27 березня 2026 р. Справа № 440/17103/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза) від 20.01.2026 по справі № 440/17103/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить суд: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату № 749 від 08.10.2025 (№ 245 від 02.07.2012 року) та з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 року у справі № 440/14851/24; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити з 21.03.2024 перерахунок та виплатити пенсію з урахуванням довідки про заробітну плату № 749 від 08.10.2025 (№ 245 від 02.07.2012 року) та з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 року у справі № 440/14851/24.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 916320112105 від 21.10.2025. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 13.10.2025 з урахуванням висновків цього рішення суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 13.10.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою № 4860 щодо проведення перерахунку - зміна надбавки (довідка про заробітну плату в зоні відчуження). До заяви ОСОБА_1 надав архівну довідку про заробітну плату № 749 від 08.10.2025 за роботу в зоні відчуження ЧАЕС, видану Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчого закладу «Миргородкурорт» філія санітарно-курортний комплекс «Миргород», яка не підтверджена первинними документами. Звертає увагу, що на підставі повного, всебічного та об'єктивного розгляду заяви від 13.10.2025 позивача та доданих до неї документів, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) № 916320112105 від 21.10.2025 позивачу правомірно відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки відсутній акт перевірки щодо підтвердження достовірності видачі довідки про заробітну плату та первинних документів. Вказує, що суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим в КАС України, критеріям, не втручається в дискрецію (вільний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. Наголошує, що Головне управління не є уповноваженим органом щодо подальшої виплати пенсії позивачу після здійснення акту її призначення, тому суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не мають жодного законодавчого обґрунтування, оскільки принцип екстериторіальності не передбачає подальшої виплати призначеної уповноваженим органом пенсії.
Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», й перебуває на обліку у ГУ ПФ України в Полтавській області.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 у справі № 440/14851/24, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2025, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 21.03.2024 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням надбавок, доплат, підвищень та індексації, без обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром, за вирахуванням фактично сплачених сум.
13.10.2025 позивач звернувся до Миргородського об'єднаного управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, до якої додав довідки про заробітну плату №749 від 08.10.2025.
За принципом екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області та 21.10.2025 ним прийняте рішення № 916320112105, яким відмовлено позивачу у перерахунку пенсії, оскільки довідка про зарплату не підтверджена первинними документами.
У рішенні Головного управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області № 916320112105 від 21.10.2025 зазначено, що до заяви ОСОБА_1 надав архівну довідку про заробітну плату № 749 від 08.10.2025 за роботу в зоні відчуження ЧАЕС, видану Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчого закладу "Миргородкурорт" філія санітарно-курортний комплекс "Миргород", яка не підтверджена первинними документами. Враховуючи вищевикладені обставини, прийняте рішення про відмову в перерахунку пенсії згідно заяви № 4869 від 13.10.2025, оскільки відсутній акт перевірки щодо підтвердження достовірності видачі довідки про заробітну плату та первинних документів.
Не погодившись з такою позицією пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 916320112105 від 21.10.2025, яке підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 13.10.2025 з урахуванням висновків цього рішення суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити з 21.03.2024 перерахунок та виплатити пенсію з урахуванням довідки про заробітну плату № 749 від 08.10.2025 (№ 245 від 02.07.2012 року) та з урахуванням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 року у справі № 440/14851/24, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6 ч. 1 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як передбачено статтею 15 Закону № 796-ХІІ, підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 54 Закону № 796-ХІІ пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 54 Закону № 796-ХІІ).
Приписами статті 57 Закону № 796-ХІІ обумовлено, що визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за бажанням особи, яка звернулася за пенсією, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала на територіях радіоактивного забруднення:
менше 12 місяців, - заробітна плата (дохід) визначається шляхом поділу загальної суми заробітної плати (доходу) за календарні місяці роботи на кількість зазначених місяців;
не менше 30 календарних днів у двох місяцях, - заробітна плата (дохід) визначається за будь-які фактично відпрацьовані 30 календарних днів роботи;
менше місяця, - заробітна плата (дохід) визначається за відповідний календарний місяць з додаванням до заробітної плати (доходу) на основній роботі.
Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначений Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 (далі по тексту - Порядок № 1210).
Згідно з п.1 Порядку № 1210 пенсії за бажанням осіб можуть призначатися виходячи із заробітної плати (доходу), одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.
Пунктом 2 Порядку № 1210 встановлено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсій враховується за будь-які 12 місяців підряд такої роботи.
Відповідно до п.3 Порядку №1210, у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження:
1) з дня аварії не менш як 12 місяців підряд, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати (доходу) за будь-який повний календарний місяць роботи в зазначеній зоні;
2) на промисловому майданчику Чорнобильської АЕС не менш як 12 місяців у період з 26 квітня 1986 р. до 1 серпня 1987 р., за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати (доходу) за будь-який повний календарний місяць роботи в зоні відчуження. Якщо така особа виводилася із зони Чорнобильської АЕС за медичними показниками у зв'язку з переопроміненням, за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати (доходу) за будь-який повний календарний місяць роботи на промисловому майданчику Чорнобильської АЕС;
3) менш як 12 місяців підряд, пенсія обчислюється виходячи із заробітної плати (доходу) за повні календарні місяці підряд у зоні відчуження;
4) менше календарного місяця у 1986-1990 роках (в тому числі особа, яка захворіла на променеву хворобу), за її бажанням пенсія може обчислюватися виходячи із заробітної плати (доходу), одержаної (одержаного) за роботу у зоні відчуження, за весь фактично відпрацьований час, в одному із неповних календарних місяців роботи протягом цих років, без додавання суми заробітної плати (доходу) за період роботи за межами зони відчуження. У такому разі заробітна плата (дохід) за весь фактично відпрацьований час ділиться на число відпрацьованих днів, а одержана сума множиться на 25,4. Якщо дні роботи припали на вихідні і святкові дні, розрахунок заробітної плати (доходу) проводиться у такому ж порядку, як і за роботу у робочі дні, а доплата за вихідні і святкові дні, нарахована за фактично відпрацьований час, з урахуванням установленої кратності додається до суми обчисленої заробітної плати (доходу).
У даній справі спір стосується наявності підстав для перерахунку пенсії по інвалідності позивача з урахуванням заробітної плати, отриманої ним у 1986 році за роботу в зоні відчуження ЧАЕС.
З наведених вище положень Закону № 796-XII та Постанови № 1210 слідує, що пенсія по інвалідності особам, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, може бути обчислена з урахуванням заробітної плати, отриманої ними за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках.
Позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" й перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області.
13.10.2025 позивач звернувся до Миргородського об'єднаного управління ПФУ із заявою про перерахунок пенсії, до якої додав довідки про заробітну плату № 749 від 08.10.2025.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області.
У рішенні Головного управлінням Пенсійного фонду України у Закарпатській області № 916320112105 від 21.10.2025 зазначено, що до заяви ОСОБА_1 надав архівну довідку про заробітну плату № 749 від 08.10.2025 за роботу в зоні відчуження ЧАЕС, видану Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчого закладу "Миргородкурорт" філія санітарно-курортний комплекс "Миргород", яка не підтверджена первинними документами. Враховуючи вищевикладені обставини, прийняте рішення про відмову в перерахунку пенсії згідно заяви № 4869 від 13.10.2025, оскільки відсутній акт перевірки щодо підтвердження достовірності видачі довідки про заробітну плату та первинних документів.
Надаючи правову оцінку відмові відповідача у перерахунку та виплаті пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату № 749 від 08.10.2025, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви й подання про призначення пенсії, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів; 3) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження. Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 6), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Отже, саме на відповідача покладено обов'язок, при призначенні пенсії позивачу, щодо здійснення перевірки допустимості документів, поданих разом із заявою для призначення пенсії, та обґрунтованість видачі таких з метою забезпечення не лише реалізації права особи на призначення та отримання пенсії, а й контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду.
Наведені висновки були сформовані Верховним Судом, зокрема у постановах від 13.02.2020 у справі № 607/14668/16-а, від 27.03.2020 у справі № 607/4451/16-а, від 22.08.2022 у справі № 540/1748/19.
Разом з тим, відповідно до п.4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, саме на органи Пенсійного фонду України покладено обов'язок щодо здійснення перевірки допустимості документів, поданих разом із заявою для перерахунку пенсії, та обґрунтованість видачі таких з метою забезпечення не лише реалізації права особи на перерахунок та отримання пенсії, а й контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду.
Згідно зі ст. 64 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: 1) отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; 2) проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати; 3) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання; 6) застосовувати фінансові санкції та нараховувати пеню, передбачені законом, та умовами договорів з установами та організаціями, що здійснюють виплату пенсій; 7) стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків; 8) отримувати безоплатно від Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформацію про показники, що застосовуються для розрахунку довічних пенсій; 9) порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; 10) у разі виявлення порушень порядку, використання коштів Пенсійного фонду звертатися в установленому законом порядку до контролюючих та правоохоронних органів; 11) укладати договори про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 12) здійснювати інші функції, передбачені законодавством.
Оцінюючи доводи відповідача щодо не підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, суд виходить з того, що неможливість вчинення державним органом тих чи інших дій, у спірному випадку проведення перевірки достовірності відомостей, підтверджених в особових рахунках та визначення сум, на які нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, не може бути підставою для обмеження прав пенсіонера, оскільки це не залежить від волі особи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.10.2022 у справі №808/1735/18.
Окрім того, територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати, про що зазначено у пункті 2 частини першої статті 64 Закону № 1058-IV та пункті 4.2 Порядку № 22-1.
Тобто, перевірка достовірності виданих підприємством документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі, самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні пенсії.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 291/99/17.
Також Верховний Суд у постанові від 08.02.2021 у справі № 2487/68/17 дійшов висновку, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Суд враховує, що надана позивачем разом із заявою довідка про заробітну плату № 749 від 08.10.2025 містить відомості про заробітку плату позивача, отриману ним за роботу в зоні відчуження у 1986 році.
Тож у разі наявності у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів у достовірності відомостей про заробітну плату, нараховану та виплачену позивачу у 1986 році за період роботи в зоні відчуження, такий орган має можливість провести перевірку даних, наведених у довідці про заробітну плату № 749 від 08.10.2025.
За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку про неправомірну відмову пенсійного органу у перерахунку та виплаті пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату № 749 від 08.10.2025, з підстав відсутності акту перевірки щодо підтвердження достовірності видачі довідки про заробітну плату та первинних документів, оскільки відповідачем не надано доказів зловживання пенсіонером своїми правами чи зазначення роботодавцем неправдивих відомостей.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення від 21.10.2025 № 916320112105 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення її права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, з урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 916320112105 від 21.10.2025 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 13.10.2025 з урахуванням висновків цього рішення суду.
При цьому, у даній справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки враховуючи відмову у перерахунку та виплаті пенсії з урахуванням довідки про заробітну плату № 749 від 08.10.2025, з підстав відсутності акту перевірки щодо підтвердження достовірності видачі довідки про заробітну плату та первинних документів, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 13.10.2025 з урахуванням висновків цього рішення суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що територіальним органом Пенсійного фонду за місцем реєстрації позивача є Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, тому саме цей орган Пенсійного фонду України має здійснити перевірку відповідності даних, зазначених у довідці, даним первинних документів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки саме рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відмовлено позивачу у перерахунку пенсії, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області є належним відповідачем у справі.
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог і оскаржуваній відповідачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 по справі № 440/17103/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко