Справа № 344/4668/26
Провадження № 1-кс/344/2077/26
26 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Слідчий суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , скаржника ОСОБА_3 , її представника адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області скаргу ОСОБА_3 на постанову дізнавача про часткову відмову в задоволенні клопотання, зобов'язання вчинити дії у кримінальному провадженні 12025096010000413 -
ОСОБА_3 звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області зі скаргою на постанову дізнавача СД Івано-Франківського районного управління поліції ГУ НП в Івано-Франківській області від 06.03.2026 року в частині відмови в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні №12025096010000413; зобов'язання дізнавача внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за ст. 129 КК України; зобов'язання дізнавача відділу дізнання Івано-Франківського районного управління поліції ГУ НП в Івано-Франківській області виконати процесуальні дії, у яких було відмовлено: провести пред'явлення особи для впізнання та вирішити питання про повідомлення ОСОБА_5 про підозру.
Скаржник ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні вимоги скарги підтримали та просили її задовольнити в повному обсязі.
Дізнавачем ОСОБА_6 подано заяву про розгляд скарги без її участі, в якій просила відмовити в задоволенні скарги. На адресу суду надала матеріали кримінального провадження №12025096010000413.
Відповідно до частини 4 статті 107 Кримінального процесуального кодексу України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Проаналізувавши пояснення сторони скаржника, дослідивши зміст скарги та надані матеріали, вважаю за необхідне зазначити наступне.
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначено частиною 1 статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - «КПК України»).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора:
1) бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування;
7) рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій - особою, якій відмовлено у задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником.
У провадженні сектору дізнання Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області перебували матеріали досудового розслідування кримінального правопорушення, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025096010000413 від 07.08.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
Відомості про кримінальне правопорушення внесені на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 29.07.2025 (справа № 344/12812/25).
Постановою дізнавача СД Івано-Франківського РУП ГУ НП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 від 24.09.2025 закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025096010000413 від 07.08.2025, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку із відсутністю складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.
Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 04.03.2026 року скасовано постанову дізнавача СД Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 від 24.09.2025 року про закриття кримінального провадження №12025096010000413.
05.03.2026 року ОСОБА_3 звернулася до дізнавача у кримінальному провадженні №12024096010000814 та у кримінальному провадженні №12025096010000413з клопотанням, в якому просила:
внести до ЄРДР відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 129 КК України (погроза вбивством) відповідно до обставин первинної заяви;
призначити та провести судово-медичну експертизу для встановлення ступеня тяжкості отриманих нею тілесних ушкоджень;
вирішити питання про повідомлення про підозру ОСОБА_5 за ст. 125 та ст. 129 КК України;
провести слідчий експеримент та впізнання особи за участю потерпілої та свідка;
надіслати запити до відповідних медичних установ щодо наявності у ОСОБА_5 медичних протипоказань, зокрема, перебування на обліку у психіатра та/або нарколога.
Постановою дізнавача СД Івано-Франківського РУП ГУ НП в Івано-Франківській області ОСОБА_6 про часткову відмову у задоволенні клопотання від 06.03.2026 року клопотання потерпілої ОСОБА_3 у кримінальному провадженні №12025096010000413 задоволено частково з підстав, зазначених в описовій частині.
Зокрема, потерпілій відмовлено в задоволенні її клопотання від 05.03.2026 року в частині:
вирішення питання про повідомлення про підозру ОСОБА_5 ,
внесення відомостей до ЄРДР за ст. 129 КК України,
проведення пред'явлення для впізнання особи за участю потерпілої.
Вважаючи вищевказану постанову в частині відмови в задоволенні зазначених вище вимог клопотання протиправною, ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді з даною скаргою.
Частиною 3 статті 93 КПК України визначено, що ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
Статтею 220 КПК України визначено, що клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова, копія якої вручається особі, яка заявила клопотання, а у разі неможливості вручення з об'єктивних причин - надсилається їй.
Відповідно ж до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
При цьому, слідчий суддя наголошує, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії»). Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, показань очевидців та експертних висновків (рішення у справі «Танрікулу проти Туреччини»).
• Щодо вимоги клопотання потерпілої про пред'явлення особи до впізнання.
Так, слідчий суддя звертає увагу на те, що частинами 1-3 статті 223 КПК України визначено, що слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз'яснюються їх права і обов'язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом.
Порядок пред'явлення особи до впізнання врегульовано статтею 228 КПК України.
Так, перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються.
Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.
З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.
При пред'явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.
За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання.
Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
При пред'явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фіксування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.
За правилами цієї статті може здійснюватися пред'явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред'явлені для впізнання.
Отже, слідчий суддя звертає увагу, що пред'явлення особи для впізнання - це самостійна слідча (розшуко-ва) дія, яку проводять з метою встановлення тотожності, подібності або відмінності наданої для спостереження і сприйняття особи з тими, яких свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав як очевидець за певних обставин розслідуваної події. Сутність цієї дії полягає в тому, що під час її проведення шляхом виділення та порівняння найбільш характерних ознак та особливостей ідеального образу, який зберігається в пам'яті особи, яка впізнає, та об'єкта в натуральному вигляді або його зображення на фотознімку чи у відеозапису відбувається встановлення тотожності, подібності або відмінності такого ідеального образу із пред'явленою для впізнання особою. Загальна мета пред'явлення для впізнання полягає в отриманні доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу про результати проведеної ним ідентифікації - тотожність, схожість або відмінність осіб чи об'єктів, представлених для ознайомлення, з ознаками особи, що збереглися в його пам'яті.
Пред'явлення особи для впізнання проводиться за наявності юридичних та фактичних підстав, зокрема, за наявності: суб'єкта впізнання; протоколу його допиту, в якому зафіксовано показання про прикмети й особливості об'єкта впізнання та про обставини, за яких він його сприймав; об'єкта, який підлягає впізнанню і яким є жива особа або її фотографічне чи відеографіч-не зображення; кількох схожих об'єктів, які пред'являються разом з об'єктом впізнання. Під фактичними підставами слід розуміти наявність у слідчого, прокурора даних процесуального та непроцесуального характеру, які дозволяють дійти висновку про необхідність (доцільність) та можливість проведення цієї слідчої дії.
Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_3 в частині пред'явлення особи до впізнання, дізнавач в оскаржуваній в частині постанові зіслалася на те, що «… ОСОБА_3 достеменно відома особа, яка за твердженнями потерпілої, вчинила, на її думку, протиправні дії, зокрема, ОСОБА_3 прямо вказує на ОСОБА_5 ».
Однак, слідчий суддя вважає таку мотивацію не достатньо обґрунтованою, оскільки завданням такої слідчої дії, як пред'явлення до впізнання, є перевірка вже отриманих доказів у даному конкретному кримінальному провадженні.
Відтак, слідчий суддя не погоджується з висновком дізнавача про відмову ОСОБА_3 у задоволенні її клопотання в частині вирішення питання про пред'явлення особи до впізнання.
• Щодо вимоги клопотання потерпілої про оголошення особі підозри.
Частиною 1 статті 276 КПК України визначено, що повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:
1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
Так, підозра - це процесуальне рішення прокурора, слідчого, дізнавача (за погодженням із прокурором), яке ґрунтується на зібраних доказах під час досудового розслідування та в якому формується припущення про причетність конкретної особи до вчинення кримінального правопорушення з повідомленням про це такій особі та із роз'ясненням її прав та обов'язків.
Під повідомленням про підозру можна розуміти процесуальне рішення слідчого, дізнавача, прокурора, яке приймається в обов'язковому порядку, при цьому не тільки у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, а й у разі затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів (згідно з ч. 1 ст. 276 КПК України), в письмовій формі й тягне за собою набуття особою, щодо якої воно прийняте, процесуального статусу підозрюваного.
Повідомлення про підозру є процесуальною дією органу досудового розслідування, яка полягає, зокрема, у отриманні органом досудового розслідування за його доводами достатнього обсягу доказового матеріалу для повідомлення особі про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення.
Статтею 298-4 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального проступку складається дізнавачем за погодженням із прокурором у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.
Одночасно із врученням повідомлення про підозру особа інформується про результати медичного освідування та висновку спеціаліста за їх наявності. У разі незгоди з результатами медичного освідування або висновком спеціаліста особа протягом сорока восьми годин має право звернутися до дізнавача або прокурора з клопотанням про проведення експертизи. У такому разі дізнавач або прокурор має право звернутися до експерта для проведення експертизи із дотриманням правил, передбачених цим Кодексом.
У разі якщо протягом встановленого строку особа не звернеться з клопотанням про проведення експертизи, відповідне клопотання може бути заявлено лише під час судового розгляду.
Отже, відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 276 КПК України підставою для вручення відповідній особі підозри є наявність достатніх доказів для підозри такої особи у вчиненні кримінального правопорушення.
При цьому, слідчий суддя зауважує, що питання достатності доказів для пред'явлення особі підозри є дискрецією слідчого, дізнавача та прокурора у конкретному кримінальному провадженню, а втручання у таку дискрецію суперечить завданням кримінального провадження.
Відповідно до п.5 ч.2ст.40-1 КПК України повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру у вчиненні кримінального проступку є повноваженням дізнавача, який, як це передбачено ч.4 ст. 40-1 КПК України, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.
Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (ч. 1ст. 36 КПК України).
Щодо застосування пункту 3 ч.1 ст. 276 КПК України, слідчий суддя вважає, що рішення про наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення належить до виключних повноважень в даному випадку дізнавача та прокурора. Відповідно, складення і подальше вручення повідомлення про підозру прокурором не ї їх безумовним обов'язком та не може вважатись процесуальною дією, яку вони зобов'язані вчинити у визначений КПК строк. Крім того, КПК України не визначено чіткого строку для складання слідчим/дізнавачем/прокурором повідомлення про підозру у таких випадках.
Слідчий суддя наголошує, що відповідно до ст.ст. 36, 40 КПК України повноваження щодо складання та вручення особі повідомлення про підозру покладені на прокурора або орган досудового розслідування, які є самостійними у своїй процесуальній діяльності, а слідчий суддя наділений правом судового контролю та не може переймати на себе функції слідства (п. 18 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.22 КПК України).
Окрім цього, слід зазначити, що заявник просить зобов'язати орган досудового розслідування вчинити дії, що не пов'язані з безпосереднім здійснення досудового розслідування та встановлення усіх обставин справи, а просить вчинити дії з переходу на конкретні стадії кримінального провадження без надання можливості для складення належного і обґрунтованого повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні за наявних для того підстав.
Відтак, слідчий суддя погоджується з висновком дізнавача про те, що станом на час винесення оскаржуваної в частині постанови від 06.03.2026 року не здобуто достатньо доказів для повідомлення особі про підозру.
Вимога скарги ОСОБА_3 про повідомлення про підозру ОСОБА_5 станом на даний час є передчасною, оскільки в даному кримінальному провадженні дізнавачем ще не вчинено достатнього обсягу слідчих (розшукових) та процесуальних дій з метою з'ясування обставин про наявність чи відсутність складу (події) кримінального правопорушення, у достатньому для встановлення об'єктивної істини у повному обсязі.
Відтак, в частині вимоги скарги про скасування постанови дізнавача в частині відмови в пред'явленні особі підозри та зобов'язання дізнавача вирішити питання про вручення повідомлення про підозру слід відмовити.
• Щодо вимоги клопотання потерпілої про внесення відомостей до ЄРДР за ст. 129 КК України.
Відповідно до частини 1 статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування.
Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частина 2 статті 214 КПК України).
До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 2) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника; 3) інше джерело, з якого виявлені обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення; 4) короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; 5) попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; 6) прізвище, ім'я, по батькові та посада службової особи, яка внесла відомості до реєстру, а також слідчого, прокурора, який вніс відомості до реєстру та/або розпочав досудове розслідування; 7) інші обставини, передбачені положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань. У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження (частина 5 статті 214 КПК України).
Вказані положення статті 214 КПК України перебувають у тісному взаємозв'язку з положеннями частини першої статті 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому наявність фактичних даних, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відповідних відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення. Склад кримінального правопорушення - це сукупність юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
Отже, системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань підлягають відомості із заяв, в яких міститься виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення конкретного кримінального правопорушення, а не із повідомлень про події, у яких немає достатньої інформації, що вказує на вчинення кримінального правопорушення.
Слічий суддя звертає увагу на те, що обставини, викладені в заяві про вчинене кримінальне правопорушення, повинні бути такими, що свідчать про наявність вчиненого кримінального правопорушення, містять посилання на певні ознаки кримінального правопорушення та дають можливість встановити його попередню кваліфікацію.
Зміст ч. 1 ст. 214 КПК України не передбачає обов'язку слідчого, дізнавача чи прокурора вносити до Єдиного реєстру досудових розслідувань всі прийняті та зареєстровані ними заяви, зокрема ті, що не містять у собі відомостей, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, слідчий суддя враховує, що обов'язок зареєструвати заяву не є обов'язком зареєструвати відомості з цієї заяви в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, та законодавцем чітко розмежовано поняття внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР у відповідності до положень ч. 1 ст. 214 КПК України та прийняття і реєстрації відповідних заяв, про що йдеться у ч. 4 ст. 214 КПК України.
Як встановлено слідчим суддею, в даному кримінальному провадженні відомості про злочин до ЄРДР внесено на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 29.07.2025 (справа № 344/12812/25), якою зобов'язано Івано-Франківський СВ РУП ГУНП зареєструвати заяву ОСОБА_3 від 05.07.2025 року про вчинення кримінального правопорушення.
В мотивувальній частині даної ухвали слідчим суддею зазначено: «скаржник зазначає «…05.07.2025 року я звернулась до Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області з заявою про вчинення відносно мене кримінального правопорушення, яка зафіксована у протоколі відібрання такої заяви, реєстраційний номер заяви 31454. Дану заяву я доповнила додатковими поясненнями. Суть даної заяви полягала в тому, що 04.07.2025 року водієм ОСОБА_7 поблизу АС-1 вул. Залізнична, 45, м. Івано-Франківськ, було завдано мені побої шляхом нанесення рукою одного удару в голову внаслідок чого я отримала струс головного мозку, знаходжусь і досі на лікуванні, що підтверджується медичної документацією. Вказана особа погрожувала мені вбивством, застосуванням відносно мене вогнепальної зброї, яка знаходилась у нього в його транспортному засобі, через що були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози. Попередня правова кваліфікація вчинених правопорушень ч.1 ст.125, ч.1 ст.129 КК України…».
Відтак, у скарзі слідчому судді, яка розглядалася у липні 2025 року, ОСОБА_3 посилалася на необхідність внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, в тому числі, за ст. 129 КК України.
Слід зазначити, що при зверненні із заявою про вчинення кримінального правопорушення особа переслідує певний правовий інтерес, який має узгоджуватися із завданнями кримінального провадження, зокрема щодо забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Враховуючи, що правовий інтерес заявника щодо викладених фактів фактично у цьому випадку забезпечено вищенаведеною ухвалою слідчого судді від 29.07.2025 року (справа № 344/12812/25), та тим фактом, що здійснюється дізнання у кримінальному провадженні №12025096010000413, відтак слідчий суддя вважає безпідставним внесення відомостей за аналогічними фактами.
Захист від дублювання кримінального провадження є однією з конкретних гарантій, пов'язаних із загальною гарантією справедливого судового розгляду у кримінальному провадженні згідно зі ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09.03.2006 щодо прийнятності заяви у справі «Bratyakin v. Russia, заява №72776/01).
Отже, за відсутності вагомих й непереборних обставин повторний розгляд та винесення у справі нового рішення судом, коли щодо тих самих вимог суд уже висловлював власну позицію, за відсутності належних підстав суперечитиме загальним засадам кримінального провадження, зокрема, принципам верховенства права й остаточності судового рішення, а також закріпленим у ст.2 КПК Українизавданням кримінального провадження.
З наведених мотивів, враховуючи мету норми п. 1 ч. 1 ст.303 КПК України та завдання кримінального провадження, в разі наявності судового рішення про зобов'язання внести до ЄРДР відомості про певне кримінальне правопорушення за заявою особи, то наступні скарги з приводу бездіяльності уповноваженого суб'єкта за заявою щодо того ж самого кримінального правопорушення не можуть бути предметом повторного судового розгляду.
Подібні висновки також викладені у постанові Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду №991/6647/23, від 08.09.2023.
Також, слід зазначити, що відповідно до ст.214 КПК України відомості про особу та попередню кваліфікацію її дій вносяться до ЄРДР слідчим, дізнавачем або прокурором.
ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів, оскільки реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру.
Згідно положень ст.214 КПК України визначати попередню правову кваліфікацію конкретного кримінального правопорушення на стадії початку досудового розслідування входить в компетенцію слідчого, дізнавача або прокурора. Вирішення даного питання відноситься до дискреційних повноважень цих осіб.
Пункт 5 частини 5 статті 214КПК містить поняття «попередня правова кваліфікація». Це свідчить про те, що кваліфікація не є статичною, це динамічний процес, який у цьому аспекті розпочинається з правової кваліфікації, яка є саме попередньою і яка, зокрема, у ході ефективного досудового розслідування може зазнавати змін з урахуванням розширення можливостей для сторони обвинувачення встановити дійсні обставини відповідної події. Так, на початку досудового розслідування наявний лише обмежений обсяг відомостей про події. У ході досудового розслідування кількість, обсяг та якість виявлених відомостей збільшуються, і на момент завершення досудового розслідування справи відповідний суб'єкт кваліфікації повинен володіти всіма суттєвими, необхідними й достатніми даними про скоєне діяння (поведінку).
Точність правової кваліфікації кримінального правопорушення має суттєве значення для кримінального провадження, зокрема, для цілей визначення належної його підслідності, підсудності, визначення правового режиму здійснення негласних слідчих (розшукових) дій в конкретному кримінальному провадженні, застосування запобіжних заходів тощо.
Уточнення або зміна правової кваліфікації кримінального правопорушення, що є юридичною оцінкою вчиненого, наряду з можливими змінами фактичної сторони розслідуваного кримінального правопорушення. Тобто необхідність зміни правової кваліфікації не завжди обумовлена встановленням нових фактичних даних, які на неї впливають, іноді вона викликана необхідністю виправити допущену помилку при встановленні попередньої кваліфікації злочину.
Той факт, що кримінальне провадження зареєстроване, свідчить про можливість (й обов'язок сторони обвинувачення) подальшого збирання доказів у цьому провадженні, що, у свою чергу, не виключає можливості як подальшого уточнення правової кваліфікації кримінального правопорушення, зокрема на таку яку заявник, потерпілий вважає правильною. На процес збирання доказів можуть впливати й інші учасники кримінального провадження, зокрема, заявник та потерпілий, їх представники, шляхом подання на підтвердження своєї заяви речей і документів (пункт 2 частини 2 статті 60 КПК), подання доказів дізнавачу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду, заявлення клопотань, надання пояснень тощо (частина 1статті 56 КПК).
Відповідно до ст.91КПК України у кримінальному провадженні, окрім іншого, підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), а також обставини, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідні механізми щодо незгоди з процесуальними рішення чи бездіяльністю слідчого у кримінальному провадженні вирішення регламентовані кримінально-процесуальним законодавством, яким заявнику, потерпілому надано право на подання клопотань дізнавачу, слідчому, прокурору та скарг до слідчого судді (ст. 303 КПК України), чи у відповідних випадках до прокурора (ст. 36 КПК України), прямо передбачено оскарження таких, як наслідок презюмується можливість скасування таких.
Враховуючи вищевикладене, так як встановлення всіх обставин, в тому числі встановлення повного кола осіб, які можуть бути причетними до кримінальних правопорушень в рамках фактів, зазначених у заяві ОСОБА_3 про вчинення злочину, є процесом перевірки досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025096010000413, а питання правової кваліфікації діяння відноситься до компетенції органу, який здійснює досудове розслідування та процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, скарга в частинеі внесення відомостей до ЄРДР за ст. 129 КК України на даному етапі не підлягає до задоволення.
Згідно з частиною 3 статтею 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру (з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 4-р(II)/2020 від 17.06.2020), згідно якого положення частини третьої статті 307 щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Керуючись ст.ст. 214, 220, 303, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя -
Скаргу ОСОБА_3 на постанову дізнавача про часткову відмову в задоволенні клопотання, зобов'язання вчинити дії у кримінальному провадженні №12025096010000413 - задовольнити частково.
Скасувати постанову дізнавача СД Івано-Франківського районного управління поліції ГУ НП в Івано-Франківській області про часткову відмову у задоволенні клопотання від 06.03.2026 року у кримінальному провадженні №12025096010000413 в частині відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_3 про проведення пред'явлення особи до впізнання.
Зобов'язати дізнавача відділу дізнання Івано-Франківського районного управління поліції ГУНП в Івано-Франківській області у кримінальному провадженні №12025096010000413 повторно розглянути подане 05.03.2026 року ОСОБА_3 клопотання в частині вимоги про проведення пред'явлення особи до впізнання в порядку статті 220 КПК України у відповідності до вимог КПК України з прийняттям відповідного процесуального рішення, про що повідомити заявника у встановленому законом порядку.
В задоволенні решти вимог скарги - відмовити.
Ухвала в частині відмови в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали суду складено та підписано 27.03.2026 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1