30 березня 2026 року
м. Київ
справа № 755/3069/23
провадження № 51 - 5439 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12023100040000767 від 25 лютого 2023 року, щодо
ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Велика Вовнянка Таращанського району Київської області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання у м. Києві, раніше не судимої,
за її обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 4 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 8 лютого 2024 року
ОСОБА_5 засуджено за ст. 186 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили залишено без зміни.Строк відбуття покарання ОСОБА_5 визначено рахувати з 25 лютого 2023 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
25 лютого 2023 року близько 08:30, під час дії воєнного стану, ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись у підвальному приміщенні під'їзду № 3 будинку АДРЕСА_2 , усвідомлюючи присутність потерпілої ОСОБА_6 та вважаючи, що остання не спостерігає за своїм майном - мобільним телефоном марки «Xiaomi Redmi 94 2/32GB Glacial Blue», взяла його в руки та почала утримувати при собі. У подальшому, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_5 мала на меті непомітно для ОСОБА_6 залишити місце вчинення кримінального правопорушення, проте, ОСОБА_5 , почувши вимоги ОСОБА_6 повернути належний їй мобільний телефон та доводячи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), до кінця, вибігла з під'їзду будинку, відкрито заволодівши цим мобільним телефоном, чим завдала потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на загальну суму 3 697 гривень 50 копійок.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченої ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції змінено в порядку ст. 404 КПК України в частині призначеного покарання. ОСОБА_5 за ст. 186 ч. 4 КК України пом'якшено покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України, до 3 років позбавлення волі. Строк відбуття покарання ОСОБА_5 визначено обчислювати з 25 лютого 2023 року. Постановлено вважати ОСОБА_5 такою, що відбула покарання повністю та звільнено з під-варти в залі суду.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду
та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої внаслідок м'якості. Стверджує, що апеляційний суд проігнорував загальні засади призначення покарання, неправильно застосував вимоги ст. 69 КК України та не врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, а також відомості про її особу і зробив помилковий висновок про пом'якшення їй покарання.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучену до касаційної скарги копію оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що, за наявності кількох обставин,
що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають
на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу,
що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого
є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було
би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
При цьому згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 186 ч. 4 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі
на строк від семи до десяти років і цей злочин відповідно до ст.12 ч. 5 КК України
є тяжким.
З доданої до касаційної скарги копії ухвали апеляційного суду вбачається, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання за ст. 186 ч. 4 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Суд апеляційної інстанції не погодився з призначеним строком відбуття покарання та на підставі ст. 404 КПК України змінив вирок в частині призначеного покарання. ОСОБА_5 за ст. 186 ч. 4 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України пом'якшено покарання до 3 років позбавлення волі та звільнено її з під-варти в залі суду по відбуттю строку покарання.
Як вбачається із оскаржуваного судового рішення колегія суддів апеляційного суду належним чином обґрунтувала своє рішення щодо застосування ст. 69 КК України, призначивши покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті інкримінованого ОСОБА_5 злочину. При цьому апеляційний суд послався на обставини вчинення кримінального правопорушення та зазначив, що ОСОБА_5 фактично визнала свою вину, викрадене майно повернуто потерпілій, та визнав це обставинами, що пом'якшують покарання. Також апеляційний суд врахував те, що ОСОБА_5 раніше не судима і під час апеляційного розгляду висловила бажання піти на військову службу, та визнав, що сукупність встановлених обставин, у тому числі і тих, що пом'якшують її покарання, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення і свідчать про можливість застосування положень ст. 69 КК України та зменшення розміру призначеного їй покарання, призначивши його у виді позбавлення волі на строк 3 роки нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ст. 186 ч. 4 КК України.
Отже, покарання, призначене апеляційним судом засудженій ОСОБА_5
із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі є справедливим, та за своїм видом і розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, є адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відомостям про особу винної.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК України
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої ОСОБА_5 внаслідок м'якості є безпідставними, оскільки апеляційний суд вказав на мотиви застосування ст. 69 КК України при призначені покарання, не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 є особою, яка раніше не судима в силу ст. 89 КК України, врахував дані про особу винної та належним чином обґрунтував своє рішення, встановивши обставини, які пом'якшують покарання, та у сукупності з встановленими обставинами вчинення кримінального правопорушення, дійшов правильного висновку про пом'якшення такого покарання.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданої до неї копії оскаржуваного судового рішення вбачається, що підстав для її задоволення, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити прокурору, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3