18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 760/2096/22
провадження № 61-15424св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ігнатенка В. М.
суддів: Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М., Фаловської І. М.
розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Ігнатенка В. М., Ситнік О. М., Фаловської І. М. від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліщишин Ігор Віталійович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини з матір'ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком,
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини з матір'ю та відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення постійного місця проживання дитини разом з батьком.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Відібрано малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
у ОСОБА_1 . Повернуто дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 за адресою реєстрації:
АДРЕСА_1 .
Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 15 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її матері скасовано та залишено в цій частині в силі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 червня 2024 року.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місяця проживання дитини - скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дитини задоволено.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 про визначення місяця проживання дитини з батьком - скасовано, та ухвалено в частині позовних вимог ОСОБА_2 нове судове рішення про задоволення позову.
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
08 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ліщишин І. В. засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини змінити та викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії суддів: Ігнатенко В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловська І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліщишин І. В., на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року.
Витребувано з Солом'янського районного суду міста Києва цивільну справу
№ 760/2096/22.
Відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліщишин І. В., про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду
від 24 вересня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
14 січня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліщишин І. В., через підсистему «Електронний Суд» надіслав до Верховного Суду заяву про зупинення виконання та дії постанови Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви заявника про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду
від 24 вересня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
12 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду клопотання про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 24 вересня
2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2026 року відмовлено в задоволенні заяви заявника про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду
від 24 вересня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2026 року справу за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини з матір'ю, та за зустрічним позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком, призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії суддів: Ігнатенко В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловська І. М.
04 березня 2026 року Гавеля Р. С. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду заяву про відвід суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ігнатенка В. М., Ситнік О. М., Фаловської І. М.
05 березня 2026 року зазначену заяву було передано судді Ігнатенку В. М.
Заяву про відвід мотивовано тим, що колегія суддів Верховного Суду у складі судді-доповідача Ігнатенка В. М. , суддів Ситнік О. М. та Фаловської І. М. категорично відмовляється звертати увагу на факти та обставини, викладені
ОСОБА_1 в заявах про зупинення виконання оскаржуваної постанови та досліджувати докази, які беззаперечно свідчать, що громадянка російської федерації ОСОБА_2 за певною програмою вже вивезла та змусила набути громадянство російської федерації одну із своїх дочок ОСОБА_6 . Теж саме вона має намір зробити і з їх сином. Заявник зазначив, що позивач вже намагалась викрасти сина та вивезти його до російської федерації і під час опору дитини, нанесла останній тілесні ушкодження, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.
Вважає суддів Ігнатенка В. М., Ситнік О. М. та Фаловську І. М. упередженими, такими, що під час дії воєнного стану співпрацюють з органами російської федерації щодо вивезення українських дітей до країни-агресора.
Розглянувши заяву про відвід, перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта
статті 36 ЦПК України).
У частині четвертій статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» (№ 33949/02, § 49-52,
від 09 листопада 2006 року) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об'єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими.
Верховний Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу за суб'єктивним критерієм, констатує, що відсутні обставини, які б свідчили про виявлення колегією суддів у складі суддів Ігнатенка В. М., Ситнік О. М., Фаловської І. М., упередженості у справі. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з'являться докази на користь протилежного.
За об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність суддів. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об'єктивно виправдані.
Докази, які б свідчили про упереджене ставлення колегії суддів до сторони у справі, заявником не надані і в матеріалах касаційного провадження відсутні.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що учасники справи не можуть використовувати інститут відводу суддів з метою схиляння суду до ухвалення бажаного для них процесуального рішення. Необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді (висновок Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2024 року у справі № 760/13291/20, від 16 квітня
2024 року у справі № 235/1298/20, від 27 лютого 2024 року у справі № 216/5160/22, від 20 березня 2024 року у справі № 216/4601/20, від 06 листопада 2023 року у справі № 761/6087/22 та від 24 квітня 2024 року у справі № 444/948/21).
Водночас, Верховний Суд наголошує про неприпустимість зловживання процесуальними правами учасниками справи.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 2, 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Пунктом 1 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Аналіз змісту частини другої статті 44 ЦПК України дає підстави для висновку, що перелік дій, які суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.
У процесуальних правовідносинах, намагаючись донести свою думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участь у судовому процесі. Суд не повинен толерувати використання нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів, зокрема для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям). Такі слова та символи не можна використовувати ні у заявах по суті справи, ні у заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників. Вказані дії є виявом очевидної неповаги до честі, гідності зазначених осіб з боку тих, хто такі дії вчиняє, і суперечать основним засадам (принципам) цивільного судочинства.
Подібні правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/6713/14-ц, від 07 листопада 2019 року у справі №9901/324/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 9901/23/21, від 17 листопада 2022 року у справі № 822/5962/15.
Верховний Суд звертає увагу, що учасник справи повинен користуватися процесуальними правами виключно в межах завдань цивільного судочинства, сприяючи суду у здійсненні правосуддя. Якщо такий учасник вчиняє процесуальну дію з іншою метою, зокрема образити, принизити учасників судового процесу, їхніх представників, суд, висловити власні негативні емоції на їхні дії та рішення, він виходить за межі змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій.
У заяві про відвід заявник, зокрема, зазначаючи про упередженість суддів Ігнатенко В. М., Ситнік О. М. та Фаловську І. М., посилається на те, що що під час дії воєнного стану вони співпрацюють з органами російської федерації щодо вивезення українських дітей до країни-агресора.
Такі висловлювання Верховний Суд вважає недоречними та безпідставними звинуваченнями щодо професійної діяльності суддів.
Вирішуючи питання прийнятності заяв у справі «Ржегак проти Чеської Республіки», заява № 67208/01, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що такі висловлювання заявника, як «…Ваш славний Суд підтвердив злочини комуністичного режиму і комуністичних трибуналів…», «Ваш Cуд... ліквідує основні права людини!», «…коли я знаю, що Ваш славний Суд наповнений агентами спецслужб колишньої Чехословаччини та Радянського Союзу…», є неправдивими, недоречними та виявом неповаги до суду - як до його членів, так і до суду як інституції.
Згідно із практикою ЄСПЛ заяву можна відхилити з огляду на зловживання правом на її подання відповідно до частини третьої стаття 35 Конвенції, лише за те, що вона була свідомо обґрунтована неправдивими фактами, незалежно від того чи використовуються в ній образливі висловлювання (у справі «Варбанов проти Болгарії», рішення від 05 жовтня 2000 року, заява № 31365/96, пункт 36, («Акдівар та інші проти Туреччини»), рішення від 16 серпня 1996 року, Звіти про Судові рішення та ухвали («Reports of Judgments and Decisions») 1996-IV, с. 1210-1211, пункти 53-54).
У справі, що переглядається, Верховний Суд вважає, що звинувачення заявника переходять межі нормальної, допустимої, легітимної критики і становлять неповагу до суду.
Верховний Суд зазначає, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, зокрема і у разі зловживання таким правом на звернення до суду.
Згідно із частиною третьою статті 44 ЦПК України якщо подання скарги визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити цю скаргу без розгляду або повернути скаргу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним попередити заявника, що у разі подання необґрунтованих заяв з використанням подібних висловлювань Верховний Суд наділений правом вирішити питання про визнання зловживанням процесуальними правами та застосування заходів процесуального примусу у передбаченому ЦПК України порядку.
Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про відвід колегії суддів Верховного Суду Ігнатенка В. М., Ситнік О. М., Фаловської І. М., тому відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід суддів підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Керуючись статтями 33, 36, 40, 43, 44 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Попередити ОСОБА_1 про недопустимість зловживання процесуальними правами, зокрема шляхом подання необґрунтованих чи завідомо безпідставних заяв, та роз'яснити, що у разі вчинення таких дій Верховний Суд наділений правом застосувати заходи процесуального примусу у передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України порядку.
Заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Ігнатенка В. М., Ситнік О. М., Фаловської І. М. від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліщишин Ігор Віталійович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 30 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення її матері, визначення місця проживання дитини з матір'ю, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Шосткинської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини з батьком, визнати необґрунтованою.
Заяву про відвід суддів Верховного Суду Ігнатенка В. М., Ситнік О. М.,
Фаловської І. М. передати судді, який не входить до складу суду, визначеного у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська