17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 918/973/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
Приватного підприємства-фірми "Алком" - не з'явилися,
Міністерства освіти і науки України - не з'явилися,
Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" - не з'явилися,
Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" - не з'явилися,
Прокуратури - Цимбалістого Т. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства-фірми "Алком"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 (колегія суддів: Крейбух О. Г. - головуюча, Тимошенко О. М., Юрчук М. І.) у справі
за позовом Приватного підприємства-фірми "Алком"
до Рівненського державного центру науково-технічної і економічної інформації,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1) Міністерства освіти і науки України, 2) Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації", 3) Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації"
за участю прокурора
про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Приватне підприємство-фірма "Алком" (далі - ППФ "Алком") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненського державного центру науково-технічної і економічної інформації (далі - Рівненській ЦНТЕІ) про виділ частки із майна, яке є у спільній частковій власності.
1.2. Позовні вимоги ППФ "Алком" обґрунтовані тим, що позивач та відповідач є співвласниками будинку № 22-А, розташованого в м. Рівному на вул. Замковій. Позивач зазначав, що запропонував відповідачу поділити цей нежитловий будинок відповідно до висновку від 18.08.2023 № 42-ю "Про технічну можливість виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна". Однак ця пропозиція позивача залишена без уваги та задоволення.
Тому позивач просив суд виділити в натурі ППФ "Алком" два окремі нежитлові приміщення загальною площею 767,9 м2, що відповідають розміру 13/100 частки у нежитловому будинку № 22-А, розташованому в м. Рівному на вул. Замковій.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.02.2024 (суддя Войтюк В. Р.) у справі № 918/973/23 позов ППФ "Алком" задоволено.
Припинено право спільної часткової власності ППФ "Алком" на 13/100 частини нежитлового будинку № 22-А, розташованого в м. Рівному на вул. Замковій.
Вирішено виділити в натурі ППФ "Алком" два окремі нежитлові приміщення загальною площею 767,9 м2, що відповідають розміру 13/100 частки в нежитловому будинку № 22-А, розташованого в м. Рівному на вул. Замковій, які включають:
- нежитлове приміщення № 1: Підвал: № 1 - підвал площею 124,9 м2, № 2 - підвал площею 40,3 м2, № 3 - підвал площею 23,3 м2, 1 поверх: № 4 -тамбур площею 3,3 м2, № 5 - торгова зала площею 225,0 м2, № 6 - торгова зала площею 44,0 м2, № 7 - торгова зала площею 49,8 м2, № 8 - підсобне приміщення площею 11,3 м2, № 9 - підсобне приміщення площею 8,8 м2, № 10 - приміщення площею 27,3 м2, № 11 - рукомийна площею 5,5 м2, № 12 - туалет площею 0,9 м2, № 14 - туалет площею 1,0 м2, № 13 - коридор площею 3,0 м2, № 15 - туалет площею 1,0 м2, № 16 - туалет площею 1,0 м2, № 17 - підсобне приміщення площею 30,0 м2; загальною площею 600,4 м2.
- нежитлове приміщення № 2: 1 поверх: № 1 - приміщення площею 32,6 м2, № 2 - коридор площею 3,3 м2, № 3 - електрощитова площею 10,6 м2, № 4 - приміщення площею 17,4 м2, № 5 - приміщення площею 16,2 м2, № 6 - приміщення площею 37,0 м2, № 7 - приміщення площею 43,0 м2, № 8 - приміщення площею 7,4 м2; загальною площею 167,5 м2.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що право власності позивача на 13/100 частини нежитлового будинку № 22-А, розташованого в м. Рівному на вул. Замковій, підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.05.2023 № 333854101. Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до висновку від 18.08.2023 № 42-ю "Про технічну можливість виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна" загальна площа будівлі літ. "А-9" становить 6321,1 м2; за рахунок уточнення площ та перепланування без втручання в огороджувальні та несучі конструкції площа, що відповідає розміру 13/100 частки, належної позивачу, становить 767,9 м2.
Суд першої інстанції встановив, що наявними у справі доказами підтверджено технічну можливість виділу в натурі часток у нерухомому майні на користь позивача. Таке виділення, за висновком суду, відповідатиме положенням статті 181 Цивільного кодексу України та пункту 10 Порядку присвоєння об'єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2010 № 1117 "Про ідентифікацію об'єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них".
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 у справі № 918/973/23 рішення Господарського суду Рівненської області від 05.02.2024 у справі № 918/973/23 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в позові ППФ "Алком".
2.4. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ППФ "Алком", зазначив, що відповідач не був обізнаний про розгляд справи № 918/973/23 в суді першої інстанції та про дату, час і місце проведення судового засідання. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що вся кореспонденція, яка направлялася відповідачу поверталася на адресу суду першої інстанції з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд апеляційної інстанції встановив, що у відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ) від 18.11.2025 № 2019315 за кодом ЄДРПОУ відповідача у цій справі - 02736515 зазначено найменування юридичної особи - Державне підприємство "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", яке перебуває у стані припинення за рішенням засновників. Дата запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи - 31.05.2016, номер запису: 16081270013001584. Як установив суд апеляційної інстанції, позивач до позову долучив витяг із ЄДРПОУ від 30.08.2023, відповідно до якого найменуванням юридичної особи за кодом 02736515 є Державне підприємство "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", а не Рівненський ЦНТЕІ.
Як зазначив суд апеляційної інстанції, наведене не було враховано судом першої інстанції під час дослідження матеріалів позовної заяви та вирішення питання щодо належного визначення найменування та місцезнаходження відповідача. Водночас, за висновком суду, це вплинуло на належність повідомлення відповідача про розгляд справи. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не був належним чином обізнаний про розгляд справи № 918/973/23 в суді першої інстанції, отже, не мав можливості скористатися своїми процесуальними правами учасника справи, наданими Господарським процесуальним кодексом України.
З огляду на викладене апеляційний господарський суд виснував, що справа в суді першої інстанції була розглянута за відсутності належного повідомлення відповідача, яке в цьому випадку є обов'язковим. Тому апеляційний господарський суд зазначив, що перегляд оскаржуваного рішення здійснюється з урахуванням доводів та заперечень першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - Прокурор), викладених в апеляційній скарзі.
Проаналізувавши докази, подані Прокурором, зокрема, Статут Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", затверджений наказом Міністерства освіти та науки України від 12.05.2016 № 492, Статут Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації", затверджений наказом Міністерства освіти та науки України № 492 від 18.06.2021, а також судові рішення у справі № 918/1034/21, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, починаючи з 01.09.2021 Державна наукова установа "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" на підставі наказу Міністерства освіти та науки України № 953 є універсальним правонаступником щодо всього майна, всіх прав та обов'язків Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації".
Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні правовідносини безпосередньо пов'язані з правом державної власності на нерухоме майно, яке перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та закріплене на праві оперативного управління за Державною науковою установою "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації". Водночас, за висновком апеляційного господарського суду, позовні вимоги ППФ "Алком" у цій справі спрямовані на вирішення питання щодо прав та обов'язків особи, яка не була залучена до участі у справі як відповідач, що свідчить про відсутність належного складу сторін. Оскільки пред'явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові та виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з'ясування обставин щодо обґрунтованості / необґрунтованості позову, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ППФ "Алком" з підстав його пред'явлення до неналежного відповідача.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ППФ "Алком" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 у справі № 918/973/23 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2. ППФ "Алком", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду та Верховного Суду України:
- викладені в постанові від 07.07.2021 у справі № 761/13085/14-ц, про те, що зміна найменування юридичної особи не свідчить про її припинення як юридичної особи шляхом реорганізації, відтак зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи;
- викладені в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1443цс16, щодо необхідних умов для виділення частки у спільній частковій власності;
- викладені в постановах від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, від 23.05.2024 у справі № 910/14244/20, щодо алгоритму дій суду апеляційної інстанції під час застосування норм процесуального права (зокрема, статті 254 Господарського процесуального кодексу України).
Скаржник також зазначає, що згідно з витягом з ЄДРПОУ станом на 30.08.2023 Державне підприємство "Рівненський державний центр науки, інновацій та автоматизації" (далі - ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та автоматизації"), код ЄДРПОУ 02736515, реєстраційний номер: 16081200000001584, дата реєстрації: 26.03.1998, зареєстрований за адресою: Україна, 33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. Замкова, будинок 22-А, перебуває в стані припинення. До перейменування ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та автоматизації" мало назву - ДП "Рівненський ЦНТЕІ", код ЄДРПОУ 02736515. Тому ППФ "Алком" стверджує, що суд першої інстанції направляв судові рішення на адресу відповідача, зазначену в ЄДРПОУ.
ППФ "Алком" зазначає також про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права. Зокрема, на думку скаржника, Міністерство освіти і науки України, в інтересах якого Прокурор подав апеляційну скаргу, не є співвласником спірного майна та не брало участі у справі в суді першої інстанції. Натомість суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу Прокурора в особі Міністерства освіти і науки України, яке не брало участі у справі, і за наслідками розгляду справи скасував законне та обґрунтоване рішення місцевого господарського суду.
3.3. Рівненська обласна прокуратура у відзиві на касаційну скаргу ППФ "Алком" зазначає, що скаржник не спростував висновків суду апеляційної інстанції, тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ППФ "Алком", а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 у справі № 918/973/23 залишити без змін.
Рівненська обласна прокуратура зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, обмежився посиланням на повернення судової кореспонденції з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" та не з'ясував належне найменування, правовий статус та актуальне місцезнаходження відповідача, тому дійшов помилкового висновку щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Рівненська обласна прокуратура також зазначає, що фактичним власником будівлі на вул. Замковій, 22-А у м. Рівному є держава в особі Міністерства освіти і науки України, яке згідно з наказом Міністерства освіти та науки України від 28.12.2016 № 1656 закріпило за ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" (попередня назва - ДП "Рівненський ЦНТЕІ") лише право оперативного управління. Належність вказаної будівлі до державної власності в особі Міністерства освіти і науки України, за твердженням Рівненської обласної прокуратури, також установлена в рішеннях судів у справі № 918/1034/21, в якій брали участь ППФ "Алком" та Міністерство освіти і науки України, тому не потребує доказування у справі № 918/973/23.
3.4. Міністерство освіти і науки України в заяві від 11.03.2026 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ППФ "Алком" та зазначає, що Міністерство освіти і науки України як уповноважений на управління державним майном орган здійснює функції з управління об'єктами державної власності у сфері освіти і науки. 18.12.2016 наказом Міністерства освіти і науки України закріплено на праві оперативного управління за ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" нерухоме майно, зокрема, лабораторний корпус із автогаражами площею 5092,6 м2, який розташований за адресою: м. Рівне, вул. Замкова, 22-А.
3.5. ППФ "Алком" у заяві від 17.03.2026 просило про проведення судового засідання та розгляд касаційної скарги ППФ "Алком" без участі скаржника.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав № 22267056101 ППФ "Алком" належить 13/100 частини нежитлового будинку № 22-А, розташованого в м. Рівному на вул. Замковій.
При цьому суди зазначили, що співвласником 87/100 частини вказаного будинку є Рівненський ЦНТЕІ.
4.2. 01.09.2023 ППФ "Алком" направило на адресу Рівненського ЦНТЕІ пропозицію поділити нежитловий будинок № 22-А, розташований у м. Рівному на вул. Замковій, відповідно до висновку від 18.08.2023 № 42-ю "Про технічну можливість виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна", розробленого Комунальним підприємством "Рівненське бюро технічної інвентаризації". Проте ця пропозиція позивача залишилась поза увагою відповідача.
4.3. Суд апеляційної інстанції також установив, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.04.2008 у справі № 19/9 задоволено позов ППФ "Алком" до Рівненського ЦНТЕІ, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області та Міністерства освіти і науки України, про визнання права власності на частку в нерухомому майні; визнано за ППФ "Алком" право власності на 53,1 % частки індивідуально визначеного нерухомого майна - актовий зал та хол із влаштованими другим та третім ярусом загальною площею 1456,1 м2, розміщених на першому поверсі лабораторного корпусу будинку Рівненського ЦНТЕІ за адресою: м. Рівне, вул. Замкова, 22-А.
4.4. Як зазначив суд апеляційної інстанції, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2022, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.02.2023, скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 01.02.2022 у справі № 918/1034/21 за позовом виконуючого обов'язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України до ППФ "Алком", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, про скасування рішення щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та припинення права власності та прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 915373 від 15.03.2013, а також припинено право власності ППФ "Алком" на об'єкт нерухомого майна у м. Рівному на вул. Замковій, 22-А, площею 1456,1 м2.
4.5. Апеляційний господарський суд зазначив, що в мотивувальній частині постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2022 у справі № 918/1034/21 встановлено такі обставини:
- рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.04.2008 у справі № 19/9 задоволено позовні вимоги ППФ "Алком" та визнано право власності ППФ "Алком" на здійснені ним невід'ємні поліпшення, а саме: влаштування другого та третього ярусу в актовому залі лабораторного корпусу будинку Державного центру науково-технічної і економічної інформації за адресою: вул. Замкова, 22-А, м. Рівне;
- право власності ППФ "Алком" визнано в частці 53,1 % від індивідуально визначеного нерухомого майна, яким є лише актовий зал та хол із влаштованим другим та третім ярусом загальною площею 1456,1 м2, а не вся будівля загальною площею 6321,1 м2 (згідно з випискою з матеріалів інвентаризаційної справи);
- згідно з рішенням господарського суду від 08.04.2008 у справі № 19/9 53,1 % частки від індивідуально визначеного нерухомого майна площею 1456,1 м2 становлять лише добудовані другий та третій яруси в актовому залі лабораторного корпусу будинку відповідача на вул. Замковій, 22-А в м. Рівному (площами 397,4 м2 та 407,9 м2 відповідно).
4.6. Апеляційний господарський суд також зазначив, що господарським судом у справі № 918/1034/21 установлено таке:
- державний реєстратор реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Прокоп'юк Р. А. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.03.2013 № 915373, відповідно до якого за ППФ "Алком" зареєстровано право спільної часткової власності на 531/1000 на об'єкт нерухомого майна "будівля" з реєстраційним номером 22267056101, яким є вся будівля на вул. Замковій, 22-А в м. Рівному згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно;
- рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.03.2013 № 915373 прийнято незаконно, всупереч установленому Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703 (який діяв на момент прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію прав), за відсутності усіх необхідних документів і щодо прав, які явно виходять за межі заявлених, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
4.7. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до свідоцтва про право власності від 21.09.2000, будівля на вул. Замковій, 22-А в м. Рівному належала Верховній Раді України в особі Рівненського ЦНТЕІ на праві державної власності.
4.8. Згідно зі Статутом Рівненського ЦНТЕІ, затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 22.06.2000, Центр заснований на державній власності та підпорядкований Міністерству освіти та науки України. Майно Рівненського ЦНТЕІ є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Відчуження (вибуття) засобів виробництва, що є державною власністю та закріплені за Центром, здійснюється за погодженням із Міністерством освіти та науки України в порядку, встановленому чинним законодавством.
4.9. Як зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно до долученого Прокурором до апеляційної скарги Статуту, згідно з пунктом 1.2 Статуту ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 12.05.2016 № 492, наказом Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації від 27.09.2010 № 31 "Про затвердження примірного статуту та перейменування державного підприємства", Рівненський державний центр науково-технічної і економічної інформації перейменовано у Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації.
Згідно з пунктом 1.1 цього Статуту ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" є державним підприємством, яке засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства освіти та науки України.
Відповідно до розділу 4 вказаного Статуту майно ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" є власністю держави і закріплюється за Центром на праві повного господарського відання.
4.10. 18.12.2016 наказом Міністерства освіти і науки України закріплено на праві оперативного управління за Державним підприємством "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" нерухоме майно, а саме: лабораторний корпус з автогаражами площею 5092,6 м2, який розташований за адресою: м. Рівне, вул. Замкова, 22-А.
4.11. 01.09.2021 наказом Міністерства освіти та науки України № 953 "Про внесення змін до наказу Міністерства освіти і науки України від 12.05.2016 № 493 (зі змінами)", серед іншого, пункт 1 наказу Міністерства освіти і науки України від 12.05.2016 № 493 викладено в такій редакції: "Припинити Державне підприємство "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" (код ЄДРПОУ 02736515) шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" (код ЄДРПОУ 40814998)".
4.12. Згідно з пунктом 1.2 Статуту Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації", затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 18.06.2021 № 492, Інститут є державною установою, утримується за рахунок коштів державного бюджету, належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.
4.13. Відповідно до пункту 7.2 Статуту Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" Інститут є державною власністю і майно закріплюється за ним на праві оперативного управління, а саме: будівлі, технічне обладнання, транспортні засоби та інше майно тривалого користування, що утворюють основні фонди установи.
4.14. 01.09.2023 ППФ "Алком" направляло на адресу Рівненського ЦНТЕІ пропозицію поділити нежитловий будинок № 22-А, розташований у місті Рівному на вулиці Замковій відповідно до висновку від 18.08.2023 № 42-ю "Про технічну можливість виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна" розробленого Комунальним підприємством "Рівненське бюро технічної інвентаризації". Зазначена пропозиція позивача залишилась поза увагою відповідачем.
4.15. Тому ППФ "Алком" звернулося до суду з позовом про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, оскільки його пропозиція відповідачу про виділ частки з об'єкта нерухомого майна була залишена без відповіді.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ППФ "Алком" про виділення в натурі ППФ "Алком" двох окремих нежитлових приміщень загальною площею 767,9 м2, що відповідають розміру 13/100 частки в нежитловому будинку № 22-А, розташованого у м. Рівному на вул. Замковій, та про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на те, що ППФ "Алком" і відповідач є співвласниками будинку № 22-А, розташованого у м. Рівному на вул. Замковій. Позивач запропонував відповідачу поділити нежитловий будинок відповідно до висновку від 18.08 2023 № 42-ю "Про технічну можливість виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна", однак вказана пропозиція позивача залишена без уваги та задоволення.
5.4. Колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, ППФ "Алком" визначив відповідачем Рівненський ЦНТЕІ, і саме відповідачу з таким найменуванням надсилалася поштова кореспонденція та пропозиції щодо поділу нежитлового будинку.
5.5. Відповідно до частини 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
5.6. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка за твердженням позивача повинна виконати зобов'язання (боржник).
Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21.
5.7. Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 304/284/18, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20.
5.8. Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Подібний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.
5.9. За змістом принципу диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.
5.10. Водночас установлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає, та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.
5.11. У справі, яка розглядається, суд першої інстанції зазначив, що предметом спору в цій справі є речові права на будівлю за адресою: м. Рівне, вул. Замкова, 22-А.
5.12. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.
5.13. Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
5.14. Поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано статтею 367 Цивільного кодексу України
5.15. Згідно зі статтею 367 Цивільного кодексу майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
У спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
5.16. Отже, у справі про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, позивачем є особа, яка бажає виділу частки і є співвласником майна, а відповідачем має бути інший співвласник такого майна, який відмовляється поділити майно в натурі, чим порушує права позивача.
5.17. У справі, яка розглядається, суд першої інстанції за результатами з'ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про задоволення позову ППФ "Алком". Водночас суд першої інстанції зазначив, що оцінка аргументам відповідача не надавалась, оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подачу відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових заперечень.
5.18. Переглядаючи судове рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходив із того, що в задоволенні позову ППФ "Алком" слід відмовити, зокрема, з підстав його пред'явлення до неналежного відповідача. Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірні правовідносини безпосередньо пов'язані з правом державної власності на нерухоме майно, яке перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та закріплене на праві оперативного управління за Державною науковою установою "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації". Відтак суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову ППФ "Алком", оскільки встановив, що позовні вимоги пред'явлено до неналежного відповідача. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач не був належним чином обізнаний про розгляд справи № 918/973/23 в суді першої інстанції, отже, не мав можливості скористатися своїми процесуальними правами учасника справи, наданими Господарським процесуальним кодексом України.
5.19. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ППФ "Алком" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ППФ "Алком" зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.20. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.21. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2
статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду та Верховного Суду України:
- викладених у постанові від 07.07.2021 у справі № 761/13085/14-ц, про те, що зміна найменування юридичної особи не свідчить про її припинення як юридичної особи шляхом реорганізації, відтак зазначені обставини не можуть бути підставою для висновку про те, що такий суб'єкт є відмінним від відповідної юридичної особи;
- викладених у постановах від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, від 23.05.2024 у справі № 910/14244/20, щодо алгоритму дій суду апеляційної інстанції під час застосування норм процесуального права (зокрема, статей 254, 264 Господарського процесуального кодексу України);
- викладених у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1443цс16, щодо необхідних умов для виділення частки у спільній частковій власності.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.
При цьому ППФ "Алком" зазначає, що відповідач до перейменування мав назву Рівненський ЦНТЕІ, суд першої інстанції неодноразово відкладав судові засідання та повідомляв відповідача рекомендованим листом, направленим на його адресу, яка зазначена у витягу з ЄДРПОУ. Тому, на думку скаржника, в матеріалах справи наявні всі повідомлення про направлення відповідачу ухвал Господарського суду Рівненської області.
5.22. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.23. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.24. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам скаржника, зазначає таке.
5.25. Колегія суддів установила, що у справі № 761/13085/14-ц, на яку посилається скаржник, спірні правовідносини виникли у зв'язку з оскарженням дій державного виконавця, який повернув стягувачу без прийняття до виконання виконавчі листи з посиланням на те, що назва юридичної особи-боржника за виконавчим документом не збігається з назвою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 761/13085/14-ц, на яку посилається скаржник, Верховний Суд викладав висновок про застосування статей 1, 18 Закону України "Про виконавче провадження", статей 451, 447 Цивільного процесуального кодексу України щодо наслідків зміни найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження. Натомість у справі № 918/973/23, яка розглядається, досліджувалося питання щодо виконання судом першої інстанції обов'язку про належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, передбаченого положеннями статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, у справі № 761/13085/14-ц, на яку посилається скаржник, правовідносини не є подібними із правовідносинами у справі № 918/973/23, що розглядається. Тому безпідставними є доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 761/13085/14-ц, які в цьому випадку не є релевантними для застосування у спірних правовідносинах у справі, що розглядається.
5.26. Верховний Суд зазначає, що згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін.
5.27. Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
5.28. Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
5.29. Згідно із частинами 2- 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
5.30. Відтак, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що саме на суд покладається обов'язок з належного повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
5.31. Водночас, суд апеляційної інстанції встановив, що судова кореспонденція, надіслана судом першої інстанції на адресу відповідача, була повернута на адресу суду першої інстанції з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". При цьому апеляційний господарський суд установив, що відповідно до відповіді від 18.11.2025 № 2019315 з ЄДРПОУ за кодом ЄДРПОУ відповідача у цій справі - 02736515 найменуванням юридичної особи є ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", яке перебуває у стані припинення за рішенням засновників, дата запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи - 31.05.2016, номер запису: 16081270013001584. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач до позовної заяви долучав витяг з ЄДРПОУ від 30.08.2023, відповідно до якого найменуванням юридичної особи за кодом 02736515 є ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", а не Рівненський ЦНТЕІ. Як зазначив суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції обмежився посиланням на те, що судова кореспонденція поверталася з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" та не з'ясував належне найменування, правовий статус та актуальне місцезнаходження відповідача, тому дійшов помилкового висновку щодо належного повідомлення ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" про розгляд справи.
5.32. Колегія суддів також зазначає, що розгляд справи за відсутності учасників справи та інших осіб є можливим лише в разі наявності в суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20.08.2025 у справі № 607/1125/22).
5.33. Тому безпідставними є доводи скаржника про те, що в матеріалах справи наявні повідомлення про направлення ухвал Господарського суду Рівненської області ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", оскільки суд апеляційної інстанції встановив, що найменуванням юридичної особи за кодом 02736515 є ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", а не Рівненський ЦНТЕІ, якому суд першої інстанції направляв поштову кореспонденцію.
5.34. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, від 23.05.2024 у справі № 910/14244/20 щодо застосування статті 254 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи стосується рішення суду першої інстанції прав і обов'язків заявника апеляційної скарги, тому порушив норми процесуального права. Як зазначає ППФ "Алком", рішення місцевого господарського суду від 05.02.2024 у справі № 918/973/23 не містить жодних тверджень про права, інтереси та (або) обов'язки Міністерства освіти і науки України, відтак суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження та розглядав апеляційну скаргу особи, права і обов'язки якої не порушені рішенням місцевого господарського суду.
5.35. Колегія суддів зазначає, що в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, на яку посилається скаржник, викладено такі висновки:
"6.4. Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, наведеною нормою визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на оскарження судового рішення, а саме учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г.
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника, який подав апеляційну скаргу, та про які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
…Отже, суд апеляційної інстанції насамперед має з'ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов'язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про процесуальний статус такої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження за такою апеляційною скаргою, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду".
5.36. У справі, яка розглядається, Прокурор звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, посилаючись на положення статей 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
5.37. Звертаючись до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, Прокурор зазначав, що відповідно до Статуту ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" (попередня назва - ДП "Рівненський ЦНТЕІ"), затвердженого наказом Міністерства освіти та науки України від 12.05.2016 № 492, ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства освіти та науки України. Прокурор в апеляційній скарзі зазначав, що майно ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання; відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за Центром, здійснюється за погодженням з Міністерством освіти та науки України у порядку, встановленому законодавством. Прокурор в апеляційній скарзі також зауважував, що згідно з наказом Міністерства освіти та науки України від 28.12.2016 № 1656 за ДП "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" закріплено на праві оперативного управління лабораторний корпус з автогаражами, розташований у м. Рівному, на вул. Замковій, 22-А.
5.38. Апеляційний господарський суд установив, що апеляційна скарга Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України відповідає вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено. Тому ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2025 у справі № 918/973/23, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.02.2024 у справі № 918/973/23.
5.39. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 у справі № 918/973/23 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство освіти і науки України, Державне підприємство "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації" та Державну наукову установу "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації".
У цій ухвалі апеляційний господарський суд, посилаючись на Статут Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", Статут Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації", дійшов висновку, що з метою вирішення питання, чи порушені права та (або) обов'язки Міністерства освіти і науки України та встановлення юридичної особи, якій станом на день звернення позивача до суду з позовом у цій справі 14.09.2023 належало право оперативного управління державним майном, що розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Замкова, 22-А, слід залучити до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", Державну наукову установу "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" та Міністерство освіти і науки України, оскільки рішення у цій справі може вплинути на їх права та обов'язки.
5.40. Колегія суддів зазначає, що статтею 2 Цивільного кодексу України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
5.41. Згідно із частинами 2, 3 статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
5.42. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина 1 статті 170 Цивільного кодексу України).
5.43. Згідно зі статтею 173 Цивільного кодексу України у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
5.44. Відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб..
5.45. У справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши докази, подані Прокурором, зокрема, Статут Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації", затверджений наказом Міністерства освіти та науки України від 12.05.2016 № 492, Статут Державної наукової установи "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації", затверджений наказом Міністерства освіти та науки України № 492 від 18.06.2021, а також судові рішення у справі № 918/1034/21, дійшов висновку, що спірні правовідносини безпосередньо пов'язані з правом державної власності на нерухоме майно, яке перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та закріплене на праві оперативного управління за Державною науковою установою "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації".
При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що, починаючи з 01.09.2021 Державна наукова установа "Український інститут науково-технічної експертизи та інформації" на підставі наказу Міністерства освіти та науки України № 953 є універсальним правонаступником щодо всього майна, всіх прав та обов'язків Державного підприємства "Рівненський державний центр науки, інновацій та інформатизації". Тому суд виснував, що в цій справі позовні вимоги ППФ "Алком" фактично спрямовані на вирішення питання щодо прав та обов'язків особи, яка не була залучена до участі у справі як відповідач, що свідчить про відсутність належного складу сторін.
Отже, суд апеляційної інстанції достеменно з'ясував, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується прав та обов'язків Міністерства освіти і науки України та вирішив питання про залучення Міністерства освіти і науки України як третьої особи. Відтак необґрунтованими є доводи скаржника про те, що оскаржуване в суді апеляційної інстанції рішення не стосується прав та обов'язків Міністерства освіти та науки України.
5.46. Тому колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, на яку посилається скаржник. Суд апеляційної інстанції правильно застосував положення статті 254 Господарського процесуального кодексу України, дії суду апеляційної інстанції у цьому випадку відповідають вимогам господарського процесуального законодавства та висновкам, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21.
5.47. У цьому випадку, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, суд першої інстанції ухвалив судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, при ухваленні рішення суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо прийняття судового рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, що відповідно до пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
5.48. Водночас колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, посилаючись як на одну з підстав для скасування рішення місцевого господарського суду на положення пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим) лише в разі, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
5.49. Проте колегія суддів зазначає, що помилкове посилання суду апеляційної інстанції на положення пункту 3 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки суд апеляційної інстанції також констатував вирішення судом першої інстанції питання щодо прав та обов'язків особи, яка не була залучена до участі у справі як відповідач.
5.50. Скаржник також у касаційній скарзі посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 910/14244/20, щодо застосування статті 254 Господарського процесуального кодексу України.
Проте колегія суддів установила, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає постанови Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 910/14244/20, натомість є постанови Верховного Суду у справі № 910/14244/20, які ухвалені 16.11.2021 та 12.04.2023. Проте в наведених постановах немає висновків щодо застосування статті 254 Господарського процесуального кодексу України та алгоритму дій суду апеляційної інстанції під час застосування норм процесуального права. Відтак колегія суддів вважає, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, сформульованих у справі № 910/14244/20, є необґрунтованими.
5.51. Верховний Суд також зазначає, що безпідставним є посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1443цс16, щодо необхідних умов для виділення частки у спільній частковій власності та щодо застосування статті 364 Цивільного кодексу України.
5.52. Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не посилався на положення статті 364 Цивільного кодексу України, не мотивував своє рішення цими положеннями та не застосовував зазначену норму права, оскільки дійшов висновку про те, що суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та обов'язки Міністерства освіти і науки України, яке не було залучене до участі у справі як відповідач. Апеляційний господарський суд вирішив питання про залучення Міністерства освіти і науки України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасував судове рішення місцевого господарського суду, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.
5.53. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.
5.54. За результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судом апеляційної інстанції із правильним застосуванням норм матеріального права, а також правильним застосуванням статті 254 Господарського процесуального кодексу України. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування судового рішення, що оскаржується.
5.55. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом апеляційної інстанції при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.
5.56. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарським судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства-фірми "Алком" залишити без задоволення.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 у справі № 918/973/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак