26 березня 2026 р. № 400/12062/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаМіністерства розвитку громад та територій України, просп. Берестейський, 14, м. Київ,01135, Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, просп. Берестейський, 14,м. Київ,01135 ,
провизнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом від 07.10.2025, зобов'язання вчинити певні дії,
До Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту розбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене протоколом від 07.10.2025 року про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ); зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України прийняти рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), на підставі заяви від 5.09.2025.
Ухвалою від 11.11.2025 року Миколаївським окружним адміністративним судом було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що у спірних правовідносинах діяла згідно чинного законодавства. Надані заявником до матеріалів справи документи не містять доказів того, що ОСОБА_1 перебував в місцях позбавлення особистої свободи саме через здійснення ним діяльності або вчинення по відношенню до нього дій, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону.
Так, звертаючись до Комісії із заявою ОСОБА_1 зосередився виключно на обставинах затримання, утримання в неволі та заподіяння йому фізичних і моральних страждань, але повністю оминає необхідний елемент причинно-наслідкового зв'язку між таким позбавленням свободи та його участю у будь-якій із трьох визначених законом форм діяльності. За відсутності доказів особистої та безпосередньої участі у зазначеній діяльності. Комісія не мас об'єктивної можливості підтвердити факт позбавлення свободи саме у зазначенні, визначеному Законом.
При цьому, надані заявником до матеріалів справи документи не містять жодних підтверджень від МКЧХ, будь яких інших громадських організацій, окупаційних органів влади (наприклад, рішення окупаційного суду про арешт особи, протокол затримання, обвинувальний висновок тощо) чи свідчень громадян про перебування Позивача у місцях позбавлення особистої свободи та/або які перебували разом з Позивачем у місцях позбавлення особистої свободи, що в свою чергу не дає змоги підтвердити встановлення такого факту.
Більше того, зі змісту листа Об'єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України від 23.06.2025 № 34.7-зв-4710 вбачається, що офіційні відомості щодо незаконного позбавлення волі державою-агресором ОСОБА_1 у період з 06.12.2024 по 23.05.2025 Об'єднаним центром при СБУ не отримувались, відсутні дані про внесення відомостей щодо останнього до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
При цьому, відповідач вказує, що ОСОБА_1 06.12.2025 було затримано саме на території російської федерації, де згідно наданих до матеріалів заяви документів останній з 2017 року відбував покарання за вчинення злочину передбаченого ч.4 cm. 228.1 УК РФ, що в свою чергу свідчить про те, що і на момент скоєння злочину ОСОБА_1 проживав на території держави-агресора, а доказів протилежного ні до заяви ні до суду позивачем не надано.
Відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), докази повинні бути належними та допустимими. Заявник, відповідно до закону, зобов 'язаний надати документи, які можуть бути використані як беззаперечні підтвердження обставин, на які він посилається. Просить в задоволенні позову відмовити.
Відповідач, Міністерство розвитку громад та територій України, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що у спірних правовідносинах діяло згідно чинного законодавства. Вказує, що на засіданні Комісії рішення приймається на підставі поданих заявником документів, за якими можливо встановити та підтвердити здійснення заявниками діяльності або дій по відношенню до заявників, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей».
З матеріалів справи вбачається, що листом від 20.10.2025 № 27297/7/10-25 за підписом Голови Комісії було повідомлено ОСОБА_1 , що його заяву від 05.09.2025 та додані до неї документи розглянуто на засіданні Комісії, яке відбулося 07.10.2025 та Комісією прийнято рішення щодо непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 7 частини другої статті 4 КАС України дано визначення терміну суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Заяву позивача розглянуто на засіданні Комісії та Комісією прийнято рішення щодо ОСОБА_1 , спірні правовідносини виникли між Комісією та відповідачем, а Мінрозвитку не може бути стороною спірних правовідносин.
Ураховуючи норми Закону України № 2010-ІХ «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», а також Положення про Комісію, рішення щодо встановлення або непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи належить виключно до компетенції Комісії, утвореної ПРИ Мінрозвитку, яке у свою чергу та відповідно пункту 18 Положення лише здійснює організаційне, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Комісії. Те, що розгляд таких заяв до компетенції Мінрозвитку не належить, а Мінрозвитку, як орган влади, не може мати жодного впливу на прийняття Комісією рішень підтверджує також склад такої Комісії - колегіальний.
Так, пунктом 5 Положення визначено, що Комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Комісії. До складу Комісії входять: представник, визначений Президентом України; по одному представнику Мінрозвитку, МЗС, Мін'юсту, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, МОЗ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Офісу Генерального прокурора, СБУ, Служби зовнішньої розвідки. Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим; не більше п'яти представників від громадських об'єднань, у тому числі міжнародних, що провадять діяльність у сфері захисту прав людини та опікуються особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, документують факти та злочини збройної агресії проти України, провадять пошукову діяльність. Проте, персональний склад Комісії затверджується наказом Міністерства, адже як вже зазначено вище відповідно до пункту 18 Положення цим органом здійснюється організаційне, інформаційне, матеріально-технічне забезпечення діяльності Комісії.
Відповідно абзацу восьмого пункту 7 Положення за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Згідно пункту 14 Положення під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги: інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором; документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії; рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною; інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
При цьому вбачається, що Комісією здійснено розгляд заяви позивача та у межах і з підстав, передбачених законодавчо, зокрема, у Положенні про Комісію, прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення позивача особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на підставі аналізу наданих позивачем документів. Просить в задоволенні позову відмовити.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач відбував покарання в ИК-9 УФСИН Росії по Курській області.
06.12.2024 року позивача звільнено з місць позбавлення волі, в той же день, 06.12.2024 року, позивача було незаконно затримано працівниками ФСБ та незаконно, безпідставно доставлено до спеціального приймальнику для адміністративно затриманих за адресою: Росія, м. Курськ, вул. 3-я Агрегатна, 23.
З 06.12.2024 по 23.05.2025 року позивач незаконно утримувався за вказаною адресою працівниками ФСБ Росії. Фактично позивач був позбавлений особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України так, як під час незаконного утримання представники силових органів росії вимагали він нього підписати документи та вимагали надати згоду на участь в бойових діях на стороні військових формувань держави агресора.
Позивач відмовлявся від участі в бойових діях на стороні російської федерації так, як його двоє рідних братів є учасниками бойових дій.
В зв'язку з відмовою воювати проти України а також активної позиції позивача спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України позивач був позбавлений особистої свободи у період з 06.12.2024 по 23.05.2025 року.
23.05.2025 року позивач був обміняний на військовополонених російської федерації, які перебували на території України, вказане підтверджується матеріалами справи.
Після обміну позивача було доставлено працівниками СБ України до м. Києва, де з позивачем проводились фільтраційні заходи.
З 24.05.2025 по 30.05.2025 позивач пройшов медичний огляд і після всіх заходів в тому числі інфекційних позивача відпустили за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_2 .
Після звільнення з полону позивача неодноразово допитували в якості свідка працівники СБУ України з обставин утримання в полоні та іншими обставинами.
Відповідно до відповіді Об'єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України від 23.06.2025 року відомості щодо ймовірного незаконного позбавлення волі державою-агресором у період з 06.12.2024 по 23.05.2025 відносно ОСОБА_1 потребують перевірки, у тому числі в рамках здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні (у разі його відкриття відповідним територіальним органом Національної поліції України).
Згідно відповіді №222/КМ/18365 від 22.07.2025 Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими було встановлено, що ОСОБА_1 , було звільнено з полону держави-агресора в результаті кропіткої та системної роботи Координаційного штабу. Також у відповіді було вказано, що відповідно до Порядку здійснення передачі військовополонених ворогів та звільнення оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, затвердженого Постановою Уряду від 12.04.2022 №441, інформація стосовно процесу обмінів, а також пов'язані з цим рішення Координаційного штабу, є обмеженим в доступі.
24.07.2025 позивач звернувся до ГУНП в Миколаївської області з заявою про вчинення кримінальних правопорушень відносно службових осіб спецслужб російської федерації за фактом незаконного утримання Скаржника у період з 06.12.2024 по 23.05.2025 року у спеціальному приймальнику для адміністративно затриманих за адресою: Росія, м. Курськ, вул. 3-я Агрегатна, 23, за ознаками правопорушення передбаченого ст.146 ККУ
ГУНП в Миколаївської області відмовилось вносить інформацію до ЄРДР за фактом незаконного позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача, ОСОБА_1 .
29.08.2025 року слідчим суддею Очаківського міськрайсуду Миколаївської області винесено ухвалу по справі №483/1192/25, якою зобов'язав уповноважених осіб ВП №7 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача від 24.07.2025 року, за фактом незаконного позбавлення волі державою-агресором у період з 06.12.2024 по 23.05.2025 відносно позивача, ОСОБА_1 , та розпочати досудове розслідування у відповідності вимог чинного кримінального процесуального законодавства, (копія рішення суду додається).
30.08.2025 року уповноваженими особами ВП №7 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025152100000121, за заявою позивача від 24.07.2025 року, за фактом незаконного позбавлення волі державою-агресором у період з 06.12.2024 по 23.05.2025 відносно позивача, ОСОБА_1 , та розпочати досудове розслідування у відповідності вимог чинного кримінального процесуального законодавства (копія витягу додається).
На підставі вищевикладених фактів 05.09.2025р. позивач подав до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, заяву що його, як цивільну особу, що перебувала під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором (її утвореннями) під час перебування на території держави-агресора у зв'язку активною позицією позивача спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України. Просив встановити щодо себе факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Заява була складена за формою, затвердженою Наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 76 від 21.01.2025 р.
До заяви позивач додав необхідні документи: копію паспорта та коду; копію довідки про звільнення від 06.12.2024; копію медичного огляду після полону №198796 від 30.05.25; копію листа СБУ від 23.06.2025; копію листа Координаційного штабу щодо звільнення з полону, позивача від 22.07.2025; -копію рішення суду від 29.08.2025, копію витягу з ЄРДР № 12025152100000121 від 30.08.2025
21.10.2025 року позивачу надійшов лист Міністерства розвитку громад та територій України від 20.10.2025 року за вих. № 27297/7/10-25. В листі позивача повідомлено про те, що Міністерство розвитку громад та територій України на заяву позивача про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 повідомлялось, відповідно до пункту 7 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2022 року № 1281, рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі відсутності достатньої кількості голосів факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається непідтвердженим.
Комісія на своєму засіданні, яке відбулося 07 жовтня 2025 року розглянула Вашу заяву від 05 вересня 2025 року та додані до неї документи. Дослідивши додані документи, Комісією прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача, ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до ОСОБА_1 , передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». У разі наявності додаткових відомостей або документів, що підтверджують факт та обставини позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, Ви можете повторно звернутись до Комісії.
Позивач не погоджується з прийнятим рішенням комісії, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» (далі - Закон) визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей
Згідно із статтею 3 Закону, прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Згідно із пунктом 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 (чинне на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення), Комісія утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом.
Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
3) прийняття рішень про визнання членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 5 Положення визначено, що Комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Комісії.
До складу Комісії входять: представник, визначений Президентом України; по одному представнику Мінреінтеграції, МЗС, Мін'юсту, Міноборони, МВС, Мінсоцполітики, МОЗ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Офісу Генерального прокурора, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим; не більше п'яти представників від громадських об'єднань, у тому числі міжнародних, що провадять діяльність у сфері захисту прав людини та опікуються особами, позбавленими особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, документують факти та злочини збройної агресії проти України, провадять пошукову діяльність.
Згідно із пунктом 7 Положення, організаційною формою роботи Комісії є засідання.
Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.
За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 2 ч. 1ст. 2 Закону № 2010-ІХвстановлено, що дія цьогоЗаконупоширюється на громадян України: які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:
а) у зв'язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв'язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
На підставі положень ст. 4 Закону № 2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пп. а, б п. 2 ч.1ст. 2 цього Закону.
Відповідно до ч. 6 ст. 4 Закону № 2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором; документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії; рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною; інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Положеннями ч. 7ст. 4 Закону № 2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п'ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.
Рішення про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про відмову у визнанні особи членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, приймається, за умови забезпечення права особи на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».
Підпунктом 2 пункту 8 Положення визначено, що громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв'язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім'ї такого громадянина або законний представник члена сім'ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.
До заяви додаються: документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв'язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов'язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями; витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи); повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи; звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім'ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім'ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.
Приписами п. 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім'ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.
Отже, зміст вказаних норм дає підстави дійти висновку про те, що Комісія уповноважена приймати рішення щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України за наявності відповідної заяви та за умови подання визначеного переліку документів.
У разі відсутності документів, які підтверджують факт позбавлення особи особистої свободи у зв'язку з обставинами, зазначеними у статті 2 Закону № 2010-ІХ, Комісія має право прийняти рішення про відмову у встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, проте, таке рішення має бути обгрунтованим, тобто, повинно містити інформацію про конкретні обставини, що зумовили прийняття такого рішення.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, протокол про прийняте рішення про не встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо ОСОБА_1 не містить інформації щодо обставин, які зумовили прийняття такого рішення.
Зокрема, у вказаному листі не зазначено, які саме документи для встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не були подані, чи які конкретно із поданих документів не були враховані Комісією і чому, чи про інші обставини, які стали підставою для висновків про не встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Так, приймаючи рішення (протокол) Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України від 07.10.2025 року про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 , відповідачем не конкретизовано, що саме стало підставою для прийняття рішення про непідтвердження факту.
Суд зазначає, що здійснення розгляду поданої особою заяви передбачає надання оцінки поданим доказам та повідомленим обставинам.
Проте, зі змісту листа від 20.10.2025 не можливо встановити чи була надана оцінка поданим позивачем доказам та наведеним обставинам.
Більш того, лист не містить у собі будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, у зв'язку з чим позивач не мав належності інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки раніше поданих документів.
Отже, суд приходить до висновку, про те, що відповідачем не здійснено належного розгляду заяви позивача та доданих до неї доказів, та як наслідок свідчить про порушення відповідачем порядку та процедури проведення розгляду такої заяви.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону № 2010-ІХ, що корелюється із нормами підпунктів 1, 2 пункту 4 Положення, Комісія для виконання покладених на неї завдань має право: залучати до роботи Комісії представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їхньою згодою; одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи; розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та Положенням про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Згідно з ч. 6ст. 4 Закону № 2010-ІХ у разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості.
Отже, Комісія наділена повноваженнями щодо вжиття заходів для належного, повного та всебічного розгляду заяви відносно встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України шляхом здійснення запитів, витребування матеріалів, залучення представників органів влади, заслуховування пояснень.
Суд наголошує, що за відсутності будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, позивач не має інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки вже поданих документів.
До того ж суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України перед прийняттям оскаржуваного рішення до будь-яких уповноважених органів чи до позивача щодо отримання інформації на підтвердження чи спростування факту позбавлення позивача особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що заява позивача з доданими до неї доказами була розглянута комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не належно та не в повному обсязі.
Оскаржуване рішення взагалі не містить будь-яких мотивів його прийняття.
Комісією не надано оцінку документам, які подавалися позивачем разом із заявою, а також повідомленим позивачем в своїй заяві фактам.
Відомостей про те, що Комісія скористалася своїм правом на отримання додаткових документів та матеріалів, необхідних для виконання покладених на Комісію завдань, немає.
Відповідач обмежився лише фразою про відсутність у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення діяльності або дій по відношенню до позивача. Проте, яких саме підтверджуючих документів не надано позивачем до заяви, відповідачем - Міністерством національної єдності України в особі Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України, не зазначено.
Отже, з боку Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України не було здійснено належного та повного розгляду заяви позивача у встановленому законодавством порядку, що в свою чергу призвело до прийняття протиправного рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення .
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України прийняти рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України громадянина України ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2025 № 35 внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій, зокрема, у постанову Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 «Деякі питання виконання Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», а саме: 1) у тексті Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» заміненословом «Мінрозвитку»; 2) у тексті Порядку призначення та виплати допомоги особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членам їх сімей, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» замінено словом «Мінрозвитку»; 3) у тексті Порядку створення, ведення, доступу до відомостей Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово «Мінреінтеграції» замінено словом «Мінрозвитку».
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2025 року № 35 «Про внесення змін щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій до деяких постанов Кабінету Міністрів України» затверджено Зміни щодо діяльності Міністерства розвитку громад та територій, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, а саме згідно з пп. 1 п. 2 у тексті Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого зазначеною постановою, слово Мінреінтеграції замінити словом Мінрозвитку.
Відтак, на момент розгляду даної справи законом покладено обов'язок щодо розгляду заяв про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на ефективний засіб юридичного захисту) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 1ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Підсумовуючи викладене, з огляду на дискреційні повноваження Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача на здійснення належного розгляду його заяви, суд доходить висновку про наявність підстав для належного їх відновлення шляхом зобов'язання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву позивача про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 05.09.2025 із долученими до неї матеріалами, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у рішенні.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд враховує, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Судові витрати покласти на відповідача.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства розвитку громад та територій України (просп. Берестейський, 14,м. Київ, 01135 код ЄДРПОУ 37472062, Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України,просп. Берестейський, 14,м. Київ,01135, код ЄДРПОУ 37472062 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві національної єдності України оформлене протоколом від 07.10.2025 про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо громадянина України ОСОБА_1 .
3.Зобов'язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 05.09.2025 із долученими до неї матеріалами, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у рішенні.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства розвитку громад та територій України (просп. Берестейський, 14, м. Київ,01135 37472062) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 1211,20 грн.
6.Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А.В. Величко