27 березня 2026 р. Справа № 520/9840/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Полях Н.А.) від 03.11.2025 по справі № 520/9840/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач, ФОП ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16 жовтня 2024 року № 1174670707.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2025 по справі № 520/9840/25 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16 жовтня 2024 року №1174670707.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
28.10.2025 до суду надійшла заява представника позивача, в якій він просив стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування заяви зазначено, що розмір судових витрат, які позивач поніс станом на день подачі цієї заяви, у зв'язку з розглядом даної справи, дорівнює сумі судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, які сторона позивача, враховуючи положення ч.5 ст. 134 КАС України, оцінює у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 520/9840/25 заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві код ЄДРПОУ 44116011, вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. (вісім тисяч гривень).
У задоволенні заяви в іншій частині вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з додатковим рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що при аналізі детального опису робіт (наданих послуг), які зафіксовані у акті виконаних робіт, встановлено, що представником позивача не зазначена: погодинна оплата, яка була витрачена на кожен пункт. Також звертає увагу, що є перелік послуг, які фактично містять тотожні пункти (наприклад, ознайомлення з матеріалами перевірки та аналіз доказів, підготовка клопотань та підготовка додаткових пояснень). Вказує, що справу було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, без дослідження значного обсягу доказів та без судових засідань. Тому, на думку контролюючого органу, вказані витрати на правничу допомогу є неспівмірними, необґрунтованими, не зрозуміло як прораховані в порівняні із фактично наданим обсягом юридичної допомоги.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026 залучено Головне управління ДПС у Хмельницькій області (код ЄДРПОУ 44070171) до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Витребувано у Головного управління ДПС у Хмельницькій області письмові пояснення щодо фактичних підстав для проведення податкової перевірки ФОП ОСОБА_1 у відповідності до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України та надати докази на підтвердження цих фактичних підстав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додаткове рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано до суду: договір № 03/03 про надання правової допомоги від 03 березня 2025 р., додаток № 1 до договору № 03/03 від 03.03.2025 про надання правової допомоги, рахунок - акт № 1 за договором № 03/03 від 03 березня 2025 року про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року.
Загальна вартість наданих послуг адвокатом становить 8000 грн., що підтверджується рахунком-актом № 1 за договором № 03/03 від 03 березня 2025 року про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, суд зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції надано: договір №03/03 про надання правової допомоги від 03 березня 2025 р., додаток №1 до договору № 03/03 від 03.03.2025 про надання правової допомоги, рахунок - акт № 1 за договором № 03/03 від 03 березня 2025 року про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року.
Загальна вартість наданих послуг адвокатом становить 8000 грн., що підтверджується рахунком-актом № 1 за договором № 03/03 від 03 березня 2025 року про надання правової допомоги від 24 жовтня 2025 року.
З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання вимог ст. 134 КАС України представником позивача було надано до суду рахунок - Акт № 1 за договором № 03/03 від 03 березня 2025 року про надання правової допомоги укладений між Адвокатським об'єднанням “СЕНС КОММОДА ЛЄКС» та ОСОБА_1 .
У вказаному документі наведено детальний опис змісту наданих послуг, який охоплює: ознайомлення з матеріалами перевірки; визначення та узгодження з клієнтом правової позиції; аналіз доказів, наданих клієнтом; аналіз судової практики; підготовка та подання позовної заяви; підготовка клопотань та заяв по справі, аналіз змісту заяв та клопотань відповідача, підготовка додаткових пояснень.
Отже, поданий рахунок-акт № 1 містить вичерпний перелік робіт (послуг), фактично виконаних адвокатом, та дозволяє ідентифікувати характер, обсяг і вартість наданої правничої допомоги.
Колегія суддів вважає допустимим обґрунтоване зазначення в акті виконаних адвокатом робіт лише вартості всього обсягу виконаної ним роботи, без прив'язки такої роботи до її погодинної або фіксованої вартості, оскільки від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Тож достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23.01.2025 у справі № 240/32993/23.
Отже, надані документи до суду у своїй сукупності підтверджують як факт надання адвокатом правничої допомоги, так і узгоджений сторонами порядок обчислення її вартості та ці документи є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 73 КАС України й відповідають вимогам ч. 4 ст. 134 КАС України щодо підтвердження витрат на правничу допомогу.
Також колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.
Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Щодо доводів про те, що справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без судових засідань, колегія суддів зазначає, що ця обставина сама по собі не спростовує факту реального та необхідного обсягу наданої правничої допомоги.
Що стосується тверджень апелянта про “тотожність» окремих пунктів, колегія суддів зазначає, що в контексті цієї справи фактично реальним результатом наданої правничої допомоги є складення позовної заяви та складення додаткових письмових пояснень.
Разом з тим, посилаючись на неспівмірність заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу, відповідач не обґрунтовує того, який розмір витрат, на його думку, є співмірним зі складністю справи та не наводить критеріїв, на підставі яких судом має бути визначений інший розмір.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до відшкодування суми понесених витрат на правничу допомогу критеріям, встановленим ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, враховуючи суть спірних правовідносин, ціну позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стягненню на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 по справі № 520/9840/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) В.В. Катунов І.М. Ральченко