іменем України
25 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/12146/25
Головуючий у першій інстанції - Косенко О. Д.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/615/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.,
суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,
із секретарем - Піцан В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Чернігівська міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про зобов'язання прийняти документи та вчинити дії по приватизації квартири,-
У вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чернігівської міської ради, в якому просила зобов'язати відповідача прийняти пакет документів та провести дії по приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона зареєстрована і проживає з 22.09.2015 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана квартира загальною площею 55,00 кв.м надана для проживання батьку позивачки ОСОБА_2 та членам його сім'ї, відповідно до рішення виконавчого комітету Деснянської районної Ради депутатів трудящих м.Чернігова від 21.07.1977 № 309 «Про затвердження списків по заселенню 68-квартирного житлового будинку АДРЕСА_2 /відомчого НДІ с/г мікробіології».
Зазначала, що після смерті батька ОСОБА_2 , в даній квартирі проживала мати позивачки - ОСОБА_3 , 1946 р.н., яка знята з реєстрації 03.02.2018, на даний час у квартирі проживає позивачка.
Згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 31.08.2006, міська рада надала згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова відомчого та державного житлового фонду разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлями, призначеними для обслуговування цього фонду, в тому числі і п'ятиповерхового шістдесятивосьмиквартирного будинку по АДРЕСА_2 , в якому розміщена квартира АДРЕСА_3 , де проживає позивачка.
Вказувала, що у травні 2025 року вона звернулася до Чернігівської міської ради з заявою щодо приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 , проте листом від 19.06.2025 відповідач повідомив, що квартира не перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Чернігова, її приватизація можлива за умови передачі її до комунальної власності. Аналіз змісту листа відповідача дає позивачці підстави для висновку, що відповідач безпідставно не прийняв та не здійснив державну реєстрацію права власності на багатоквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який згідно рішення Чернігівської міської ради передано до комунальної власності територіальної громади, що позбавляє позивачку можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири АДРЕСА_3 .
Вважала, що вона правомірно набула право на користування спірною квартирою, з 22.09.2015 вона постійно проживає у квартирі, має право на приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Чернігівська міська рада не завершила процедуру передачі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 у власність територіальної громади, не здійснивши державну реєстрацію будинку у встановленому законом порядку, що позбавляє її права на приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», що стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.12.2025 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про зобов'язання прийняти пакет документів та вчинити дії по приватизації квартири, відмовлено.
В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що покладення на відповідача обов'язку вчинити зазначені у позові дії, які можуть бути здійснені лише за умови попереднього оформлення Житлово-комунальним підприємством Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва низки документів та підписання акту прийому - передачі у комунальну власність житлового будинку (квартири), не відповідатиме вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких відповідач несе обов'язок діяти у порядку та межах повноважень, визначених Конституцією та Законами України і не може на власний розсуд приймати рішення поза визначеною Законом процедурою.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.12.2025 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що предметом справи є можливість реалізації права на участь у приватизації за ОСОБА_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , щодо якої 31.08.2006 Чернігівською міською радою прийнято рішення про безоплатну передачу в комунальну власність територіальної громади м.Чернігова. Чернігівська міська рада безпідставно не здійснила державну реєстрацію права власності на багатоквартирний будинок, саме її бездіяльність позбавляє позивачку права на приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Протягом 20 років Чернігівська міська рада не вжила заходів щодо завершення процедури передачі багатоквартирного житлового будинку у власність територіальної громади, не здійснила державну реєстрацію будинку у встановленому законом порядку.
Звертає увагу на те, що ЖКП Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва є балансоутримувачем житлового будинку по АДРЕСА_2 та не заперечує проти передачі квартири ОСОБА_1 в комунальну власність громади, для подальшої реалізації права на приватизацію житла ОСОБА_1 . Такий висновок ґрунтується на тому, що у вищевказаному житловому будинку залишилося неприватизованими 2 квартири, всі мешканці скористалися своїм правом на приватизацію житла. Документи на приватизацію оформлюються відділом приватизації Чернігівської міської ради, без передачі будинку в комунальну власність.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу до суду у визначений строк подано не було.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.09.2015 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міськради про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 8404 від 27.08.2025 (а.с. 14).
За даними технічного паспорту на квартиру, виданого TOB «Трудовий колектив Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_4 складається з двох кімнат, кухні, ванної кімнати, коридору, загальною площею 55,00 кв.м (а.с. 15, 16).
Згідно з рішенням Чернігівської міської ради від 31.08.2006, міська рада надала згоду на безоплатну передачу у комунальну власність територіальної громади м. Чернігова відомчого та державного житлового фонду разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, зовнішніми мережами електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлями, призначеними для обслуговування цього фонду, в тому числі і п'ятиповерхового шістдесятивосьмиквартирного будинку по АДРЕСА_2 (а.с. 18,19).
Передачу вирішено здійснити відповідно до Положення про порядок передачі в комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об'єктів соціальної інфраструктури, затвердженого рішенням міської ради від 16.05.2002 зі змінами та доповненнями, внесеними рішенням міської ради від 30.03.2004 «Про внесення змін і доповнень до Положення про порядок передачі в комунальну власність територіальної громади м. Чернігова об'єктів соціальної інфраструктури, затвердженого рішенням міської ради від 16.05.2002 (2 сесія 4 (24) скликання)» (11 сесія 4 (24) скликання).
У листі від 06.07.2021 № 48 Житлово-комунальне підприємство Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва, яке є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_2 , зазначає що не заперечує проти передачі квартири АДРЕСА_3 у комунальну власність громади, для подальшої реалізації права на приватизацію житла громадянкою ОСОБА_1 . Запропоновано підтримати в цьому підприємстві і провести заходи, необхідні для приймання квартири в комунальну власність. Додатково повідомило, що у вищевказаному житловому будинку залишилося неприватизованими лише дві квартири. Всі інші мешканці скористалися своїм правом на приватизацію житла. Документи на приватизацію оформлялися відділом приватизації Чернігівської міської ради, без передачі будинку у комунальну власність (а.с. 17).
Листом від 19.06.2025 за результатами розгляду заяви позивачки щодо приватизації квартири АДРЕСА_4 , відповідач повідомив, що вказана квартира не перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернігова, її приватизація можлива за умови передачі квартири до комунальної власності (а.с. 20).
Аналогічні відповіді надавалися Чернігівською міською радою та його структурними підрозділами у період з 2018 по 2025 роки на інші звернення позивачки щодо вирішення питання приватизації квартири (а.с. 40-43).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що покладення на відповідача обов'язку вчинити зазначені у позові дії, які можуть бути здійснені лише за умови попереднього оформлення Житлово-комунальним підприємством Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва низки документів та підписання акту прийому - передачі у комунальну власність житлового будинку (квартири), не відповідатиме вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких відповідач несе обов'язок діяти у порядку та межах повноважень, визначених Конституцією та Законами України і не може на власний розсуд приймати рішення поза визначеною Законом процедурою.
Апеляційний суд не погоджується з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.
У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Згідно з частиною третьою статті 9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Приватизація житла здійснюється у порядку, встановленому Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII).
Законом № 2482-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом) передбачено, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.
Відповідно до статті 1 Закону № 2482-XII приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
До об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму (частина перша статті 2 Закону № 2482-XII).
У частинах першій, другій, п'ятій статті 8 Закону № 2482-XII визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку. Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Відповідно до пункту 18 Положення № 396 громадянин подає до органів приватизації такі документи: заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім'ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо); довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім'ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі; технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок; копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку; документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім'ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності); заява-згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.
Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.
За змістом наведених нормативно-правових актів, якими врегульовано порядок приватизації житлового фонду, особа, яка бажає скористатись таким правом, звертається до відповідного органу із заявою, до якої додає необхідні документи, а цей орган приймає відповідне рішення, яке у випадку незгоди з ним заявника може бути предметом оскарження в суді.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 22.07.2022 року у справі № 686/24506/20 (провадження № 61-17180св21), від 10.07.2024 року у справі № 760/10769/22 (провадження № 61-2449св24).
Відповідно до частини десятої статті 8 Закону № 2482-XII органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
У постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 591/6623/16-ц (провадження № 61-21628св18) зазначено, що «Згідно частини десятої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на ЧАЕС».
За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.04. 2024 року у справі №509/3994/19.
У справі, що переглядається апеляційним судом встановлено, що позивачка зареєстрована та постійно проживає у спірній квартирі, законність її проживання ніким не спростована та не заперечується.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 вказав, що в даному випадку недотримана процедура передачі у комунальну власність житлового фонду Житлово-комунальним підприємством Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з неприйняттям відповідачем відповідних управлінських рішень щодо прийняття житла, що перебуває у правомірному користуванні позивача, у комунальну власність. При цьому, позовних вимог до Житлово-комунального підприємства Чернігівської обласної корпорації агропромислового будівництва позивачем не заявлено, до участі у справі підприємство не залучене.
Разом з тим, відповідно до листа Корпорації агропромислового будівництва Житлово-комунального підприємства Чернігівської області №48 від 06.07.2021 зазначено, що адміністрація житлово-комунального підприємства не заперечує проти передачі квартири АДРЕСА_4 у комунальну власність громади, для подальшої реалізації права на приватизацію житла громадянкою ОСОБА_1 . Запропоновано підтримати в цьому підприємство і провести заходи, необхідні для приймання квартири в комунальну власність. Додатково повідомлено, що у житловому будинку, розташованому по АДРЕСА_2 залишаються неприватизованими лише дві квартири. Всі інші мешканці скористалися правом на приватизацію житла. Документи на приватизацію оформлялися відділом приватизації ЧМР, без жодних передач його у комунальну власність (а.с. 17).
Рішенням сьомої сесії п'ятого скликання Чернігівської міської ради від 31.08.2006 передано у комунальну власність територіальної громади м.Чернігова житловий фонд та об'єкти соціальної інфраструктури, зокрема, п'ятиповерховий 68-квартирний будинок по АДРЕСА_2 (а.с. 18-19, 44-45).
На підтвердження відмови Чернігівської міської ради в матеріалах справи містяться листи № 1138 від 01.08.2018, № 166 від 09.01.2019, від 06.02.2019, 22.12.2020, № 61 від 7.09.2021, від 04.12.2024, від 09.01.2025 в яких зазначено, що здійснення приватизації органами місцевого самоврядування не можливе (а.с. 40-43).
З врахуванням викладеного, обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що саме бездіяльність Чернігівської міської ради позбавляє позивачку права на приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яка майже 20 років не вжила заходів щодо завершення процедури передачі багатоквартирного житлового будинку у власність територіальної громади, не здійснила державну реєстрацію будинку у встановленому законом порядку, що є недоліками у діяльності уповноважених органів, які обмежують право ОСОБА_1 на приватизацію житла.
Встановлене законом право громадянина на житло, у тому числі і на приватизацію житла гарантується державою і підлягає захисту у разі його порушення.
Визнання відповідного суб'єктивного права (права на приватизацію) та зобов'язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність у контексті цієї справи є належним та ефективним способом захисту порушених прав.
Якщо уповноважений орган, створений місцевою державною адміністрацією, орган місцевого самоврядування, державне підприємство, організація, установа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов'язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність особи.
Відтак, колегія суддів доходить висновку, що приватизація квартир по АДРЕСА_2 розпочата та реалізовувалася, однак не завершилася, тому своєю фактичною відмовою відповідач позбавляє позивачку права на приватизацію житла.
За таких обставин, колегія судів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог.
Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до ч.1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 2 статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Визначати зміст статті 5 ЦПК України потрібно з огляду на те, що передусім способи захисту, які застосовуються судом, мають відповідати правовій природі цивільних відносин, що існують між сторонами.
Таке розуміння положень цивільного права випливає з його системного аналізу, структуру якого визначають окремі інститути права, які складають певні норми права, що регулюють однорідні правові відносини.
Отже, у разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу в потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Це право належить до прав, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Захист порушених цивільних прав та інтересів є елементом механізму правового регулювання цивільних відносин, у яких й відбулося порушення зазначених прав або інтересів особи. Такий захист цивільних прав та інтересів їх учасників є необов'язковим (факультативним) у структурі зазначеного механізму, оскільки він з'являється лише за необхідності вирівнювання викривленого розвитку правового регулювання цивільних відносин з метою приведення їх у певний стан - відповідно до умов договору або положень законодавства.
Як спосіб захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у частині другій статті 16 ЦК України. Так, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Тобто у частині другій статті 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав. Водночас законодавець передбачив, що такий перелік не є вичерпним, та надав право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором, законом чи судом у визначених законом випадках. Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Основним є те, що застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.
Право на захист є складовою будь-якого суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за особою право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що є дієвим - застосування якого приводить до надання дійсного захисту порушеному праву, інтересу чи свободі, а також правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Водночас, вирішуючи питання щодо ефективного способу захисту у конкретних правовідносинах, суд обов'язково має враховувати, що за приписами частин першої, третьої статті 13 ЦПК України він розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідача прийняти пакет документів та провести дії по приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Проте для відновлення порушених прав позивачки, у межах заявлених вимог, належним та ефективним способом захисту є визнання за нею права на приватизацію спірної квартири та зобов'язання відповідача провести за позивачкою приватизацію квартири, на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Отже, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.
Таким чином, з Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн (а.с. 2) за розгляд справи судом першої інстанції та 1816,80 грн (а.с. 84) за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 грудня 2025 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про зобов'язання прийняти документи та вчинити дії по приватизації квартири - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язати Чернігівську міську раду провести за ОСОБА_1 приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Стягнути з Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн за розгляд справи судом першої інстанції та 1816,80 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26.03.2026.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Чернігівська міська рада, адреса місця знаходження: вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, Чернігівська область, ЄДРПОУ 34339125.
Головуючий Судді: