26 березня 2026 року Київ справа №320/51013/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 21.05.2019 № 450970-54.
Ухвалою суду від 30.05.2025, після усунення недоліків позовної заяви, зокрема і подання заяви про поновлення строку на оскарження вимоги із обґрунтуванням поважності причин пропуску, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю оскаржуваного рішення, яким позивачу визначена заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн. Пояснено, що ОСОБА_1 перебувала у статусі фізичної особи-підприємця з 15.01.2002 та на підставі запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.02.2017 №233900060002019282, припинила такий статус. Звертала увагу на ту обставину, що у ході здійснення реєстраційних дій по припиненню статусу фізичної особи-підприємця, державним реєстратором допущено помилку при зазначені індивідуального податкового номеру, у зв'язку із чим, в Єдиному державному реєстрі відсутні дані за дійсним РНОКПП.
У зв'язку із наведеним, позивач переконана, що не має обов'язку зі сплати єдиного внеску.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень. Зазначали про наявність заборгованості по єдиному внеску у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до даних автоматизованої системи обліку. Також повідомляли, що згідно Державного реєстру фізичних осіб - платників податків дійсним є РНОКПП НОМЕР_1 , з яким платник перебуває на обліку як фізична особа - підприємець в ІКС ДПС, а в Єдиному державному реєстрі платник зареєстрований з неправильним РНОКПП НОМЕР_2 .
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У зв?язку з наявністю заборгованості по єдиному внеску у ОСОБА_1 , відповідно до даних автоматизованої системи обліку, Головним управлінням ДФС у Київській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області) сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019 №Ф-450970-54 на суму 21030,90 грн.
Вказана вимога направлявсь рекомендованим листом з повідомленням про вручення (штрихкодовий ідентифікатор 0813201038910) та повернулась поштовим відділенням за закінченням терміну зберігання.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2019 №Ф-450970-54 протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України (Податковий кодекс, ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
За положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із статтею 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464 надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Приписами абзаців першого і другого частини восьмої статті 9 Закону №2464 встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Як зазначено у частині дванадцятій 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
У пункті 3 Розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженого 20.04.2015 наказом Міністерства фінансів України №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 за №469, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953 (надалі - «Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), зазначено: « 3.Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми».
За нормами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Як зазначено у частині восьмій статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Фактичними обставинами справи підтверджується та не заперечно відповідачем, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємця з 15.01.2002.
Не є спірною також та обставина, що реєстраційна справа ОСОБА_1 оформлена з допущенням помилки, а саме: замість дійсного РНОКПП позивачки - НОМЕР_1 , запис про державну реєстрацію містить помилковий РНОКПП - НОМЕР_2 .
Так, податковий орган повідомив наступне:
«Згідно Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - ДРФО) реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_1 НОМЕР_1 (витяг з ДРФО за формою № 23ДР надаємо у додатку).
Згідно інформаційно-комунікаційної системи ДПС (далі - ІКС ДПС) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у Київській області, Києво-Святошинська ДПІ з 23.01.2002 (з 01.01.2025 платник перебуває на обліку в Фастівській ДПІ), дата державної реєстрації - 15.01.2002. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та про державну реєстрацію припинення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до ГУ ДПС у Київській області не надходили.
В Єдиному державному реєстрі запис про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відсутній.
Водночас, в Єдиному державному реєстрі наявний запис про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , дата державної реєстрації - 15.01.2002, та державну реєстрацію припинення ОСОБА_1 , дата припинення - 03.02.2017.
Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та про державну реєстрацію припинення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , від 03.02.2017 визнані помилковими при автоматичній обробці на центральному рівні (невірний РНОКПП)».
У цьому контексті суд звертає увагу, що державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , відомості про яку внесено до Єдиного державного реєстру 15.01.2002, очевидно здійснена саме стосовно позивача, однак із допущенням технічної помилки.
При цьому, реалізуючи своє право на свободу припинення підприємницької діяльності, 03.03.2017 ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора для проведення реєстраційної дії із припинення підприємницької діяльності, про що свідчить запис №23390060002019282.
Водночас, матеріали справи не містять доказів повторної реєсстрації ФОП ОСОБА_1 з дійсним РНОКПП позивача - НОМЕР_1 .
Суд відхиляє посилання контролюючого органу на те, що ОСОБА_1 наразі є фізичною особою-підприємцем, оскільки не надходили відомості з Єдиного державного реєстру про припинення ОСОБА_1 , якій присвоєно РНОКПП НОМЕР_1 , адже фактично державна реєстрація початку такої підприємницької діяльності не вчинялась через помилку у РНОКПП.
Суд зазначає, що статус особи «ФОП» є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права виключає можливість примусового надання такого статусу, оскільки особа не може бути примушена до реалізації відповідного права.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, суд вважає, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем.
Також суд констатує, що позивач не може нести негативних наслідків через помилку суб'єкта владних повноважень при вчиненні реєстраційних дій по припиненню підприємницької діяльності ОСОБА_1 .
Так само, винесення оскаржуваної вимоги не узгоджується з приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За положеннями статті 77 Кодексу адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного у сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції від 12.08.2024, позивачем під час звернення із позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211, 20 грн.
Відтак, на користь позивача слід стягнути витрати, пов'язані з оплатою судового збору, у розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також, позивачем заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У відповідності до частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частиною третьою цієї ж статті для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою Кодексу встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За нормами частин сьомої, дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Заявляючи відповідне клопотання, позивачем стверджено, що вона уклала договір про надання юридичних послуг №2305202403 від 23.05.2024 з Товариством з обмеженою відповідальності «Амадео Право», а сума коштів, сплачених за отримання правової допомоги склала 15000,00 грн, що підтверджується зазначеним договором, актом до договору та квитанцією про сплату послуг.
Проте у доведення описаних обставин, ОСОБА_1 не надано жодного доказу. Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява та інші процесуальні документи оформлені, підписані та подані особисто ОСОБА_1 .
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання позивачем професійної правової допомоги та, відповідно, доказів понесення витрат на цій підставі.
Враховуючи наведене, суд резюмує недоведеність витрат на оплату послуг адвоката у досліджуваному випадку та, як наслідок, що такі витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Київській області від 21.05.2019 №Ф-450970-54.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797; місцезнаходження: 09117, Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Героїв 72-ї Бригади, буд. 12) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.