Справа № 761/47440/24 Головуючий в суді І інстанції Овсеп'ян Т.В.
Провадження № 33/824/1444/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
19 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
За участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Григоренка Юрія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №180760 24 листопада 2024 року водій ОСОБА_1 23.11.2024 о 23 год. 50 хв. керував мопедом Yamaha д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Січових Стрільців, 70 в м. Києві в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку проводився із застосуванням приладу Drager, яким було підтверджено стан алкогольного сп'яніння водія ОСОБА_1 з результатом тесту - 1,48 %.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.2.9а ПДР України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто судовий збір з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Не погоджуючись з даною постановою адвокат ОСОБА_1 - Григоренко Ю.С. звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції виніс обвинувальну постанову за відсутності апелянта та його захисника, не встановивши поважності чи неповажності причин неявки.
Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції 10 вересня 2025 року надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 11 вересня 2025 року, в якому детально викладено причини неможливості участі захисника, а саме: захворювання на коронавірсну інфекцію COVID-19, підтверджене позитивним результатом полімеразної ланцюгової реакції від 03 вересня 2025 року (лабораторія Сінево, номер замовлення 297925227, виявлено ген RdRP SARS-CoV-2 та ген E SARS-CoV-2). Згідно з медичними рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я України та Всесвітної організації охорони здоров'я щодо COVID-19 передбачена обов'язкова самоізоляція мінімум на 7-10 днів з моменту виявлення інфекції.
На переконання апелянта, в постанові суду першої інстанції взагалі не містить жодного аналізу причин неявки. Суд не перевіряв, чи отримував апелянт судові повістки належним чином, чи були об'єктивні перешкоди для явки, чи існували поважні причини. Натомість суд першої інстанції посилається на те, що з відеозапису встановлено, що ОСОБА_1 обізнаний про наявність протоколу про адміністративне правопорушення, а отже останньому було відомо про існування судового провадження. Однак, обізнаність про існування протоколу жодним чином не означає обізнаності про дату, час і місце судового засідання.
Апелянт звертає увагу на те, що до суду першої інстанції було подано низку процесуальних документів, кожен з яких вимагає належного розгляду та вирішення:
клопотання про повернення протоколу на доопрацювання у зв'язку з численними порушеннями процедури його складання, відсутністю обов'язкових реквізитів, порушенням вимог статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції Міністерства внутрішніх справ з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення;
заяву про залучення свідків, а саме: інспекторів патрульної поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які безпосередньо брали участь у зупинці транспортного засобу, складанні протоколу та проведенні огляді на стан сп'яніння;
заперечення щодо обставин справи від 19 серпня 2025 року, в яких детально обґрунтовувалося відсутність події адміністративного правопорушення, відсутності складу правопорушення, неправомірність вимог щодо проходження огляду на стан сп'яніння, недопустимість використання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху як доказу у справі за статтею 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення;
клопотання про відкладення судового засідання від 10 вересня 2025 року у зв'язку із захворюванням захисника на COVID-19.
Як звертає увагу захисник, жодне з наведених клопотань не було належним чином вирішене судом.
Суд першої інстанції не надає жодної оцінки конкретним аргументам, не спростовує конкретні доводи, не аналізує правові позиції.
Сторона захисту звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було вирішено питання про виклик свідків, тоді як у заяві про залучення свідків детально обґрунтовувалась необхідність допиту інспекторів патрульної поліції для з'ясування наступних обставин, а саме: підстави для зупинки транспортного засобу, ознаки сп'яніння, які нібито були помічені інспекторами, процедура проведення огляду на стан сп'яніння, дотримання порядку використання технічних засобів, наявність та зміст відеозапису, який, як стверджується у протоколі, зафіксував правопорушення.
Суд першої інстанції не викликав жодного свідка та постанова не містить жодних згадок про заяву про залучення свідків.
Апелянт звертає увагу також на порушення права на захист, суд першої інстанції не з'ясував причин відсутності захисника, не перевіряв, чи надходили клопотання про відкладення.
Також, апелянт вказує про наявність двох відеозаписів, який був долучений до протоколу про адміністративне правопорушення та відеозапис, який був наданий на запит суду, при цьому відсутні обґрунтування даних доказів судом першої інстанції.
Суд першої інстанції у справі № 761/47440/24 розглядаючи адміністративне провадження у постанові від 23 вересня 2025 року констатує, що ним було оглянуто: долучений до матеріалів справи відеозапис на CD-диску, додатково витребуваний із патрульної поліції.
На підставі зазначених відеоматеріалів суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 .
Одночасно, у справі № 761/5119/25 (адміністративний позов, що розглядається тим самим судом) Департамент патрульної поліції офіційно повідомив суд про те, що відеоматеріали відсутні, оскільки підлягають знищенню через 30 днів після їх створення.
Також, захисник звертає увагу на використання судом першої інстанції постанови, винесеної в автоматичному режимі за порушення Правил дорожнього руху (постанова ЕНА №3534792), як доказу факту керування транспортним засобом у справі за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В свою чергу на переконання сторони захисту, постанова, винесена в автоматичному режимі за одне правопорушення, використовується як доказ вчинення іншого правопорушення. Постанова стосується порушення Правил дорожнього руху, це самостійне адміністративне провадження, яке підлягає окремому оскарженню.
Апелянт також вказує на неправомірність проведення огляду на стан сп'яніння, а саме те, що центральним доказом обвинувачення є результати огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу «Drager», який показав результат 1,48 проміле, проте суд жодним чином не встановив правової підстави для проведення такого огляду.
Право працівників поліції вимагати від особи проходження огляду на стан сп'яніння виникає лише у разі керування нею транспортного засобу та наявністю ознак сп'яніння під час такого керування. У разі відсутності доведеного факту керування транспортним засобом вимога про проходження огляду є неправомірним.
На переконання апелянта не доведено судом першої інстанції факту керування транспортним засобом, відеозапис не фіксує процес керування. Відсутні будь які показання свідків-очевидців також не були допитані інспектори в судовому засіданні. Постанова, винесена в автоматичному режимі за порушення Правил дорожнього руху не може бути доказом у справі за статтею 130 КУпАП. Відеозаписи фактично не існують згідно з офіційною позицією Департаменту патрульної поліції у справі №761/5119/25, оскільки знищені після закінчення 30-денного строку зберігання.
Також, апелянт звертає увагу на відсутність об'єктивної сторони правопорушення, а саме, що керування транспортним засобом не доведено належними, допустимими та достатніми доказами. Результати огляду на стан алкогольного сп'яніння отримані без правових підстав. Вимога про проходження огляду не мала законних підстав за відсутності вставленого та доведеного факту керування транспортним засобом. Не встановлено суб'єкта правопорушення - особу, яка керувала транспортним засобом.
У судове засідання, яке було призначене на 05 березня 2026 року, ОСОБА_1 та його захисник Григоренко Ю.С. не з'явилися, через електронний суд 03 березня 2026 року захисником Григоренко Ю.С. подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в інших провадженнях, яке було задоволено, унаслідок чого відкладено розгляд справи на 19 березня 2026 року.
У судове засідання, яке було призначене на 19 березня 2026 року, ОСОБА_1 та його захисник Григоренко Ю.С. знову не з'явилися, про розгляд справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надійшли.
Відповідно до ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою.
У зв'язку із викладеним апеляційним судом не встановлено перешкод для перегляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його захисника, оскільки не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд справи.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху України - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Порядок проходження огляду водіїв на стан сп'яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).
Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9а ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПРІ №180760, інформацією з картки обліку адміністративного правопорушення та постанови ЕНА 3534792, результатом тесту приладу «Драгер» від 22.11.2024, актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, долученим до матеріалів справи відеозаписом.
Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.
Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.
Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують на керування ОСОБА_1 мопедом Yamaha днз НОМЕР_1 , при початку фіксації з боді-камер інспекторів з відео вбачається, що двигун транспортного засобу був заведений, ОСОБА_1 повідомив, що завіз дівчину додому та планував прямувати до магазину, після розмови з працівниками поліції, водію роз'яснено права та було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння із застосуванням приладу алкотестера «Драгер», або прослідувати до медичного закладу. За згодою водія було проведено огляд у встановленому законом порядку, результат - 1,48 проміле. При цьому, як слідує з відео, ОСОБА_1 визнавав та не заперечував факт керування транспортним засобом.
Відповідно інформацією з відеореєстратора поліцейських підтверджується факт керування транспортним засобом, тому доводи апеляційної скарги про недоведеність такої обставини, а відтак об'єктивної сторони правопорушення, суперечать матеріалам справи.
Не можуть бути також визнані обґрунтованими доводи апеляційної скарги про неналежність відеодоказу з огляду на відповідь Департаменту патрульної поліції у справі №761/5119/25 про знищення відеозапису після закінчення 30-денного строку зберігання, оскільки така відповідь не спростовує того факту, що поліцейськими своєчасно до матеріалів адміністративного провадження були надані достовірні відеозаписи перед їх знищенням.
Доводи захисника про відсутність фіксації з боді-камер працівників поліції не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що відеозапис було подано разом із протоколом 19.12.2024 року до суду першої інстанції, тоді як сам протокол про адміністративне правопорушення складено 24.11.2024 року. Отже, встановлений 30-денний строк зберігання відеозапису не сплинув. В подальшому з листа Департаменту патрульної поліції у місті Києві від 25 березня 2025 року №9670/41/11/02/02-2025 зазначено, що згідно технічних характеристик виробка програмного забезпечення не може перевищувати більше 30 діб з моменту фіксування події на відповідний прилад. У зв'язку з цим апеляційний суд відхиляє доводи захисника щодо відсутності відеозапису як доказу факту вчинення адміністративного правопорушення.
Помилкове посилання суду першої інстанції про дослідження додатково витребуваного із патрульної поліції відеозапису за клопотанням адвоката Григоренка Ю.С., якого дійсно в матеріалах справи немає, не спростовує того факту, що у матеріалах справи наявне відео, що мітить об'єктивну інформацію з приводу зафіксованої події правопорушення.
Огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння проведений з дотриманням ст.266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, тому вважається дійсним.
Доводи захисника про відсутність підстав для огляду ОСОБА_1 поліцейським на стан сп'яніння, оскільки з матеріалів відеозапису не вбачається факт керування ОСОБА_1 , не заслуговують на увагу, оскільки керування мопедом ОСОБА_1 підтвердив на відеозаписі, як підтвердив на фіксацію, що привіз дівчину додому та збирався їхати в магазин, а тому дії поліцейських щодо зупинки транспортного засобу знаходяться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Інші доводи захисника про відсутність підстав для огляду ОСОБА_1 поліцейським на стан сп'яніння також є помилковими.
Особиста суб'єктивна оцінка водієм свого стану не звільняє його від обов'язку виконати вимогу поліцейського щодо проходження огляду на стан сп'яніння, передбачену п. 2.5 ПДР України.
Ознаки сп'яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп'яніння.
Виявлення ознак, як слідує зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.
З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп'яніння, чи відмовиться від цього, поліцейський вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров'я.
В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан водія, дійшли висновку, що він може перебувати в стані алкогольного сп'яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння, на що останній погодився та пройшов огляд на місці із застосуванням приладу Drager, яким було підтверджено стан алкогольного сп'яніння водія ОСОБА_1 з результатом тесту - 1,48 %.
Отже, виявлення у водіїв ознак сп'яніння є дискреційними повноваженнями поліцейських, безпосередньо шляхом візуального спостереження та аналізу поведінки водія. При цьому, спростування виявлених ознак сп'яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп'яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а у разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Оскільки під час проведення огляду поліцейськими було застосовано технічні засоби відеозапису, тому обв'язку залучати свідків не було.
Апеляційним судом не встановлено також порушень суду першої інстанції щодо процедури розгляду справи, оскільки, як уже було зазначено в тексті цієї постанови, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП не відносяться до переліку справ, при розгляді яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою.
Із матеріалів справи слідує, що суд виконав свій обов'язок та повідомив учасників справи про розгляд адмінматеріалів. ОСОБА_1 був представлений адвокатом Григоренком Ю.С., який був обізнаний про розгляд справи, заявляв клопотання про відкладення розгляду справи 31.12.2024 року, 18.02.2025 року, 05.03.2025 року, 07.03.2025 року, 26.03.2025 року, 04.04.2025 року, 14.04.2025 року, 14.05.2025 року, 30.06.2025 року, 10.09.2025 року.
Отже, суд першої інстанції забезпечив адвоката Григоренка Ю.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 можливістю представити свою позицію щодо захисту, яку адвокат реалізував на власний розсуд.
Із матеріалів справи також слідує, що стороною захисту були заявлені клопотання про витребування доказів (відео) від Департаменту патрульної поліції, про виклик свідків, а саме: інспекторів патрульної поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які безпосередньо брали участь у зупинці транспортного засобу, складанні протоколу та проведенні огляду на стан сп'яніння, та про повернення протоколу на доопрацювання.
Відповідні клопотання судом першої інстанції були задоволені частково, зокрема в частині витребування відеозапису.
Інші клопотання про виклик свідків та про повернення протоколу на доопрацювання судом першої інстанції правильно не були задоволені з урахуванням усталеної судової практики.
Так, 30.08.2023 року Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №208/712/19 стосовно водія, покараного за керування автомобілем у стані сп'яніння, після того, як ЄСПЛ встановив порушення Конвенції Україною, зазначила, що орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення й так фактично виконує функцію обвинувачення та разом із протоколом скерував до суду одержані ним письмові докази.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Як слідує із обгрунтування клопотання про виклик інспекторів патрульної поліції, адвокат переслідує мету встановлення обставин, які вже підтверджені іншими доказами у цій справі. Також у переліку питань, на які хотів адвокат отримати відповідь, є питання, які не перебувають у компетенції поліцейських, зокрема щодо обставин, які могли вплинути на результати огляду водія на стан сп'яніння (прийом медичних препаратів, наявність хронічних захворювань, тощо).
Також, повернення судом протоколу за ст. 130 КУпАП (керування у стані сп'яніння) на дооформлення поліції відбувається, якщо матеріали оформлені з помилками, що унеможливлюють об'єктивний розгляд (відсутність доказів, неправильна кваліфікація).
Відповідно до ч. 5 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства в справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 № 14 зазначав: «Визнати правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою нате посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КУпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення» (Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті).
Таким чином, можливість застосування зазначеного механізму настає виключно з двох підстав: складання протоколу про адміністративне правопорушення не уповноваженим на це суб'єктом; складання протоколу з порушенням встановлених вимог.
Правовий аналіз приписів ст. 256 КУпАП дає змогу визначити такі підстави для повернення протоколу про адміністративне правопорушення з мотиву невідповідності протоколу встановленим вимогам:
відсутні дані про дату, час та місце складання протоколу;
відсутні дані про особу яка склала протокол (наприклад, посада, спеціальне звання, прізвище, ім'я, по батькові поліцейського);
відсутні анкетні дані особи, яка притягається до відповідальності (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, громадянство, місце проживання (перебування), місце роботи, громадянство, документ, що підтверджує особу);
відсутні анкетні дамі потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання (перебування));
відсутні фактичні обставини адміністративного правопорушення, які суб'єкт складання вважає встановленими (фабула правопорушення: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення);
відсутня правова кваліфікація вчиненого адміністративного правопорушення з посиланням на положення та статті (частини статті) Кодексу України про адміністративні правопорушення;
відсутні прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є;
відсутні пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, або відмітка про відмову особи від підпису протоколу про адміністративні правопорушення;
відсутні відомості про вручення копії протоколу про адміністративне правопорушення особі, щодо якої його складено, або наявності відмітки про відмову в отримані такої копії;
відсутня відмітка про роз'яснення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, її прав та обов'язків, що передбачені ст. 268 КУпАП;
відсутній підпис особи, яка склала протокол.
Як слідує із змісту заяви адвоката про повернення протоколу на доопрацювання, основні доводи ґрунтуються на відсутності будь-яких пояснень свідків, відсутності довідки про перевірку посвідчення водія, відсутності відеозапису факту керування. Тобто обгрунтування адвоката ґрунтуються на зауваженнях, які не є тими істотними недоліками, за яких неможливо встановити об'єктивний розгляд справи.
У цілому доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
На підставі наведеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Григоренка Юрія Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана