28 січня 2026 року
м. Київ
справа № 752/15486/24
провадження № 61-6398св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Леськов Валерій Петрович, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення у власність нерухомого майна, стягнення грошових коштів,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділення у власність нерухомого майна, стягнення грошових коштів та просив виділити у власність ОСОБА_2 : групу нежитлових приміщень 1-го поверху - частини нежилого будинку (цех КПППНІ, у літ. «Б») загальною площею 493,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2654339980000); групу нежитлових приміщень 2-го та 3-го поверхів (в літ. «Б») загальною площею 285,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2654385880000), а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 738 252 грн грошової компенсації вартості частки (у розмірі ) ОСОБА_1 у праві власності на відповідне майно.
Голосіївський районний суд м. Києва своєю ухвалою від 07 серпня 2024 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення у власність нерухомого майна, стягнення грошових коштів.
04 жовтня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Власюк К. П. , подала до суду відзив на позовну заяву та зустрічний позов. У зустрічному позові вона просила в порядку поділу майна, що є у спільній частковій власності: припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку групи нежитлових приміщень 1-го поверху - частини нежилого будинку (цех КПППНІ, в літ. «Б») загальною площею 493,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2654339980000) та групи нежитлових приміщень 2-го та 3-го поверхів (у літ. «Б») загальною площею 285,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2654385880000); виділити в натурі ОСОБА_1 та визнати за ним право власності на зазначене майно; припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку нежитлових приміщень № 1, 2 та 3 (групи приміщень № 29) (у літ. «А»), загальною площею 211,1 кв. м у АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2536345280000), виділити в натурі ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на вказане майно.
Неможливість вчасного звернення до суду з відзивом на позовну заяву та зустрічною позовною заявою сторона відповідача обґрунтувала тим, що відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 13 серпня 2024 року № 2024/08/13 адвокатське бюро зобов'язалось надати клієнту правову допомогу з питань, які пов'язані з отриманням у приміщенні суду документів у справі № 752/15486/24, за необхідності ознайомитись з матеріалами справи, проаналізувати документи у справі (позовну заяву та долучені до неї документи), надати клієнту попередню консультацію за результатами аналізу документів у справі, а також тим, що у період з 19 серпня 2024 року адвокат перебувала за межами м. Києва, як і відповідач, яка 30 серпня 2024 року покинула територію України. Зустрітись та узгодити позицію у справі адвокат та відповідач змогли лише 19 вересня 2024 року, після чого подали необхідні процесуальні документи, але з пропуском строку. Також посилались на введення воєнного стану.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 21 січня 2025 року відмовив ОСОБА_2 у поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву та строку на звернення до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно залишив без розгляду.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 придбала квитки щодо виїзду за межі України та повернення ще 22 червня 2024 року, а адвокат Власюк К. П. придбала квитки щодо виїзду та повернення за межі м. Києва 01 серпня 2024 року. Зазначене свідчить про те, що станом на день укладання договору від 13 серпня 2024 року № 2024/08/13 обидві його сторони достовірно знали про свою відсутність на території України у заплановані ними дати.
Крім того, 13 серпня 2024 року адвокат Власюк К. П., яка діяла на підставі ордера від 13 серпня 2024 року серії АА № 1474936 без обмеження повноважень, отримала у суді копію позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі, що підтверджується розпискою від 13 серпня 2024 року.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона відповідача діяла недобросовісно, оскільки відповідач заздалегідь у червні 2024 року придбала квитки для виїзду з України на 30 серпня 2024 року, про що на момент укладання договору про надання правової допомоги від 13 серпня 2024 року не повідомила адвоката Власюк К. П., а адвокат Власюк К. П., яка також заздалегідь 01 серпня 2024 року спланувала виїзд за межі м. Києва та за межі України, повинна була після ознайомлення з матеріалами справи на виконання своїх обов'язків за укладеним договором правової допомоги узгодити з ОСОБА_2 правову позицію у справі і повідомити про час та обсяг роботи, необхідні для виконання цього доручення, або ж повідомити про причини неможливості вчасно надати правову допомогу.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідач та її представник не надали доказів на підтвердження того, виїжджали за межі України з поважних причин, як-то лікування, відвідування неповнолітніх дітей, які через військову агресію мешкають за кордоном, тощо. Також суд першої інстанції відхилив доводи представника відповідача, яка посилалась як на поважність причин пропуску строку на введення воєнного стану в Україні.
Київський апеляційний суд постановою від 16 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Власюк К. П. , задовольнив - ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року скасував і направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що, вирішуючи по суті клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, яке не відповідало положенням частини другої статті 127 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд першої інстанції не врахував, що строк на подання відзиву на позовну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому відповідно до вимог процесуального закону може бути продовженим, а не поновленим. Отже суд першої інстанції передчасно вирішив клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, не зажадавши від відповідача уточнення вимог її клопотання відповідно до положень частини другої статті 127 ЦПК України, чим допустив порушення норм процесуального права.
Також суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови в поновленні строку на звернення до суду із зустрічною позовною заявою та залишення зустрічного позову без розгляду, посилаючись на те, що суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 подала зустрічний позов із пропуском строку та порушила вимоги частини першої статті 194 ЦПК України, не зазначив цих недоліків в ухвалі про залишення зустрічного позову без руху та спосіб їх усунення відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України.
Тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку на звернення із зустрічним позовом та залишення зустрічного позову без розгляду на підставі статті 127 ЦПК України з урахуванням фактичних обставин справи не відповідають вимогам закону.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Леськов В. П., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції змінити, виклавши друге речення резолютивної частини в такій редакції: «Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно повернути заявнику».
Касаційну скаргу подано на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивовано тим, що відповідач подала відзив та зустрічний позов з пропуском строку у півтора місяці без поважних причин. Ці дії спрямовані на затягування розгляду справи.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції лише з тієї підстави, що суд помилково залишив без розгляду зустрічний позов, замість того, щоб повернути, апеляційний суд вдався до надмірного формалізму, порушив пункт 4 частини першої статті 379 ЦПК України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та не врахував висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/180108/18, від 26 травня 2022 року у справі № 1-23-32/135-08-4825 про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення лише задля правового пуризму.
Суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини другої статті 127 ЦПК України щодо покладення на суд першої інстанції не передбаченого законом обов'язку зажадати від відповідача перед постановленням ухвали від 21 січня 2025 року уточнення її клопотання про поновлення строку.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2025 року ОСОБА_2 через представника Власюк К. П. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2025 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.
08 вересня 2025 року справу № 752/15486/24 передано Верховному Суду.
Верховний Суд ухвалою від 09 грудня 2025 року призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів.
Фактичні обставини, з'ясовані апеляційним судом
07 серпня 2024 року Голосіївський районний суд міста Києва постановив ухвалу про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення у власність нерухомого майна, стягнення грошових коштів. Відкрив провадження у цивільній справі, призначив справу до розгляду в підготовчому засіданні на 22 жовтня 2024 року та запропонував відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали подати до Голосіївського районного суду міста Києва відзив на позов, який має відповідати вимогам статті 178 ЦПК України, разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу (т. 1, а. с. 120).
13 серпня 2024 року представник відповідача адвокат Власюк К. П., яка діяла на підставі ордера від 13 серпня 2024 року серії АА № 1474936, отримала в суді копію позовної заяви з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі, що підтверджується розпискою від 13 серпня 2024 року (т. 1, а. с. 121).
У наданому ордері від 13 серпня 2024 року серії АА № 1474936 зазначено, що договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються (т. 1, а. с. 123).
04 жовтня 2024 року представник відповідача адвокат Власюк К. П. подала до суду відзив на позовну заяву (т. 1, а. с. 125-137) та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно (т. 2, а. с. 1-19), а також клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву (т. 1, а. с. 138-145) та зустрічної позовної заяви (т. 2, а. с. 20-26).
На обґрунтування клопотань зазначила, що ухвалу про відкриття провадження у справі від 07 серпня 2024 року отримала 13 серпня 2024 року, проте пропустила строк на подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви. Відповідач не є спеціалістом у галузі права, не володіє необхідними професійними знаннями для належного захисту своїх прав та інтересів, тому, користуючись правом, наданим їй законодавством України, вимушена була звернутись за правовою допомогою до адвоката.
13 серпня 2024 року між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро «Сімейний адвокат «Катерина Власюк» (далі - АБ «Сімейний адвокат «Катерина Власюк») укладено договір № 2024/08/31 про надання правової (правничої) допомоги, яким сторони погодили, що бюро бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу з питань, які пов'язані з отриманням у приміщенні Голосіївського районного суду міста Києва документів у справі № 752/15486/24, за необхідності ознайомитись з матеріалами цієї справи та проаналізувати документи, зокрема позовну заяву ОСОБА_1 та долучені до неї документи, та надати клієнту попередню консультацію за результатами аналізу справи № 752/15486/24.
13 серпня 2024 року на виконання умов договору про надання правової (правничої) допомоги від 13 серпня 2024 року № 2024/08/31 представник ОСОБА_2 отримала у приміщенні суду копію ухвали про відкриття провадження у справі від 07 серпня 2024 року та копію позовної заяви ОСОБА_1
Адвокат Власюк К. П. та відповідач лише 19 вересня 2024 року мали можливість зустрітись для погодження правової позиції у справі та укладення договору про надання правової (правничої) допомоги вже безпосередньо для супроводу справи № 752/15486/24, оскільки з 19 серпня 2024 року адвокат Власюк К. П. перебувала у відрядженні спочатку у м. Львові з метою особистої участі у судовому засіданні 20 серпня 2024 року у приміщенні Львівського апеляційного суду у справі № 461/2733/23, а потім за межами України.
Відповідач також у період з 30 серпня 2024 року до 12 вересня 2024 року перебувала за межами України.
У зв'язку з тим, що тільки станом на 19 вересня 2024 року можна було обговорити та погодити правову позицію у цій справі та укласти договір про надання правової (правничої) допомоги, то відповідач з поважних причин пропустила строк на подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви.
Враховуючи викладене, просила суд не вдаватись до надмірного формалізму, не позбавляти відповідача у праві на подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви.
Окрім цього, 02 березня 2022 року на офіційному веб-сайті Ради суддів України було опубліковано рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, відповідно до пункту 6 яких судам рекомендовано виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків, за можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Також Верховний Суд у своєму огляді «Особливості здійснення правосуддя на території, на якій введено воєнний стан» від 04 березня 2022 року зауважив, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.
Просила визнати поважними причини пропуску відповідачем строку на подання відзиву на позовну заяву та зустрічної позовної заяви та поновити відповідачу строк на подання зустрічної позовної заяви та відзиву на позовну заяву, що узгоджується з нормами ЦПК України та практикою Європейського суду з прав людини.
До відзиву та зустрічного позову додано паперову копію посадочного документа на ім'я Власюк Катерини на потяг у напрямку Київ-Пасажирський (відправлення 19 серпня 2024 року о 06:19) - Львів (19 серпня 2024 року о 12:12), придбаний 01 серпня 2024 року; паперову копію квитка на потяг у напрямку Lviv (відправлення 21 серпня 2024 о 03:00) - Przemysl (прибуття 28 серпня 2024 року о 04:25), придбаний 02 серпня 2024 року; паперова копія квитка до Ржешова, придбаний 29 липня 2024 року; паперову копію на літак у напрямку Ржешов (відправлення 21 серпня 2024 року о 10:50) - Лондон (прибуття 21 серпня 2024 року о 12:25) (т. 1, а. с. 148-152).
Також до відзиву та зустрічного позову були додані копія електронного квитка на ім'я ОСОБА_2 № 3171794921 у напрямку Київ, Україна (відправлення 30 серпня 2024 року об 13:30) - Варшава, Республіка Польща (прибуття 31 серпня 2024 року об 05:10) та копія електронного квитка № 7896816 Варшава, Республіка Польща (відправлення 11 вересня 2024 року о 17:30) - Київ, Україна (12 вересня 2024 року об 07:30), придбані 22 червня 2024 року; копія закордонного паспорта ОСОБА_2 із відміткою про перетин державного кордону на виїзд з України 31 серпня 2024 року (т. 1, а. с. 153-155).
19 вересня 2024 року між ОСОБА_2 та АБ «Сімейний адвокат Катерина Власюк» укладено договір № 2024/08/31/2 про надання правової (правничої) допомоги, за яким бюро зобов'язалось надати клієнту правову допомогу з питань, які пов'язані з супроводом цивільного спору стосовно виділення нежитлових приміщень у власність відповідача та стягнення компенсації вартості частки позивача у праві спільної часткової власності на нежитлові приміщення (справа № 752/15486/24), готує зустрічну позовну заяву та відзив на позовну заяву, подає їх до суду і бере участь у супроводі цивільної справи № 752/15486/24 до набрання рішенням чинності (т. 1, а. с. 156-161).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
У частинах сьомій, восьмій статті 178 ЦПК України зазначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 123 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зазначена норма права визначає право, а не обов'язок суду продовжити встановлений судом процесуальний строк. Продовження процесуального строку, встановленого судом або законом, можливе за певних обставин: наявність поданого клопотання або ініціативи суду, дійсних об'єктивних обставин, які унеможливлюють вчинення учасником справи процесуальних дій до закінчення встановленого процесуального строку, належно обґрунтованих та підтверджених доказами (постанова Верховного Суду від 13 січня 2025 року у справі № 686/11230/22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин належать обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Суд першої інстанції надав оцінку клопотанню заявника про поновлення строку на подання відзиву та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки відповідач не надала суду належних доказів на підтвердження неможливості вчасно подати відзив на позовну заяву.
Апеляційний суд правильно зазначив про те, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений, а не поновлений, за заявою учасника справи, проте, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що місцевий суд всупереч нормам процесуального права передчасно вирішив клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву та не зажадав від відповідача уточнення вимог її клопотання відповідно до положень частини другої статті 127 ЦПК України.
Апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції надав оцінку поданому відповідачем клопотанню про поновлення строку на подання відзиву та його доводам щодо поважності причин такого пропуску.
Зазначаючи про відмову у «поновленні» замість «продовженні» строку на подання відзиву, суд першої інстанції не врахував вимоги частини другої статті 127 ЦПК України, проте така процесуальна неточність не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку доводам відповідача щодо поважності причин пропуску строку на подання відзиву на позовну заяву та дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для його задоволення.
У частині першій статті 193 ЦПК України встановлено, що відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Згідно з частинами першою-другою статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред'явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 175 і 177 цього Кодексу.
До зустрічної позовної заяви, поданої з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Перевіряючи правомірність залишення судом першої інстанції без розгляду зустрічного позову, апеляційний суд встановив такі обставини.
Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 07 серпня 2024 року відкрив провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділення у власність нерухомого майна, стягнення грошових коштів.
04 жовтня 2024 року ОСОБА_2 в особі представника Власюк К. П. подала до суду першої інстанції відзив на позовну заяву та зустрічний позов до ОСОБА_1 про припинення права власності на майно та визнання права власності.
Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 27 листопада 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на майно та визнання права власності залишив без руху з тих підстав, що вона подана без додержання вимог, викладених у статті 177 ЦПК України, оскільки не сплачений судовий збір за дві позовні вимоги про припинення права власності та одну вимогу майнового характеру про визнання права власності.
Запропонував ОСОБА_2 протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали усунути недоліки зустрічної позовної заяви шляхом подання до суду доказів, що підтверджують сплату судового збору. Роз'яснив ОСОБА_2 , що у випадку неусунення зазначених недоліків у встановлений строк зустрічна позовна заява вважатиметься неподаною і буде повернута позивачу.
02 грудня 2024 року ОСОБА_2 сплатила судовий збір за подання зустрічної позовної заяви у розмірі 17 562,40 грн.
Голосіївський районний суд міста Києва ухвалою від 21 січня 2025 року відмовив ОСОБА_2 у поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву та строку на звернення до суду з зустрічною позовною заявою, зустрічний позов ОСОБА_2 залишив без розгляду.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що, усуваючи недоліки зустрічної позовної заяви шляхом сплати судового збору відповідно до вимог ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2024 року, ОСОБА_2 мала всі законні підстави очікувати, що суд першої інстанції відкриє провадження за її зустрічним позовом.
Однак, як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції під час залишення зустрічного позову без розгляду мотивував це пропуском строку подання зустрічного позову без поважних причин, що не було підставою для залишення зустрічного позову без руху ухвалою від 27 листопада 2024 року.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 під час подання зустрічного позову порушила вимоги частини першої статті 194 ЦПК України, зокрема зустрічний позов не відповідав вимогам частини першої статті 177 ЦПК України, відповідно до частини другої статті 194 ЦПК України застосував до зустрічного позову положення статті 185 цього Кодексу, при цьому всупереч частині другій статті 185 ЦПК України не зазначив всі недоліки зустрічної позовної заяви та спосіб їх усунення, якщо вважав, що ОСОБА_2 пропустила строк подання зустрічного позову, не довела поважність причин пропуску строку.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки до зустрічного позову застосовуються виключно правила частини третьої статті 194 ЦПК України, якими передбачено, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням строків на її подання, повертається заявникові.
Отже, відповідно до частини першої статті 193, частини третьої статті 194 ЦПК України у разі подання зустрічного позову із пропуском строку та незазначення заявником поважних причин пропуску такого строку, суд повертає зустрічну позовну заяву заявнику. Процесуальним законом не встановлено обов'язку суду залишати зустрічний позов без руху на підставі статті 185 ЦПК України для з'ясування поважності причин пропуску строку на подання зустрічного позову.
З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що суд першої інстанції, посилаючись на пропуск строку подання зустрічного позову, мав залишити зустрічний позову без руху із зазначених підстав.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції перевірив поважність причин пропуску ОСОБА_2 процесуального строку на подання зустрічного позову та дійшов правильного висновку, що заявник не надала належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, залишаючи без розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , керувався вимогами статті 126 ЦПК України, якою встановлено, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, оскільки до зустрічного позову застосовуються виключно правила частини третьої статті 194 ЦПК України, якими передбачено, що зустрічна позовна заява, подана з порушенням строків на її подання, повертається заявникові. Подібні висновки Верховний Суд виклав у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 522/2054/22).
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 міститься правовий висновок про те, що під час застосування процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Помилкове зазначення судом першої інстанції про «залишення зустрічного позову без розгляду» замість «повернення зустрічного позову заявнику» не впливає на правильність вирішення місцевим судомпо суті клопотання відповідача про поновлення строку на подання зустрічного позову.
З огляду на викладене апеляційний суд вдався до надмірного формалізму та не врахував правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для продовження строку на подання зустрічного позову та наявності підстав для повернення зустрічного позову заявнику.
Колегія суддів звертає увагу, що повернення зустрічної позовної заяви відповідно до частини третьої статті 194 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не позбавляє права ОСОБА_2 на звернення до суду із позовом в загальному порядку.
З урахуванням наведеного оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а ухвала суду першої інстанції зміні, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до положень статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд помилково скасував ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року, а тому постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року необхідно скасувати, а ухвалу суду першої інстанції змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові Верховного Суду.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Леськов Валерій Петрович, задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року скасувати.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21 січня 2025 року змінити, з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, та шляхом викладення її резолютивної частини в такій редакції:
«Відмовити ОСОБА_2 у продовженні строку на подання відзиву на позовну заяву та строку на звернення до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна в натурі та припинення права власності на майно повернути заявнику».
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанова оформлена суддею Петровим Є. В.
Суддя-доповідач В. В. Пророк
СуддіА. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров