Справа № 161/710/26
Провадження № 1-кп/161/588/26
м. Луцьк 25 березня 2026 року
Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:
судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
потерпілої - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025030580002581, що надійшов з Луцької окружної прокуратури, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Ветли Любешівського району Волинської області, громадянина України, українця, неофіційно працюючого водієм, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
Так, 11.10.2025, близько 00 години 36 хвилин, ОСОБА_4 , керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Skoda», моделі «Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним проспектом Відродження, що в місті Луцьку, в напрямку до проспекту Соборності, поблизу будинку № 42, в порушення п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України, проявив безпечність та неуважність, неправильно урахував дорожню обстановку, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість, та не зупинився, продовжуючи рух, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, та скоїв наїзд на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перетинала проїжджу частину зліва направо відносно руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переході, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження.
Внаслідок грубих порушень вищевказаних Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_4 спричинив пішоходу ОСОБА_6 , тілесне ушкодження у вигляді політравми, закрита черепно-мозкова травма з забоєм головного мозку легкого ступеня, посттравматичним малим крововиливом під м?яку мозкову оболонку, лінійним переломом потиличної кістки справа без зміщення, закритий множинний перелом кісток тазу без зміщення (крижова кістка справа, лонна та сіднична кістки справа, лонна кістка зліва), відкритий відламковий перелом нижньої третини обох кісток правої гомілки зі зміщенням, перелом поперечного відростка 5-го поперекового хребця без зміщення, забійні садна колінних суглобів, що за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Таким чином, у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України:
- п. 2.3. (б) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 12.1. - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
- п. 12.3. - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;
- п. 18.1. - водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_4 своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення та не оспорював фактичних обставин, пояснивши при цьому, що правильно розуміє зміст пред'явленого йому обвинувачення та не заперечує проти визнання недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім того, у суду немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, а тому суд, роз'яснивши обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження порядок та наслідки розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, переконавшись, що ніхто із учасників судового провадження не заперечує щодо такого розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Обвинувачений ОСОБА_4 , не оспорюючи час, місце вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, суду дав показання, що дійсно він 11.10.2025, близько 00 години 36 хвилин, керував автомобілем марки «Skoda», моделі «Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухався ним проспектом Відродження, що в місті Луцьку, в напрямку до проспекту Соборності, поблизу будинку № 42, де скоїв наїзд на ОСОБА_6 , яка перетинала проїжджу частину зліва направо відносно руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переході.
Не заперечив кваліфікацію кримінального правопорушення, що ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження, які вказані в обвинувальному акті, а також те, що порушення ним ПДР України перебуває у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали.
Ствердив, що після дорожньо-транспортної пригоди відразу зупинився, надав допомогу потерпілій та викликав швидку допомогу. Після події тримав зв'язок з потерпілою, провідував її та допомагав у побуті.
Крім того, частково відшкодував потерпілій ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень, а також відшкодував завдані закладу охорони здоров'я збитки.
Заявлений цивільний позов визнав частково, а саме на суму 100 000 (сто тисяч) гривень.
У вчиненому щиро розкаявся, запевнив, що зробив для себе належні висновки щодо дотримання ПДР України, висловлював жаль з приводу вчиненого, вибачився за свої дії, просив суворо його не карати, а також не позбавляти права керувати транспортними засобами, оскільки можливість керувати транспортним засобом є його єдиним джерелом доходів.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні повністю ствердила показання обвинуваченого ОСОБА_4 щодо фактичних обставин справи, підтвердила, що їй відшкодовано 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень моральної шкоди та просила призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з застосовуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Під час судових дебатів прокурор Луцької окружної прокуратури ОСОБА_3 просила призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
Крім повного визнання своєї вини самим обвинуваченим ОСОБА_4 , його винність в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, підтверджується зібраними під час досудового провадження доказами, фактичні обставини яких ніким не оспорюються, а тому судом, за погодженням з усіма учасниками, не проводиться їх дослідження.
При обранні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке, згідно з ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів і дані про особу винного.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, та добровільне часткове відшкодування завданого збитку, що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує, що він вчинив необережний тяжкий злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який заподіяв потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, однак раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, щиро розкаявся, його поведінка в суді свідчить про щире каяття, усвідомив незаконність вчинених ним дій, а тому активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, в судовому засіданні висловлював щирий жаль з приводу вчиненого, готовність нести покарання та засуджував свою поведінку, в повному обсязі відшкодував завдані закладу охорони здоров'я збитки, частково відшкодував завдану потерпілій моральну шкоду в розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) гривень, запевнив, що зробив для себе належні висновки та в подальшому буде уважно керувати транспортним засобом і дотримуватись ПДР України, вчинене ним кримінальне правопорушення є необережним, на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, тому суд, з врахуванням наведеного, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, його критичного відношення до скоєного та беззаперечного визнання своєї вини, його посткримінальної поведінки, яка виразилась у частковому відшкодуванні моральної шкоди потерпілій, допомозі їй під час перебування на стаціонарному лікуванні після ДТП, повного відшкодування збитків завданих закладу охорони здоров'я та активному сприянні розкриттю кримінального правопорушення, думки потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, яка сама по собі не є вирішальною, але враховується судом в сукупності з іншими обставинами, наявності пом'якшуючих покарання обставин, визначених п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК України, та відсутності обставин, що його обтяжують, а також приймаючи до уваги принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та призначає йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, в межах санкції частини статті, у виді позбавлення волі на певний строк без позбавлення права керувати транспортними засобами, із звільненням, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов'язків, визначених ст. 76 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і наявність обставин, що пом'якшують покарання, та визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення обвинуваченого, тривалістю 1 (один) рік.
Не призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14.09.2023 за результатами розгляду справи № 524/12818/21 (провадження № 51-1782км23) вказано, що санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Указане положення закону має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд («судова дискреція») залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків, тощо.
Отже, суд враховує характер та обсяг допущених порушень Правил дорожнього руху, негативне ставлення ОСОБА_4 до вчиненого, те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення кримінальних правопорушень проти безпеки руху та експлуатації транспорту, не притягувався, вчинений ним злочин відноситься до категорії необережних, беззаперечно визнав свою вину, щиро розкаявся, висловлює жаль з приводу вчиненого, частково відшкодував завдані збитки, не є злісним порушником Правил дорожнього руху, доказів, які б підтверджували притягнення останнього до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, до матеріалів справи прокурором не додано, вчинене кримінальне правопорушення не спричинено зухвалими навмисними діями, направленими проти конкретної особи, після події зупинився, надав першу медичну допомогу та викликав швидку, не перебував у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, не перебуває на обліках у лікарів психіатра та нарколога, зважає на думку потерпілої щодо призначення покарання, яка сама по собі, як вказано вище, не є вирішальною, але враховується судом в сукупності з іншими обставинами, а також бере до уваги, що право керувати транспортними засобами йому необхідне для професійної діяльності, оскільки він неофіційно працює водієм таксі, що є його єдиним джерелом доходів, і позбавлення останнього цього права призведе до втрати його єдиного джерела доходу та засобів для існування, можливості допомагати батькові, який є особою з інвалідністю ІІ групи, та відшкодувати завдану потерпілій ОСОБА_6 шкоду, а також сприятиме безробіттю, тому вважає за можливе не застосовувати у даному випадку додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
На переконання суду, таке покарання із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням та без призначення додаткового покарання, враховуючи фактичні обставини справи, є справедливим, оскільки співвідноситься між поставленою метою та засобами її досягнення.
На думку суду обрана міра покарання є необхідною та достатньою для виправлення та перевиховання обвинуваченого та попередження вчинення як ним нових кримінальних правопорушень, так і іншими особами.
Щодо заявленого у кримінальному провадженні цивільного позову суд зазначає наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Частиною 1 ст. 129 КПК України визначено, що ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Потерпіла ОСОБА_6 заявила цивільний позов до ОСОБА_4 та просила стягнути в її користь спричинену моральну шкоду в розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень.
Представник потерпілої - адвокат ОСОБА_7 заявлений позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі.
Обвинувачений ОСОБА_4 цивільний позов визнав частково, а саме на суму 100 000 (сто тисяч) гривень. Захисник - адвокат ОСОБА_5 підтримав обвинуваченого.
Вирішуючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно зі ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.
Так, судом встановлено, що 11.10.2025, близько 00 години 36 хвилин, ОСОБА_4 , керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Skoda», моделі «Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним проспектом Відродження, що в місті Луцьку, в напрямку до проспекту Соборності, поблизу будинку № 42, в порушення п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України, проявив безпечність та неуважність, неправильно урахував дорожню обстановку, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість, та не зупинився, продовжуючи рух, не переконався, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, та скоїв наїзд на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перетинала проїжджу частину зліва направо відносно руху автомобіля по нерегульованому пішохідному переході, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження. Внаслідок грубих порушень вищевказаних Правил дорожнього руху України водій ОСОБА_4 спричинив пішоходу ОСОБА_6 , тілесне ушкодження у вигляді політравми, закрита черепно-мозкова травма з забоєм головного мозку легкого ступеня, посттравматичним малим крововиливом під м?яку мозкову оболонку, лінійним переломом потиличної кістки справа без зміщення, закритий множинний перелом кісток тазу без зміщення (крижова кістка справа, лонна та сіднична кістки справа, лонна кістка зліва), відкритий відламковий перелом нижньої третини обох кісток правої гомілки зі зміщенням, перелом поперечного відростка 5-го поперекового хребця без зміщення, забійні садна колінних суглобів, що за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Таким чином, у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог п.п. 2.3 (б), 12.1, 12.3 та 18.1 Правил дорожнього руху України.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, судом об'єктивно встановлено, що потерпіла ОСОБА_6 внаслідок вчинення ОСОБА_4 злочину зазнала моральних переживань, у зв'язку із заподіянням їй тяжких тілесних ушкоджень, що порушило її звичайний життєвий ритм, спосіб життя, а також негативно вплинуло на її емоційний та психологічний стан. З 11 жовтня 2025 року потерпіла ОСОБА_6 перебуває на ліжковому режимі лікування, періодично у стаціонарі та амбулаторно під наглядом сімейного лікаря. Крій того, їй проведено ряд операцій.
У зв'язку з наведеним, виходячи з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що потерпілій ОСОБА_6 було завдано моральну шкоду, яка підлягає стягненню з цивільного відповідача ОСОБА_4 .
В свою чергу, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Отже, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховує в сукупності негативні наслідки, які настали для потерпілої, характер та обсяг страждань (душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла.
Таким чином, зважаючи на викладене, суд, виходячи з принципів співмірності, справедливості, розумності та виваженості, з урахуванням глибини страждань потерпілої й розміру добровільно відшкодованої моральної шкоди, з огляду на ст. 128, 129 КПК України, вважає, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень.
За таких обставин суд дійшов висновку, що цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню.
При цьому, щодо відшкодування витрат на правову допомогу, про стягнення яких заявлено під час судового розгляду, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу відносяться до процесуальних витрат.
Частиною 2 ст. 120 КПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Статтею 125 КПК України передбачено, що суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Водночас, при визначенні необхідного розміру витрат на правову допомогу, суд керується відповідними правовими позиціями, які зафіксовані Верховним Судом, зокрема в Постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, де зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Також констатовано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Разом з цим, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги, документи, які свідчать про сплату гонорару, та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку.
В судовому засіданні потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_6 та її представник - адвокат ОСОБА_7 просили вирішити долю процесуальних витрат, а саме стягнути з ОСОБА_4 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень витрат на правову допомогу, про що подали відповідне клопотання.
Обвинувачений (цивільний відповідач) ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 щодо стягнення витрат на правову допомогу не заперечили.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_6 з ОСОБА_4 , та визначаючи їх розмір, суд виходить з наступного.
Судом досліджено копію договору № 26/2 про надання правничої (правової) допомоги від 20.01.2026, укладеного між ОСОБА_6 та адвокатським бюро «Інни Коць» в особі керуючого бюро ОСОБА_7 , копію додаткової угоди № 1 від 05.03.2026 до нього, копію акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 05.03.2026, копію квитанції до платіжної інструкції № 2.564273305.1 від 09.03.2026.
Із копії квитанції до платіжної інструкції № 2.564273305.1 від 09.03.2026 вбачається, що ОСОБА_6 сплатила АБ «Інни Коць» 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень.
Отже, враховуючи наведене, зважаючи, що судом встановлено факт здійснення оплати потерпілою професійної правничої допомоги (відповідно і здійснення витрат) на суму 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень, тому суд дійшов висновку, що з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_6 підлягають стягненню витрати на правову допомогу в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень.
Речові докази, згідно з ст. 100 КПК України, відповідно, залишити за належністю законному володільцю, залишити в матеріалах кримінального провадження.
Арешт, накладений на майно, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, - скасувати.
Даних щодо наявності у кримінальному провадженні процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експертів,прокурором не надано.
Керуючись ст. 370, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки:
-періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , моральну шкоду в розмірі 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
В іншій частині позову - відмовити.
Речові докази:
-транспортний засіб марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_2 - залишити за належністю законному володільцю;
-CD-R диск - залишити в матеріалах кримінального провадження.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , витрати на правову допомогу в сумі 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Арешт майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.10.2025 (справа № 161/20917/25, провадження № 1-кс/161/6061/25), який ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04.12.2025 (справа № 161/24878/25, провадження № 1-кс/161/7184/25) скасовано в частині заборони користування транспортним засобом «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , - скасувати в повному обсязі.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області.
Суддя Луцького міськрайонного суду ОСОБА_1