за кожним право власності на наступне нерухоме майно:
земельну ділянку 0,2497 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:044, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, за адресою: АДРЕСА_1 ;
житловий будинок загальною площею 104,4 кв.м, житлова площа 53 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що Обухівським районним судом Київської області після допиту сторін у справі та свідків було відкладено розгляд справи на 04 серпня 2025 року для підготовки можливих клопотань чи заяв після допиту свідків та до судових дебатів.
Вказувала, що 04 серпня 2025 року представник відповідача не мала можливості з'явитися в судове засідання, оскільки брала участь в судовому засіданні призначеному Дніпровським районним судом міста Києва, а тому було подано через підсистему «Електронний суд» заяву про відкладення та докази. Протягом декількох днів нею було отримано смс сповіщення про наступну дату судового засідання 11 серпня 2025 року.
Зазначала, що прибувши в судове засідання з підготовленою заявою про застосування строку позовної давності, їй було повідомлено, що 04 серпня 2025 року було закінчено розгляд справи без участі відповідача та представника та призначено проголошення рішення суду на 11 серпня 2025 року.
Вважає, що причини неприбуття в судове засідання 04 серпня 2025 року є поважними, проте суд першої інстанції проігнорував клопотання про відкладення розгляду справи та завершив розгляд справи, чим порушив права та інтереси відповідача.
Посилалася на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення відповідача про те, що між ним та позивачем не було відносин як між чоловіком та дружиною, а поклав в основу оскаржуваного рішення свідчення родичів, сусідів, знайомих
Вказувала, що єдині докази надані позивачем на підтвердження обставини спільного проживання як подружжя є фотокартки, які не містять інформації про дату і час зйомки та показання свідків.
Вважає, що висновки суду суперечливі щодо спільного проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу (встановлений судом) та періоду набуття у спільну власність майна.
Зазначала, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач власними силами будував спірний будинок, оскільки протягом всього життя працював та мав стабільний дохід.
23 грудня 2025 року від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_6 на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційних скарг, просив їх задовольнити з вищевказаних підстав.
Позивач та її представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, з 16 травня 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 лютого 2002 року (справа №2-20/2002).
У справі №2-20/2002 судом було встановлено, що сторони не підтримують сімейні стосунки з липня 2001 року.
Згідно з свідоцтвом про розірвання шлюбу, 22 січня 2003 року внесено запис №11 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У позовній заяві позивач обгрунтовуючи позовні вимоги про поділ майна подружжя та вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 01 травня 2014 року по 31 серпня 2024 року вказувала на те, що після розірвання шлюбу, сторони примирились та з 2014 року почали проживати як одна сім'я в незареєстрованому (цивільному) шлюбі: були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов'язки, вели спільне домашнє господарство та разом з відповідачем вони збудували житловий будинок загальною площею 104,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області №5 від 06 жовтня 2004 року «Про затвердження технічної документації по матеріалах інвентаризації і передачу земельних ділянок у приватну власність» передано безоплатно у власність раніше надані земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства громадянам згідно додатку.
Відповідно до відповіді Архівного сектору Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 31 січня 2018 року №05-04/28 надано список громадян с.Красна Слобідка, яким передаються земельні ділянки у приватну власність коди ділянки №1963 ОСОБА_8 , фактична площа 0,250 та №1964 ОСОБА_1 , фактична площа 0,311.
З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 3223185601:01:033:0044 розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,2497 гектарів, цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), форма власності комунальна.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну, ділянку земельна ділянка з кадастровим номером 3223185601:01:033:0045 розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,3109 гектарів, цільове призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства, форма власності комунальна.
Рішенням Виконавчого комітету Краснослобідської сільської ради Обухівського району Київської області №4 від 26 січня 2018 року вказаним вище земельним ділянкам, що належать відповідачу ОСОБА_1 присвоєно поштові адреси.
Розпорядженням Обухівської райдержадміністрації від 28 квітня 2004 року №266 відповідачу надано у власність земельну ділянку площею 2,4864 га в межах Краснослобідської сільської ради, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3223185600:04:001:0025.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 лютого 2018 року, власником спірного житлового будинку та складових частин об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , розмір частки 1.
Законом України «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року №2913-VI, який набрав чинності 08 лютого 2011 року, стаття 61 СК України була доповнена частиною п'ятою, згідно з якою об'єктом права спільної сумісної власності подружжя було житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, а також земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державного або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Законом України «Про внесення змін до Сімейного Кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року №4766- VI, який набрав чинності 13 червня 2012 року, частина п'ята ст.61 СК України виключена, а частина перша ст.57 доповнена пунктом 5, згідно з яким земельна ділянка, набута будь-яким із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала в її, його користуванні, або отримана в результаті приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, або отримана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, визнається особистою приватною власністю кожного з них.
Встановивши, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223185601:01:033:0045, 3223185600:04:001:0025 були набуті ОСОБА_1 шляхом приватизації, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані земельні ділянки не підлягають поділу.
Згідно з статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Положеннями ч.ч.3, 4 ст.368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.
У спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях по 1/2 частці за кожним право власності на: земельну ділянку 0,2497 га, кадастровий номер 3223185601:01:033:044 та житловий будинок загальною площею 104,4 кв.м, житлова площа 53 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції беручи до уваги покази свідків виходив з того, що спірний будинок є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, набутим сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбі із 1992-2002 рр.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач не обгрунтовувала свої вимоги тим, що спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1 був побудований під час перебування сторін у шлюбі з 1992 року, за спільні кошти сім'ї.
Заперечуючи проти вказаних вимог сторона відповідача вказувала на те, що відповідно до технічного паспорту, роком побудови спірного будинку є 1991 рік. Відповідач власними силами будував спірний будинок. Зазначала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів про участь у набутті спірного майна, оскільки самі по собі факти, зокрема, реєстрації права власності на нерухоме майно під час спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня участі працею й коштами в будівництві, а також реєстрації позивача у спірному будинку, не можуть бути підставою для визнання права власності на половину спірного майна.
Як вбачається з технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 замовником технічної інвентаризації вказано ОСОБА_1 , рік побудови спірного житлового будинку та надвірних споруд -1991 рік.
В 2003 році до спірного будинку було підключено газ, що підтверджується актом приймання-передачі закінченого будівництва об'єкта системи газопостачання від 10 жовтня 2003 року та актом на пуск газу від 10 жовтня 2003 року.
З паспорту ОСОБА_3 вбачається, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто на момент побудови спірного будинку останній було 17 років.
Частиною 1 статті 62 СК України визначено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об'єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.
Як вбачається з матеріалів справи площа спірного будинку з часу побудови - 1991 року внаслідок його добудови, перебудови не змінювалася.
На підтвердження своїх вимог про визнання права власності на 1/2 частину будинку позивач посилалася на покази свідків, які вказували на те, що сторони спільно робили ремонт у будинку та його добудову.
Разом з тим, здійснення ремонту у спірному будинку під час їх спільного проживання в будинку не є таким поліпшенням, що доводить істотність збільшення його вартості.
Таким чином, позивач не надала доказів з яких можливо було б встановити факт того, що спірний будинок був набутий сторонами внаслідок їх спільної праці як сім'ї.
При цьому, покази свідків не є належними доказами, які свідчать про будівництво будинку як під перебування сторін у шлюбі, так і під час їх спільного проживання.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач підтвердив належними доказами, що спірний будинок побудований до укладення між сторонами шлюбу - 16 травня 1992 року, тому відсутня презумпція спільності майна сторін щодо цього житлового будинку.
Враховуючи, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 не є спільним сумісним майном подружжя сторін, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку в порядку поділу майна подружжя. Відтак, відсутні підстави і для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 3223185601:01:033:044, на якій розташований спірний будинок.
Що стосується позовних вимог про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, колегія суддів виходить з наступного.
Позивачем на підтвердження факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_1 у період з 01 травня 2014 року по 31 серпня 2024 року були надані фотокартки та допитані свідки.
Свідки ОСОБА_9 - мати відповідача, ОСОБА_10 - рідна сестра відповідача, ОСОБА_11 - дружина рідного брата відповідача, ОСОБА_12 - дочка сторін пояснили, що з 2014 року сторони почали проживати разом за однією адресою в будинку, побудованому під час перебування в зареєстрованому шлюбі. Вели спільне господарство, ремонтували будинок, приводили до ладу побутову техніку за спільні кошти (морозильну камеру), спали в одній кімнаті, святкували ювілей 50 років, як одна сім'я, на який було запрошено велика кількість гостей. Вказані свідки засвідчили, що сприймали сторін по справі, як одну сім'ю, в якій порівну розподілялися обов'язки по господарству, існував єдиний бюджет.
Свідки - сусіди за місцем проживання сторін, такі як: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 зазначили, що сторони почали проживати знову разом в 2014 році, позивач прибирала в будинку, готувала їжу, запрошували гостей до себе, декорувала будинок, відповідач здебільшого доглядав худобу, обробляв город, спали в одній кімнаті, зверталися один до одного лагідними словами. У кінці 2024 року стосунки між ними погіршилися, відповідач перейшов до окремої кімнати, почав сам собі готувати їжу.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання разом жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Нормами статті 74 СК Українивизначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц (провадження №14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю без наявності інших ознак сім'ї. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19.
Велика Палата Верховного Суду 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц дійшла до висновків що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не є належним способом захисту прав сторін у спорі між ними щодо поділу спільного сумісного майна.
Відповідно до частин першої та третьої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
З огляду помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для поділу майна подружжя внаслідок невідповідності таких висновків обставинам справи, а також неповного з'ясування обставин, які мають значення для вирішення справи, колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 про поділ спільногосумісного власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
В решті рішення залишити без змін.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Позивач ОСОБА_3 , подаючи позовну заяву вказувала на те, що вона є інвалідом ІІ групи, що підтверджується пенсійним посвідченням.
Частиною 6 статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Таким чином, відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_3 звільнена від сплати судового збору, а відтак судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в розмірі 24224 грн.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 серпня 2025 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації за рахунок держави судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 24224 грн. на користь ОСОБА_17 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 березня 2026 року.
Головуючий:
Судді: