Провадження № 22-ц/821/479/26Головуючий по першій інстанції
Справа № 703/5974/25 Категорія: 304090000 Биченко І.Я.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
24 березня 2026 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л., Василенко Л.І.,
секретар: Широкова Г.К.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2025 року (у складі судді Биченка І.Я.) в справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про стягнення 3 % річних у зв'язку із несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання у розмірі 2511,07 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.06.2007 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СSS0GА00000215.
За умовами договору банк зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 11125 доларів США на термін до 05.06.2017, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановленими кредитним договором.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 21.04.2016 задоволено позов та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 8953,29 доларів США та 3869,44 грн судового збору.
У позові зазначено, що попри дії банку щодо забезпечення виконання рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості, ОСОБА_1 борг не погашено.
Оскільки боржник рішення суду не виконує, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з нього 3 % річних за період часу з 22.04.2016 по 27.08.2025 у розмірі 2511,07 доларів США.
Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28.11.2025 у задоволені позову відмовлено.
Таке рішення суду мотивоване тим, що сплив строку пред'явлення до виконання виконавчого листа за рішенням апеляційного суду від 21.04.2016 у справі № 703/3793/15-ц, без вирішення питання про наявність підстав для поновлення такого строку, унеможливлює нарахування 3 % річних на суму заборгованості.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що втрата можливості реалізації зобов'язання в примусовому порядку обумовлює і втрату права нараховувати на таке невиконане зобов'язання 3 % річних.
Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивачем через підсистему «Електронний суд» подано апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28.11.2025 скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позов в повному обсязі.
Скаржник вважає рішення суду незаконним та таким, що винесене з порушенням норм матеріального права.
Звертає увагу на те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подання такого позову. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Зазначає, що рішення Апеляційного суду Черкаської області від 21.04.2016 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в розмірі 8953,29 доларів США є чинним та таким, що набрало законної сили. Тому, заборгованість за кредитним договором № СSS0GА00000215 від 06.06.2007 не є задавненою заборгованістю, оскільки банком було пред'явлено вимогу про стягнення (основної) заборгованості.
Разом з тим, відповідачем не надано доказів здійснення будь-яких дій, спрямованих на повне чи часткове погашення заборгованості, доказів неприйняття позивачем від відповідача коштів на таке погашення або відмови від прийняття.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить таких висновків.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77 ЦПК України ).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 06.06.2007 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № СSS0GА00000215, за умовами якого останній отримав кредитні кошти у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 11125 доларів США на споживчі цілі на умовах зворотності, строковості та платності.
Факт отримання відповідачем указаних коштів підтверджується заявою на видачу готівки.
У зв'язку з невиконанням умов договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25.01.2016 у справі № 703/3793/15-ц відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» в позові до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 21.04.2016 рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 25.01.2016 скасовано, винесено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 8953,29 доларів США та 3869,44 грн судового збору.
Згідно з п. 2 Статуту АТ КБ «ПриватБанк» (нова редакція) рішенням загальних зборів акціонерів від 30 квітня 2009 року змінено тип банку на Публічне акціонерне товариства та його найменування на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк». Наказом Мінфіну від 21 травня 2018 року № 519 (рішенням єдиного акціонера банку) було змінено тип банку на приватне та його найменування на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Положеннями ч. 1 ст. 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-якого з них окремо.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною другою ст. 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 у справі № 916/190/18.
Слід зазначити, що Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 у справі № 554/9126/20 зазначила, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
Законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони, передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції, встановлено, що рішення Апеляційного суду Черкаської області від 21.04.2016, яким з відповідача стягнуто на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 8953,29 доларів США, набрало законної сили та є чинним.
До позовної заяви долучено копію виконавчого листа по справі № 703/3793/15-ц, де зазначено, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання 21.04.2019.
Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів виконання зазначеного вище судового рішення, зокрема відсутні відомості про пред'явлення виконавчих листів до примусового виконання, відсутні відомості про відкриття виконавчого провадження його рух (повернення виконавчого документу стягувачу, закриття або закінчення виконавчого провадження), тобто неможливо встановити яка сума боргу за судовим рішенням погашена, або зовсім не погашена боржниками.
Водночас, шляхом перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження судом встановлено, що позивачу АТ КБ «ПриватБанк» було відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом.
Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»).
Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.
Матеріалами справи підтверджено та не спростовано скаржником у суді апеляційної інстанції, що обсяг наданих позивачем доказів належним чином не підтверджує вимоги позову, а саме, наявність у позивача права вимоги за наведеним вище судовим рішенням, строк пред'явлення виконавчого листа до виконання за яким минув 21.04.2019, тому є правильні висновки суду про відсутність правових підстав про стягнення з ОСОБА_1 3 % річних
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 754/511/23.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів доходить висновку, що заочне рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 28 листопада 2025 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Судді Ю.В. Сіренко
Т.Л. Фетісова
Л.І. Василенко