27 березня 2026 року
м. Київ
справа № 569/1887/25
провадження № 61-3834ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2025 рокута постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія», треті особи: Головне управління Держпродспоживслужби у Рівненській області, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
23 березня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», подав до Верховного Суду касаційну скаргуна рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року в указаній справі.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник зазначає також про відсутність висновку Верховного Суду (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність.
Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини.
Водночас, подана касаційна скарга не містить обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 України, оскільки не зазначено обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у спірних правовідносинах.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, не є підставою касаційної оскарження посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах без конкретизації норми права, щодо застосування якої відсутній вказаний висновок та відсутності обґрунтування необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо норми матеріального права у спірних правовідносинах.
Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для усунення вказаного недоліку заявнику слід надати до суду нову редакцію касаційної скарги з врахуванням вимог цієї ухвали щодо повноти зазначення підстав касаційного оскарження та їх нормативно-правового обґрунтування.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення зазначеного недоліку.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2025 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 24 лютого 2026 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров