26 березня 2026 р.Справа № 552/9142/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Кузіна Ж.В., м. Полтава по справі № 552/9142/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 третя особа Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Київського районного суду м. Полтави з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), третя особа Київський відділ державної виконавчої служби у місті Полтаві Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову №1014 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26.06.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- справу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) закрити.
В обґрунтування позову зазначив, що постанову у справі про адміністративне правопорушення винесено на підставі того, що позивач нібито не з'явився по повістці 30.05.2025. Разом з цим, на сьогоднішній день позивач не отримував ні повістки, ні протоколу, ні постанови про накладення штрафу. Про те, що на нього складено постанову, він дізнався виключно після отримання доступу до матеріалів виконавчого провадження та отримавши ідентифікатор доступу від державного виконавця, ознайомившись з оскаржуваної постановою 06.11.2025.
Окрім відсутності доказів, що підтверджують вину позивача, позивач переконаний у тому, що відповідач також допустив процесуальні порушення, що виключають можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Так, в оскаржуваній постанові не відображено, що гр. ОСОБА_1 був повідомлений про розгляд справи про адміністративне правопорушення, відтак не можливо встановити, чи було належним чином забезпечено право позивача на захист. Розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності було проведено у його відсутності, що не тільки суперечить вимогам чинного законодавства, але й позбавило позивача можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 268 КУпАП, в тому числі і права на захист. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що її копію не було ані вручено позивачеві, ані направлено поштою. У графі для підпису в отриманні постанови відсутня дата та підпис позивача, що свідчить про недотримання відповідачем обов'язку з вручення винесеної постанови особі, щодо якої така постанова складена.
З огляду на викладене, позивач вважає спірну постанову протиправною, та просить її скасувати.
Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що про існування постанови дізнався тільки після того, як щодо нього було відкрито виконавче провадження. При цьому, постанову про відкриття виконавчого провадження позивач знайшов у поштовій скриньці, до постанови державного виконавця не було долучено оскаржувану постанову, тільки після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження 06.11.2025 позивач отримав реальну можливість встановити факт порушення його прав та ініціювати подання позову до суду.
Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 12.11.2025 було залучено ІНФОРМАЦІЯ_4 до участі у справі (далі відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Від представника відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_2 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що відповідальність за неявку до ІНФОРМАЦІЯ_3 може настати навіть в тих випадках, коли особа фактично не отримувала повістку поштою, через відсутність інформації про надходження кореспонденції на адресу, яка була вказана при уточненні даних, або офіційно зареєстровану/задекларовану адресу проживання. Військовозобов'язані та резервісти повинні у період проведення мобілізації та/або протягом дії правового режиму воєнного стану: у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. Позивачу була надіслана повістка №3510324 рекомендованим листом через оператора «Укрпошта», згідно якої він повинен з'явитись 30.05.2025, однак в зазначений час до ІНФОРМАЦІЯ_6 позивач не з'явився, про причини неявки не повідомив. Згідно заяви від 26.06.2025 ОСОБА_1 повідомляє, що не оскаржує допущене правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, згоден на притягнення до адміністративної відповідальності та розгляду справи за його відсутності, яку особисто підписав. Зазначена заява була подана особисто до ІНФОРМАЦІЯ_7 . Після розгляду справи про адміністративне правопорушення, складена постанова №1014 від 26.06.2025, яка була направлена ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку.
З урахуванням викладеного відповідач вважає, що постанова №1014 від 26.06.2025 по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, щодо ОСОБА_1 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята за наслідком повного всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи на підставі належних та допустимих доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП; прийнята уповноваженою на те особою в межах компетенції та відповідно до закону, з дотриманням встановленої законом процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим відсутні підстави для її скасування.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15.01.2026 було поновлено ОСОБА_1 строк на оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 червня 2025 року №1014. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що суд першої інстанції проігнорував той факт, що зі змісту постанови №1014 від 26.06.2025 вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, яка передбачає відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Разом з тим, така постанова носить поверхневий і загальний характер, відсутній опис обставин, встановлених під час розгляду справи (постанова не містить протоколу; відсутні місце, дата та час вчинення адміністративного правопорушень), резолютивна частина постанови не містить висновку про прийняте рішення, лише зазначення розміру штрафу.
Оскаржувана постанова не містить жодної інформації про обставини вчиненого правопорушення, зібрані під час розгляду справи про адміністративні правопорушення докази, на підставі яких уповноважена особа прийшла до висновку про винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
До постанови не долучено жодного належного доказу, який би дійсно підтверджував у діях позивача наявність ознак винності та протиправності, відповідачем в першу чергу не доведено самого факту отримання позивачем відповідної повістки, також не відображено, якими саме доказами підтверджується факт неявки за повісткою. Більше того, у постанові зазначено, що позивач мав з'явитись по повістці для уточнення даних, однак зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити, що військово-облікові дані позивача не були уточнені.
Водночас відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення. Постанова, яка є фізичним вираженням фіксації факту вчинення правопорушення, не містить необхідного обсягу інформації, яка б дозволила прийти до обґрунтованого висновку про наявність у діяннях позивача ознак протиправності. Сам факт винесення постанови не свідчить про реальність події правопорушення. Сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про скоєння адміністративного правопорушення.
Отже, на переконання апелянта рішення суду першої інстанції не відповідає принципам законності та обґрунтованості, а отже підлягає скасуванню.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою №1014 від 26.06.2025 позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП з накладенням штрафу у розмірі 17 000 грн.
Відповідно до постанови, яка є предметом оскарження, військовозобов'язаний ОСОБА_1 , 30.05.2025 року не з'явився за повісткою №3510226 для уточнення даних. Про поважну причину неявки повідомлено також не було. Повістку відправлено засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» рекомендованим повідомленням. Своїм діянням порушив п. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 21 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024, за що передбачена адміністративна відповідальність визначена ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Враховуючи, що в Україні діє особливий період (воєнний стан) діяння гр. ОСОБА_1 підпадають під дію ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Непогодившись з постановою №1014 за справою про адміністративне правопорушення від 26.06.2025, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є законною, обґрунтованою та винесеною відповідно до вимог закону.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вказує, що ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб'єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб'єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб'єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.
Конструкція "в межах повноважень" у розумінні статті 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб'єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб'єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.
Нарешті, "у спосіб" у тексті частини 2 статті 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов'язково має бути встановлений законом. Положення частини 2 статті 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб'єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов'язкових для інших суб'єктів рішень. По-третє, суб'єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.
Суд також звертає увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог частини 2 статті 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб'єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб'єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.
Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб'єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб'єктів владних повноважень як органів публічної адміністрації прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.
Приписами частини 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до статті 235 КУпАП військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про військовий обов'язок і військову службу, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, , про неявку на виклик у військовий комісаріат, (статті 210, 210-1, 211 - 211-6).
Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У розумінні статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частин 6, 7 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.
Положеннями статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі статтею 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Як встановлено з матеріалів справи, в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення зазначено, що позивач порушив приписи частини 3 статті 210-1 КУпАП.
Згідно зі статтею 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -
тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб'єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об'єкт; об'єктивна сторона; суб'єкт; та суб'єктивна сторона.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб'єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив.
Ознаками суб'єктивної сторони проступку є вина, мотив і мета правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення.
Крім діяння, ознаками об'єктивної сторони правопорушення є місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, посилання на докази, якими він керувався при ухваленні відповідного рішення. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Зміст спірної постанови зводиться до того, що військовозобов'язаний ОСОБА_1 , 30.05.2025 року не з'явився за повісткою №3510226 для уточнення даних. Про поважну причину неявки повідомлено також не було. Повістку відправлено засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» рекомендованим повідомленням. Своїм діянням порушив п. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 21 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024, за що передбачена адміністративна відповідальність визначена ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Враховуючи, що в Україні діє особливий період (воєнний стан) діяння гр. ОСОБА_1 підпадають під дію ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У графі "Копію постанови №1014 від "26" червня 2025 р. про притягнення до адміністративної відповідальності отримана" відомості відсутні.
Відповідно до пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 202 року №1487 (далі по тексту - Порядок №1487) районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Згідно з пунктом 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі по тексту - Порядок №560) за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
Відповідно до пунктів 40-41 Порядку №560 під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.
Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, з аналізу наведених вище норм вбачається, що оповіщення військовозобов'язаного про виклик до ТЦК та СП може здійснюватися шляхом особистого вручення військовозобов'язаному повістки або шляхом її направлення засобами поштового зв'язку. У випадку направлення повістки засобами поштового зв'язку належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик до ТЦК та СП є документи від поштового оператора про особисте отримання поштового відправлення, відмітка у поштовому повідомленні про відмову від його отримання або відмітка у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою.
Колегія суддів зазначає, що для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку по повістці до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного; 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Так, в постанові за справою про адміністративне правопорушення №1014 від 26 червня 2025 року, зазначено, що ОСОБА_1 30.05.2025 не з'явився за повісткою №3510226 для уточнення даних. Про поважну причину неявки повідомлено також не було. Повістку було відправлено засобами поштового зв'язку КТ "УКРПОШТА" рекомендованим відправленням /а.с. 43/.
В свою чергу позивач зазначає, що на він не отримував ні повістки, ні протоколу, ні постанови про накладення штрафу. Про те, що на нього складено постанову, він дізнався виключно після отримання доступу до матеріалів виконавчого провадження та отримавши ідентифікатор доступу від державного виконавця, ознайомившись з оскаржуваної постановою 06.11.2025.
Доводячи обставину повідомлення позивача про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_6 на 30.05.2025 о 09:00 годині для уточнення даних, відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом із відзивом на позовну заяву до суду подано копію повістки №3510324 про виклик ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення даних на 30.05.2025 о 09:00 годині та копію опису вкладення до рекомендованого поштового відправлення №0610253944229, в якому зазначено "Повістка від 20.05.2025 №3510324" /а.с. 44/.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів направлення позивачу повістки №3510226 на яку посилається відповідач у спірній постанові, як на підставу притягнення до адміністративної відповідальності.
Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт вручення позивачу рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК" (із підписом та датою отримання), або факт його не вручення з дотриманням встановленої процедури, зокрема рекомендованого листа з відповідними відмітками поштового оператора про причини невручення такої.
Суд зазначає, що наданий відповідачем опис вкладення до рекомендованого поштового відправлення сам по собі не є належним та допустимим доказом її направлення позивачу, оскільки такий опис містить лише зміст відправлення та не підтверджує факт вручення позивачу рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК" або факт його невручення.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано належних доказів направлення позивачу повістки та/або повідомлення про її надходження, що виключає можливість вважати останнього обізнаним про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення даних на 30.05.2025 о 09:00 год.
Вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Згідно зі статтею 62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
За відсутності в матеріалах справи належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивача належним чином повідомлено про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 , колегія суддів дійшла висновку, що позивач не може бути притягнутий до відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Крім того, колегія суддів зауважує, що номер повістки, зазначеної у спірній постанові (№3510226) /а.с. 12, 16, 43/ є відмінним від номеру повістки, копію якої відповідач надав на підтвердження обставини належного повідомлення позивача про необхідність з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_6 30.05.2025 о 09:00 годині для уточнення даних (№3510324) та про яку зазначено в описі вкладення до рекомендованого поштового відправлення №0610253944229 /а.с. 44, 44 зворот/.
Вказані обставини впливають на встановлення обставин правопорушення.
Як наслідок, зміст оскаржуваної постанови унеможливлює визначення повного складу правопорушення та чіткої кваліфікації правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.
Верховним Судом у постанові від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Колегія судів вважає необґрунтованими посилання відповідача про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, з посиланням на заяву ОСОБА_1 від 26.06.2025, в якій позивач зазначив, що згоден на притягнення до адміністративної відповідальності та розгляду справи за його відсутності, оскільки така заява сама по собі не підтверджує факту належного повідомлення позивача про виклик чи розгляд справи, а також не свідчить про дотримання відповідачем установленої законом процедури. За відсутності доказів належного повідомлення позивача, посилання на зазначену заяву не спростовує допущених порушень та не може бути підставою для визнання дій відповідача правомірними.
Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги статей 268, 278 КУпАП. З огляду на необґрунтованість оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення така є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, з огляду на що ухвалив необґрунтоване рішення, яким позовні вимоги залишив без задоволення.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат із урахуванням положень статті 139 КАС України, колегія суддів виходить з того, що судові витрати, які були понесені позивачем під час розгляду справи, складаються із витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2120,00 грн (1211,50 грн за подання позовної заяви (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН755 від 07.11.2025) та 908,50 грн за подання апеляційної скарги (квитанція до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН485 від 06.03.2026)).
Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у сумі 2120,00 грн (1211,50 грн + 908,50 грн).
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.01.2026 по справі № 552/9142/25 скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову №1014 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26.06.2025, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Справу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 2120 (дві тисячі двадцять) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 26.03.2026 року