25 березня 2026 року
м. Київ
справа № 154/191/17
провадження № 61-5831св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Амбрелла»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Амбрелла»,
третя особа - приватний нотаріус Володимир-Волинського міського нотаріального округу Гордійчук Богдан Іванович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року у складі судді Лященка О. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2025 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
Короткий зміст позовних вимог
10 січня 2017 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулось до суду з позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивований тим, що 09 вересня 2008 року між ПAT «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Ф1-08/57799-579, за яким позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 80 700,00 дол. США зі сплатою 17 % річних. ОСОБА_1 зобов'язався здійснювати погашення заборгованості за користування кредитними коштами щомісяця, до 10 числа кожного місяця та повернути кошти до 08 вересня 2023 року, однак порушив умови договору, несвоєчасно сплачуючи кредит і проценти.
Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та сплати процентів позичальник сплачує банку пеню
з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.
09 вересня 2008 року ПАТ «БАНК «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_2 уклали договір поруки № 55566-579п, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 вересня 2008 року № Ф1-08/57799.
З урахуванням викладеного станом на 07 листопада 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 3 018 860,00 грн, з яких: несплачений кредит -
1 181 801,26 грн, що еквівалентно 46 207,07 дол. США; несплачені відсотки -
402 280,12 грн, що еквівалентно 15 728,69 дол. США; пеня 1 434 778,62 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору позивач листами від 22 грудня 2016 року № 9-246320/1150,
№ 9-246320/1151 повідомляв відповідачів про неналежне виконання умов кредитного договору, однак ні позичальник, ні поручитель заборгованість не сплатили.
Посилаючись на викладене, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило стягнути солідарно із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитом в сумі 1 181 801,26 грн, несплачені відсотки в сумі 402 280,12 грн, пеню в сумі 1 434 778,62 грн, а всього 3 018 860,00 грн.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду від 11 липня 2017 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_3 .
11 вересня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки недійсним.
Позов мотивований тим, що, ознайомившись з матеріалами позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_3 виявив факт, що на забезпечення боргових зобов'язань позичальника ОСОБА_1 поручителем був ОСОБА_2 , який
є його сином. Договір поруки укладав ОСОБА_2 з банком 09 вересня
2008 року. До кредитного договору особисто він жодного відношення не мав.
З кредитним договором, за яким ОСОБА_1 є позичальником коштів
в іноземній валюті, він також не був ознайомлений, про умови договору, строки його виконання та інші істотні умови йому нічого не відомо.
Як йому стало відомо під час розгляду справи, в іпотечному договорі від
09 вересня 2008 року № 63742-579 його зазначено іпотекодавцем і «майновим поручителем» позичальника ОСОБА_1 . Однак 09 вересня 2008 року він ніяких угод з банком не укладав, нотаріальних дій зі своїм майном не здійснював, належне йому нерухоме майно в будь-яку заставу не передавав, угод про будь-яке поручительство не підписував.
ОСОБА_2 , який був поручителем ОСОБА_1 , в 2014 році повідомив про необхідність поїхати в нотаріальну контору для посвідчення якогось документа, тому що кошти (борг) ОСОБА_1 сплатив. Однак у нотаріальній конторі він особисто не підписував іпотечного договору, і ніякого договору майнової поруки чи угод щодо реструктуризації кредитної заборгованості ОСОБА_1 він також не бачив і не підписував.
Правовстановлювальні документи на майно, вказане в договорі іпотеки, він давав своєму синові ОСОБА_2 , а не позичальникові ОСОБА_1 , і ці документи не надавалися для передання майна в заставу (іпотеку).
Від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_3 не отримував починаючи
з 09 вересня 2008 року до цього часу жодного повідомлення з приводу згаданого вище кредитного договору і жодної вимоги банку з приводу заборгованості позичальника ОСОБА_1 та строків її погашення.
Позивач вважав, що він не повинен нести відповідальність своїм особистим майном (житловим будинком та земельною ділянкою) за борговими зобов'язаннями ОСОБА_1 . Тим більше, що згідно з чинним законодавством поручительство його сина ОСОБА_2 за кредитним договором також припинене згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України.
Вказував, що на час звернення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з позовом про стягнення боргу за кредитним договором його син ОСОБА_2 перебував
і перебуває на даний час в зоні проведення АТО в Луганській області.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_3 просив визнати недійсним іпотечний договір від 09 вересня 2008 року № 63742-579.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
16 листопада 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі - ТОВ «ФК «Довіра та гарантія»).
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
29 грудня 2020 року залучено до участі у справі правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Амбрелла» (далі - ТОВ «Амбрелла»).
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
07 травня 2021 року до участі у справі як третю особу залучено приватного нотаріуса Володимир-Волинського міського нотаріального округу
Гордійчука Б. І.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
08 січня 2025 року в задоволенні позову ТОВ «Амбрелла» і позову
ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Амбрелла», суд першої інстанції виходив із того, що у висновку експерта від 07 липня 2023 року № 869/23-25 за результатами проведення судової економічної експертизи, на проведенні якої наполягав представник відповідачів, прямо зазначено, що «документи, додані позивачем ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», не є первинними документами бухгалтерського обліку. Надані виписки банку за своєю економічною сутністю є регістрами бухгалтерського обліку». За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком відповідно до статтей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором. Належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач та його правонаступники не надали. Викладені в позові твердження стосовно нарахування заборгованості за кредитом, відсотками і пенею, правильності зарахування внесених відповідачами платежів та суми заборгованості не знайшли документального підтвердження.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що доводи, на які покликається ОСОБА_3 у своїй позовній заяві, не підтверджені жодними доказами, оскільки наявний в матеріалах справи іпотечний договір від 09 вересня 2008 року № 63742-579 підписаний сторонами - іпотекодавцем ОСОБА_3 і іпотекодержателем ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посвідчений приватним нотаріусом Гордійчуком Б. І., зареєстрований в реєстрі за № 2302. Окрім цього, в матеріалах справи є акт спільного опису майна, що передається у заставу, додатковий договір до іпотечного договору від 31 липня 2014 року та витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки.
Постановою Волинського апеляційного суду від 27 березня 2025 року апеляційну скаргу представника ТОВ «ФК «Амбрелла» - Міньковської А. В. залишено без задоволення.
Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
01 травня 2025 року ТОВ «ФК «Амбрелла» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «Амбрелла» задовольнити та стягнути із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно заборгованість за кредитним договором від 09 вересня 2008 року № Ф1-08/57799-579 в розмірі
3 018 860,00 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не повною мірою дослідили докази, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Суди не врахували, що
31 липня 2014 року між банком і позичальником було укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 09 вересня 2008 рок № Ф1-08/57799-579, якою сторони визначили суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 46 209,21 дол. США, а тому сума заборгованості за тілом кредиту є підтвердженою. Боржник не заперечував факт отримання кредитних коштів, відповідно, ні відповідач, ні експерт не спростували правильність проведених банком розрахунків та нарахувань заборгованості за кредитним договором. Суди зробили передчасний висновок про недоведеність суми заборгованості за кредитним договором.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі
№ 753/23979/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц, від
31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі № 357/2127/18, від 05 серпня 2020 року у справі № 367/786/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 11 листопада 2020 року у справі
№ 723/602/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 712/4821/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 754/20762/14-ц, від 26 вересня 2018 року у справі
№ 159/2146/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
Аргументи інших учасників справи
11 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу відхилити, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2025 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що належного розрахунку, який би узгоджувався із матеріалами справи, умовами кредитного договору, позивач та його правонаступники не надали, хоча в цій частині саме на ньому лежить процесуальний обов'язок доказування, а тому первісний позов не може бути задоволений, оскільки він є необґрунтованим, а позовні вимоги - недоведеними. Позивач не надав належним чином оформлених виписок про стан рахунків позичальника, даних балансу, меморіальних ордерів, квитанцій та будь-яких інших первинних документів. Відсутність належного документального обґрунтування кредитної заборгованості та детального розрахунку позбавляє можливості визначити реальний обсяг суми заборгованості за кредитом та відсотками, підстави для нарахування пені.
У висновку експерта від 07 липня 2023 року № 869/23-25 року за результатами проведення судової економічної експертизи зазначено, що документи, надані позивачем ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», не є первинними документами бухгалтерського обліку. Надані виписки банку за своєю економічною сутністю є регістрами бухгалтерського обліку. Із цих підстав суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Володимир-Волинського міського суду Волинської області.
05 серпня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
У касаційній скарзі немає аргументів щодо незгоди з рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 08 січня 2025 року та постановою Волинського апеляційного суду від 27 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «ФК «Амбрелла» про визнання договору іпотеки недійсним, а тому оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в цій частині
в касаційному порядку не переглядаються.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
09 вересня 2008 року між ПAT «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Ф1-08/57799, за яким позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 80 700,00 дол. США зі сплатою 17 % річних. ОСОБА_1 зобов'язався здійснювати погашення заборгованості за користування кредитними ресурсами щомісяця до 10 числа кожного місяця та повернути кошти до 08 вересня 2023 року, однак порушив умови договору.
Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та сплати процентів позичальник сплачує банку пеню
з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення.
Ці обставини підтверджуються копією вказаного договору від 09 вересня
2008 року № Ф1-08/57799-579 (т. 1, а. с. 10-12).
09 вересня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 55566-579п, згідно з яким поручитель зобов'язався відповідати в повному об'ємі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 вересня 2008 року
№ Ф1-08/57799 (т. 1, а. с. 17-18).
31 липня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 09 вересня 2008 року № Ф1-08/57799, пунктом 1.1 якої передбачено реструктуризацію заборгованості за умови повернення позичальником у строк до 31 липня 2014 року отриманих ним у фактичне користування кредитних ресурсів у сумі 5 403,03 дол. США (т. 1, а. с. 14, 15).
Відповідно до пункту 1.2 додаткової угоди залишок заборгованості становить 46 209,21 дол. США.
Відповідно до пункту 1.3.2 додаткової угоди остання дата погашення заборгованості за додатковою угодою - 30 липня 2029 року включно, враховуючи зменшення процентної ставки до 10 % з 31 липня 2017 року включно, 17 % з 30 липня 2017 року до 30 липня 2029 року включно.
На виконання пункту 1.1 додаткової угоди від 31 липня 2014 року позичальник вніс на погашення кредиту узгоджену суму коштів 5 403,03 дол. США.
22 грудня 2016 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» направило ОСОБА_1
і ОСОБА_2 вимогу про погашення простроченої заборгованості в розмірі 3 018 860,00 грн, з яких: основний борг в сумі 1 181 801,26 грн, що еквівалентно 46 207,07 дол. США; проценти за кредитом в сумі 402 280,12 грн, що еквівалентно 15 728,69 дол. США; нарахована пеня 1 434 778,62 грн
(т. 1, а. с. 19, 20).
В позовній заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а в подальшому ТОВ «ФК «Амбрелла» стверджували, що станом на 07 листопада 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становить 3 018 860 грн, а саме: несплачений
кредит - 1 181 801,26 грн, що еквівалентно 46 207,07 дол. США; несплачені відсотки - 402 280,12 грн, що еквівалентно 15 728,69 дол. США;
пеня - 1 434 778,62 грн, на підтвердження чого до позовної заяви додано розрахунок загальної суми заборгованості за кредитним договором від
09 вересня 2008 року № Ф1-08/57799-579 (т. 1, а. с. 5-9).
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від
28 березня 2023 року у справі за клопотанням представника відповідачів ОСОБА_4 призначено судово-економічну експертизу документів фінансово-кредитних операцій.
У висновку експерта від 07 липня 2023 року № 869/23-25 за результатами проведення судової економічної експертизи, на проведенні якої наполягав представник відповідачів, встановлено, що загальна сума грошових коштів, сплачених (повернутих) позичальником ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за його зобов'язаннями за кредитним договором від
09 версеня 2008 року № Ф1-08/57799 на погашення тіла кредиту відповідно до наданих виписок за рахунками НОМЕР_1 , НОМЕР_2 становить 34 490,79 дол. США (т. 3, а. с. 189-199).
У вказаному висновку експерт зазначив, що документи, додані позивачем
ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до матеріалів позовної заяви, не є первинними документами бухгалтерського обліку. Виписки банку за своєю економічною сутністю є регістрами бухгалтерського обліку.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки,
з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному
випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором
є недоведеним та незрозумілим, апеляційний суд не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства і фактично ухилився від вирішення спору по суті.
Згідно з статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що застосування норм права, оцінка доказів є прерогативою лише суду, а не експерта. У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору, а не лише виключно експертним шляхом.
При цьому суд не позбавлений права і зобов'язаний за наявності кредитної заборгованості стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові.
Оскільки з'ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин є необхідними складовими для належного розгляду справи, то висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «Амбрелла» є передчасним.
Таким чином, апеляційний суд у достатньому обсязі не визначився
з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін, тому дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ «ФК «Амбрелла».
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, оскільки суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати та надавати оцінку доказам, то постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ФК «Амбрелла» до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості слід скасувати, а справу в цій частині необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» задовольнити частково.
Постанову Волинського апеляційного суду від 27 березня 2025 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Амбрелла» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов