27 березня 2026 р. Справа № 440/15813/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич) від 26.01.2026 по справі № 440/15813/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа Військова частина НОМЕР_2
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа Військова частина НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу";
- зобов'язати військову частину військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої, абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що позивач має дочку, яка на думку Суду та Відповідача повинна здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_1 , яка хоча проживає та працює у іншому регіоні України, що було зазначено комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 у акті перевірки сімейного стану військовослужбовця. Вважає, що оскільки дочка Позивача, а саме ОСОБА_2 , зареєстрована, проживає, працює та виховує дитину у м. Києві то ІНФОРМАЦІЯ_1 об'єктивно та правомірно, зазначено про фактичну відсутність інших членів сім'ї першого/другого ступеня споріднення у акті перевірки сімейного стану, відповідно до додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, в той же час у військової частини НОМЕР_1 та суду відсутня компетенція, щодо не взяття до уваги вказаного акту, оскільки згідно зазначеного наказу обстеження сімейного стану військовослужбовця (для його звільнення) покладено виключно на центру комплектування та соціальної підтримки.
Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проживають окремо і реально не може здійснювати постійний догляд за своїм дідом, що підтверджено актом № 3 перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.10.2025 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 , а інших родичів немає, тому в розумінні приписів абз.5 пп.«г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону № 2232-XII інші члени сім'ї першого або другого ступеня споріднення у батька позивача відсутні.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому проти її задоволення заперечувала та просила відмовити. Відповідач погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у батька Позивача сина, який є Позивачем і, який проходить військову службу в Збройних Силах України, не свідчить про відсутність у онуки можливості здійснювати догляд за своїм дідусем. З огляду на викладене, Відповідач вважає, що наявними в матеріалах справи не підтверджено, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, що є обов'язковою підставою для звільнення Позивача з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді офіцера резерву 320 запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
13.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира 320 запасної роти військової частини НОМЕР_2 з рапортом (вх. № 39732), у якому просив клопотання перед вищим командуванням щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 2 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв'язку з необхідністю постійного догляду за батьком з інвалідністю першої групи. Зазначив, що бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово - обліковою спеціальністю немає та просив особову справу направити до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 в Полтавській області /а.с. 28/.
До свого рапорту ОСОБА_1 додано:
- копію паспорту ОСОБА_1 /а.с. 24-25/;
- копію паспорту ОСОБА_3 /а.с. 23/;
- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 /а.с. 26/;
- копію висновку № 860 від 01.10.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі /зворот а.с. 21/;
- акт № 3 перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого ТВО ІНФОРМАЦІЯ_3 01.10.2025 /а.с. 13/;
- витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, номер витягу 144/25/475/В від 04.03.2025 /а.с. 15-16/;
- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 /а.с. 30/;
- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 серії НОМЕР_4 /зворот а.с. 31/;
- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 /а.с. 31/;
- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_7 серії НОМЕР_6 /зворот а.с. 30/.
Аркуш погодження містить обґрунтування підстав непогодження проєкту документу посадовою особою військової частини НОМЕР_1 , що вмотивоване тим, що позивачем не додано підтверджуючих документів, що член сім'ї другого ступеня споріднення (онука, відомості зазначені на стор. 1 паспорту військовослужбовця) не зможе здійснювати такий догляд; зазначена інформація про члена сім'ї другого ступеня споріднення відсутня у Акті №3 від 01.10.2025 перевірки сімейного стану військовослужбовця /а.с. 14/.
Листом військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2025 № 1661/3/25717 позивача повідомлено про те, що подання на звільнення з військової служби направлено для прийняття рішення до військової частини НОМЕР_1 . За результатом опрацювання подання не погоджено помічником командира з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_1 /а.с. 21/.
Вважаючи протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану з такої підстави як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, - є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи з інвалідністю I чи II групи, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Позивачем не додано до рапорту та не надано до суду доказів того, що інший член сім'ї другого споріднення - внучка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За положеннями статті 1 Закону України "Про оборону України" закріплено, що:
- особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, оскільки Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 було оголошено часткову мобілізацію (оприлюднений 17.03.2014), особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014. В той же час, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, а Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" № 69/2022 від 24.02.2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Таким чином, з приведеного вбачається, що особливий період в Україні діє з 17.03.2014, тоді як воєнний стан введено лише 24.02.2022 та він діє по сьогоднішній день.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами другою, третьою та п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу (частина шоста статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
При цьому, частиною четвертою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (в подальшому - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170.
Згідно із п. 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п. 225 цього Положення. Так, пп. 2 п. 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення № 1153/2008).
Згідно із п. 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Відповідно до п. 14.10 розд. XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пукнтом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах під час дії воєнного стану необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Так, спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII. Підставою для такої відмови стало, недоведення позивачем необхідної умови для звільнення з військової служби за вказаною нормою, а саме: «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи та потребує постійного догляду, або факт потреби постійного догляду членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Надаючи оцінку наявності такої підстави для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, колегія суддів зазначає наступне.
Так, обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у випадку визначеному абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII є:
- наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
- відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими доданими до рапорту доказами.
Колегія суддів зазначає, що абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачає підставу для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини, за умови наявності доказів, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, з аналізу приведених вище приписів вбачається, що при застосуванні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII має бути доведено зокрема або відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або те, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Водночас, з доданих позивачем до рапорту документів встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 /зворот а.с. 29/.
У свою чергу, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с. 24, зворот а.с. 24/.
За приписами Цивільного кодексу України батьки особи, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені відносяться до першої групи споріднення. Рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері відносяться до другої групи споріднення.
Таким чином, ОСОБА_3 є дідом з боку батька по відношенню до ОСОБА_8 , а.с. 18) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а отже, остання відноситься до другої групи споріднення з ОСОБА_3 , якому встановлено першу групу інвалідності з 27.02.2025 /а.с. 15-16/.
Позивачем не додано до рапорту та не надано до суду доказів того, що інший член сім'ї другого споріднення - внучка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Щодо посилання апелянта на Акт №3 та відсутність в ньому посилання на ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що відсутність в акті № 3 перевірки сімейного стану військовослужбовця від 01.10.2025 відомостей про наявність у ОСОБА_3 повнолітньої внучки ОСОБА_11 (після укладення шлюбу - ОСОБА_12 , а.с. 18) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка відноситься до другої групи споріднення з ОСОБА_3 , не є беззаперечним доказом відсутності інших членів сім'ї першого/другого ступеня споріднення, а свідчить лише про те, що посадовими особами проведено неповну перевірку наданих відомостей.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року по справі № 440/15813/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 по справі № 440/15813/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко