П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5400/25
Перша інстанція суддя Марин П.П.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Яковлєва О.В.,
суддів Крусяна А.В., Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Управлінню Служби безпеки України в Одеській області, а саме:
- визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 23 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 січня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
- зобов'язання Управління Служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 23 листопада 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 30 січня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
- визнання протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язання Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, за період з 23 листопада 2018 року по 30 січня 2025 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, у розмірі 177799,49 грн;
- визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 29 січня 2025 року, у сумі 82370,85 грн, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, у справі № 420/552/24;
- зобов'язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 29 січня 2025 року, у сумі 82 370,85 грн, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, у справі № 420/552/24.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції помилково застосовано положення КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин, оскільки проходження військової служби в СБУ врегульовано положеннями спеціального законодавства.
Крім того, на переконання апелянта, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють питання виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Служби безпеки України та згідно витягу з наказу Управління СБУ в Одеській області (по особовому складу) від 23 листопада 2018 року № 515-ОС, підполковника ОСОБА_1 , звільненого наказом СБУ від 16 листопада 2018 року № 1472-ОС з військової служби, з 30 листопада 2018 року виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2025 року, у справі № 420/552/24, яке набрало законної сили, зобов'язано Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, у решті позову - відмовлено.
На виконання вказаного рішення відповідачем платіжною інструкцією №131 від 29 січня 2025 року виплачено на рахунок позивача 82370,85 грн. індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
За наслідком з'ясування обставин справи, судом першої інстанції зроблено висновок про часткове задоволення позовних вимог, так як позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Так, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно ч. 2 ст. 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду), при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
При цьому, згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, так як йому станом на день виключення із списків особового складу Управління СБУ в Одеській області не виплачено належних сум індексації грошового забезпечення.
В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі вбачається, що позивача з 30 листопада 2018 року виключено зі списків Управління СБУ в Одеській області.
При цьому, на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, у справі № 420/552/24, на розрахунковий рахунок позивача нараховано індексацію грошового забезпечення, розміром 82 370,85 грн.
В свою чергу, звертаючись до суду, позивач вважав, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.
Між тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.
Так, з аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що позивачу, станом на день виключення зі списку особового складу управління мали виплатити усі належні йому кошти, пов'язані з проходженням військової служби.
При цьому, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Між тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
В даному випадку, нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців СБУ зі служби.
В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зауважити, що неможливість поширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому колегія суддів вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положень статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.
В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду, а саме: від 10 травня 2019 року (справа № 811/276/16), від 07 лютого 2019 року (справа № 804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).
Між тим, щодо наявності у позивача права на отримання спірних коштів та їхнього розміру, необхідно зазначити наступне.
Так, у постанові від 26 червня 2019 року, у справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
В даному випадку, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в зазначеній у постанові підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у пропорційному до невиплаченої суми розмірі.
В свою чергу, колегія суддів наголошує, що суб'єктом владних повноважень у межах доводів його апеляційної скарги не оскаржується обрахований судом першої інстанції розмір середнього заробітку позивача.
З іншого боку, щодо доводів апеляційної скарги про відсутність правових підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Згідно ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин позивач бажає отримати компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме індексації грошового забезпечення за 2016-2018 роки, отриманої позивачем у січні 2025 року на виконання судового рішення у справі № 420/552/24.
Між тим, з аналізу вищевикладених норм матеріального права вбачається, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, зокрема у випадку порушення строків виплати грошового забезпечення.
В свою чергу, виплата громадянам суми компенсації має провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому, право особи на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати набувається особою незалежно від обставин та підстав виплати доходу, право на отримання якого виникло у особи в минулому.
Тобто, факт здійснення виплати на виконання рішення суду не позбавляє позивача права на отримання спірної компенсації, так як відповідні нарахування, право на отримання яких позивачем підтверджено рішенням суду, мали здійснюватися щомісячно.
В свою чергу, протиправне невиконання зазначеного обов'язку відповідачем тягне за собою негативні наслідки у вигляді додаткового обов'язку з виплати спірної компенсації.
При цьому, колегія суддів зазначає, що ст. 3 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» чітко визначено формулу, яка має застосовуватись при обрахунку розміру спірної компенсації.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року, у справі № 560/8194/20.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
В свою чергу, судом першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допущено, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Управління Служби безпеки України в Одеській області.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Яковлєв
Судді А.В. Крусян О.А. Шевчук