Справа № 640/21056/21
25 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н.П.
Суддів: Кобаля М.І., Файдюка В.В.
За участю секретаря: Мірошниченко С.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СИЗ» на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року, суддя Хлімоненкова М.В., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СИЗ» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2020 №0599050409,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «СИЗ» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2020 №0599050409.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2021 року, відкрито провадження в даній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
15.12.2022 набрав чинності Закон України № 2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 (далі - Закон № 2825-IX), за приписами ст. 1, 2 якого ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На виконання вимог Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон) наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі Порядок №399).
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку №399 дану справу передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позов залишено без розгляду.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сиз» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 дану справу прийнято до свого провадження суддею Хлімоненковою М.В. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Під час розгляду справи судом з'ясовано, що відповідачем ще до Окружного адміністративного суду міста Києва 05.11.2021 було подано клопотання про залишення позовної заяви ТОВ "СИЗ" без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем встановленого законом строку для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 позовну заяву ТОВ «СИЗ» було залишено без руху, у зв'язку із тим, що суд встановив пропуск позивачем строку, встановленого законом для подання такого позову до суду, при цьому, при поданні позову не було подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, якими підтверджуються причини пропуску; позивачу надано строк ля усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку.
13.01.2026 на виконання вимог вказаної ухвали суду від позивача надійшла заява, в якій позивач просив визнати підстави пропуску процесуального строку поважними.
В обґрунтування заяви товариство зазначило, що позивач належним чином користувався процесуальними правами та вперше звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0599050409 від 10.06.2020 року ще 14 вересня 2020 року. Це звернення відбулося в межах місячного строку після завершення процедури адміністративного оскарження, оскільки рішення ДПС України за результатами розгляду скарги було отримано товариством 18 серпня 2020 року. Таким чином, позивач не мав наміру ігнорувати встановлені законом строки та вчасно звернувся по гарантований Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України - судовий захист. Подальший пропуск строку був зумовлений об'єктивними обставинами, які не залежали від волі товариства. Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №640/21837/20 від 22.09.2020 року позовну заяву було залишено без руху, а ухвалою від 16.11.2020 року повернуто Позивачу. Однак жодне з цих судових рішень не було вручено Позивачу поштовою службою, незважаючи на те, що в матеріалах справи були вказані всі актуальні контактні дані: поштова адреса, електронна пошта та номери телефонів представників. Позивач жодним чином не був обізнаний про наявність недоліків чи повернення заяви, оскільки вважав, що первісна позовна заява відповідала вимогам процесуального закону, і була прийнята до провадження, що в подальшому позбавило його можливості вчасно усунути недоліки або більш оперативно подати позов повторно. Ситуація значно ускладнилася дією епідемії коронавірусної інфекції та запровадженням на території України карантинних обмежень. Через локдаун та обмеження транспортного сполучення підприємство було змушене частково перейти на дистанційну роботу, а його господарська діяльність була майже припинена. В умовах пандемії було зафіксовано численні факти порушення поштою умов доставки та зберігання кореспонденції, що безпосередньо призвело до того, що товариство не отримало ухвали про повернення попереднього позову. Через відсутність листів від суду у Позивача склалося помилкове переконання, що розгляд справи триває у порядку спрощеного провадження або завершився на його користь. Про те, що грошове зобов'язання набуло статусу податковий борг, товариство дізналося лише у серпні 2021 року за наслідками телефонної розмови з працівниками відповідача, що і стало поштовхом для негайного повторного звернення до суду. Додатково зазначає, що отримання первинних матеріалів та детальних відомостей щодо ходу справи, вручення ухвал по справі №640/21837/20 наразі є ускладненим, що пов'язано з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва та передачі розглянутих справ до архіву.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року позовну заяву позовну заяву залишено без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою, при цьому належних доказів поважності причин пропуску строку на оскарження до суду надано не було.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до частин першої-третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Таким чином, для поновлення пропущеного строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, які об'єктивно перешкоджали особі вчасно подати позовну заяву.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Водночас, за правилами п.56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
Пункт 56.19 статті 59 Податкового кодексу України встановлює строк звернення до суду за наслідками адміністративного оскарження: у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Отже, норма п. 56.19 ст. 56 ПК України є спеціальною щодо норми ч. 4 ст. 122 КАС України, а отже має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору. Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 ст. 56 ПК України.
Ці дві правові норми (загальна і спеціальна) не породжують колізію, спеціальна норма, передбачена ПК України, має пріоритет у регулюванні спірних правовідносин.
Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24.
Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «СИЗ» оскаржується податкове повідомлення-рішення №0599050409, прийняте Головним управлінням ДПС у місті Києві 10.06.2020.
Разом з тим, до подання позовної заяви спірне податкове повідомлення-рішення оскаржувалось в досудовому порядку.
Рішенням Державної податкової служби України № 25366/6/99-00-06-02-05-06 від 13.08.2020 податкове повідомлення-рішення №0599050409 від 10.06.2020 було залишено без змін, а скаргу товариства - без задоволення. Також вказаним рішенням роз'яснено позивачу строк оскарження вказаного рішення та податкового повідомлення-рішення до суду.
Вказане рішення ДПС України, як безпосередньо зазначив сам позивач у позовній заяві, отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «СИЗ» 18.08.2020.
Проте, з даним позовом до суду Товариство з обмеженою відповідальністю "СИЗ" звернулось лише 27.07.2021, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною тринадцятою статті 171 КАС України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
За змістом пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.
Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Обов'язок доведення обставин, з якими пов'язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.
При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (п. 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Таким чином, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Як убачається із матеріалів справи, строк для оскарження податкового повідомлення-рішення №0599050409, прийнятого Головним управлінням ДПС у місті Києві 10.06.2020, закінчився 18.09.2020, що не заперечується позивачем.
Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «СИЗ» звернулось до суду лише 27.07.2021, тобто з пропуском встановленого законом строку.
Водночас, позивач зазначив про те, що з даним позовом до суду товариство звернулось вдруге, оскільки вперше поданий позов, який як наголошує позивач було подано з дотриманням встановлених законом строків, був повернутий у зв'язку із не усуненням недоліків, про що, як наголошує Товариство з обмеженою відповідальністю «СИЗ» позивач не повідомлявся.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані доводи не свідчать про наявність обґрунтованих підстав для поновлення пропущеного строку для подання цього позову.
Так, судове провадження, яке закінчилося поверненням позову на підставі ст. 169 КАС України у зв'язку із не усуненням недоліків позовної заяви, не перериває і не зупиняє встановлених законом строків звернення до суду (зокрема ст.122 КАС України, ст.56 ПК України), тому цю обставину суд має оцінювати у контексті причини повернення позову та наступної процесуальної поведінки учасника справи, які сукупно мають свідчити про існування об'єктивно непереборних або дійсно істотних обставин, перешкод чи труднощів, що зумовили залишення позову без розгляду та унеможливили своєчасне повторне звернення до суду після цього.
При цьому, судом першої інстанції вірно зауважено, що повернення попереднього позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СИЗ» (справа №640/21837/20) було зумовлено неналежною процесуальною поведінкою позивача (не усунення виявлених судом недоліків позову), який, при зверненні до суду за захистом своїх прав повинен був проявляти зацікавленість до ходу судового розгляду справи, тощо.
Посилання позивача на неотримання ним судових рішень у справі №640/21837/20, зокрема ухвали суду про залишення позову без руху та у подальшому повернення позову через неусунення виявлених судом недоліків, як на підстави для поважності причин пропуску ним строку для подання цього позову є необґрунтованими, оскільки не мають відношення до цієї справи, та могли бути предметом перевірки обґрунтованості прийняття ухвали про повернення позову у справі №640/21837/20 апеляційним судом, у разі її оскарження.
Проте, позивач ухвалу про повернення позову від 16.11.2020 по справі №640/21837/20 не оскаржував.
Окрім того, зі змісту ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2020 по справі №640/21837/20, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, слідує, що ухвала суду від 22.09.2020, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СИЗ» було залишено без руху не була вручена представнику позивача під час доставки 03.10.2020, а відтак повернута за зворотною адресою з незалежних від суду причин, з огляду на що та, виходячи з положень ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 та ч. 6 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України, копія ухвали суду в силу закону вважається врученою.
При цьому, факт прийняття у справі №640/21837/20 ухвали про повернення позову не можна вважати поважною причиною повторного звернення до суду з пропуском строку, адже поважними, як уже вище згадувалось, визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Натомість у спірному випадку, позивач у своїй заяві не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права своєчасно, у межах встановлених законом строків.
Разом з тим, звернення до суду повторно із позовом після спливу майже одного року після подання позову вперше, не може вважатись таким, що відбулось без зайвих зволікань, з огляду на поведінку товариства під час розгляду його вперше поданої справи №640/21837/20.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2020 та від 16.11.2020 по справі №640/21837/20 були опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень у встановлений строк та їм було забезпечено надання загального доступу:25.09.2020 та 19.11.2020.
Таким чином, доводи позивача як на поважність пропуску строку звернення до суду про те, що він не знав про ухвали по справі №640/21837/20 та не отримував їх є безпідставними.
Так, пунктами 6, 7 частини п'ятої статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку судового оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні чи то позовної заяви чи апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Посилання на карантинні обмеження та введення воєнного стану на території України є безпідставними, оскільки, як і карантин, так і воєнний стан були введені уже після того, як сплив строк для оскарження до суду спірного податкового повідомлення-рішення.
Також є безпідставними посилання позивача на те, що ухвалою суду 18.10.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв даний позов до розгляду та відкрив провадження, оскільки КАС України передбачає можливість прийняття як ухвали для залишення позову без руху у зв'язку із пропуском строків, так і ухвали про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строків, якщо суд дійде висновку про недоведеність поважності причин пропуску такого строку.
Так, за змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У цьому контексті під "поважними причинами" слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Відповідно до правових висновків Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.11.2025 у справі №900/376/24, розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 лютого 2024 року у справі № 990/270/23, від 14 листопада 2024 року у справі № 990/240/24 та інших.
При цьому, практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Таким чином, суду першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СИЗ" без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною, підстави для її скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши доводи позивача, викладені у заяві, прийняв законну ухвалу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СИЗ» залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Кобаль М.І.
Файдюк В.В.
Повний текст виготовлено: 25 березня 2026 року.