П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
26 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/20154/25
Перша інстанція: суддя Іванов Е.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченко К.В,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення до постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року по справі за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
23 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у порушенні строків та несвоєчасному виконанні наказу про примусове виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 31.01.2013 року у справі № 2/17-2956-2011 щодо стягнення в сумі 51 270 (п'ятдесят одна тисяча двісті сімдесят) грн 81 коп.;
зобов'язати Державну казначейську службу України відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вчинити дії щодо виконання наказу про примусове виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 31.01.2013 року у справі № 2/17-2956-2011, шляхом списання коштів в сумі 51 270,81 грн з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на його користь;
стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на його користь за період 23.06.2022 року по 23.06.2025 року інфляційні витрати у розмірі 17 440,91 грн. та 3% річних у розмірі 4 618,58 грн за прострочення виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 31.01.2013 року у справі № 2/17-2956-2011 щодо стягнення 51 270,81 грн;
стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 25 000 грн (двадцять п'ять тисяч гривень) 00 коп.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.10.2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у не направленні до Міністерства фінансів України у строк встановлений п.49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону України про Державний бюджет України для отримання додаткових коштів понад обсяг відповідних бюджетних призначень, для примусового виконання ухвали Господарського суду Одеської області від 31.01.2013 року у справі № 2/17-2956-2011.
Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 за період 24.06.2022 року по 23.06.2025 року інфляційні витрати у розмірі 17 440,91 грн та 3% річних у розмірі 4 614,36 грн. за прострочення виконання наказу Господарського суду Одеської області від 10.12.2013 року у справі № 2/17-2956-2011 щодо стягнення суми 51 270,81 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду 19 листопада 2025 року заяву задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням та додатковим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року апеляційні скарги Державної казначейської служби України залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року -без змін.
01 березня 2026 року представником позивача направлено до П'ятого апеляційного адміністративного суду заяву про стягнення судових витрат на правову допомогу у сумі 20 000 грн.
Від Державної казначейської служби України надійшли заперечення на вказану заяву, у яких відповідач вказує на відсутність доказів сплати правової допомоги та її завищеному розмірі, тому просить відмовити в ухваленні додаткового судового рішення. Крім того відповідач вважає, що у разі задоволення заяви, відповідні кошти мають бути стягнуті за рахунок Держави, а не з коштів Державної казначейської служби України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно приписів ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Таким чином, вимоги процесуального закону не ставлять у залежність можливість розподілу судових витрат від надання доказів їх понесення учасником справи. Визначальною обставиною є факт отримання правової допомоги під час судового розгляду.
Подаючи заперечення проти ухвалення додаткового судового рішення, відповідач, не заперечуючи факт отримання правової допомоги, наголошував на відсутності у нього обов'язку з їх компенсацій, оскільки порушення права позивача виникло не через його дії чи протиправну бездіяльність, а обумовлено виключно дефіцитом Державного бюджету. Отже, всі компенсаційні виплати мають бути стягнуті за рахунок Державного бюджету України, а не Державної казначейської служби України.
Колегія суддів відхиляє відповідні доводи апелянта, оскільки згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у разі задоволення позовних вимог позивача, несе відповідач.
Крім того, у межах даної справи судами констатовано протиправну бездіяльність Державної казначейської служби України, що покладає на неї відповідальність у формі компенсації позивачу понесених витрат на правову допомогу.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.
Статтею 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного, видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу разом з заявою надано до суду першої інстанції наступні документи: копія договору про надання правової допомоги №ВК/17 від 28.05.2025 року, копія додаткової угоди №1 від 017.12.2025 року, копія акту прийому передачі юридичних послуг від 17.12.2025 року, копія прибуткового касового ордеру від 17.12.2025 року.
Отже факт понесених позивачем витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, підтверджено належним чином.
ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.
Отже, у суду апеляційної інстанції також наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.
Надаючи оцінку заявленій до відшкодування сумі витрат на правову допомогу, колегія суддів акцентує увагу, що відповідно до обставин даної справи, представником позивача до суду апеляційної інстанції поданий відзив на апеляційну скаргу. Інших заяв по суті спору не подано. Справа у суді апеляційної інстанції розглядалась у порядку письмового провадження без особистої участі сторін.
Таким чином, заявлена сума відшкодування є оплатою поданого відзиву на апеляційну скаргу. Дослідивши вказаний відзив, колегія суддів констатує, що за суттю та змістом він відтворює подану позовну заяву.
В той же час, суд першої інстанції стягнув на користь позивача 6 000 грн витрат на правову допомогу, тому колегія суддів, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, вважає, що співмірним розміром судових витрат пов'язаних з витратами на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції є 3 000 грн (три тисячі гривень).
Частиною 3 ст.252 КАС України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн.
Керуючись ст.ст.134, 139, 252, 311, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у загальному розмірі 3 000 грн (три тисячі гривень).
Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий: Н.В.Вербицька
Суддя: О.В.Джабурія
Суддя: К.В.Кравченко