Справа № 191/4170/25
Провадження № 2/191/1963/25
30 березня 2026 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді - Форощук С.А., за участю секретаря - Вехник С.Л., згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Конопіхін Антон Володимирович, до Луганської міської ради про визнання права власності на частку квартири за набувальною давністю,
позивачка, в інтересах якої діє представник - адвокат Конопіхін Антон Володимирович, звернулася до суду з позовом до Луганської міської ради про визнання права власності на частку квартири за набувальною давністю, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27.02.2014 року ОСОБА_1 відповідно до договору дарування, зареєстрований в реєстрі за №71, отримала у власність 8/9 часток квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , починаючи з 27.02.2014 р. проживала у вищевказаній квартирі, вела господарство, сплачувала комунальні платежі. Оформила на себе особові рахунки у Луганському міському комунальному
підприємстві «Теплокомуненерго» - №52701467, ГКП «Центржилком», ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» договір №50-42-15-013, ПАО «ЛУГАНСКГАЗ». Кому належить 1/9 частка квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на сьогоднішній день не відомо. На сьогоднішній день позивачка продовжує безперервно володіти1/9 часткою. Отже, позивачка добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном. На сьогоднішній день доступ до вказаного майна обмежено у зв'язку з збройною агресією російської федерації проти України, так як місто Луганськ знаходиться в окупації.
Просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/9 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивачки в судове засідання не з'явилася, попередньо надав суду заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.Причини неявки не повідомив.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, з наданих копій документів, що 27.02.2014 року ОСОБА_1 відповідно до договору дарування, зареєстрованого в реєстрі за №71, отримала у власність 8/9 часток квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначений факт також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 18355142, копія якого долучена до матеріалів справи, а також Відповіді №2220218 від 08.01.2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ОСОБА_1 з 27.02.2014 р. проживала за адресою: АДРЕСА_1 , вела господарство, сплачувала комунальні платежі, оформила на себе особові рахунки у Луганському міському комунальному підприємстві «Теплокомуненерго» - №52701467, ГКП «Центржилком», ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» договір №50-42-15-013, ПАО «ЛУГАНСКГАЗ».
Власник 1/9 частка квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на сьогоднішній день не відомий. На сьогоднішній день ОСОБА_1 продовжує безперервно володіти 1/9 часткою, відкрито користується даним нерухомим майном.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цивільним кодексом України.
За змістом наведеної норми для набуттям права власності за набувальною давністю потрібна сукупність таких умов - володіння має бути добросовісним, тобто таким коли особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності та володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто, об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто, є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України 2003 року); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України 2003 року). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто, бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).
Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю.
Судом встановлено, що право власності на 1/9 частку нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано. Тобто дана частка квартири не має власника.
ОСОБА_1 на сьогоднішній день продовжує безперервно володіти 1/9 часткою квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
З 2014 року пройшло більше 10 років, коли позивачка добросовісно, відкрито, безперервно володіє майном.
На дане майно не претендують інші особи, закон дозволяє таке набуття права власності, як набувальна давність, наявні всі передбачені законом передумови в сукупності, які є підставою для визнання за позивачкою права власності на 1/9 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати за позивачкою право власності за набувальною давністю на 1/9 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина четверта статті 268 ЦПК України).
Згідно з частиною п'ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений відповідно до ч. 5ст. 268 ЦПК України, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, тобто датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26.02.2026 року, є дата складення повного судового рішення 30.03.2026 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 344 ЦК України, ст.ст. 4-5, 76-83 ЦПК України суд ,
позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на 1/9 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.03.2026 року.
Суддя С. А. Форощук