18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 940/517/25
провадження № 61-15472св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у складі суддів
Борисової О. В., Ратнікової В. М., Ящук Т. І.
у справі за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Тетіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області із заявою, в якій просив оголосити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померлим, а саме загиблим під час участі в бойових діях та виконання ним військового обов'язку захисту держави України, внаслідок збройної агресії російської федерації (далі - рф) проти України.
В обгрунтування вимог посилався на те, що він є батьком ОСОБА_2 , який
13 липня 2024 року був мобілізований до лав Збройних Сил України у зв'язку зі збройною агресією рф проти України.
Зазначив, що у вересні 2024 року він отримав від ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) повідомлення про те, що його син ОСОБА_2 є таким, що зниклий безвісти.
Зазначав, що за цим фактом 17 вересня 2024 року відділенням поліції №3 Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024111300000076 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.115 КК України.
Посилався на те, що оголошення військовослужбовця ОСОБА_2 померлим необхідне заявнику для оформлення спадщини та отримання одноразової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 02 червня
2025 року заяву ОСОБА_3 задоволено.
Оголошено ОСОБА_2 померлим, а саме загиблим під час участі в бойових діях та виконання ним військового обов'язку захисту держави України, внаслідок збройної агресії рф проти України. Датою смерті ОСОБА_2 вважати ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцем смерті - селище Гродівка Покровського району Донецької області.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у даному випадку докази, які надані до заяви про оголошення фізичної особи померлою та які не містять жодних суперечностей щодо обставин загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 , дають можливість зробити вірогідне припущення про його смерть ІНФОРМАЦІЯ_4 за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, внаслідок збройної агресії рф проти України у населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року рішення Тетіївського районного суду Київської області від 02 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Військова частина НОМЕР_1 , Тетіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України залишено без задоволення.
Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 , апеляційний суд врахував, що активні бойові дії на місці (на території) ймовірної загибелі солдата
ОСОБА_2 , а саме в населеному пункті Гродівка, не завершені, а тому дійшов висновку про неможливість відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 09 жовтня 2025 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд не врахував правовий висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладений у постанові від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23.
Заявник вважає, що в даному випадку висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 755/11021/22, якими апеляційний суд обґрунтовує своє судове рішення, жодним чином не суперечать висновкам, зробленим судом першої інстанції під час задоволення заяви. У даному випадку загиблий мав статус військовослужбовця, а його вірогідна смерть сталась на території ведення активних бойових дій, в період їх ведення, безпосередньо в бою, при взаємодії з іншими військовослужбовцями і під постійним спостереженням оператора безпілотних літальних апаратів. При цьому, ймовірна загибель ОСОБА_2 є наслідком воєнний дій, подія відбулась 26 серпня 2024 року в процесі безпосереднього зіткнення з ворогом, в результаті конкретних активних дій в населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області. Заявник звертає увагу на те, що активні бойові дії на вказаній території не ведуться, бо 14 жовтня 2024 року знищена бойова позиція захоплена ворогом і є окупованою.
Отже, заявник вважає,що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України мають відраховуватись від закінчення активних бойових дій саме на місці ймовірної загибелі фізичної особи, а не на загальній території.
Аргументи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
20 січня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що заявник ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .
Згідно з довідкою, виданою Військовою частиною НОМЕР_3 , рядовий ОСОБА_2 перебуває на військовій службі з 13 липня 2024 року у в/ч НОМЕР_3 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 від 22 серпня 2024 року № 237 солдата ОСОБА_2 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 178-РС від 22 серпня 2024 року на посаду розвідника ІНФОРМАЦІЯ_8
2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , який прибув з Військової частини НОМЕР_3 , з 22 серпня 2024 року, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, а на продовольче забезпечення з 23 серпня 2024 року. ОСОБА_2 вважається таким, що
з 22 серпня 2024 року посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом згідно з тарифним розрядом 4 у сумі 2 730 гривень на місяць.
Згідно з витягом з журналу бойових дій ІНФОРМАЦІЯ_6 Військової частини НОМЕР_1 , хід ведення бойових дій та виконання спланованих завдань був таким: 23 серпня 2024 року о 23 год 00 хв на виконання бойового розпорядження командира ІНФОРМАЦІЯ_6 від 23 серпня
2024 року № 85 проведена ротація особового складу (ПВ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » - рядовий ОСОБА_5 (позивний « ОСОБА_5 »), рядовий ОСОБА_7 (позивний « ОСОБА_7 »), рядовий ОСОБА_2 (позивний «ОСОБА_2»), солдат ОСОБА_9 (позивний « ОСОБА_9 »)).
26 серпня 2024 року о 18 год 30 хв в результаті штурмових дій переважаючих сил противника ПВ «ІНФОРМАЦІЯ_5» знищена. Особовий склад на зв'язок не виходить. Встановити місцезнаходження військовослужбовців засобами аеророзвідки не вдалося, що дає підстави вважати зниклими безвісти: розвідника
ІНФОРМАЦІЯ_7 рядового ОСОБА_5 (позивний « ОСОБА_5 »), розвідника ІНФОРМАЦІЯ_8 рядового ОСОБА_7 (позивний « ОСОБА_7 »), розвідника ІНФОРМАЦІЯ_8 рядового ОСОБА_2 (позивний «ОСОБА_2»), розвідника - номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_7 солдата ОСОБА_9 (позивний « ОСОБА_9 »)).
Зброя, засоби зв'язку, майно військовослужбовців втрачені.
Повідомленням від 05 вересня 2024 року про зниклого безвісти, виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявника ОСОБА_1 сповіщено про те, що його син, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розвідник ІНФОРМАЦІЯ_9 військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 26 серпня 2024 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Гродівка Покровського району Донецької області. Підстава: сповіщення командира військової частини НОМЕР_1 № 04/09/06 від 04 вересня 2024 року № 10751.
Згідно з доповіддю по факту безвісти зниклого під час виконання бойових завдань військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , попередньо встановлено, що 26 серпня 2024 року близько 18 год 30 хв в населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області, ВП «ІНФОРМАЦІЯ_5» в результаті штурмових дій переважаючими силами противника знищена. Особовий склад на зв'язок не виходить. Встановити місцезнаходження військовослужбовця засобами аеророзвідки не вдалося, що дає підстави вважати зниклим безвісті солдата ОСОБА_2 - розвідника ІНФОРМАЦІЯ_9 Військової частини НОМЕР_1 . Решта обставин стосовно зникнення військовослужбовця встановлюється. Перед подією військовослужбовець перебував у засобах індивідуального захисту, а також не мав ознак алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Першочергові пошукові заходи до позитивного результату не призвели, зниклого безвісти військовослужбовця виявити не вдалося.
Згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_1 полковник ОСОБА_4 від 27 серпня 2024 року № 1611 про призначення службових розслідувань по факту зникнення безвісти, наказано офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_11 провести службове розслідування по факту зникнення безвісти 26 серпня 2024 року стосовно розвідника 3 розвідувального відділення розвідувального 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 та подати акт службового розслідування на затвердження у встановленому порядку до 26 вересня 2024 року.
У поясненнях, наданих на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 27 серпня 2024 року № 1611 офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення ІНФОРМАЦІЯ_6 Військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_11 механіком - радіотелефоністом радіовідділення взводу зв'язку ІНФОРМАЦІЯ_6 Військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_12 , за фактом зникнення безвісти розвідника ІНФОРМАЦІЯ_9 Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , зазначено, що розвідник ІНФОРМАЦІЯ_9 Військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 перебував на бойовому чергуванні з 23 серпня 2024 року. 26 серпня 2024 року близько 18.30 в районі населеного пункту Гродівка Покровського району Донецької області, ВП «ІНФОРМАЦІЯ_5» (НОМЕР_6 ) в результаті артилерійського обстрілу та штурмових дій переважаючими силами противника був знищений. Особовий склад і розвідник ІНФОРМАЦІЯ_10 військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 на зв'язок не виходив. Встановити місцезнаходження солдата ОСОБА_2 засобами аеророзвідки не вдалось по транкінговому зв'язку солдат ОСОБА_2 на зв'язок не виходив, пошукові заходи виявились безрезультатними через захоплення території противником.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 від 27 серпня 2024 року № 242 солдата ОСОБА_2 , розвідника ІНФОРМАЦІЯ_9, місце перебування якого невідоме до визнання його на підставі рішення суду безвісно відсутнім чи оголошення померлим, звільнено від виконання службових обов'язків з 26 серпня 2024 року, знято зі всіх видів забезпечення, призупинено виплату додаткової винагороди в зв'язку з виведенням із зони ведення бойових дій. Знято з котлового забезпечення з 28 серпня 2024 року.
Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 17 вересня 2024 року на підставі заяви ОСОБА_1 відділенням поліції № 3 Білоцерківського РУП Головного управління Національної поліції в Київській області внесені відомості до ЄРДР за № 12024111300000076, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України, про те, що під час збройної агресії російської федерації з метою зміни меж території та державного кордону України, поблизу населеного пункту Гродівка Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, 26 серпня 2024 року зник безвісти військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на посаді розвідувальника ІНФОРМАЦІЯ_9.
В акті службового розслідування, затвердженого 13 жовтня 2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 , зазначено, що в період з 23 год 30 хв
23 серпня 2024 року до 18 год 30 хв 26 серпня 2024 року солдат ОСОБА_2 разом з групою військовослужбовців розвідувального взводу ІНФОРМАЦІЯ_6 тримав оборону на передньому краї населеного пункту Гродівка, наносив максимальне ураження противнику, однак через інтенсивність артилерійського обстрілу та штурмової дії противника, переважаючими силами о 18.30 26 серпня 2024 року зник безвісти в населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області.
За результатами розслідування пропонується вважати розвідника ІНФОРМАЦІЯ_9 Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 таким, що зник безвісти 26 серпня 2024 року близько 18.30 в населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області внаслідок активних бойових дій з боку ворога під час виконання ним бойового завдання, пов'язаного із захистом територіальної цілісності та недоторканості України, у бойовій обстановці, у складі сил та засобів, залучених до відсічі та стримування збройної агресії російської федерації.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України запроваджено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє до тепер.
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією спочатку був затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 із змінами і доповненнями, а натепер - наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376.
З 02 серпня 2024 року Гродівська селищна територіальна громада (за винятком с. Баранівка, с. Веселе, с. Вовче, с. Воздвиженка, с. Євгенівка, с. Журавка, с. Іванівка, с. Крутий Яр, с.Лисичне, с-ще Лозуватське, с. Новоолександрівка, с. Прогрес, с. Сергіївка, с. Свиридонівка, с. Тимофіївка) є територією бойових дій.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши доводи касаційних скарг з підстав та у межах касаційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За змістом норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, передбачений Главою 6 Розділу IV ЦПК України «Окреме провадження».
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з'ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.
Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:
- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);
- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);
- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.
У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб'єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв'язку із тривалою безвісною відсутністю.
Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року у справі
№ 755/11021/22 зазначила: «Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.
Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».
У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).
Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов'язана.
Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов'язують оголошення фізичної особи померлою у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв'язку з воєнним станом як таким.
За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України»:
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;
- бойові дії - форма застосування з'єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);
- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;
- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові наголосила на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан».
Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов'язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.
Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв'язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об'єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв'язок з різних причин, пов'язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з'ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.
Вирішуючи питання щодо початку відліку строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.
Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309).
У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.
Відповідно до вказаного Наказу, Гродівська селищна територіальна громада за винятком с. Баранівка, с. Веселе, с. Вовче, с. Воздвиженка, с. Євгенівка,
с. Журавка, с. Іванівка, с. Крутий Яр, с. Лисичне, сел. Лозуватське,
с. Новоолександрівка, с. Прогрес, с. Сергіївка, с. Свиридонівка, с. Тимофіївка,
з 02 серпня 2024 рокує територією активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.
У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв'язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.
Враховуючи те, що активні бойові дії на місці (на території) ймовірної загибелі солдата ОСОБА_2 , а саме в населеному пункті Гродівка Покровського району Донецької області не завершені, апеляційний суд дійшов правильного висновку про неможливість відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України.
Доводи заявника про необхідність відраховувати такий строк з дати ймовірної смерті фізичної особи суперечать висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, яка звернула увагу на те, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій. У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв'язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.
Отже, не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв'язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об'єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою
Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв'язок з різних причин, пов'язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з'ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.
Зокрема, регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зокрема, широкий суспільний резонанс отримала ситуація, коли військовослужбовець ОСОБА_13 , якого у 2022 році визнано загиблим, а у 2023 році після проведення ДНК-експертизи - поховано, під час останнього обміну військовополоненими 05 лютого 2026 році повернувся в Україну живим.
Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішенні «Україна та Нідерланди проти Росії» (об'єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20 та 11055/22) від 09 липня 2025 року, у якому суд констатував системні порушення прав людини, пов'язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв'язку із зовнішнім світом, що об'єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження.
Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 з підстав неможливості відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23, на яку посилається заявник в обґрунтування касаційної скарги, оскільки у зазначеній справі вірогідна смерть фізичної особи була підтверджена належними доказами, зокрема актом про смерть від 04 квітня 2022 року.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, фактично зводяться до незгоди з висновками суду, переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленим судовим рішенням.
Суд апеляційної інстанції дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
Незгода заявника із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року по справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскаржуване судове рішення є достатньо вмотивованими та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська