29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"18" березня 2026 р. Справа № 924/1234/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Субботіної Л.О. за участю секретаря судового засідання Мізика М.А., розглянувши матеріали
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Дніпротранснафта" м.Кам'янське Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи захисту рослин" м. Хмельницький
про стягнення 1 722 145,71 грн
Представники сторін:
позивач: Коваленко О.М. - адвокат, діє на підставі довіреності № 15 від 10.12.2025
відповідач: не з'явився
В судовому засіданні відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
До Господарського суду Хмельницької області 15.12.2025 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Дніпротранснафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи захисту рослин" про стягнення 1722145,71 грн, з яких: 1720307,57 грн - сума боргу, 1838,14 грн - 3% річних. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що 28.08.2025 між сторонами укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №28082025-В. В договорі сторони узгодили умови надання послуг, строки та порядок надання послуг, їх вартість та порядок розрахунків, зобов'язання та відповідальність сторін, термін дії договору тощо. Позивач зазначає, що на дату подання позовної заяви, ТОВ "ТК "Дніпротранснафта" надало послуги в межах вказаного договору на суму 2135067,41 грн. На підтвердження наданих послуг позивачем виписані рахунки та сторонами підписані акти надання послуг. Всі послуги були надані на підставі підписаних сторонами заявок. Також було сформовано та підписано на підтвердження здійснення перевезень СМR до кожного акта надання послуг. Зауважує, що договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками. Жодних претензій щодо обсягу та якості надання послуг замовником не було пред'явлено, сторонами підписані без заперечень всі акти надання послуг. Окрім цього, на підтвердження надання послуг складено податкові накладні та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, підписання актів надання послуг, що є первинним обліковим документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, в сукупності з відповідною податковою накладною, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надану послугу. Однак відповідачем було здійснено оплату за транспортні перевезення лише на загальну суму 414759,84 грн. Отже, відповідач не виконав зобов'язань щодо сплати грошових коштів за надані послуги у встановлений строк всупереч вимогам цивільного законодавства, а також умовам договору про надання послуг, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 1720307,57 грн з ПДВ 20%. Позивач вказує, що він звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості. Листом від 27.11.2025 відповідач надав відповідь, в якій визнав факт існування боргу та не надав жодних заперечень. Враховуючи несплату заборгованості, позивач нарахував до сплати відповідачу 3% річних в сумі 1838,14 грн та звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Субботіній Л.О.
Ухвалою суду від 22.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/1234/25 про стягнення 1722145,71 грн в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11:20 год. 21 січня 2026 року, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов до 09 січня 2026 року включно, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив та наявних у нього доказів до 19 січня 2026 року включно.
До суду 08.01.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній повідомляє, що між сторонами було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 28082025-В від 28.08.2025, в межах якого позивач надав відповідачу послуги з міжнародного перевезення: за маршрутом м. Золотоноша, Черкаська обл. - м. Барселона, Іспанія згідно заявки № 93 від 29.08.2025, акту наданих послуг № 1817 від 09.09.2025 на суму 205 048,94 грн; за маршрутом Лозуватка, Дніпропетровської обл. - Барселона, Іспанія згідно заявки №97 від 28.08.2025, акту наданих послуг № 1836 від 10.09.2025 на суму 209710,90 грн; за маршрутом с. Садове, Київська обл. - м. Барселона, Іспанія згідно заявки № 78 від 29.08.2025, акту наданих послуг № 1978 від 01.10.2025 на суму 229 043,04 грн. Всього позивач надав послуг з перевезення на загальну суму 643 802,88 грн. Відповідач звертає увагу, що він сплатив на користь позивача 414 759,84 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1352 від 02.10.2025 та № 396 від 14.10.2025. Таким чином, станом на 08.01.2026 відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 229043,04 грн. Що стосується решти вимог позивача, то вони цілком не обґрунтовані, оскільки умови перевезень по заявках № 96 від 28.08.2025, № 92 від 29.08.2025, № 94 від 29.08.2025, № 1 від 02.09.2025, №62 від 05.09.2025, № 63 від 05.09.2025 та № 66 від 19.09.2025 не були погоджені між сторонами, відповідач не підписував жодної із вище зазначених заявок, тобто ці заявки, а також акти наданих послуг №1835 від 09.09.2025, № 1837 від 13.09.2025, № 1838 від 13.09.2025, № 1872 від 16.09.2025, № 1873 від 17.09.2025, № 1903 від 17.09.2025 та № 1979 від 01.10.2025 мають ознаки підробки підпису директора та оригіналу печатки відповідача. В частині вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних відповідач вважає ці вимоги не достатньо обґрунтованими, оскільки позивач не вірно визначив суму основного боргу, не визначив дату, з якої відбулося прострочення, а також не надав детального розрахунку відповідної суми, тому відповідач вважає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню, принаймні в тій сумі, в якій зазначив позивач.
Позивач у відповіді на відзив від 13.01.2026 вказує, що всі заявки були підписані директором відповідача та отримані засобами поштового зв'язку. Окрім того, директором також без заперечень було підписано всі акти надання послуг. Протягом всього строку дії укладеного договору та підписання актів надання послуг з боку відповідача не надходило жодних заперечень щодо автентичності підписів. Позивач зазначає, що на виконання п. 7.1 договору та з метою досудового врегулювання спору він направляв претензію від 14.11.2025 № 99/2025 про стягнення заборгованості, яка була отримана відповідачем 19.11.2025. У відповідь на дану претензію, відповідач листом від 27.11.2025 визнав факт існування боргу, гарантував виконання взятих на себе зобов'язань та не заперечував проти суми боргу. Окрім цього, на підтвердження надання послуг позивачем у встановлені строки було складено податкові накладні та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Всі ці обставини підтверджують реальність надання послуг.
Відповідно до ухвали від 14.01.2026, яка залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026, суд відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи захисту рослин" про забезпечення доказів від 08.01.2026.
В підготовчому засіданні 21.01.2026 суд задовольнив клопотання відповідача від 16.01.2026 про витребування оригіналів доказів, а саме: заявок № 96 від 28.08.2025; № 92 від 29.08.2025; № 94 від 29.08.2025; № 1 від 02.09.2025; № 62 від 05.09.2025; № 63 від 05.09.2025 та № 66 від 19.09.2025, а також актів наданих послуг № 1835 від 09.09.2025; № 1837 від 13.09.2025р.; № 1838 від 13.09.2025; № 1872 від 16.09.2025; № 1873 від 17.09.2025; № 1903 від 17.09.2025 та № 1979 від 01.10.2025 та зобов'язав позивача надати вказані документи для огляду у наступне підготовче засідання, встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 30 січня 2026 року включно, відклав підготовче засідання на 11:30 год. 10 лютого 2026 року, про що постановлені ухвали із занесенням до протоколу судового засідання.
До суду 30.01.2026 від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив), в яких останній вказує, що позивач стверджує, що отримав спірні заявки та акти наданих послуг від відповідача засобами поштового зв'язку. Разом з тим, позивач не долучає жодного доказу отримання відповідної кореспонденції від відповідача, не зазначає коли це відбулося та не надає жодного пояснення чому до позовної заяви були долучені додатки (заявки, акти наданих послуг) без печаток, а на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів уже було надано відповідні документи з відтисками печатки схожі на відтиск печатки відповідача. Звертає увагу, що відповідач в даному випадку займає послідовну і зрозумілу позицію, яка полягає в тому, що останній не заперечує свої грошові зобов'язання щодо фактично наданих йому послуг, які були належним чином погоджені між сторонами та як наслідок підтвердженні первинними документами. Така позиція відповідача була відображена у відповіді № 27/11/2025/2 від 27.11.2025 на претензію позивача. Як у своєму відзиві, так і в даному запереченні відповідач визнає свою заборгованість в сумі 229 043,04 грн (згідно заявки № 78 від 29.08.2025 та акту наданих послуг № 1978 від 01.10.2025), а решту позовних вимог не визнає та заперечує щодо їх задоволення. Відповідач зазначає, що у заявках № 63 від 05.09.2025, № 62 від 05.09.2025, № 1 від 02.09.2025, № 66 від 19.09.2025, № 94 від 29.08.2025, № 93 від 29.08.2025, № 92 від 29.08.2025, № 97 від 28.08.2025, № 96 від 28.08.2025, № 78 від 29.08.2025, які позивач уперше долучив до матеріалів справи разом із позовною заявою, відтиск печатки був відсутній. Водночас під час подальшого подання позивачем "оригіналів" документів до суду на зазначених заявках з'явився відтиск печатки. Порівняння первісно поданої копії та документа, долученого додатково, свідчить, що різниця між ними фактично полягає лише у наявності/відсутності печатки; підписи сторін є тотожними та не містять ознак повторного підписання. Це дає підстави вважати, що відтиск печатки було нанесено після первинного подання документа до суду шляхом проставлення на копію, що ставить під сумнів автентичність та достовірність такого доказу. Те саме стосується і актів № 1817 від 09.09.2025, № 1835 від 09.09.2025, №1836 від 10.09.2025, № 1837 від 13.09.2025, № 1838 від 13.09.2025, № 1872 від 16.09.2025, № 1873 від 17.09.2025, № 1903 від 17.09.2025, №1979 від 01.10.2025, № 1978 від 01.10.2025. Відповідач звертає увагу суду, що в заявці № 66 від 19.09.2025 підпис відрізняється від всіх інших, що може свідчити про підпис документів третьої особою. Відповідач вищезазначені заявки та акти не погоджував, печатку на ній не проставляв та оригіналів документів на підпис не отримував. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення відповідачу оригіналів документів для підписання (поштові квитанції, описи вкладення, реєстри відправлень, акти приймання-передачі тощо), що підтверджує відсутність волевиявлення відповідача щодо погодження зазначеного документа.
В підготовчому засіданні 10.02.2026 суд оглянув оригінали доказів, що витребовувались судом згідно з ухвалою від 21.01.2026. Також суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 10:00 год. 17 лютого 2026 року, про що постановлені ухвали із занесенням до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 17.02.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, суд відклав підготовче засідання на 14:30 год. 02 березня 2026 року.
До суду 28.02.2026 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній зазначає, що податкова накладна за своєю правовою природою не є первинним документом, що підтверджує погодження сторонами істотних умов перевезення (ціни, маршруту, строків, відповідальності тощо) або прийняття результату послуг. Для цього слугують договірні документи (заявка/замовлення) та первинні документи (акт наданих послуг), оформлені належним чином. Технічна позначка в СЕД про "прийняття" документа не є рівнозначною підписанню відповідачем заявки чи акта, не підтверджує повноваження особи, яка виконувала технічні дії, та не доводить волевиявлення відповідача на погодження умов перевезення саме в редакції позивача. Верховний Суд у справі № 910/8861/20 зазначав, що віднесення сум ПДВ до податкового кредиту або наявність податкових накладних у системах податкового обліку саме по собі не є безумовним доказом реальності господарської операції та має оцінюватися судом лише у сукупності з іншими належними та допустимими доказами. У цій справі позивач не надав такої достатньої сукупності доказів.
В підготовчому засіданні 02.03.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 17.02.2026 про призначення експертизи, закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14:30 год. 18 березня 2026 року, про що постановлені ухвали із занесенням до протоколу судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 18.03.2026 підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив.
Представник відповідача для участі в судовому засіданні не з'явився, у надісланому до суду клопотанні від 17.03.2026 просив про проведення засідання за його відсутності. Крім того, повідомив, що заперечує проти позовних вимог з підстав недостовірності поданих позивачем доказів.
Суд під час розгляду матеріалів справи встановив наступні обставини.
Між ТОВ "Транспортна компанія "Дніпротранснафта" (далі - перевізник) та ТОВ "Системи захисту рослин" (далі - експедитор) було укладено договір №28082025-В на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.08.2025 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого даний договір визначає порядок взаємовідносин, що виникають між сторонами при організації, здійсненні та розрахунках за транспортно - експедиторські послуги (далі - ТЕП), які надаються перевізником експедитору, і пов'язані з перевезенням вантажів у внутрішньому та міжнародному автомобільному сполученнях.
За даним договором перевізник приймає на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок експедитора здійснити перевезення у внутрішньому та міжнародному автомобільному сполученнях, тим самим, організувавши й забезпечивши транспортування вантажів експедитора відповідно до його письмових заявок, окрім цього у випадках передбачених умовами п. 1.3. цього договору, вчинити всі необхідні дії щодо організації транспортування вантажів, в тому числі, але не виключно, залучити третіх осіб до декларування вантажу та його зберігання на митному складі, при цьому залишаючись безпосередньо відповідальним перед експедитором за виконання таких зобов'язань, а експедитор, у свою чергу, зобов'язується оплатити перевізнику винагороду та усі додатково документально підтвердженні витрати (п. 1.2 договору).
Пунктом 1.3 договору визначено, що вид, об'єм, строки, вартість послуг перевізника за даним договором визначаються окремо для кожного перевезення - у відповідності до узгоджених заявок замовника (далі заявка), які підлягають узгодженню у порядку, передбаченому п. 3.1 та 4.1. даного договору. Узгоджені заявки являють собою домовленість сторін стосовно істотних умов перевезення вантажу експедитора у рамках нього договору і, за умови належного оформлення (містять підписи уповноважених представників сторін і печатки сторін, а у випадку коли представник уповноважений належним чином оформленою довіреністю - достатньо його підпису), є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 1.4 договору на кожні окремі ТЕП оформляється заявка, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною даною договору. Заявка містить дані про відправника та отримувача вантажу, дані про вантаж та вартість ТЕП, а також інші умови з урахуванням п. 3.1 даного договору. При наявності розбіжностей між умовами заявки та договору, пріоритет мають умови, визначені в заявці.
У розділі 3 договору визначені права й обов'язки експедитора, зокрема: експедитор інформує перевізника за допомогою електронної пошти та/або месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp про обсяги необхідного перевезення, кількості й необхідному виді автомобільного транспорту, не пізніше 24 годин до початку перевезення. Інформація передається у вигляді заявки (п. 3.1); експедитор зобов'язаний не пізніше погодженої сторонами дати й часу навантажування автомобільного транспорту у пакувати, здійснити маркування й підготувати вантаж до перевезення, а також надати перевізнику належним чином оформлені документи на вантаж, які необхідні для оформлення товаросупровідних і митних документів, необхідних для безперешкодного проїзду через державні кордони країн відправлення, призначення і транзиту, в тому числі не пізніше ніж за 2 години до прибуття автомобільного транспорту на митницю України, повідомити перевізнику номер оформленого у митних органах "ІМ-ПП" (попереднього повідомлення)/ "ІМ-ПД" (попередньої декларації) на вантаж, що перевозиться (п. 3.2); замовник зобов'язаний оплатити перевізнику вартість наданих послуг, погоджену у заявці, а також відшкодувати додаткові, погоджені сторонами, витрати перевізника, підтверджені документально (п. 3.8).
Згідно з п. 5.1 договору вартість ТЕП по даному договору визначається сторонами у заявках, та є невід'ємною чистиною даного договору.
Всі розрахунки між експедитором і перевізником провадяться в національній грошовій одиниці України - гривні (п. 5.2 договору).
Відповідно до п. 5.3 договору оплата наданих перевізником ТЕП, в тому числі додаткових витрат, понесених перевізником для виконання окремої ТЕП, провадиться експедитором протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту одержання експедитором оригіналу акту виконаних робіт та рахунку-фактури, шляхом банківського переведення коштів на рахунок перевізника, якщо інший порядок розрахунків не погоджено сторонами в заявці. Моментом оплати вважається момент списання коштів з поточного рахунку експедитора.
Сторони домовились, що грошові зобов'язання експедитора по цьому договору здійснюються в національній грошовій одиниці України (п. 5.4 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2025, а в частині виконання сторонами взятих на себе за договором зобов'язань (у т.ч. щодо сплати пені, штрафів, інших санкцій) - до моменту їх повного виконання сторонами.
Договір підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.
Додатками до договору оформлено підписані сторонами та скріплені відтисками їх печаток заявки на перевезення вантажу №96 від 28.08.2025, №97 від 28.08.2025, №78 від 29.08.2025, №92 від 29.08.2025, №93 від 29.08.2025, №94 від 29.08.2025, №1 від 02.09.2025, №62 від 05.09.2025, №63 від 05.09.2025, №66 від 19.09.2025, в яких визначено назву вантажу (яйце куряче (Європа)), вартість транспортно-експедиторських послуг, дату, час та адресу завантаження, адресу розвантаження, відомості щодо автомобіля та водія та ін.
Позивач долучив до матеріалів справи міжнародні товарно - транспортні накладні (СМR), які містять в тому числі відмітки про митне оформлення та прийняття вантажу одержувачем, та акти наданих послуг №1817 від 09.09.2025 на суму 205048,94 грн, №1835 від 09.09.2025 на суму 219607,07 грн, №1836 від 10.09.2025 на суму 209710,90 грн, №1837 від 13.09.2025 на суму 204787,78 грн, №1838 від 13.09.2025 на суму 204790,26 грн, №1872 від 16.09.2025 на суму 193702,20 грн, №1873 від 17.09.2025 на суму 228117,00 грн, №1903 від 17.09.2025 на суму 216238,07 грн, №1978 від 01.10.2025 на суму 229043,04 грн, №1979 від 01.10.2025 на суму 224022,15 грн.
Позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату міжнародних автопослуг з вантажоперевезень, а саме: №1852 від 09.09.2025 на суму 205048,94 грн, №1875 від 09.09.2025 на суму 219607,07 грн, №1876 від 10.09.2025 на суму 209710,90 грн, №1877 від 13.09.2025 на суму 204787,78 грн, №1878 від 13.09.2025 на суму 204790,26 грн, №1923 від 16.09.2025 на суму 193702,20 грн, №1924 від 17.09.2025 на суму 228117,00 грн, №1941 від 17.09.2025 на суму 216238,07 грн, №2032 від 01.10.2025 на суму 229043,04 грн, №2033 від 01.10.2025 на суму 224022,15 грн.
Відповідно до платіжних інструкцій в національній валюті №1352 від 02.10.2025 та №396 від 14.10.2025 ТОВ "Системи захисту рослин" сплатило на користь ТОВ "ТК "Дніпротранснафта" 205048,94 грн з призначенням платежу міжнародні автопослуги по рахунку на оплату №1852 від 09.09.2025 та 209710,90 грн з призначенням платежу оплата за послуги, згідно рахунка №1876 від 10.09.2025 відповідно.
Матеріали справи містять також податкові накладні №70 від 09.09.2025, №71 від 09.09.2025, №80 від 10.09.2025, №88 від 13.09.2025, №89 від 13.09.2025, №150 від 16.09.2025, №156 від 17.09.2025, №163 від 17.09.2025, №18 від 01.10.2025, №19 від 01.10.2025, які складено позивачем для відображення в податковому обліку операцій з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Вказані накладні зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями № 1.
Позивач звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості №99/2025 від 14.11.2025, в якій повідомляв, що в межах договору здійснено перевезення вантажу відповідно до письмових заявок відповідача, на підтвердження виписані рахунки та підписані сторонами акти надання послуг, окрім того, сторонами також підписані CМR до кожного акту надання послуг, що підтверджує здійснення перевезень. При цьому позивач у претензії зазначив про здійснення перевезень на підставі усіх вищевказаних заявок та актів надання послуг. Звернув увагу, що на дату подання претензії надано послуги на суму 2135067,41 грн, сплачено відповідачем 414759,84 грн. Загальна заборгованість за договором становить 1720307,57 грн, яку позивач просив сплатити протягом 10 робочих днів з дати отримання претензії.
Претензія надіслана та отримана відповідачем 19.11.2025, що підтверджується поштовою накладною від 17.11.2025, описом вкладення у цінний лист та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач у відповіді на претензію №27/11/2025/2 від 27.11.2025 повідомив, що товариство гарантує виконання всіх взятих на себе зобов'язань за укладеними договорами та підписаними первинними документами. Усі фактично отримані та належним чином оформлені послуги будуть оплачені в повному обсязі. Звернув увагу, що товариство виступає посередником у зазначених правовідносинах, а кінцевий замовник послуг на даний момент також не здійснив повного розрахунку. У зв'язку з цим товариство об'єктивно не має можливості погасити заборгованість у стислий строк. Після надходження коштів від замовника послуг товариство забезпечить повне погашення заборгованості у найкоротший можливий термін. З огляду на викладене, відповідач просив розглянути питання щодо відтермінування оплати/узгодження поетапного графіка погашення боргу.
Аналізуючи надані докази та пояснення сторін, оцінюючи їх у сукупності, суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Суд встановив, між ТОВ "Транспортна компанія "Дніпротранснафта" та ТОВ "Системи захисту рослин" було укладено договір №28082025-В на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.08.2025 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого позивач прийняв на себе зобов'язання від свого імені та за рахунок відповідача здійснити перевезення у внутрішньому та міжнародному автомобільному сполученнях, тим самим, організувавши й забезпечивши транспортування вантажів відповідача відповідно до його письмових заявок, окрім цього у випадках передбачених умовами п. 1.3. цього договору, вчинити всі необхідні дії щодо організації транспортування вантажів, в тому числі, але не виключно, залучити третіх осіб до декларування вантажу та його зберігання на митному складі, при цьому залишаючись безпосередньо відповідальним перед відповідачем за виконання таких зобов'язань, а відповідач, у свою чергу, зобов'язувався оплатити позивачу винагороду та усі додатково документально підтверджені витрати.
Пунктом 1.3 договору визначено, що вид, об'єм, строки, вартість послуг позивача за даним договором визначаються окремо для кожного перевезення - у відповідності до узгоджених заявок.
Згідно з п. 1.4 договору на кожні окремі ТЕП оформляється заявка, що підписується сторонами та є невід'ємною частиною даною договору. Заявка містить дані про відправника та отримувача вантажу, дані про вантаж та вартість ТЕП, а також інші умови з урахуванням п. 3.1 даного договору.
У п. 5.1 договору визначено, що вартість ТЕП по даному договору визначається сторонами у заявках, що є невід'ємною чистиною даного договору.
Відповідно до вищевказаних умов договору між сторонами були підписані та скріплені відтисками їх печаток заявки на перевезення вантажу №96 від 28.08.2025, №97 від 28.08.2025, №78 від 29.08.2025, №92 від 29.08.2025, №93 від 29.08.2025, №94 від 29.08.2025, №1 від 02.09.2025, №62 від 05.09.2025, №63 від 05.09.2025, №66 від 19.09.2025, в яких визначено назву вантажу (яйце куряче (Європа)), вартість транспортно-експедиторських послуг, дату, час та адресу завантаження, адресу розвантаження, відомості щодо автомобіля та водія та ін.
Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Робота та послуги, що виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються додатково за домовленістю сторін.
Згідно з п. 3.8 договору відповідач зобов'язаний оплатити позивачу вартість наданих послуг, погоджену у заявці, а також відшкодувати додаткові, погоджені сторонами, витрати перевізника, підтверджені документально.
За умовами п. 5.3 договору оплата наданих перевізником ТЕП, в тому числі додаткових витрат, понесених перевізником для виконання окремої ТЕП, провадиться експедитором протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту одержання експедитором оригіналу акту виконаних робіт та рахунку-фактури, шляхом банківського переведення коштів на рахунок перевізника, якщо інший порядок розрахунків не погоджено сторонами в заявці. Моментом оплати вважається момент списання коштів з поточного рахунку експедитора.
Сторони домовились, що грошові зобов'язання експедитора по цьому договору здійснюються в національній грошовій одиниці України (п. 5.4 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач надав відповідачу міжнародні послуги з перевезення вантажів на загальну суму 2135067,41 грн, що підтверджується міжнародними товарно - транспортними накладними, які містять в тому числі відмітки про митне оформлення та прийняття вантажу одержувачем, та актами наданих послуг №1817 від 09.09.2025 на суму 205048,94 грн, №1835 від 09.09.2025 на суму 219607,07 грн, №1836 від 10.09.2025 на суму 209710,90 грн, №1837 від 13.09.2025 на суму 204787,78 грн, №1838 від 13.09.2025 на суму 204790,26 грн, №1872 від 16.09.2025 на суму 193702,20 грн, №1873 від 17.09.2025 на суму 228117,00 грн, №1903 від 17.09.2025 на суму 216238,07 грн, №1978 від 01.10.2025 на суму 229043,04 грн, №1979 від 01.10.2025 на суму 224022,15 грн.
Також позивач виставив відповідачу рахунки на оплату вказаних послуг, а саме: №1852 від 09.09.2025 на суму 205048,94 грн, №1875 від 09.09.2025 на суму 219607,07 грн, №1876 від 10.09.2025 на суму 209710,90 грн, №1877 від 13.09.2025 на суму 204787,78 грн, №1878 від 13.09.2025 на суму 204790,26 грн, №1923 від 16.09.2025 на суму 193702,20 грн, №1924 від 17.09.2025 на суму 228117,00 грн, №1941 від 17.09.2025 на суму 216238,07 грн, №2032 від 01.10.2025 на суму 229043,04 грн, №2033 від 01.10.2025 на суму 224022,15 грн.
Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд встановив, що відповідач лише частково виконав свої зобов'язання, сплативши 414759,84 грн відповідно до платіжних інструкцій в національній валюті №1352 від 02.10.2025 та №396 від 14.10.2025.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №28082025-В на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 28.08.2025 становить 1720307,57 грн (2135067,41 грн - 414759,84 грн).
Доводи відповідача з приводу того, що умови перевезень по заявках № 96 від 28.08.2025, № 92 від 29.08.2025, № 94 від 29.08.2025, № 1 від 02.09.2025, №62 від 05.09.2025, № 63 від 05.09.2025 та № 66 від 19.09.2025 не були погоджені між сторонами, оскільки відповідач не підписував жодної із вищезазначених заявок, як і актів наданих послуг №1835 від 09.09.2025, № 1837 від 13.09.2025, № 1838 від 13.09.2025, № 1872 від 16.09.2025, № 1873 від 17.09.2025, № 1903 від 17.09.2025 та № 1979 від 01.10.2025 не спростовують вищевикладених висновків суду з огляду на наступне.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 вищевказаного Закону, п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (далі - Положення), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Пунктом 1.2 Положення визначено, що первинні документи - це документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.
За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зазначений перелік обов'язкових реквізитів первинного документа кореспондується з п. 2.3 Положення.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (п. 2.4 Положення).
Разом з тим, відповідно до сталої практики Верховного Суду визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто судам під час розгляду справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця тощо). Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (поставки товару). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальна поставка товару), а не первинні документи. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (постанови від 25.09.2025 у справі №927/1455/23, від 30.01.2025 у справі № 903/811/23, від 05.06.2024 у справі № 916/2492/21, від 28.12.2022 у справі № 520/1284/19, від 06.09.2022 у справі № 916/1195/21, від 08.06.2022 у справі №912/1414/21 та інші).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує, що відповідно до п. 3.2 договору саме на відповідача був покладений обов'язок упакувати, здійснити маркування й підготувати вантаж до перевезення, надати перевізнику належним чином оформлені документи на вантаж, які необхідні для оформлення товаросупровідних і митних документів, необхідних для безперешкодного проїзду через державні кордони країн відправлення, призначення і транзиту, повідомити перевізнику номер оформленого у митних органах "ІМ-ПП" (попереднього повідомлення)/ "ІМ-ПД" (попередньої декларації) на вантаж, що перевозиться. Саме після вчинення зазначених дій позивач здійснював перевезення вантажів.
Обставини здійснення позивачем міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом підтверджується міжнародними товарно - транспортними накладними, які містять, зокрема відмітки про митне оформлення та прийняття вантажу одержувачем.
У відповіді на претензію №27/11/2025/2 від 27.11.2025 відповідач повідомив, що гарантує виконання всіх взятих на себе зобов'язань за укладеними договорами та підписаними первинними документами. Зазначив, що усі фактично отримані та належним чином оформлені послуги будуть оплачені в повному обсязі. Більш того, відповідач просив розглянути питання щодо відтермінування оплати/узгодження поетапного графіка погашення боргу. Будь-яких заперечень щодо наданих позивачем послуг на спірну суму та щодо зазначених у претензії №99/2025 від 14.11.2025 заявок, актів надання послуг відповідач не висловив.
Також матеріали справи містять податкові накладні №70 від 09.09.2025, №71 від 09.09.2025, №80 від 10.09.2025, №88 від 13.09.2025, №89 від 13.09.2025, №150 від 16.09.2025, №156 від 17.09.2025, №163 від 17.09.2025, №18 від 01.10.2025, №19 від 01.10.2025, які складено позивачем для відображення в податковому обліку операцій з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Вказані накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями № 1.
При цьому відповідач не надав в матеріали справи будь-яких доказів, які б спростовували відображення таких податкових операцій у його податковому обліку.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19 зазначала, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, враховуючи приписи ст. 79 ГПК України, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази підтверджують факт надання позивачем послуг перевезення вантажів автомобільних транспортом на спірну суму. При цьому відповідач не надав будь-яких доказів на спростування вказаних обставин.
Також суд зазначає, що встановлені обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Так, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 910/10001/24).
Суд враховує, що до подання позивачем позову відповідач не висловлював будь-яких заперечень з приводу підписання спірних заявок та актів наданих послуг. Більш того, у відповіді на претензію №27/11/20025/2 від 27.11.2025 він не заперечував факту надання таких послуг та гарантував виконання всіх взятих на себе зобов'язань. Разом з тим, після звернення позивача до суду відповідач почав заперечувати факт підписання спірних заявок та актів наданих послуг, що свідчить про недобросовісну поведінку останнього.
Зважаючи на викладене, з огляду на усі вищевикладені висновки, заперечення відповідача щодо підписання заявок та актів наданих послуг на спірну суму не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, суд приймає до уваги, що в підготовчому засіданні, яке відбулось 10.02.2026, суд оглянув оригінали заявок та актів наданих послуг, щодо яких заперечував відповідач, та встановив відповідність поданих в матеріали справи копій оригіналам таких документів. При цьому усі наявні в матеріалах справи копії, що подавались разом із позовною заявою як додатки, містять відтиски печаток сторін, в тому числі і відповідача (такий відтиск є нечітким).
Тому суд приходить до висновку, що позивач обґрунтовано звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 1720307,57 грн заборгованості за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 28082025-В від 28.08.2025.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із порушенням відповідачем договірних зобов'язань, позивач заявив до стягнення з відповідача 1838,14 грн 3% річних за період з 28.11.2025 по 10.12.2025 на суму заборгованості в розмірі 1720307,57 грн.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок 3% річних, враховуючи визначені п. 5.3 договору строки оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим.
Приймаючи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.
Згідно з ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на відповідача у зв'язку з задоволенням позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи захисту рослин" (м. Хмельницький, вул. Тернопільська, буд.19, офіс 3, код 44341764) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Дніпротранснафта" (Дніпропетровська обл., м.Кам'янське, пл.Театральна, буд. 5, код 37425507) 1720307,57 грн (один мільйон сімсот двадцять тисяч триста сім гривень 57 коп.) заборгованості, 1838,14 грн (одну тисячу вісімсот тридцять вісім гривень 14 коп.) 3% річних, 25832,19 грн (двадцять п'ять тисяч вісімсот тридцять дві гривні 19 коп.) витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складено 30.03.2026.
Суддя Л.О. Субботіна
Рішення надсилається учасникам справи до електронних кабінетів.