Провадження № 22-ц/803/1855/26 Справа № 188/2405/24 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О.М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
27 березня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 09.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНСИ» і ОСОБА_1 , за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційна систем TOB «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробка інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1219-6637.
На виконання зазначених вимог, Позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор А7041, для підписання Кредитного договору №1219-6637від 09.06.2023 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
Відповідно до умов Кредитного договору Кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати Відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 10900,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період -14 день; знижена % ставка - 2.5 % в день; стандартна % ставка - 3 % в день.
Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов'язань, відповідно до умов укладеного Кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов'язання Кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти.
Відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі при отриманні ним грошових коштів.
Станом на 15.07.2024 року, загальний розмір грошових вимог Кредитодавця до Відповідача, які виникли на підставі Кредитного договору, з урахуванням часткового списання заборгованості, в розмірі 54500.00 гривень, що складається з наступного: - прострочена заборгованість за кредитом - 10900.00 гривень; - прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 43600.00 гривень.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за кредитним договором №1219-6637 від 09.06.2023 року в розмірі 54500 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.
Заочним рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково .
Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №1219-6637 від 09.06.2023 в розмірі 21800.00 грн. з яких : - прострочену заборгованість за кредитом - 10900,00 гривень; - прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 10900 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" .
В задоволенні інших вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 зареєстрований на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2422.40 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.06.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНСИ і ОСОБА_1 , укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1219-6637 про надання споживчого кредиту.
При підписанні даного Кредитного договору сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, процентну ставку, умови щодо підвищення процентної ставки, строк кредитування, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та не завдають шкоди споживачеві.
Відповідно паспорту споживчого кредиту сума кредиту складає 10900 грн. Відповідно до укладеного договору останній календарний день першого базового періоду 22.06.2023 року.
Пункти 4.3, 4.6 передбачено фіксовану плату у формі процентів за кожен день. У перший базовий період пільгова ставка 3% за день.
Відповідно до довідки про перерахування суми кредиту №1075-8730 від 09.06.2023 підтверджується трансакція, якою перераховано кошти за кредитним договором в розмірі 10900 грн. Паспортом споживчого кредиту, довідкою про укладений договір, відповідно до якого надана фінансова допомога підтверджується що нарахування щоденних відсотків здійснювалось до 02.04.2024 року.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність укладення між сторонами кредитного договору, порушення відповідачем зобов'язань з повернення кредитних коштів, наявність у відповідача заборгованості за кредитом, а також надважливого значення надав тій обставині, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами є несправедливою, неспівмірною сумі кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, а тому підлягає зменшенню.
Колегія суддів погоджується із цими висновками суду першої інстанції з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022року у справі № 757/40395/20.
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_2 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором А 7041 відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Отже, договір про надання фінансового кредиту підписано відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, встановивши вищезазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що укладення між сторонами кредитного договору №1219-6637 підтверджено належними та допустимими доказами.
Суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що матеріалами справи безспірно підтверджується дійсність грошової вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до відповідача. Між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді тіла кредиту або відсотків матеріали справи не містять.
Задовольняючи частково позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшити розмір процентів за кредитним договором з 43600грн до 10900грн, посилаючись на те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами суперечить принципам розумності та добросовісності, не є співмірною сумі кредиту, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальнику як споживачу послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань.
Водночас, доводи апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму заборгованості за нарахованими процентами, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на наступне.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 97 337грн, що у вісім разів перевищує суму отриману відповідачем у кредит - 10 900,00грн, навіть враховуючи те, що позивач просив стягнути відсотки не в повному обсязі, а у розмірі 43600грн.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Укр Кредит Фінанс», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема, щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_2 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідачки, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Отже, суд першої інстанції правильно врахував, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Тож, суд першої інстанції, застосувавши аналогію та врахувавши те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 43600грн не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 10 900,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, дійшов правильного висновку про необхідність зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачкою кредитних коштів, тобто з 43600грн до 10 900,00грн.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про те, що розмір процентів за користування кредитними коштами визначено у договорі, а тому позивач має право на нарахування процентів протягом строку кредитування, висновків суду не спростовують. Доводи заявника не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»- залишити без задоволення.
Заочне рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Повний текст постанови складено 27 березня 2026 року.
Судді: