Справа № 500/137/26
16 березня 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має на утриманні троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до довідки Гусятинського відділу ДВС у Чортківському районі Тернопільської області № 30332/28.8-24/5 від 21.11.2025 року станом на 21.11.2025 ОСОБА_1 немає заборгованості зі сплати аліментів.
ОСОБА_1 як батько здійснює утримання своїх дітей. Заборгованості по сплаті аліментів немає так як родина мешкає разом, шлюб не розірвано.
13 грудня 2025 року Позивачем було подано рапорт до Відповідача про звільнення на підставі ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Однак, поданий ОСОБА_1 рапорт не вирішений по суті, звільнення не проведено, письмова відмова не надана.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, що і стало причиною звернення до суду за даним позовом.
Ухвалою суду від 16.01.2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 29.01.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
13.12.2025 подав засобами поштового зв'язку до командування військової частини НОМЕР_1 рапорт з клопотанням про звільнення його з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами, у зв'язку із тим, що має на утриманні троє неповнолітніх дітей. До рапорту подав всі необхідні документи. Однак, зазначає, що рапорт відповідачем розглянутий не був, а тому просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити його із військової служби.
Щодо рапорту від 13.12.2025, який за твердженням позивача було подано командиру військової частини НОМЕР_1 , слід зазначити, що до військової частини НОМЕР_1 вказаний рапорт не надходив, що підтверджується Довідкою про відсутність отримання поштової кореспонденції, і це в свою чергу повністю виключає протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача. Сам рапорт з додатками був скерований за адресою: АДРЕСА_1 , де військова частина НОМЕР_1 ніколи не дислокувалась та адресу даного населеного пункту для листування ніколи не зазначала.
В разі отриманні рапорту позивача, військова частина НОМЕР_1 в обов'язковому порядку розглянула б рапорт та прийняла відповідне за ним рішення.
На підставі викладеного, представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Солдат, військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частина НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 має на утриманні троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до довідки Гусятинського відділу ДВС у Чортківському районі Тернопільської області № 30332/28.8-24/5 від 21.11.2025 року станом на 21.11.2025 ОСОБА_1 немає заборгованості зі сплати аліментів.
ОСОБА_1 як батько здійснює утримання своїх дітей. Заборгованості по сплаті аліментів немає так як родина мешкає разом, шлюб не розірвано.
13 грудня 2025 року Позивачем було подано рапорт до Відповідача про звільнення на підставі ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Однак, поданий ОСОБА_1 рапорт не вирішений по суті, звільнення не проведено, письмова відмова не надана.
Не погодившись із протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" передбачені наступні види військової служби:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (Затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Як видно з матеріалів спарви, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок», а саме перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
До вказаного рапорту були долучені підтверджуючі документи.
На час подачі позову рапорт не вирішений по суті, звільнення не проведено, письмова відмова не надана.
Отже, вбачається, що позивач не звільнений з військової служби, а будь-яке рішення щодо його звільнення не прийнято чим допущено протиправну бездіяльність.
Так, підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок».
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232- XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема під час дії воєнного стану - перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Отже, необхідною умовою звільнення з військової служби є наявність на утриманні дітей у віці до 18 років та відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
ОСОБА_1 має на утриманні троє неповнолітніх дітей:
• ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
• ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
• ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до довідки Гусятинського відділу ДВС у Чортківському районі Тернопільської області № 30332/28.8-24/5 від 21.11.2025 року станом на 21.11.2025 ОСОБА_1 немає заборгованості зі сплати аліментів.
ОСОБА_1 як батько здійснює утримання своїх дітей. Заборгованості по сплаті аліментів немає .
Статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", а у частині 4 цієї статі наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: 1) під час ді особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), 2) під час воєнного стану.
Зокрема, у ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачені підстави звільнення військовослужбовців через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, військовослужбовці, на утриманні яких перебуває три і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці..
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Згідно з пунктом 233 Положення, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби, думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю, районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Інструкція).
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом, в якому просив його звільнити згідно абзацу ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з тим, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, однак жодного рішення не прийнято, фактично рапорт залишений без розгляду.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільненні з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Згідно з п. 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
Відносини з приводу розгляду звернень військовослужбовців додатково деталізовані нормами Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у ЗСУ (затверджена наказом від 28.12.2016р. №735, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.01.2017р. за №94/29962; далі за текстом - Інструкція №735).
Згідно з п.1 розділу ІІІ Інструкції №375 посадові особи органів військового управління, військових частин під час розгляду звернень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об'єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з'ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитись.
Відповідно до п.2 розділу ІІІ Інструкції №375 рішення, які приймаються за зверненнями, мають бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезпечити своєчасне й правильне рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів щодо поновлення порушених прав громадян.
За правилами п.5 розділу ІІІ Інструкції №375 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Як то згадано у п.7 розділу ІІІ Інструкції №375, відповідь за результатами розгляду звернення обов'язково дається тим органом військового управління, військовою частиною, які його отримали і до компетенції яких входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, яким право ставити підпис надано відповідним керівником органу військового управління, командиром військової частини.
Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №375 визначено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються заходи, які вживались органом військового управління, військовою частиною для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення.
З системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
При цьому в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби тим більше, що звільнення військовослужбовця у зв'язку із трьох і більше дітей є безальтернативним обов'язком військової частини.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідач, допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту Позивача про звільнення з військової служби на підставі ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23 поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі за текстом - Закон України №2073-IX) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: дискреційне повноваження передбачено законом; дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
За матеріалами справи суб'єкт владних повноважень у даному конкретному випадку допустив протиправну бездіяльність, адже в особі командира військової частини не ухвалив жодного передбаченого законом рішення за письмовим рапортом заявника.
Натомість, з урахуванням положень ст.245 КАС України підстава для обтяження суб'єкта владних повноважень обов'язком вчинити конкретне управлінське волевиявлення може мати місце лише у випадку, якщо судом перевірено та встановлено наявність усіх передбачених національним законом України підстав для безальтернативного вчинення саме такого волевиявлення замість помилкового реально вчиненого суб'єктом владних повноважень іншого волевиявлення по суті порушеного зацікавленою особою питання із наданням обов'язкової оцінки усім юридично значимим факторам.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаних норм у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб'єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Крім того, Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 дійшов подібного висновку та вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23 поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі за текстом - Закон України №2073-IX) дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача у даній справі буде визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу не прийняття командиром Військової частини НОМЕР_1 рішення по суті рапорту ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 про звільнення з військової служби на підставі ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону №2232 (через сімейні обставини або інші поважні причини) - у зв'язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).
Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1331.20 грн. згідно квитанції від 13.01.2026.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу не прийняття командиром Військової частини НОМЕР_1 рішення по суті рапорту ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 про звільнення з військової служби на підставі ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону №2232 (через сімейні обставини або інші поважні причини) - у зв'язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 в особі командира Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення по суті рапорту ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 про звільнення з військової служби на підставі ч. 4 п.2 г), абз. 5 п. 3, ч. 12 ст. 26 Закону №2232 (через сімейні обставини або інші поважні причини) - у зв'язку з перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судовий збір в розмірі 1331 грн (одна тисяча триста тридцять одна) 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ).
Головуючий суддя Подлісна І.М.