?
25 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 913/448/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 (колегія суддів: Слободін М. М., Гребенюк Н. В. , Шутенко І. А.) та рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 (суддя Секірський А. В.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Марківського професійного аграрного ліцею про стягнення 232 895,31 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Марківського професійного аграрного ліцею з позовом про стягнення боргу за поставлений природний газ за договором постачання природного газу від 06.11.2021 № 11-1052/21-БО-Т в сумі 149 068,72 грн, пені в сумі 31 488,21 грн, 3 % річних в сумі 11 005,58 грн, інфляційних втрат в сумі 41 332,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Марківським професійним аграрним ліцеєм зобов'язань з оплати поставленого природного газу у лютому 2022 року за договором постачання природного газу від 06.11.2021 № 11-1052/21-БО-Т, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, на яку нараховані пеня, 3 % річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 136 338,69 грн, пеню в сумі 28 799,21 грн, 3 % річних в сумі 10 065,73 грн, інфляційні втрати в сумі 37 765,82 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
09.03.2026 Східний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025 залишив без змін.
13.03.2026 ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні основного боргу, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 232 895,31 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800,00 грн), а тому справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
Разом із тим підпункти "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачають випадки за наявності яких рішення суду у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути оскаржено в касаційному порядку. При цьому, особа, яка подає касаційну скаргу повинна обґрунтувати та довести наявність такого випадку.
У поданій касаційній скарзі заявник посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України в якості підстави для оскарження судових рішень у малозначній справі.
Заявник зазначає, що предметом позову у справі є стягнення заборгованості за природний газ, поставлений на об'єкт відповідача, розташований на окупованій території. Разом із цим з питань переміщення товарів (робіт, послуг) з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами Верховним Судом досі не сформовано єдиної правозастосовчої практики.
Враховуючи, що сотні українських суб'єктів господарювання з початком повномасштабного вторгнення російських військ на територію України опинилися в ситуації, подібній до тієї, в якій опинився позивач, юридичні питання переміщення товарів (робіт, послуг) з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, становлять фундаментальну правову проблему.
Скаржник також вказує, що для суб'єктів енергетичного сектору у контексті загальнонаціонального ринку значення цієї справи є винятковим, оскільки рішення касаційного суду безпосередньо впливатиме на формування ринку природного газу та виконання спеціальних обов'язків постачальників.
Так, згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень на розгляді у господарських судах різних інстанцій перебувають близько 200 справ за позовами підприємств Групи Нафтогаз про стягнення заборгованості за природний газ на загальну суму стягнення більше 700 млн грн, провадження у яких було зупинено до розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23. Така кількість справ ілюструє той факт, що правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Судова колегія звертає увагу скаржника на те, що, оскаржуючи у касаційному порядку судові рішення у малозначних справах скаржник має не лише послатися на підпункти пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, а й навести належне обґрунтування цих підстав, з огляду на те, що:
- питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики та про яке йдеться у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, означає наявність правової проблеми, яка впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення такої проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів;
- вжите законодавцем у підпункті "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України словосполучення "виняткове значення" справи для її учасника, суд оцінює виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для її учасника можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Вивчивши доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Щодо посилання скаржника на підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Обґрунтовуючи зазначену підставу, скаржник вказує на відсутність сформованої практики щодо переміщення товарів та послуг на тимчасово окуповану територію трубопровідним транспортом та вважає це питання фундаментальною правовою проблемою.
Проте, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність певної кількості справ у судах або посилання на відсутність висновку Верховного Суду не є автоматичним підтвердженням фундаментальності питання права. Скаржником не доведено, що дана справа містить складні теоретичні питання, вирішення яких виходить за межі конкретного спору та потребує встановлення нових концептуальних підходів до тлумачення норм матеріального права.
Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що спір стосується стягнення заборгованості за фактично поставлений природний газ у короткий проміжок часу: у лютому 2022 року. Застосування норм законодавства щодо правового режиму на тимчасово окупованій території у поєднанні з умовами конкретного договору та встановленими обставинами щодо моменту передачі товару є питанням оцінки доказів та факту, а не питання права, що має фундаментальне значення.
Доводи скаржника зводяться переважно до незгоди з оцінкою судами обставин справи та правовим статусом територій у спірний період, що є питанням правозастосування у конкретній справі, а не свідчить про системну невизначеність на нормативному рівні.
Таким чином, заявником не надано належних та фундаментальних обґрунтовувань, які б давали підстави для висновку про значущість цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики поза межами цього спору.
Щодо посилання скаржника на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Посилаючись на наявність виключення для оскарження судових рішень у даній справі, яке передбачене підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, заявник вважає, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення, оскільки вона стосується системних розрахунків за енергоносії в масштабах країни, а значна кількість аналогічних спорів (близько 200 справ на суму понад 700 млн грн) ілюструє масштабність правової проблеми.
Проте колегія суддів відхиляє ці аргументи з огляду на те, що існування інших спорів у судах за участю підприємств Групи Нафтогаз не перетворює приватний комерційний спір про стягнення конкретної суми заборгованості за постачання газу у лютому 2022 року на справу, що має "значний суспільний інтерес". Вжите законодавцем поняття "значний суспільний інтерес" передбачає серйозну зацікавленість, яка впливає на права та свободи широких верств суспільства, територіальних громад або розвиток громадянського суспільства в цілому. Спір же про стягнення боргу за договором між двома суб'єктами господарювання, навіть з урахуванням статусу скаржника, має локальний характер і стосується виключно майнового інтересу конкретної юридичної особи.
Що стосується доводів про виняткове значення справи для учасника, то колегія суддів зазначає, що суб'єктивне сприйняття стороною результату розгляду справи як вкрай важливого для її фінансової звітності або комерційної стратегії не є тотожним поняттю "виняткового значення" у процесуальному сенсі. Скаржником не доведено, що розгляд саме цієї малозначної справи, може мати незворотні або критичні наслідки для його діяльності чи функціонування ринку газу в цілому.
Таким чином, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань того, що предмет даного спору виходить за межі інтересів сторін та потребує втручання суду касаційної інстанції через призму суспільного чи виняткового значення.
Тож скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями ГПК України могли б вимагати касаційного розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 (справа № 914/1570/20, провадження № 12-90гс20) зазначила, що встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Запровадження процесуальних фільтрів не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що запровадження таких процесуальних фільтрів допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдінг" на судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі.
Керуючись статтями 234, 293, 304 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 913/448/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 30.01.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач