23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 522/16101/21
провадження № 61-3073ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Черевиченко Неллі Анатоліївна, на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про визнання дій щодо нарахування суми заборгованості неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок, скасування акта та визнання нікчемним акта обстеження,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»
(далі - ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»), в якому просив:
визнати неправомірними дії ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» щодо нарахування позивачу заборгованості;
зобов'язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» здійснити перерахунок суми заборгованості;
скасувати акт ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»
від 19 липня 2018 року;
визнати нікчемним акт обстеження ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про відсутність лічильника водопостачання від 08 жовтня 2019 року.
Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 20 вересня 2021 року
(у складі судді Федчишеної Т. Ю.) матеріали позовної заяви ОСОБА_1 передав на розгляд за підсудністю до Комінтернівського районного суду Одеської області (на даний час назву суду змінено на Доброславський районний суд Одеської області відповідно до Закону України від 26 лютого
2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів»).
Комінтернівський районний суд Одеської області ухвалою від 30 листопада 2021 року (у складі судді Барвенка В. К.) відкрив провадження у справі
№ 522/16101/21 та призначив до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Не погодившись з ухвалою Приморського районного суду міста Одеси
від 20 вересня 2021 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Одеський апеляційний суд постановою від 11 вересня 2023 року (у складі колегії суддів Стахової Н. В., Лозко Ю. П., Назарової М. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 20 вересня 2021 скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 31 жовтня 2023 року прийняв до провадження справу № 522/16101/21 та призначив до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 14 квітня 2025 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Одеський апеляційний суд постановою від 20 січня 2026 року (у складі колегії суддів Погорєлової С. О., Сєвєрової Є. С., Таварткіладзе О. М.) рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2025 року залишив без змін.
09 березня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка
Черевиченко Н. А., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 14 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 січня 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Приморський районний суд міста Одеси ухвалою від 31 жовтня 2023 року справу № 522/16101/21 призначив до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Велика Плата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) виснувала, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання неправомірним нарахування заборгованості та її перерахунок за надані послуги водовідведення та водопостачання, скасування акта та визнання нікчемним акта обстеження.
З огляду на резолютивну частину постанови Одеського апеляційного суду
від 20 січня 2026 року, постанова апеляційного суду може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявник не навів. Таких випадків суд касаційної інстанції не встановив.
Посилання в касаційній скарзі на те, що заявник є учасником бойових дій та особою з інвалідністю ІІ групи, само собою не є виключною обставиною, яка за положеннями ЦПК України може вимагати касаційного розгляду справи.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Розглянувши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Черевиченко Н. А., колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі № 522/16101/21, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 2011 року у справі «Добріч проти Сербії» (заяви № 2611/07 та № 15276/07) зазначив, що «застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення у справах «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, від 28 травня 1985 року; «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90,
від 21 вересня 1994 року).
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Черевиченко Неллі Анатоліївна, на рішення Приморського районного суду міста Одеси
від 14 квітня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» про визнання дій щодо нарахування суми заборгованості неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок, скасування акта та визнання нікчемним акта обстеження.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв